Постанова

від 20.05.2024 по справі 922/46/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року м. Харків Справа №922/46/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» (вх.№727Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2024 року у справі №922/46/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м.Київ, пр. Любомира Гузара, 44, код ЄДРПОУ 42795490),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» (61177, м.Харків, пров. Пластичний, 9, код ЄДРПОУ 38878062),

про стягнення 78960,02 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» на свою користь 30921,43 грн. пені та 48038,59 грн. штрафу. Судові витрати зі сплати судового збору позивач просив суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору №2107000117 від 23.04.2021 року в частині здійснення своєчасної поставки товару. В якості правових підстав, позивач посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.02.2024 року у справі №922/46/24 (повний текст складено 28.02.2024 року, суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 30921,43 грн. пені, 48038,59 грн. 7% штрафу, 2684,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- на підставі ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, застосувати правові наслідки спливу строку позовної давності для подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» позовної заяви про стягнення неустойки за порушення умов договору;

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2024 року у справі №922/46/24;

- прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» про стягнення неустойки за порушення умов договору поставки відмовити повністю;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції;

- здійснити перерозподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що має місце невірне визначення розміру пені, оскільки в силу приписів ст. 343 Господарського кодексу України та приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, розмір пені становить 14872,21 грн.

Скаржник звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом за допомогою засобів поштового зв`язку 27.12.2023 року, у той час як право на стягнення неустойки виникло у позивача 23.11.2021 року, а право на стягнення штрафу 22.12.2021 року. Таким чином, на думку апелянта строк позовної давності для пред`явлення позову у цій справі сплинув ще 22.12.2022 року. Відповідач не брав участі у справі під час її розгляду судом першої інстанції, що вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, так і підтверджується матеріалами справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування правових наслідків спливу строків позовної давності. При цьому, наявна судова практика показує, що якщо відповідач не брав участі під час розгляду справи судом першої інстанції, він може заявити клопотання про застосування позовної давності під час апеляційного розгляду, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Отже апелянт вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення позову про стягнення неустойки, а подання заяви про застосування позовної давності є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/46/24.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена позивачу через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена йому 22.03.2024 року. Відповідачу копія ухвали про відкриття апеляційного провадження направлена засобами поштового зв`язку і вручена йому 26.03.2024 року.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

21.03.2024 року матеріали справи №922/46/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 11.04.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5149), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 23.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» (постачальник, відповідач у справі) укладено договір №2107000117 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався у визначений цим договором строк передати у власність позивача прилади для вимірювання витрати, рівня та тиску рідин і газів (манометри), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною, а позивач прийняти та оплатити такі товари.

Найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації (п.1.2 договору).

За умовами п.3.1 договору, ціна договору складає 916665,60 грн.

Позивач зобов`язався оплатити вартість переданих товарів, за умовами п.4.2 договору, не раніше 20-ти та не пізніше 30-ти календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами п.5.8 договору.

У розділі 5 договору сторони погодили порядок поставки товару, а саме: за умовами п.5.1 договору відповідач зобов`язався передати позивачу товар в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно специфікації), Інкотермс в редакції 2010 року з урахуванням умов п.5.1 цього договору (п.5.3 договору).

Датою поставки товару, відповідно до п.5.8 договору, є прийняття позивачем товарів за кількістю та якістю відповідно до п.5.13 договору та передача відповідачем позивачу в повному обсязі наведених нижче наступних документів: видаткової накладної, паспорт (формуляр) та/або настанова з експлуатації на обладнання запропонованого типу, копії свідоцтва про повірку ЗВТ, та/або свідоцтва про калібровку ЗВТ, документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробників на товар, інструкції з експлуатації, товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п.6.3.1 договору відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків до їх повного виконання (п.12.1 договору).

Між сторонами підписано специфікацію №1 до договору, в якій сторони погодили, найменування товару, одиницю виміру, кількість та ціну товару, строк поставки товару протягом 120 календарних днів з дати укладення договору.

Відповідач виконуючи зобов`язання за договором поставив погоджений сторонами товар зазначений у специфікації, а саме:

- товар за видатковою накладною №351 від 15.12.2021 року поставлений 17.12.2021 року;

- товар за видатковою накладною №368 від 28.12.2021 року поставлений 30.12.2021 року.

Позивач вказує, що поставка товару відбулась з порушенням погоджених у договорі строків, що підтверджується видатковими накладними, складеними відповідачем та підписами уповноважених осіб сторін на цих видаткових накладних, наявними в матеріалах справи.

Оскільки відповідач неналежним чином виконав умови договору в частині своєчасної поставки товару, позивач здійснив нарахування пені та штрафу на підставі п.7.4 договору, відповідно до якого за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено за кожен день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до специфікації, відповідач повинен був здійснити поставку товару протягом 120 календарних днів з дати укладення договору, у зв`язку з чим поставка товару відповідачем повинна була відбутись не пізніше 22.11.2021 року.

Таким чином, враховуючи принцип свободи підприємницької діяльності, в рамках якої сторонами було самостійно визначено строк поставки товару за договором, передача товару повинна була здійснена відповідачем саме у строки, погоджені сторонами у договорі та додатку до нього.

Натомість поставка товару відповідачем відбулась з порушенням цих строків, що підтверджується копіями видаткових №351 від 15.12.2021 року, №368 від 28.12.2021 року, саме: за видатковою накладною №351 від 15.12.2021 року товар поставлений 17.12.2021 року, тобто кількість днів прострочення становить 24 дні, за видатковою накладною №368 від 28.12.2021 року товар поставлений 30.12.2021 року - кількість днів прострочення становить 37.

Даний факт відповідачем не спростовано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ч.1 ст.216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких, відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України віднесено штраф та пеню, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.4 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено за кожен день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.6 та ст.627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов`язання - порушення строків поставки товару.

Відповідач (апелянт) вказує про те, що ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з наведених норм матеріального права - преамбула названого Закону та розташування законодавцем ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України у параграфі 1 «Фінанси і банківська діяльність» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» Господарського кодексу України, ними регулюється договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Натомість право нарахування, визначення розміру, порядок стягнення штрафних санкцій як міри відповідальності за порушення господарських зобов`язань законодавцем віднесено до іншого розділу Господарського кодексу «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання».

Таким чином, відповідач помилково покликається до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», оскільки наведені норми не релевантні до спірних правовідносин сторін. Обмеження розміру пені та прив`язка до облікової ставки Національного банку України стосується порушення грошового зобов`язання (прострочення сплати коштів), натомість наразі має місце прострочення з боку відповідача не грошового зобов`язання і відповідне обмеження не застосовується.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем допущено порушення строків постачання товару, позивачем правомірно нараховані пеня та 7% штрафу, у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання - поставки товару у належні строки.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення пені та штрафу з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 30921,43 грн. та штрафу у розмірі 48038,59 грн. (за прострочення поставки понад 30 днів за видатковою накладною №368 від 28.12.2021 року).

Щодо вимоги про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що відповідач не звертався до суду першої інстанції з заявою про сплив строку позовної давності.

Апелянт вказує, що він участі у справі в суді першої інстанції не приймав, а наявна судова практика надає можливість заявити відповідне клопотання під час апеляційного розгляду.

Однак, слід відмітити, що по-перше, відповідач не наводить таку судову практику; по-друге, можливість заявити про сплив позовної давності у суді апеляційної інстанції виникає у сторони, яка не приймала участі у справі в суді першої інстанції за істотних та об`єктивних причин, які наразі заявник не наводить.

Судом першої інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, натомість відповідач не аргументував причин та поважності відсутності з його сторони активних дій по реалізації наданих йому процесуальних прав.

У той час колегія суддів відзначає, що у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 Цивільного кодексу України), а частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін і доповнень), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України період карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 року №2120-IX було внесено зміни до статті 258 Цивільного кодексу України, якими зокрема строки, визначені статтею 258, 261 продовжуються на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу.

24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року. Станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Тобто, Законом, у період існування вказаних вище обставин, продовжуються строки позовної давності. При цьому, Закон не вимагає вчинення будь-яких додаткових дій з цього приводу (звернення із заявою про поновлення таких строків, тощо).

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем при зверненні з позовом до суду у даній справі, були враховані внесені відповідні зміни до чинного законодавства та не було порушено жодних вимог встановлених ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, заборгованість відповідача виникла у період дії карантину та воєнного стану.

Таким чином, позовна давність про стягнення штрафних санкцій продовжена на строк дії карантину та воєнного стану.

Наразі доводи відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності є недоведеними та такими, що вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору від 23.07.2021 року щодо своєчасної поставки товару.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2024 року у справі №922/46/24, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.02.2024 року у справі №922/46/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов