Рішення

від 13.05.2024 по справі 127/38957/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/38957/23

Провадження 2/127/5162/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Остапенко І.В.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

адвоката третьої особи Пушка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що позивачка із відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28.01.2000, в період перебування у якому сторонами була придбана трикімнатна квартира за договором купівлі-продажу від 01.11.2005 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка зазначила, що нещодавно їй стало відомо про постанову про відкриття виконавчого провадження № 73302420 від 10.11.2023 про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/30644 від 01.11.2005, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки цілу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до постанови, як зазначила позивачка, у неї виникає загроза втрати квартири, що є спільною сумісною власністю.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивачки із вимогою про поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_2 без реального розподілу, шляхом визнання за кожним із подружжя ідеальних часток в квартирі і залишення її у спільній частковій власності та визнання за позивачкою права власності на частку даної квартири.

Ухвалою суду від 25.12.2023 вищевказаний позов було забезпечено шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 26.12.2023 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Також даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» і запропоновано відповідачу та третій особі надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

На підтвердження виконання вимог вищевказаного судового рішення в частині направлення третій особі копії позовної заяви із доданими до неї документами, позивачкою було надано відповідні докази.

З матеріалівсправи вбачається,що поштовевідправлення зухвалою судувід 26.12.2023та копіюпозовної заявиіз доданимидо неїдокументами булоодержано відповідачемособисто 02.01.2024,що підтверджуєтьсявідповідним рекомендованимповідомленням провручення поштовоговідправлення;ухвалу судувід 26.12.2023було надісланотретій особідо їїелектронного кабінетута доставленодо нього26.12.2023, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного документа. (а.с. 43, 62)

Також з матеріалів справи вбачається, що копію позовної заяви із доданими до неї документами було одержано третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору 04.01.2024, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти (трекінг відправлення 2103101454887).

У строк, встановлений судом ухвалою суду від 26.12.2023, від відповідача відзив на позов не надійшов. Натомість відповідачем було подано заяву про визнання ним позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.02.2024 відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позовних вимог і продовжено судовий розгляд.

У строк, встановлений судом ухвалою суду від 26.12.2023, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надано «додаткові пояснення», які, як встановлено у підготовчому засіданні, яке відбулось 22.02.2024, є саме поясненнями щодо позову (заявою по суті справи).

Так, у своїх поясненнях ТОВ «Девелоп Фінанс» виклало заперечення проти позову, аргументуючи тим, що позивачка, як дружина відповідача, який має боргові зобов`язання за кредитними договорами № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 та № 014/035-43/50143 від 18.05.2007, забезпеченими іпотекою, що є предметом спору у цій справі, за договорами іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, ініціюючи питання про поділ майна подружжя діє очевидно недобросовісно та зловживає своїми правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси ТОВ «Девелоп Фінанс» і направлений на недопущення звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою суду від 22.02.2024 запропоновано учасникам справи (крім третьої особи) надати суду відповідь на пояснення третьої особи.

15.03.2024,у строк, встановлений судом ухвалою суду від 22.02.2024, на адресу суду від позивачки та відповідача надійшли відповіді на пояснення третьої особи.

Так, у своїх відповідях, які є ідентичними за своїм змістом, позивачка та відповідач виклали свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених ТОВ «Девелоп Фінанс» у поясненнях на позов заперечень і мотиви їх відхилення.

18.03.2024 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надійшли додаткові пояснення від 15.03.2024. В засіданні було встановлено, що дані пояснення стосуються окремого питання, яке виникло при розгляді справи, зважаючи на доводи позивачки. Тому, враховуючи положення ч. 5 ст. 174 ЦПК України, судом визнано за необхідне надання таких пояснень.

11.04.2024 від позивачки надійшла відповідь на вищевказані пояснення третьої особи та клопотання про витребування доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Суд,зокрема вухвалі судувід 26.12.2023,звертав увагуучасників справина те,що заявамипо сутісправи є:позовна заява;відзив напозовну заяву(відзив);відповідь навідзив;заперечення;пояснення третьоїособи щодопозову абовідзиву, підстави, час та черговість подання яких визначаються ЦПК України або судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 2 і ч. 3 ст. 174 ЦПК України).

Така заява по суті справи, як «відповідь на письмові пояснення» третьої особи, не передбачена процесуальним законом.

Нормами ч.5ст.174ЦПК України передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Однак, позивачка не просила дозволу подати додаткові пояснення, а суд не визнавав їх подання необхідним.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд не приймає до розгляду надану позивачкою 11.04.2024 «відповідь на письмові пояснення» ТОВ «Девелоп Фінанс» від 15.03.2024

15.04.2024 судом відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про витребування у третьої особи оригіналів заяв, оформлених від імені ОСОБА_1 від 01.11.2005 та від 18.05.2007, а також постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 24.11.2023 у ВП № 72488681, поданого нею 09.04.2024 (одержано судом 11.04.2024), про що постановлено відповідну ухвалу не виходячи до нарадчої кімнати, яка занесена до протоколу засідання.

Ухвалою суду від 15.04.2024 підготовче провадження закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання відповідач не з`явився, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заява про відкладення розгляду справи не надходила. Водночас, в матеріалах справи міститься заява відповідача про розгляд справи у його відсутність. (а.с. 57)

Позивачка та адвокат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не заперечували щодо розгляду справи у відсутність відповідача.

Враховуючи вищевикладене, думку позивачки та адвоката третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, заяву відповідача та положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність відповідача (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, аргументуючи мотивами, викладеними у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Адвокат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» заперечував щодо задоволення позовних вимог, аргументуючи мотивами, викладеними у поясненнях на позов та у додаткових поясненнях.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 28.01.2000 Відділом реєстрації актів громадянського стану Вінницької міської ради Вінницької області, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 28.01.2000, актовий запис № 104. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини ОСОБА_4 . (а.с. 5)

01.11.2005 між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/035-43/30644 з метою придбання квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 70-71)

Того ж дня, 01.11.2005, ОСОБА_2 було набуто право власності на вищевказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 5327. (а.с. 6-7, 9)

01.11.2005 вищевказане нерухоме майно було передано в іпотеку АППБ «Аваль» на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 5330, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/035-43/30644 від 01.11.2005. (а.с. 72-73)

Із заяви ОСОБА_1 , посвідченої 01.11.2005 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. і зареєстрованої в реєстрі за № 5326, вбачається надання нею згоди, зокрема на укладення її чоловіком ОСОБА_2 на умовах на свій розсуд договору іпотеки з банком та передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 74)

Також, 18.05.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/035-43/50143 з метою використання кредитних коштів на споживчі цілі. У відповідності до п. 2.1. цього договору, забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором є квартира АДРЕСА_2 . (а.с. 75-76)

18.05.2007 вищевказане нерухоме майно було передано в іпотеку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2417, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/035-43/50143 від 18.05.2007. (а.с. 78-79)

Із заяви ОСОБА_1 , посвідченої 18.05.2007 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. і зареєстрованої в реєстрі за № 2416, вбачається надання нею згоди, зокрема на укладення її чоловіком ОСОБА_2 на умовах на свій розсуд договору іпотеки та передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_2 . Також у заяві зазначено: «З умовами кредитного договору, укладеного між моїм чоловіком та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо отримання кредиту ознайомлена, заперечень та зауважень до умов договору не маю.» (а.с. 74)

Як вбачається з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/2119/13-ц від 22.05.2013, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 було задоволено; звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.05.2007 - квартиру по АДРЕСА_1 , загальною площею 62,40 кв. м, житловою площею 38,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01.11.2005 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за № 5327, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» 04.11.2005 за реєстровим № 111 в реєстрову книгу № 665,з метоюстягнення заборгованості ОСОБА_2 на користьПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особіВінницької обласної дирекції за кредитним договором № 014/035-43/50143 від 18.05.2007 в розмірі 15170, 71 доларів США (еквівалентно 121 259, 49 гривень), з яких 12 115, 01 доларів США - заборгованість по кредиту, 1 355, 18 доларів США - заборгованість по процентах, 1 700, 52 доларів США - пеня, встановившипочаткову ціну реалізації предмета іпотеки в розмірі 392 057, 00 гривень, яка зазначена в договорі іпотеки,шляхом продажу на прилюдних торгах; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особіВінницької обласної дирекції 1 212, 59 гривеньсудового збору.

Також із вищевказаного реєстру вбачається, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/2115/13-ц від 05.06.2013, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 було задоволено частково; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 в розмірі 30666, 23 доларів США (еквівалент в гривнях 245115, 18 гривень), заборгованості по відсотках за користування кредитом у сумі 6352, 18 доларів США (еквівалент в гривнях 50772, 97 гривень), пені за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 6 887 доларів США (еквівалент в гривнях 55047, 79 гривень), а всього на суму 43905, 41 доларів США (в еквіваленті 350935, 94 гривень),звернуто стягнення на предмет іпотеки, який переданий Банку згідно договору іпотеки від 01.11.2005 - цілу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві власності: на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за № 5327 (шляхом продажу з прилюдних торгів за початковою ціною 193 228, 00 гривень - зазначеною в договорі іпотеки); стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір в сумі 2974, 43 гривень.

Позивачка вважає, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Як зазначила особисто позивачка в судовому засіданні, спір між подружжям щодо даного майна відсутній. Водночас, позивачка вбачає загрозу втрати квартири АДРЕСА_2 , що є спільною сумісною власністю подружжя, внаслідок відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на дану квартиру.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст.83ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 26.12.2023 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та адвоката третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судовому засіданні, дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи в заявах по суті та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачка із відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28.01.2000; сторони проживають спільно,пов`язані спільнимпобутом,ведуть домашнєгосподарство,мають взаємніправа іобов`язки.За час перебування у шлюбі, 01.11.2005, на підставі договору купівлі-продажу сторонами було набуто нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 .

Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ізст.60СК Українимайно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зч.1та ч.2ст.369ЦК Україниспіввласники майна,що єу спільнійсумісній власності,володіють ікористуються нимспільно,якщо іншене встановленодомовленістю міжними.Розпоряджання майном,що єу спільнійсумісній власності,здійснюється зазгодою всіхспіввласників,якщо іншене встановленозаконом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1 і ч. 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Аналіз норм ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України свідчить про те, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Водночас, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2 ч. 5 ст. 13 ЦК України (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, придбана під час шлюбу позивачки із відповідачем квартира АДРЕСА_2 , що є предметом спору, є предметом іпотеки за договорами іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, укладеними в забезпечення виконання ОСОБА_2 кредитних договорів № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 та № 014/035-43/50143 від 18.05.2007.

З матеріалів справи вбачається, що Вінницьким міським судом Вінницької області 17.09.2013 було видано виконавчі листи за рішеннями суду від 22.05.2013 по справі № 127/2119/13-ц та від 05.06.2013 по справі № 127/2115/13-ц про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 та № 014/035-43/50143 від 18.05.2007 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З ЄДРСР, доступ до якого є публічним, вбачається, що ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2023 по справі№ 127/2119/13-ц та постановою Вінницького апеляційного суду від 03.10.2023 по справі № 127/2115/13-ц у вищевказаних виконавчих документах було замінено стягувача на ТОВ «Девелоп Фінанс».

09.08.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Думанською А.Л. було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 127/2119/13-ц, виданого 17.09.2013 Вінницьким міським судом Вінницької області про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.05.2007 - квартиру АДРЕСА_2 з метою стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/50143 від 18.05.2007 в розмірі 15170, 71 доларів США. Стягувач ТОВ «Девелоп Фінанс»; боржник - ОСОБА_2 (а.с. 67-68)

10.11.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Думанською А.Л. було відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 127/2115/13-ц, виданого 17.09.2013 Вінницьким міським судом Вінницької області про звернення стягнення на предмет іпотеки, який переданий банку згідно договору іпотеки від 01.11.2005 - квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 в розмірі 43905, 41 доларів США. Стягувач ТОВ «Девелоп Фінанс»; боржник - ОСОБА_2 (а.с. 69)

За даними АСВП, доступ до інформації якої є публічним, вбачається перебування наразі на примусовому виконанні вищевказаних виконавчих листів, виданих за вищевказаними судовими рішеннями 17.09.2013 по справах № 127/2119/13-ц і № 127/2115/13-ц.

З ЄДРСР вбачається, що ухвалами Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від 18.08.2023 і від 24.10.2023 по справі № 127/2119/13-ц було виправлено описки у рішенні суду від 22.05.2013 та у виконавчому листі, виданому за цим судовим рішенням 17.09.2013, в частині місцезнаходження іпотечного майна. Так, предметом стягнення за судовим рішенням у справі № 127/2119/13-ц є квартира АДРЕСА_2 . Тому твердження позивачки про те, що предметом стягнення у виконавчому провадженні № 72488681 є інша квартира, а саме квартира АДРЕСА_2 , а не у будинку АДРЕСА_3 , що є предметом спору у даній справі, є безпідставними.

Приймаючи до уваги те, що у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 127/2115/13-ц від 05.06.2013 та у виданому 17.09.2013 за цим судовим рішенням виконавчому листі, який перебуває на примусовому виконання (ВП № 73302420), предметом стягнення є квартира АДРЕСА_2 », а не «№ 59-А», суд зауважує наступне.

Так, з ЄДРСР не вбачається постановлення судом ухвали про виправлення описки в частині номера будинку, в якому розташована спірна квартира, як у судовому рішенні від 05.06.2013 по справі № 127/2115/13-ц, так і у виконавчому документі, виданому за цим судовим рішенням. Водночас, у даній цивільній справі дана обставина не має суттєвого та/або визначального значення. Судом прийнято до уваги, що із договорів іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, укладених в забезпечення виконання кредитних договорів № 014/035-43/30644 від 01.11.2005 та № 014/035-43/50143 від 18.05.2007, чітко вбачається, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 .

Як вбачається із матеріалів даної цивільної справи та судових рішень, ухвалених у справах № 127/2115/13-ц і № 127/2119/13-ц, які набрали законної сили, ТОВ «Девелоп Фінанс» є правонаступником прав первісного кредитора у зобов`язаннях за вищевказаними кредитними та іпотечними договорами. Судом прийнято до уваги, що заміна кредитора на іншу особу в процесуальних правовідносинах є наслідком такої заміни кредитора в матеріальному правовідношенні.

Щодо посилання позивачки та відповідача у своїх відповідях на письмові пояснення третьої особи від 05.03.2024 і від 09.03.2023 (одержано судом 15.03.2024), які за своїм змістом є ідентичними, на ознаки недійсності договорів іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, то суд звертає увагу на те, що правомірність правочинів презюмується, а питання їх недійсності не є предметом спору у цій справі. Презумпція правомірності укладених 01.11.2005 та 18.05.2007 договорів іпотеки у встановленому порядку сторонами не спростована.

Також твердження позивачки та відповідача у вищевказаних відповідях, а також висловлені позивачкою у судовому засіданні про те, що ОСОБА_5 не підписувались заяви від 01.11.2005 та від 18.05.2007 про надання нею згоди на укладення ОСОБА_2 договорів іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, надані третьою особою разом із письмовими поясненнями щодо позову, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

По-перше, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). В ході підготовчого засідання судом було роз`яснено, зокрема, право клопотати перед судом про проведення відповідних судових експертиз. Однак, такі клопотання заявлені не були. Крім того, судом було роз`яснено учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування і які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.

По-друге, підписання чи не підписання позивачкою вищевказаних заяв, тобто надання чи ненадання нею згоди на укладення договорів іпотеки від 01.11.2005 та від 18.05.2007, не має значення саме для вирішення цієї справи, враховуючи підстави звернення до суду і предмет спору. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Щодо посилання позивачки та відповідача у вищевказаних відповідях на те, що викладена у п. 2.1.1. договору іпотеки від 18.05.2007 інформація стосовно того, що предмет іпотеки не перебуває в користуванні малолітніх чи неповнолітніх дітей, спростовується письмовими поясненнями третьої особи, на що ОСОБА_2 також посилався у тексті апеляційної скарги на ухвалу суду від 24.10.2023 по справі № 127/2119/13-ц, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

По-перше, як вже суд зазначав, правомірність, зокрема договору іпотеки від 18.05.2007, презюмується, а питання недійсності даного правочину чи його частини не є предметом спору у цій справі.

По-друге, повідомлена сторонами вищевказана обставина, враховуючи підстави звернення до суду і предмет спору, не є предметом доказування у даній справі, адже не має значення для розгляду цієї справи.

Щодо висловлених позивачкою в ході розгляду справи тверджень з приводу належності і допустимості доказів, наданих третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то суд, крім вищевикладеного, зауважує й наступне.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

-особа (особи) використовувала/використовували право на зло;

-наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають );

-враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що у випадку поділу майна подружжя будуть порушені права та інтереси ТОВ «Девелоп Фінанс», який є правонаступником первісного кредитора відповідача.

При цьому суд не заперечує презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а також права подружжя на поділ майна, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, але звертає увагу, що реалізація цього права не може здійснюватися на шкоду іншим учасникам правовідносин за їх участю.

По своїй суті ініціювання спору про поділ майна подружжя не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Вищевказане узгоджується із правовою позицію, висловленою Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.

Як вже зауважив суд, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.10.2018 по справі № 654/1528/17, від 06.03.2019 по справі № 317/3272/16-ц, від 03.04.2019 по справі № 726/831/15-ц, від 11.11.2019 по справі № 337/474/14-ц, від 04.03.2020 і від 21.10.2020 по справі № 753/15957/18, від 11.08.2021 по справі № 723/826/19, від 26.01.2023 по справі № 442/5855/21.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог шляхом поділу майна подружжя і визнання за позивачкою права власності на частку квартири АДРЕСА_2 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 1 919, 00 гривень за подання позову та в сумі 536, 80 гривень за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджується квитанціями від 29.11.2023. (а.с. 4, 28)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір слід залишити за позивачкою.

До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідач, ні третя особа не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

У відповідності до ч. 9 і ч. 10 ст. 158 ЦПК України, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 25.12.2023 підлягають скасуванню, однак зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 60, 61, 63, 68-71 СК України, ст.ст. 3, 12, 13, 15, 16, 328, 364, 368, 369, 372, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 158, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 .

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою суду від 25.12.2023.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даним судовим рішенням.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриттячи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено 21.05.2024.

Суддя: