Постанова

від 09.05.2024 по справі 742/1102/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 травня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/1102/24

Головуючий у першій інстанції Циганко М. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/640/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар:Мальцева І.В.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересована особа: Прилуцький відділ Державної міграційної

служби України в Чернігівській області ДМС України

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Циганка М.О. від 28 лютого 2024 року, місце постановлення ухвали м.Прилуки, у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження особи на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, в якій, із посиланням на статті: 293, 294, 315, 316 ЦПК України, просила встановити факт що ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мазки Прилуцького району, а її батьками є: батько - ОСОБА_3 , українець, мати - ОСОБА_4 , українка. В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 вказувала, що вона із 2006 року постійно проживає на території України, 18.05.2012 року отримала посвідку на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_1 , та має намір отримати громадянство України, для отримання якого їй необхідно підтвердити факт народження її матері ОСОБА_5 , діда ОСОБА_3 та баби ОСОБА_4 на території України, із визначенням їх національності - українці. За доводами ОСОБА_1 , її матір ОСОБА_2 , на час розпаду СРСР, проживала на території РСФСР, проте, вже давно виїхала в Естонію, отримала там посвідку на постійне проживання, де і мешкає на даний час. Відповідно до паспорта матері ОСОБА_1 , вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України. ОСОБА_1 вказувала, що з метою отримання громадянства України, вона подала відповідну заяву із необхідними додатковими документами в Прилуцький відділ УДМС у Чернігівській області, однак їй було відмовлено, до моменту встановлення в судовому порядку фактів, що мають юридичне значення, та рекомендовано звернутись із відповідною заявою до суду.

Оскаржуваною ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.02.2024 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Прилуцький відділ державної міграційної служби України в Чернігівській області ДМС України, про встановлення юридичного факту, на підставі ч.4 статті 315 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.02.2024 року, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що при постановленні оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 28.02.2024 року судом першої інстанції не враховано норми матеріального і процесуального права, які регулюють дані правовідносини, не прийнято до уваги правові позиції Верховного Суду у аналогічних справах. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду першої інстанції відносно наявності у даній справі спору про право, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України, є отримання паспорта громадянина України, і відповідно, спір про право відсутній. Апелянт зазначає, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи із власних інтересів його використовує, у зв`язку з чим відсутня необхідність попереднього звернення до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України із заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України у досудовому порядку.

В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Представник ОСОБА_1 - адвокат Джура С.П. подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони апелянта. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження особи на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, в якій, із посиланням на статті: 293, 294, 315,316 ЦПК України, просила встановити факт що ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мазки Прилуцького району, а її батьками є: батько - ОСОБА_3 , українець, мати - ОСОБА_4 , українка.

Оскаржуваною ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.02.2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Прилуцький відділ державної міграційної служби України в Чернігівській області ДМС України, про встановлення юридичного факту, на підставі ч.4 статті 315 ЦПК України. При цьому, суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі від 28.02.2024 року вказав, що зі змісту заяви не вбачається, що ОСОБА_1 оскаржила рішення територіального органу Державної міграційної служби України, про що було її повідомлено в листі, та рекомендовано в разі незгоди із результатами розгляду її звернення згідно норм Закону України Про звернення громадян про її право звернутись до відповідних органів, що здійснюють контроль та нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян, до вищого органу або оскаржити в судовому порядку. Також суд першої зазначив, що у поданій до суду заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, йдеться про намір заявника на отримання громадянства України на підставі ч.1 статті 8 Закону України Про громадянство України, що свідчить про наявність спору про право. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, тому у відкритті провадження у справі суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити, згідно ч. 4 статті 315 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної апелянтом ухвали суду першої інстанції від 28.02.2024 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Положеннями ч.2 статті 315 ЦПК України регламентовано, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1 статті 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Для встановлення факту належності до громадянства України, відповідно до положень статті 315 ЦПК України, та залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення факту, зокрема, народження особи (діда заявника) на території, яка стала територією України.

Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, Законом України Про громадянство України №2235-III, а також Указом Президента України від 27.03.2001 року №215/2001 Питання організації виконання Закону України Про громадянство України, яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Відповідно до положень Закону №2235-III та Порядку, заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Згідно із статтею 496 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заявник ОСОБА_1 є громадянкою іншої держави, звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила: встановити факт що ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мазки Прилуцького району, а її батьками є: батько - ОСОБА_3 , українець, мати - ОСОБА_4 , українка. В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 вказувала, що вона має намір отримати громадянство України, у зв`язку з чим їй необхідно підтвердити факт народження її матері ОСОБА_5 , діда ОСОБА_3 та баби ОСОБА_4 на території України, із визначенням їх національності - українці.

Питання підсудності цивільних справ урегульоване у главі 2 розділу I ЦПК України, яка визначає загальні правила предметної та територіальної підсудності, та у ч.1 статті 497 ЦПК України, яка передбачає, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з п.7 ч.1 статті 76 Закону України Про міжнародне приватне право, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантують право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами і поставленою метою (Рішення Європейського Суду з прав людини від 12.07.2001 року, заява №42527/98, у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12.03.2009 року (остаточне 12.06.2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, ... якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v.the United Kingdom) від 28.05.1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п.57) .

Приписами ч.4 статті 315 ЦПК України регламентовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане із наступним вирішенням спору про право цивільне.

У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 644/9753/19 зазначено, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Відмовляючи оскаржуваною ухвалою від 28.02.2024 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження особи на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, на підставі ч.4 статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції зазначив, що у поданій до суду заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, йдеться про намір заявника на отримання громадянства України на підставі ч. 1 статті 8 Закону України Про громадянство України, що свідчить про наявність спору про право. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Також суд першої інстанції у даній ухвалі від 28.02.2024 року вказав, що зі змісту заяви не вбачається, що ОСОБА_1 оскаржила рішення територіального органу Державної міграційної служби України, про що було її повідомлено в листі, та рекомендовано в разі незгоди з результатами розгляду її звернення згідно норм Закону України Про звернення громадян про її право звернутись до відповідних органів, що здійснюють контроль та нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян, до вищого органу або оскаржити в судовому порядку.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що предметом заявлених вимог ОСОБА_1 було встановлення факту народження її матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мазки Прилуцького району, і що батьками її матері є ОСОБА_3 , українець та ОСОБА_4 , українка. У поданій заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 вказувала, що встановлення даного факту їй необхідно для отримання громадянства України. За даних обставин, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що у даній справі наявний спір про право.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд, відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі №635/2832/20, провадження №61-13581св20.

Для встановлення факту належності до громадянства України, відповідно до положень статті 293 ЦПК України, та залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Згідно з п.44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України, або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, одним із документів на підтвердження обставин для встановлення належності до громадянства України, є рішення суду, яким підтверджується факт, який просить встановити ОСОБА_1 у поданій заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, і суд першої інстанції уваги на вказані обставини не звернув.

Крім того, посилаючись на необхідність звернення до органів ДМС України із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції не врахував норми процесуального права та роз`яснення, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/20002.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи із необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Приймаючи до уваги вищенаведене, в ході апеляційного перегляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 28.02.2024 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, на підставі положень ч. 4 статті 315 ЦПК України, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із зазначеними вище нормами права, які регламентують дані правовідносини. Суд першої інстанції не врахував вказаних приписів Закону щодо звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у даній категорії справ, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку у оскаржуваній ухвалі від 28.02.2024 року про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.02.2024 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Питання щодо розподілу судових витрат апеляційним судом не вирішується, в силу приписів ч.7 статі 294 ЦПК України.

Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2024 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: