Постанова

від 18.04.2024 по справі 904/1101/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1101/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 та на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 904/1101/23

за позовом ОСОБА_2

до відповідача-1: ОСОБА_1

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз"

про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів; витребування простих бездокументарних іменних акцій емітента; зобов`язання провести безумовні облікові операції

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: ОСОБА_1 , Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020; витребування простих бездокументарних іменних акцій емітента; зобов`язання провести безумовні облікові операції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 у справі №904/1101/23 позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020, укладений між ОСОБА_2 , від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія - Оберіг та ОСОБА_1 .

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 937 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція безпеки "Скорпіон", ідентифікаційний код: 34059350, що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000104855;

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Менеджмент технолоджіз" провести безумовні облікові операції - списання 10 937 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція безпеки "Скорпіон", ідентифікаційний код: 34059350, що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) НОМЕР_1 з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз", та зарахування цих цінних паперів на рахунок у цінних паперах, відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 8 052 грн.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23 заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., відмовлено у частині - 11 500 грн.

Не погодившись з рішенням господарського суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 у справі № 904/1101/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо розірвання договору купівлі-продажу та витребування акцій з чужого незаконного володіння є необгрунтованими та таким, що зроблений всупереч висновку щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, щодо належного способу захисту у даних правовідносинах. Судом першої інстанції безпідставно не було прийнято до уваги, що у даній справі позивач обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись до суду з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 року, оскільки Відповідач-1 товар за договором (цінні папери) отримав. А тому згідно з ч. 3 cт. 692 Цивільного Кодексу України позивач має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а не заявляти вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Окрім того, матеріалами справи було підтверджено, той факт, що ОСОБА_1 ще задовго до укладання оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів набув статусу акціонера, оскільки починаючи з моменту заснування ПрАТ «Агенція безпеки «Скорпіон» і до пред`явлення позову відповідальною особою надсилалися на електрону адресу акціонерів, у тому числі ОСОБА_1 фінансові звіти щодо діяльності ПрАТ «Агенція безпеки «Скорпіон», у зв`язку із чим неодноразово заявлялися клопотання про виклик свідка. Окрім того в апеляційній скарзі на рішення суду апелянт подає заперечення на ухвалу господарського суду від 11.09.2023 про відмову у задоволенні клопотань відповідача-1 щодо виклику свідків у засідання та залучення до участі у справі третіх осіб.

Не погодившись з додатковим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Заперечуючи проти додаткового рішення апелянт зазначає, що суд першої інстанції, проігнорував заперечення Відповідача-1 щодо відсутності в матеріалах справи доказів оплати Позивачем, послуг наданих йому адвокатами. Окрім того, судом не було надано оцінку доводам Відповідача-1 про те, що Позивач звертався з позовом не лише до Відповідача-1, а й до Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент технолоджіз» (Відповідача-2), а отже останні повинні нести солідарну відповідальністю за рішенням суду. Таким чином додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 року, у справі № 904/1101/23 є необгрунтованим, таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, стягнення витрат у розмірі 10 000 грн. є надто завищеними з огляду на обставини справи, враховуючи, що ОСОБА_2 було подано три ідентичні позови (докази наявні в матеріалах справи), враховуючи обсяг доказів, які було надано Позивачем, ця справа є не складною, також відсутність доказів оплати фактично понесених витрат у зазначеній справі, а отже заява не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 у справі № 904/1101/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23. Об`єднано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 у справі № 904/1101/23.

ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого зазначає, що на виконання умов Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1, позивач здійснив перерахування цінних паперів на рахунок Відповідача, тобто, належним чином та у повному обсязі виконав свої зобов`язання, встановлені п. 2.2. Договору. На підтвердження факту перерахування цінних паперів у власність покупця, позивачем в суді першої інстанції, були надані відповідні письмові докази. Подальший перепродаж акцій третім особам не здійснювався. Відповідач-1, набув у власність акції за вказаним Договором та є власником вказаних акцій на вище вказаних підставах, що Відповідачем-1 не заперечувалось та не спростовувалось. Натомість, в порушення п. 2.1. Договору, Відповідач-1 не сплатив належну до сплати суму за перераховані йому цінні папери ані до 31.03.2020, ані станом на дату подачі позовної заяви у цій справі до суду. З огляду на зазначені порушення ОСОБА_1 . Договору № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020, ОСОБА_2 був вимушений звернутись до Господарського суду Дніпропетровської області для захисту своїх прав та інтересів. Скаржник, помилково зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду від 08.09.2020 по справі № 916/667/18, оскільки такий висновок не є релевантним для спірних правовідносин в цій справі.

Окрім того ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, згідно якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки доводи скаржника, щодо відсутності в матеріалах справи доказів оплати Позивачем послуг адвоката не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення, оскільки можуть бути розподілені витрати і такі, що вже фактично понесені (відшкодування) і такі, що тільки підлягають сплаті (згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19). Заперечуючи проти розміру понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу, Відповідач-1 посилається на те, що вони є завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Однак, належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про завищення або неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2024 розгляд справи № 904/1101/23 призначено на 18.04.2024 о 11 год. 00 хв.

В судове засідання 18.04.2024 з`явились представники позивача та відповідача 1. Інші учасники справи не з`явились в судове засідання. Були повідомлені про час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази повідомлення про час та місце проведення судового засідання, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ОСОБА_2 (надалі - довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія - Оберіг (надалі - повірений) було укладено договір доручення № БД20-3101/1 від 31.01.2020 (надалі - договір доручення).

Відповідно до п. 1.1 договору доручення, повірений від імені і за дорученням довірителя та за його рахунок зобов`язується надати довірителю посередницькі послуги з продажу цінних паперів (далі - ЦП) за винагороду і виконує лімітне замовлення на продаж (ЛЗП) цінних паперів за ціною не нижче 10 937,00 грн. за пакет ЦП.

В подальшому, за твердженням позивача, між ОСОБА_2 (надалі - продавець), від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія - Оберіг та ОСОБА_1 (надалі покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 (надалі - договір купівлі-продажу). Про що між ОСОБА_2 та ТОВ Фінансова Компанія - Оберіг було підписано акт виконаних робіт від 04.02.2023 до договору доручення № БД20-3101/1 від 31.01.2020 та звіт повіреного.

Згідно з п. 1.1 договору купівлі-продажу, продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах договору такі цінні папери (далі - ЦП):

- Емітент: Приватне акціонерне товариство "Агенція Безпеки "Скорпіон"

- Код ЄДРПОУ: 34059350:

- Вид ЦП: акція проста іменна;

- Форма існування ЦП: Бездокументарна;

- Код ISIN: UA4000404855;

- Номінальна вартість 1 ЦП: 1,00 грн.;

- Кількість ЦП: 10 937,00 шт.;

- Загальна номінальна вартість: 10 937,00 гривень;

- Місце укладання договору: поза фондовою біржею.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу, загальна сума договору складає 10 937,00 гривень.

Пунктом 2.2 договору купівлі-продажу визначено, що продавець повинен перереєструвати право власності на ЦП, вказані в п. 1.1 цього договору, та забезпечити перерахування ЦП на рахунок у ЦП Покупця шляхом надання відповідних документів в депозитарну установу на протязі 4 банківських днів з моменту підписання цього Договору.

Пунктом 2.3 договору купівлі-продажу встановлено, що перехід прав власності на цінні папери здійснюється в депозитарній системі обліку цінних паперів, згідно Положення НКЦПФР № 735 від 23.04.2013.

Перереєстрація прав власності на цінні папери, вказані в п. 1.1 цього Договору, здійснюється шляхом списання з рахунку у цінних паперах Продавця, та зарахування на рахунок у цінних паперах Покупця.

Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу передбачено, що покупець сплачує продавцеві суму, зазначену в п. 1.2 цього договору, в термін до 31.03.2020. Сторони самостійно (без участі Повіреного) здійснюють грошові розрахунки. Розрахунки не здійснюються за принципом: поставка цінних паперів проти оплати.

Продавець повинен перереєструвати право власності на ЦП, вказані в п.1.1 Договору та забезпечити перерахування ЦП на рахунок у ЦП покупця шляхом надання відповідних документів у депозитарну установу протягом 4 (чотирьох) банківських днів з моменту підписання цього договору (п. 2.2 Договору).

Перехід прав власності на цінні папери здійснюється в депозитарній системі обліку цінних паперів, згідно Положення п НКЦПФР №735 від 23.04.2023. Перереєстрація прав власності на цінні папери, вказані в п.1.1 цього договору здійснюється шляхом списання з рахунку у цінних паперах продавця та зарахування на рахунок у цінних паперах покупця (п. 2.3 Договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Договір припиняє свою дію, а зобов`язання сторін вважаються виконаними з моменту кінцевих розрахунків та підписання акту прийому-передачі цінних паперів (п. 5.1, 5.4 Договору).

Позивач на виконання умов договору купівлі-продажу, 06.02.2020 перереєстрував право власності на спірні ЦП на ОСОБА_1 , про що в матеріали справи надано виписки про операції з цінними паперами, Акт виконаних робіт до договору доручення №БД20-3101/1 від 31.01.2020, Звіт повіреного за договором доручення №БД20-3101/1 від 31.01.2020, Розпорядження № 1 від 04.02.2020.

Матеріалами справи та сторонами підтверджується, що подальший перепродаж акцій третім особам не здійснювався. ОСОБА_1 набув у власність акції за спірним Договором та є власником вказаних акцій на вищезазначених підставах, що відповідачем-1 не заперечувалось та не спростовувалось.

ОСОБА_2 посилається на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1 від 31.01.2020 в частині своєчасної та повної оплати цінних паперів, у зв`язку з чим просить розірвати договір купівлі-продажу та витребувати цінні папери на свою користь, проти чого заперечує відповідач-1, що і є причиною виникнення спору.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав умови договору купівлі-продажу, 06.02.2020 перереєстрував право власності на спірні ЦП на ОСОБА_1 , що підтверджується виписками про операції з цінними паперами. З урахуванням п. 2.1 договору купівлі-продажу, судом встановлено, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати ЦП є таким, що настав 31.03.2020. Проте відповідач-1 порушив умови договору купівлі-продажу та не оплатив отримані ЦП у встановлені договором строки. Належних та допустимих доказів протилежного відповідач до матеріалів справи не надав, з огляду на що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Особливості купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості визначаються законом.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (стаття 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

За своєю правовою природою укладений договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 694 ЦК України.

Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому ч. 2 ст. 651 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема щодо певного виду правовідносин.

У статті 653 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК України), тому продавець акцій товариства, які були продані з відстроченням платежу та не були оплачені покупцем, має право вимагати їх повернення.

Загальне правило про наслідки прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар дійсно встановлюється ч. 3 ст. 692 ЦК України.

Водночас, відповідно до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 ЦК України).

З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар (ч. 6 ст. 694 ЦК України).

Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб`єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом.

Відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Норми ч.ч. 2-6 ст. 694 ЦК України, зокрема і щодо прострочення покупцем оплати товару, проданого в кредит, поширюються на продаж товарів у кредит як з відстроченням, так і розстроченням оплати.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 зробив правові висновки, що якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства передбачає відстрочення або розстрочення платежу, то такий договір є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит і до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 Цивільного кодексу України. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК України), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників/витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії (п.п. 89, 89 постанови).

При цьому Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 06.06.2022 у справі № 902/66/20 дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу).

Також, вказана постанова містить висновок про те, що суд не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19.

Щодо тверджень апелянта, що висновок суду першої інстанції щодо розірвання договору купівлі-продажу та витребування акцій з чужого незаконного володіння є необґрунтованими та таким, що зроблений без урахування висновку щодо застосування законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, щодо належного способу захисту у даних правовідносинах, слід зазначити наступне.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально- правове регулювання спірних відносин.

Визначення подібності правовідносин викладені у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №3007/11 (абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18:

« 2.13. Згідно з пунктом 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки в розмірі 80 % у статутному капіталі Товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі Товариства здійснені повністю та немає претензій до покупців з оплати з боку продавців.

7.24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання зазначеного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців.

7.26. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.

7.28. Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою.

7.35. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір..

7.38. Суди попередніх інстанцій цього не врахували. Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди неправильно визначили правову природу пункту 5 спірного договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців.

7.43. Натомість у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

7.44. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі)».

Таким чином, як слідує з обставин справи № 916/667/18, сторони в Договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства не передбачили відстрочення або розстрочення платежу. Тобто такий договір не є договором купівлі-продажу товару (частки) в кредит, і до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статей 651 та 694 Цивільного кодексу України. Більш того за обставинами цієї справи грошові кошти продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі Товариства здійснені повністю та немає претензій до покупців з оплати з боку продавців.

Водночас, у справі, що переглядається, відповідно до п. 2.1 Договору Покупець сплачує Продавцеві суму, зазначену в п. 1.2 цього Договору, в термін до 31.03.2020.

Відтак, правовідносини сторін у даній справі № 904/1101/23 не є подібними до правовідносин, що склалися у справі № 916/667/18, адже є різними предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин

А тому, так як за своєю правовою природою укладений Договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, звідси до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 694 ЦК України, що підтверджує необґрунтованість доводів скаржника в цій частині апеляційної скарги.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічні положення містяться й у ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

Отже, враховуючи, що акції за договором були продані з відстроченням, станом на дату подання позову оплата за ним не була здійснена, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 та витребування акцій є обґрунтованими і відповідають критеріям належного та ефективного способу захисту.

Крім того, згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України).

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Апеляційним судом не встановлено обставини щодо неможливості здійснення оплати за отримані акції, як і вчинення будь-яких дій зі сторони Відповідача-1, направлених на виконання своїх зобов`язань, до моменту звернення до суду.

Відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості здійснення оплати за отримані акції, як і вчинення будь-яких дій зі сторони відповідача-1, направлених на виконання своїх зобов`язань, до звернення позивача до суду.

Також, відповідачем-1 не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення оплати за Договором як до, так і після його укладення, що спростовує аргументи апелянта, що до моменту укладення договору позивачу передавались кошти для створення та діяльності ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон", а після укладення угоди мали відбутись остаточні розрахунки.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про депозитарну систему України" система депозитарного обліку цінних паперів (далі - система депозитарного обліку) - сукупність інформації, записів про емісійні цінні папери (вид із зазначенням типу, номінальна вартість і кількість, реєстр кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів), обмеження обігу тощо) на рахунках у цінних паперах власників таких рахунків; інформації про емітентів; про власників цінних паперів, які мають права за цінними паперами та права на цінні папери; про обмеження прав на цінні папери та прав за цінними паперами; про осіб, уповноважених власниками цінних паперів (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо цінних паперів); про номінальних утримувачів; інші дані, що дають змогу ідентифікувати емісійні цінні папери і зазначених осіб; інша передбачена законодавством інформація.

Внесення змін до системи депозитарного обліку стосовно цінних паперів конкретного власника (крім встановлених Комісією випадків стосовно цінних паперів, права на які обліковуються на рахунку номінального утримувача) здійснюється виключно депозитарними установами (у визначених законодавством випадках - Національним банком України або депозитаріями-кореспондентами), в установленому Комісією порядку на підставі, зокрема, судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи (ч. 2 ст. 6 Закону України "Про депозитарну систему України").

Безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта Центрального депозитарію, власника цінних паперів, нотаріуса, на депозит якого зараховано цінні папери, номінального утримувача без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами (у випадках, передбачених законодавством), а також у зв`язку зі зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України (п. 2 розд. 1 Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 № 735, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2013 за № 1084/23616).

Враховуючи розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 та витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 937 штук простих бездокументарних іменних акцій емітента Приватного акціонерного товариства "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ "СКОРПІОН", позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент технолоджіз" провести безумовні облікові операції - списання 10 937 штук простих бездокументарних іменних акцій емітента Приватного акціонерного товариства "АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ "СКОРПІОН", що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) НОМЕР_1 з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" та зарахування цих цінних паперів на рахунок у цінних паперах, відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" на ім`я ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2023 про відмову у задоволенні клопотань відповідача-1 про виклик свідків у засідання та залучення до участі у справі третіх осіб апеляційний суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, предметом спору у цій справі є встановлення підстав для розірвання договору купівлі-продажу акцій № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020 у зв`язку з нездійсненням оплати за придбані акції та витребування таких акцій.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати вартості цінних паперів, які він отримав як результат належного виконання продавцем своїх зобов`язань за договором.

Відповідачем 1 до суду першої інстанції подавалося клопотання про виклик свідків, зокрема про виклик ОСОБА_3 , з метою встановлення фактичних обставин щодо дати інвестування та участі ОСОБА_1 , як акціонера в Приватному акціонерному товаристві "Агенція безпеки "Скорпіон", а також підстав укладання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020.

Згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (ч. 1 ст. 88 ГПК України).

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень (ч. 2 ст. 88 ГПК України).

Необхідно зазначити, що у даній справі, всі обставини, які входять до предмета доказування відповідно до вимог законодавства встановлюються на підставі документів (доказів оплати тощо), а не показань свідків, що відповідає змісту норм ч. 4 ст. 694 ЦК України.

Поміж іншого, ч. 3 ст. 88 ГПК України визначає, що підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Частиною 1 ст. 89 ГПК України передбачено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Враховуючи підстави та предмет позову, а також відсутність в матеріалах справи заяв свідків, оформлених у відповідності до ч. 1 ст. 89 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків.

Крім того до Господарського суду Дніпропетровської області відповідачем-1 було подано заяву про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В обґрунтування вказано, що у зв`язку з тим, що даний позов безпосередньо стосується акціонерів ТОО UKRINVEST (Естонія) та ОСОБА_4 у зв`язку із тим, що можливо було порушено їх переважне право при укладанні договору купівлі-продажу, акціонери повинні знати про всі судові справи, щодо Приватного акціонерного товариства "Агенція безпеки "Скорпіон", у разі задоволення позовних вимог зміниться склад акціонерів, що може вплинути на діяльність Підприємства, а також необхідно залучити саме підприємство Приватне акціонерне товариство "Агенція безпеки "Скорпіон", оскільки останні скликають загальні збори акціонерів і повинні знати про склад акціонерів.

Відповідно до ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Апеляційний суд вважає, що рішення у цій справі не може вплинути на права або обов`язки акціонерів щодо однієї із сторін. Та погоджується з висновком господарського суд про безпідставність обґрунтування того, що акціонери повинні знати про судові справи Товариства, акціонерами якого вони є, адже це не є достатньою підставою для залучення їх в якості третіх осіб.

Ймовірне порушення переважних прав акціонерів на придбання акцій не стосуються ані підстав, ані предмету позову про розірвання договору та витребування акцій. Заява не містить обґрунтування, яким чином рішення у справі може вплинути на права та обов`язки осіб, яких відповідач-1 просить залучити, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано та законно відмовив відповідачу-1 у задоволенні вказаних клопотань.

За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 у справі №904/1101/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Позивач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції, у розмірі 35 000,00 грн. (підготовка позову, підготовка відповіді на відзив, надання консультації, участь у судових засіданнях, підготовка процесуальних документів), докази понесення яких будуть надані суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

Від представника ОСОБА_2 до господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 21500,00 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Позивач подав до заяви про ухвалення додаткового ордер № 1180648 від 13.02.2023, ордер № 1167327 від 13.02.2023, договір про надання правової допомоги №АБ-02/23 від 13.02.2023; додаткову угоду № 1.4 від 20.02.2023; акт про надання юридичної допомоги від 04.10.2023; рахунок № 24 від 04.10.2023, договір про надання правової допомоги від 21.02.2023; акт про надання юридичної допомоги від 04.10.2023 на суму 21 500,00 грн; рахунок № 24 від 04.10.2023 на суму 21 500,00 грн.

Зазначені вище докази подані позивачем в межах строку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України.

13.02.2023 між Адвокатським бюро "Ярослава Гулого" (далі виконавець) та ОСОБА_2 (далі клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № АБ-02/23 (далі договір № АБ-02/23).

Відповідно до п. 1.1 договору № АБ-02/23 клієнт доручає, а виконавець приймає на себе доручення Клієнта про надання обумовленої цим договором юридичної (правової) допомоги. Клієнт приймає на себе зобов`язання сплатити Виконавцю винагороду за надану правову допомогу та фактичні витрати, в обсязі, на умовах і в порядку, що визначені цим Договором.

За умовами п. 1.2 договору № АБ-02/23 Адвокатом, що надає правову допомогу Клієнту за цим Договором, є Адвокат Гулий Ярослав Олександрович.

Згідно договору про надання правової допомоги від 21.02.2023, укладеного між Адвокатським бюро "Ярослава Гулого" та адвокатом Перевощиковою Т.М., предметом договору є взаємодія сторін та залучення адвоката Перевощикової Т.М. у сфері надання правової (адвокатської) допомоги клієнтам (замовникам) АБ «Ярослава Гулого» на умовах і порядку , що визначені у договорах про надання правової допомоги, укладених АБ «Ярослава Гулого» з конкретно визначеним замовником.

Згідно додаткової угоди №1.4 від 20.02.2023 ОСОБА_2 доручив, а АБ «Ярослава Гулого» прийняло на себе зобов`язання надати клієнту юридичні послуги, що полягають у наданні правової допомоги щодо розірвання в судовому порядку Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ20-3101/1/1 від 31.01.2020, укладений між ОСОБА_2 , від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія - Оберіг та ОСОБА_1 , витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 937 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція безпеки "Скорпіон", ідентифікаційний код: 34059350, що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) НОМЕР_1 .

04.10.2023 між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро "Ярослава Гулого" підписано акт про надання юридичної допомоги, відповідно до якого сторони підтверджують, що послуги фактично надані в обсязі, вказаному в акті, а сума у розмірі 21 500,00 грн. повністю покриває вартість послуг Виконавця з надання правової допомоги відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 1.4.

Так, перелік наданих послуг позивачу: аналіз наданих Клієнтом документів та надання усної консультації щодо можливості звернення до суду з позовною заявою; підготовка позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області; підготовка відповіді на відзив на позовну заяву у справі № 904/1101/23; представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях 21.08.2023, 02.10.2023 у справі № 904/1101/23.

Всього витрачено часу на правову допомогу 7 год., вартість послуг 17 500,00 грн. (7 год. * 2 500,00 грн.), участь у судових засіданнях, вартість послуг 4 000,00 грн. (2 000,00 грн. участь в одному судовому засіданні). Загалом вартість послуг складає 21 500,0 грн.

ОСОБА_1 було подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої він просив суд у задоволенні останньої відмовити.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач-1 зазначає, що позивачем було пропущено строк на звернення з відповідною заявою та вказує на що вартість такої послуги, як участь у судовому засіданні у розмірі 2000,00 грн є надто завищеною, необґрунтованою і неспівмірною з ціною позову, спираючись на принцип справедливості та пропорційності, а тому зазначені витрати задоволенню не підлягають.

Стосовно вартості послуг за вказаним позовом відповідач-1 вважає, що останні є занадто завищеними, оскільки у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувають три аналогічні справи за позовом позивача і ці справи є абсолютно ідентичними та такі послуги позивачу є занадто завищеними з огляду на їх нескладність.

Крім того, відповідач-1 вказує на те, що платіжні доручення на підтвердження фактично понесених витрат позивачем до вказаної заяви не надано, що свідчить про відсутність факту понесених витрат клієнтом. У сукупності, відповідач-1 просить суд відмовити заявнику у задоволенні його заяви про ухвалення додаткового рішення.

Частково задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, господарський суд, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат Позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони; враховуючи обставини справи, обсяг доказів та те, що ця справа не є складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, дійшов висновку за можливе не розподіляти всю заявлену до стягнення суму правничої допомоги та стягнути з відповідача-1 на користь позивача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення господарський суд зазначив, що розмір витрат на правову допомогу адвоката 21 500 грн. є явно непропорційний до предмета спору, з урахуванням вартості акцій, що є предметом спору 10 937 грн. та кількості поданих доказів. Здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, суд погодився з позицією відповідача-1 про те, що зазначений у акті наданих послуг затрачений адвокатом розмір витрат на правову допомогу явно не відповідає складності справи. Врахувавши наявність заперечень відповідача-1 щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу; відсутність складних арифметичних розрахунків під час підготування позову; незначний обсяг доказів у справі; ціну позову, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат позивача на правову допомогу до 10 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правничої допомоги становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Доводи апелянта про те, що суд не взяв до уваги відсутність доказів фактичного понесення витрат на правничу допомогу, а саме їх фактичної оплати, слід відхилити, враховуючи приписи ч. 2 ст. 126 ГПК України та висновки, наведені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, згідно яких можуть бути розподілені як витрати, що вже фактично понесені (відшкодування), так і ті, що тільки належить сплатити, про що згадано вище по тексту постанови.

Аргументи скаржника про те, що позов пред`явлено також і до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент технолоджіз», а тому витрати мають розподілятись солідарно, апеляційним судом визнаються безпідставними, оскільки саме відповідачем-1 порушено права позивача, які стали підставою звернення з відповідним позовом, тобто спір виник внаслідок неправильних дій саме відповідача-1.

Керуючись положенням ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Внаслідок чого відсутні підстави для солідарного стягнення судових витрат і порушень процесуальних норм при вирішенні відповідного питання судом не допущено.

Щодо тверджень про неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу з огляду на обставини справи, враховуючи, що ОСОБА_2 було подано три ідентичні позови (докази наявні в матеріалах справи) до акціонерів ПрАТ «АГЕНЦІЯ БЕЗПЕКИ СКОРПІОН», то належних доказів або обґрунтувань, у тому числі контррозрахунку, які б свідчили про завищення вартості наданих адвокатом послуг, відповідач-1 не надав, тобто ним не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи, іншим критеріям, що враховуються при їх розподілі.

Самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

В даному випадку судом було враховано, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі виконаних робіт, відповідає їх потребам та інтересам, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критеріям справедливості та розумної необхідності таких витрат, за результатом чого господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на відповідача-1 витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо пропуску строку на звернення з заявою про ухвалення додаткового рішення колегія зазначає, що з відповідною заявою позивач вперше звернувся 06.10.2023 в межах строку, встановленого нормами ГПК України. В подальшому після повернення заяви ухвалою господарського суду від 13.10.2023 заявник в найкоротші терміни повторно звернувся з відповідною заявою та заявив клопотання про поновлення строку, в якому зазначив, що згідно тексту повернутої заяви заявником було зазначено та визначено суму витрат на правничу допомогу у розмірі 21 500,00 грн., а не визначення розміру у прохальній частині первісної заяви є технічною помилкою. З ухвалою суду від 13.10.2023 заявник ознайомився 14.10.2024 та невідкладно 15.10.2023 подано повторну заяву.

Розглянувши подану позивачем заяву суд врахував поважність причин пропуску, розглянув заяву позивача, та з урахуванням заперечень відповідача 1 ухвалив відповідне додаткове рішення враховуючи обставини у даній справі.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 та на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2023 та на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 904/1101/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.05.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є.Чередко