Рішення

від 14.05.2024 по справі 509/3542/18

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3542/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

Головуючого судді - Козирського Є.С.

при секретарі - Лисенко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г.Л., про визнання заповіту недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстраційна служба Одеської області» ОСОБА_6 , ТОВ «Профпроект», третя особа Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу, про визнання технічного паспорту недійсним, про скасування запису про право власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила суд визнати недійсним заповіт від 22 листопада 2017 року, складений від імені ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за № 2363, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л.

В обґрунтування позову зазначає, що вона, ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_7 .

На думку позивача, ОСОБА_7 не міг заповісти майно відповідачці ОСОБА_5 .

Як вказано в позовній заяві, ОСОБА_1 продала усе своє майно в Київській області та передала гроші ОСОБА_7 для проведення ремонту у будинку.

Після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_5 надавала ліки ОСОБА_1 , від яких остання постійно спала. В подальшому ОСОБА_5 відвела ОСОБА_1 до нотаріуса, де остання підписала якісь документи. Проте, ОСОБА_1 дізналась, що підписала відмову у прийнятті спадщини після смерті ОСОБА_7 . В подальшому, ОСОБА_7 написала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .

На думку позивачки, вищезазначені обставини є підтвердженням того, що спірний заповіт не відповідає волевиявленню померлого, одже є недійсним.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_5 звернулась з зустрічною позовною заявою, в якій просить: встановити факт проживання ОСОБА_5 однією сім`єю з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як жінки та чоловіка без шлюбу; визнати технійчний паспорт, виготовлений ТОВ «ПРОФПРОЕКТ» на садовий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_7 недійсним; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 25678333 про реєстрацію за ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на садовий будинок, загальною площею 52,4 кв. м, житловою площею 15,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 посилається на те, що з 2016 року вона познайомилась з ОСОБА_7 та, з травня 2017 року почали проживати разом аж до смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вони проживали у спірному будинку, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, будували та облаштовували спірне майно.

За життя ОСОБА_7 склав заповіт на користь ОСОБА_5 на земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:002:3192, площею 0,0486 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Також, ОСОБА_7 надав довіреність саме ОСОБА_5 для здійснення всіх належних дій для введення в експлуатацію будинку та одержання коштів з банківського рахунку, що свідчить про повну довіру померлого до ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 поховала ОСОБА_7 за власні кошти, а не дочка та мати померлого.

Також, факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 підтверджується актом від 21 березня 2018 року, який підписали сусіди, численні фото ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . Цей факт, також, підтверджують й свідки.

Слід зазначити, що, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_7 після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою виникнення права власності на спірне майно став технічний паспорт, виготовлений 04 квітня 2018 року ТОВ «ПРОФПРОЕКТ» та довідка Другої державної нотаріальної контори за номером 358/02-14. З технічного паспорту вбачається, що садовий будинок був побудований у 1991 році з бетону, черепашнику, шиферу та деревини.

Проте, ОСОБА_7 купив вказану земельну ділянку лише у 2014 році та на ній не було жодного будинку. При цьому, зазначений будинок був побудований з sip-панелей та покритий черепицею, що не відповідає зазначеному технічному паспорту.

У зв`язку з чим, ОСОБА_5 вважає цей технічний паспорт недійсним та таким, що не відповідає дійсності.

Позивач ОСОБА_8 , третя особа ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г.Л., відповідач державний реєстратор прав на нерухоме майно КП «Реєстраційна служба Одеської області» ОСОБА_6 , відповідач ТОВ «Профпроект», у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та підтримала зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 .

Представник третьої особи Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності

Стаття 129 Конституції України гарантує та встановлює основні засаду судочинства, якими є зокрема:

1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

7) розумні строки розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі«Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають живати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до заповіту, складеного 22 листопада 2017 року, ОСОБА_7 заповів належну йому земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123755800:002:3192, площею 0,0486 га, ОСОБА_5

ОСОБА_5 за власні кошти виконала всі необхідні витрати відносно організації та проведення поховання ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про поховання № НОМЕР_2 , договором-замовленням від 15 лютого 2018 року та рахунок-фактури б/н № 16.02.2018 року.

Згідно зіст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно дост. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зіст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітомчи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.

Відповідно доп.3.1листа №24-753/0/4-13Вищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справ«Про судовупрактику розглядуцивільних справпро спадкування»від 16травня 2013року,визнання прававласності наспадкове майнов судовомупорядку євинятковим способомзахисту,що маєзастосовуватися,якщо існуютьперешкоди дляоформлення спадковихправ унотаріальному порядку,в томучислі йу випадкувизначення судомза позовомспадкоємця додатковогостроку дляприйняття спадщини. Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину. Проте практика розгляду спадкових справ без попереднього звернення спадкоємців у нотаріальну контору та відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії склалася в окремих судах усіх областей.

Згідно з ч. 2 ст. 331ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими якІнструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставінаказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56,Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинностіЦКтаЗаконом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, позивач ОСОБА_1 не надала жодних належних та допустимих доказів того, що спірний заповіт є недійсним.

Посилання ОСОБА_1 про алкозалежність померлого ОСОБА_7 та те,, що він не розумів значення своїх дій не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до повідомлення про неможливість проведення судової експертизи від 05 лютого 2020 року, судовий експерт зазначив про неможливість проведення почеркознавчої експертизи через відсутність матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року),зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).

При цьому, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що померлий страждав будь-якими психічними розладами, а тому мав можливість розуміти свої дії та керувати ними.

За життя, ОСОБА_7 також надав довіреність від 29 червня 2017 року саме ОСОБА_5 для здійснення всіх належних дій для введення в експлуатацію будинку та одержання коштів з банківського рахунку, що свідчить про повну довіру померлого до ОСОБА_5 .

Також, факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 підтверджується актом від 21 березня 2018 року, який підписали сусіди, численні фото ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Допитані у судовому засіданні свідки, також, підтвердили зазначений факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ..

У зв`язку з чим, суд вважає підтвердженим факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Статтею315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5 визначено, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно ч. 1.ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до договору купівлі-продажу 23 травня 2014 року ОСОБА_7 купив земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5123755800:002:3192, площею 0,0486 га. При цьому, у зазначеному договорі відсутня інформація, що на цій земельній ділянці взагалі був будинок на той час.

Відповідно до висновку № 16/2020 судової будівельно-технічної експертизи від 26 листопада 2020 року, будинок АДРЕСА_2 , складається з основної частини та прибудови. Фундамент складається стрічкові бетонні, що відповідає копії технічного паспорту на садовий будинок, який розташований у ЖБК «Дайберг», виготовленого ТОВ «ПРОФПРОЕКТ», станом на 04 квітня 2018 року. Зовнішні стіни основної частини: sip-панелі ( ОСОБА_5 було виконано часткове відкриття стіни основної частини обстежуваного будинку); прибудови: газобетоні блоки, що не відповідає копії технічного паспорту на садовий будинок, який розташований у ЖБК «Дайберг», виготовленого ТОВ «ПРОФПРОЕКТ», станом на 04 квітня 2018 року, покрівля: листи металопрофілю, що не відповідає копії зазначеного технічного паспорту.

Оскільки технічний паспорт на підставі якого було здійснено реєстрацію на будинок не відповідає фактичним обставинам справи та цей факт встановлено судовим експертом, суд вважає, що цей технічний паспорт є недійсним, а тому державна реєстрація на будинок є також недійсною.

Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельнуділянку, а також право постійного користування та право оренди земельноїділянкивиникають з моменту державноїреєстраціїцих прав.

При цьому, згідно з положеннями статті 126 вказаного Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обовязковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Пункт 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставіінших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Враховуючи вищевикладене, рішення державного реєстратора щодо спірного будинку прийнято з порушенням норм законодавства, а томупідлягаєскасуванню.

Згідно ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першійстатті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про недійсність заповіту.

У свою чергу, суд вважає за доцільне задовольнити зустрічну позовну заяву ОСОБА_5

Керуючисьст.ст.2,4,5,6,206,223,263,265ЦПКУкраїни,ст.ст.1216,1223,1224,1258,1261 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пашичева Г.Л., про визнання заповіту недійсним - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстраційна служба Одеської області» ОСОБА_6 , ТОВ «Профпроект», третя особа Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу, про визнання технічного паспорту недійсним, про скасування запису про право власності задовольнити.

Встановити факт проживання (Розени) ОСОБА_5 однією сім`єю з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як жінки та чоловіка без шлюбу з травня 2017 року.

Визнати технічний паспорт, виготовлений ТОВ «Профпроект» на садовий будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_7 недійсним.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 25678333 про реєстрацію за ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на садовий будинок, загальною площею 52,4 кв. м, житловою площею 15,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 21.05.2024 року.

Суддя: Є. С. Козирський