Постанова
від 11.04.2024 по справі 908/1866/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1866/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.07.2023

у справі № 908/1866/16

за позовом: Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивач-1 Державне космічне агентство України

позивач-2 Акціонерне товариство «ХАРТРОН»

до відповідача-1 Акціонерного товариства «Сенс-Банк»

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРТРОН-ВІОЛІС»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Юлія Валеріївна

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Туріченко Оксана Миколаївна

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1

про визнання недійсним іпотечного договору

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державного космічного агентства України та Публічного акціонерного товариства «ХАРТРОН» до відповідачів: 1. Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРТРОН-ВІОЛІС»; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Ю.В., Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Туріченко О.М., про визнання недійсним договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.01.2021 у справі №908/1866/16, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2021 рішення Господарського суду Запорізької області від 11.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021 у справі №908/1866/16 скасовано. Справу № 908/1866/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі №908/1866/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі № 908/1866/16 та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- оспорюваний договір укладено Головко В.Г. з перевищенням повноважень директора ТОВ «Хартрон-Віоліс, наданих їй статутом та контрактом на керівництво, без погодження з власником майна на підставі підробних протоколів загальних збрів учасників товариства;

- доказів схвалення Публічним акціонерним товариством «Хартрон» в подальшому оспорюваного договору не існує, оскільки такий правочин не схвалювався;

- щодо позовної давності, то визначальним у вирішенні цього спору є питання обізнаності позивачів, зокрема, Державного космічного агентства України як органу державної влади, що здійснює повноваження з розпорядження нерухомим майном, не лише про наявність оспорюваного договору іпотеки, а саме про порушення своїх прав внаслідок укладення спірного договору. В матеріалах справи відсутні докази проінформованості Державного космічного агентства України про порушення його права до отримання ним позовної заяви прокурора у цій справі в 2016 році, при цьому Державне космічне агентство України не повідомлялось про незаконно укладені угоди про відчуження нерухомого майна, тому не знало та не могло знати про порушення своїх прав або особу, яка його порушила.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

15.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

22.11.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

07.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких заявник заперечив проти задоволення апеляційної скарги та наголосив на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання 11.04.2024 з`явився прокурор (апелянт), представники позивача-1, відповідача-1, третя особа-1 та її представник. Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги оголошення перерви в судовому засіданні 22.02.2024 на 11.04.2024 та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача-2, відповідача-2 та третіх осіб-2,3.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 11.04.2024 прокурор (апелянт) підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Представник позивача-1 наполягав на необхідності задоволення вимог апеляційної скарги прокурора.

Представник відповідача-1, третя особа-1 та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях, вказували на відсутності підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення та необхідності залишення його без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до п.п. 1.1, 1.4. Статуту Відкритого акціонерного товариства «ХАРТРОН», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «ХАРТРОН», оформленого протоколом від 27.04.2005 № 9 (т. 1 , а.с. 111-128; т. 4, а.с. 184-201), Відкрите акціонерне товариство «ХАРТРОН» було засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України від 06.09.1995 №12-АТ шляхом перетворення Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «ХАРТРОН» у Відкрите акціонерне товариство, відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 №699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів».

Товариство є юридичною особою приватного права. Товариство має у відповідності до статті 91 Цивільного кодексу України загальну правоздатність, яка може бути обмежена лише судом (п. 3.1 Статуту ВАТ «ХАРТРОН»).

Згідно з п. 4.1 Статуту ВАТ «ХАРТРОН» засновником товариства є держава в особі Фонду державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України №1429 від 15.12.1997 з метою впорядкування обліку нерухомого майна, що передано до статутного фонду ВАТ «ХАРТРОН» на підставі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», наказу Фонду від 06.09.1995 №12-АТ «Про створення ВАТ «ХАРТРОН», наказу Фонду від 11.07.1996 №788 «Про затвердження Додатку про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства» передано у власність до статутного фонду ВАТ «ХАРТРОН» м. Харків об`єкти нерухомості згідно з додатком №1.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 387-р закріплено у державній власності пакет акцій у розмірі 25 відсотків статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» на 3 роки.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 534-р закріплено у державній власності на 5 років пакет акцій у розмірі 50% статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства «Хартрон».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.12.1999 № 1426-р закріплено у державній власності на 3 роки пакет акцій у розмірі 25% статутного фонду плюс одна акція Відкритого акціонерного товариства «Хартрон».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 44-р закріплено на 3 роки у державній власності пакет акцій Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» у розмірі 50% його статутного капіталу плюс одна акція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 108-р Національному космічному агентству України передано повноваження з управління державними корпоративними правами Відкритого акціонерного товариства «Хартрон».

У п. 1.4 Статуту визначено, що ВАТ «ХАРТРОН» є господарюючим суб`єктом, наділеним відповідними корпоративними правами в товариствах та об`єднаннях, в яких ВАТ «ХАРТРОН» є засновником або учасником.

За рішенням загальних зборів від 14.04.2011 року найменування Відкритого акціонерного товариство «ХАРТРОН» було змінено на Публічне акціонерне товариство «ХАРТРОН» (позивач-2). Статут ПАТ «ХАРТРОН» у новій редакції зареєстровано 29.04.2011. При цьому, як встановлено судом вище, на сьогодні позивач-2 відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має найменування - Акціонерне товариство «ХАРТРОН».

Відповідно до п. 1.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРТРОН-ВІОЛІС» (відповідач-2), затвердженого рішенням зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс», протокол від 25.11.2005 № 19 (т. 4, а.с. 202-213), ТОВ «Хартрон-Віоліс» створено шляхом перетворення відокремленого структурного підрозділу Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» - фірми «Хартрон-Віоліс» і є її правонаступником. Товариство створено згідно з Законом України «Про господарські товариства» та з іншими законодавчими актами України.

Згідно п. 4.1, п. 4.2 Статуту ТОВ «ХАРТРОН-ВІОЛІС» засновниками товариства є юридичні особи, що підписали установчий договір про створення товариства. Учасниками Товариства є засновники Товариства.

В п. 5.1 Статуту визначено, що для забезпечення діяльності товариства учасниками створюється статутний капітал у розмірі 3 144 971,08 грн. Внески (вклади) учасників складають: Відкрите акціонерне товариство «Хартрон» - 3 144 871,08 грн (частка у статутному капіталі 99,9968%), Закрите акціонерне товариство СК «Грантсервіс» - 100,00 грн (частка у статутному капіталі 0,0032%).

Товариству з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» 21.01.2006 Виконавчим комітетом Бердянської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 19.01.2006 № 24 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (т. 4, а.с. 216) на комплекс будівель та споруд за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, буд. 69.

Згідно з вказаним рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради від 19.01.2006 № 24, зокрема, вирішено: оформити право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» на комплекс будівель та споруд по вул. Курортній, 69, що складається з основних будівель «А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З», щитової «К», навісу «Л», вбиральні «М», гаража-майстерні «И», чотирьох ганків до «А», сходів до «А», двох ганків до «Б», сходів до «Б», двох ганків до «В», сходів до «В», двох ганків до «Д», чотирьох ганків до «Е», сходів до «Е», двох ганків до «Ж», сходів до «Ж», чотирьох ганків до «З», сходів до «З» та споруд: воріт № 1, № 5, парканів № 2, № 3, № 4, № 14, хвіртки № 6, замощення І, ІІ, ІІІ.

Підставою оформлення права власності зазначено, в тому числі: лист ТОВ «Хартрон-Віоліс» від 02.12.2005 № 101, наказ Фонду державного майна від 06.09.1995 № 12-АТ «Про створення ВАТ «Хартрон», наказ Фонду державного майна від 15.12.1997 № 1429 «Про затвердження Додатку про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду ВАТ «Хартрон», перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду ВАТ «Хартрон», протокол установчих зборів ТОВ «Хартрон-Віоліс» від 17.12.1997, акт прийняття-передачі комплексу будівель та споруд у статутний фонд ТОВ «Хартрон-Віоліс», статут ТОВ «Хартрон-Віоліс».

В матеріалах справи містяться копії проколів зборів учасників ТОВ «Хартрон-Віоліс» № 003/5 та № 003/6 від 15.11.2006 (т. 4, а.с. 214, 215), згідно з якими за наслідками розгляду порядку денного про передачу в іпотеку ЗОВ АКБ «Укрсоцбанк» майна ТОВ «Хартрон-Віоліс», постановлено укласти іпотечний договір з передачею в іпотеку цілісного майнового комплексу - дитячого оздоровчого центру «Мрія» для отримання та забезпечення кредитів у сумі 450 000,00 та 160 000,00 американських доларів; підписання іпотечного договору доручено директору ТОВ «Хартрон-Віоліс» Головко В.Г.

04.01.2007 укладено іпотечний договір № 001М/07/1і між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» (Іпотекодавець) в особі директора Головко Вікторії Геннадіївни, що є майновим поручителем за зобов`язаннями фізичної особи Головко Вікторії Геннадіївни (Позичальник) за договорами кредиту № 001М/07 від 04.01.2007 та №002М/07 від 04.01.2007, укладеними між Позичальником та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Іпотечний договір № 001М/07/1і 04 січня 2007 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшуровою Ю.В., зареєстровано в реєстрі за № 13.

Ухвалою суду від 21.05.2020 до участі у справі залучено Акціонерне товариство «Альфа-Банк» як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в подальшому найменування банку змінено на Акціонерне товариство «Сенс-Банк». Отже відповідачем-1 у справі є Акціонерне товариство «Сенс-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714), що відображено в ухвалі суду від 16.03.2023.

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного Договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Позичальником зобов`язання за договором кредиту №001М/07 від 04.01.2007, укладеного між Позичальником та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Основне зобов`язання-1), договором кредиту №002М/07 від 04.01.2007, укладеного між Позичальником та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Основне зобов`язання-2), наступне нерухоме майно: комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Курортна, буд. 69, розташований на земельній ділянці площею 49 000 кв.м, на якій розташовані основні будівлі «А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З», щитова «К», навіс «Л», вбиральня «М», гараж-майстерня «И», чотири ганки до «А», сходи до «А», два ганки до «Б», сходи до «Б», два ганки до «В», сходи до «В», два ганки до «Д», чотири ганки до «Е», сходи до «Е», два ганки до «Ж», сходи до «Ж», чотири ганки до «З», сходи до «З» та споруди: ворота № 1, № 5, паркани № 2, № 3, № 4, № 14, хвіртка № 6, замощення № І, № ІІ, № ІІІ (Предмет іпотеки).

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 074910, виданого виконавчим комітетом Бердянської міської ради 21.01.2006, право власності на яке зареєстровано за реєстраційним №13619994 Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації 21.01.2006 в реєстровій книзі № 3, номер запису № 453, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9632554, виданим БКПТІ 21.01.2006 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації 25.12.2006 № 13045067.

Вартість Предмета іпотеки за згодою сторін становить 5 050 000,00 грн (п. 1.2 Договору).

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і.

Як зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись з даним позовом, окрім того, що оспорюваний іпотечний договір укладено представником ТОВ «Хартрон-Віоліс» з перевищенням повноважень, також посилався на те, що цей договір став підставою для вибуття майна поза волею держави; повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснюють позивачі. Відчуження майна за оспорюваним договором може завдати шкоди економічним інтересам держави шляхом зменшення прибутку Публічного акціонерного товариства «Хартрон» та, як наслідок, неможливості в повному та достатньому обсязі здійснювати виплати дивідендів до Державного бюджету України.

Таким чином, прокурором заявлено позов у даній справі одночасно як про захист корпоративних прав держави, так і про захист права власності державного майна (предмета оспорюваного договору).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами статей ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За твердженням прокурора, наведеним у позовній заяві, оспорюваний договір став підставою для вибуття майна поза волею держави, а повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснює Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство «Хартрон».

Отже, з метою вирішення спору необхідним є встановлення обсягу корпоративних прав держави, як акціонера Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» та, відповідно, обсяг повноважень щодо їх управління переданих Національному космічному агентству України, а також наявність стверджуваних прокурором порушених прав держави щодо вибуття майна, переданого в іпотеку поза волею держави.

Щодо захисту права власності державного майна та захисту корпоративних прав держави у спірних правовідносинах господарським судом зазначено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відкрите акціонерне товариство «Хартрон» було засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України від 06.09.1995 №12-АТ шляхом перетворення Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «ХАРТРОН» у Відкрите акціонерне товариство. Засновником ВАТ «ХАРТРОН» є держава в особі Фонду державного майна України (п. 1.4 Статуту).

Правила створення та діяльності господарських товариств станом на 06.09.1995 регулювалися положеннями Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII, у відповідній редакції.

Стаття 1 вказаного Закону визначала, що господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

За змістом ст. 12 цього ж Закону України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

У наказі Фонду державного майна України від 11.07.1996 № 788 зазначено, що з метою впорядкування обліку нерухомого майна, що передається до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації та корпоратизації, в рішеннях про створення відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації передбачати перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно із додатком, який є невід`ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства. На вимогу відкритих акціонерних товариств, які були створені в процесі приватизації та корпоратизації до набрання чинності цього наказу, відповідним органам приватизації видавати витяг з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду, та є власністю товариства.

Відповідно до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 № 1450, метою якого є впорядкування обліку нерухомого майна, що приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації, визначено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток № 2). На вимогу відкритого акціонерного товариства або покупця об`єкта приватизації (цілісного майнового комплексу) державний орган приватизації видає підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежилі приміщення, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства (додаток № 5).

Ключовою відмінністю корпоратизації та приватизації є те, що внаслідок корпоратизації майно передається новоствореному товариству у власність, а натомість у держави виникають корпоративні права щодо даного товариства. Держава залишає за собою можливість управління діяльністю товариства та отримання дивідендів від його діяльності. Корпоратизація має на меті зміну організаційно-правової форми господарської діяльності і більш ефективне корпоративне управління.

Наказом Фонду державного майна України №1429 від 15.12.1997 з метою впорядкування обліку нерухомого майна, що передано до статутного фонду ВАТ «Хартрон» на підставі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», наказу Фонду від 06.09.1995 №12-АТ «Про створення ВАТ «Хартрон», наказу Фонду від 11.07.1996 №788 «Про затвердження Додатку про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства» передано у власність до статутного фонду ВАТ «Хартрон», м. Харків об`єкти нерухомості згідно з додатком №1.

Згідно зазначеного додатку №1 до статутного фонду ВАТ «Хартрон» передано, зокрема, майно фірми «Хартрон-Віоліс», що розташоване в м. Бердянську по вул. Курортній, 69.

31.08.1993 наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України та Міністерства юстиції України № 55/365/10/5 «Про затвердження Типового статуту відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства» (який втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки України №383/1783/1082/5 від 13.11.2007) був затверджений відповідний Типовий статут.

Умовами Типового статуту передбачалося, що:

- товариство є власником майна, переданого йому засновником та учасниками у власність (пункт 3.5.),

- товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам та громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, якщо це не суперечить чинному законодавству та цьому Статуту (пункт 3.6.),

- засновником товариства є держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, при цьому акціонером товариства є держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном (пункт 4.1.),

- засновник в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, здійснює управління Товариством шляхом прийняття рішень (розпоряджень) з питань, що віднесені до його компетенції (пункт 8.2.2).

Положення Статуту Відкритого акціонерне товариства «ХАРТРОН», заснованого згідно з рішенням Фонду державного майна України від 06.09.1995 №12-АТ, в окресленій частині у повній мірі відповідають вказаному Типовому статуту.

Таким чином, з наведеного слідує, що: 1) за загальним правилом товариство є власником переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу майна, і внаслідок такої передачі фактично здійснюється перехід права власності на майно від засновника до товариства; 2) товариство має право продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам та громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, у порядку, передбаченому чинним законодавством та їх Статутами; 3) специфічним є лише управління товариством, бо його засновником є центральний орган виконавчої влади, який виконує повноваження загальних зборів товариства шляхом прийняття рішень (розпоряджень), а тому й найважливіші питання його діяльності, які за Законом України «Про господарські товариства» належать до компетенції загальних зборів, фактично залишаються в компетенції того міністерства (відомства), до сфери управління якого належало державне підприємство до його корпоратизації.

Статус відкритого акціонерного товариства як власника майна, переданого йому до статутного капіталу, підтверджує і Закон України «Про власність» № 697-ХІІ від 07.02.1991 чинний на час створення ВАТ «Хартрон», який відносить господарські товариства до суб`єктів колективної власності (стаття 20), а до підстав виникнення права колективної власності, крім інших, відносить перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства (стаття 21).

Відтак, станом на час утворення ВАТ «Хартрон» 06.09.1995 за діючим законодавством не існували правові заборони на внесення державного майна до статутного капіталу господарського товариства, яке утворювалося у процесі перетворення з державного підприємства на відкрите акціонерне товариство, та фактичною зміною організаційно-правової форми. Більш того, процедура корпоратизації якраз і визначала правовий механізм передачі державного майна до статутного капіталу товариства, залишаючи за державою можливість управління діяльністю товариства та отримання дивідендів від його діяльності.

Засновником товариства є держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном Фонд державного майна України.

Враховуючи вищенаведене, ВАТ «Хартрон» набуло право власності на майно, розташоване в м. Бердянську по вул. Курортній, 69, що було передане йому засновником до статутного фонду згідно з наказом Фонду державного майна України №1429 від 15.12.1997.

Отже, правильним видається висновок, що вищезазначене нерухоме майно з моменту його передачі до статутного фонду ВАТ «Хартрон» не є таким, що має статус державного.

Натомість у державній власності було закріплено пакет акцій статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Хартрон».

Так, за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 у державній власності закріплено на 3 роки пакет акцій Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» у розмірі 50% його статутного капіталу плюс одна акція.

З викладеного слідує те, що станом на 04.01.2007 момент укладення оспорюваного договору, держава була акціонером Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» в особі органу, уповноваженого управляти державним майном Кабінету Міністрів України, а її повноваження як акціонера були передані в управління Національному космічному агентству України.

Відкрите акціонерне товариство «ХАРТРОН» (на сьогодні - Акціонерне товариство «ХАРТРОН») в свою чергу є засновником ТОВ «Хартрон-Віоліс» з внеском (вкладом) 99,9968% у статутному капіталі Товариства та на момент укладення оспорюваного договору було учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс».

Правові основи управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій визначено Законом України «Про управління об`єктами державної власності» № 185-V від 21.09.2006, який був чинним станом на 04.01.2007 (дата укладення оспорюваного правочину).

Згідно ст. 2 цього Закону управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (в редакції, чинній станом на 04.01.2007) об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Згідно ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

За приписами ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакціях, чинних станом на 04.01.2007) господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Пунктом 2 ст. 22 ГК України від 16 січня 2003 року № 436-IV врегульовано, що до суб`єктів господарювання державного сектора економіки відносяться два різновиди осіб: суб`єктів, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єктів, державна частка у статутному фонді яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Саме до цих суб`єктів відносяться відкриті акціонерні товариства, створені державою.

Право державної власності у державному секторі економіки держава реалізує через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання (стаття 136 ГК України) або права оперативного управління (стаття 137 ГК України).

Як встановлено судом, станом на момент укладення оспорюваного договору (04.01.2007) ВАТ «Хартрон» було учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» з відповідними корпоративними правами на управління його діяльністю. Держава була акціонером ВАТ «Хартрон» (50% статутного капіталу + 1 акція) з відповідними корпоративними правами на управління його діяльністю. Повноваження держави, як акціонера ВАТ «Хартрон», були передані в управління Національному космічному агентству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України (в редакції на момент вчинення оспорюваного правочину) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 116 ЦК України (в редакції на момент вчинення оспорюваного правочину) учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Згідно ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на момент вчинення оспорюваного правочину) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

За змістом ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакціях, чинних на момент укладення оспорюваного договору 04.01.2007) товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

У ст. 115 ЦК України також визначено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

З огляду на вищезазначені положення законодавства (ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства») та приписи ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакціях чинних станом на 04.01.2007, тобто на момент укладення оспорюваного договору), відповідно до яких господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, до корпоративних прав учасників товариства не належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном товариства, оскільки право власності, яке складається із зазначених правомочностей, належить власникові.

З наведеного слідує, що держава як учасник Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» не могла бути наділена такими корпоративними правами, як володіння, користування та розпорядження майном такого товариства, тому і не могла передати в управління Національному космічному агентству України такі права.

А отже, є правильним по суті висновок суду першої інстанції про те, що враховуючи склад учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс», вбачається відсутність безпосередньо у держави будь-яких корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс».

Аналогічні висновки стосуються також корпоративних прав АТ «Хартрон» як учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс», яке також не могло бути наділено такими корпоративними правами, як володіння, користування та розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс».

В п. 3.3. Статуту ТОВ «Хартрон-Віоліс», в редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного правочину, також зазначено, що Товариство є власником майна, переданого йому Засновниками у власність; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Товариство володіє, користується і розпоряджається своїм майном відповідно до цілей своєї діяльності. Товариство, зокрема, може самостійно продавати, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам і громадянам, належні йому будинки, споруди, приміщення, відчужувати їх іншим особам, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому Статуту.

При цьому як із установчих документів Відкритого акціонерного товариства «Хартрон», так і Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» не вбачається, що юридичний статус майна, переданого вказаним товариствам їх засновниками передбачає право господарського відання або право оперативного управління держави в особі того чи іншого суб`єкта владних повноважень на їх відповідне майно, що передавалось їх засновниками до статутних фондів цих товариств.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, не знайшли свого підтвердження стверджуванні прокурором доводи про те, що внаслідок укладення оспорюваного правочину щодо передачі майна (комплексу будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул.Курортна, б. 69) в іпотеку мало місце вибуття майна поза волею держави.

Крім того, з приписів ст. 167 ГК України, ч.ч. 1, 3 ст. 92, ст. 98, ч. 2 ст. 207, ст. 116 ЦК України вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуваються самим товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (ст. 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, а також у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 13.11.2020 у справі № 904/920/19.

Натомість належних та допустимих доказів про те, що вказані протоколи не видавались або загальні збори товариства не проводились матеріали справи не містять та сторонами не надано. Рішення прийняті на вказаних зборах учасників товариства в установленому законом порядку недійсними не визнані.

На підставі всього вищевикладеного, суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Водночас, поза увагою суду залишились наступні обставини.

13.07.2016 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції, в інтересах держави, орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - 1-й позивач: Державне космічне агентство України, 2-й позивач: Публічне акціонерне товариство "ХАРТРОН", до 1-го відповідача Публічного акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК", до 2-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРТРОН-ВІОЛІС", 1-а третя особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурова Ю.В., м. Запоріжжя та 2-а третя особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Туріченко О.М., про визнання недійсним договору іпотеки від 04.01.2007 № 001М/07/1і.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.07.2016 у справі №908/1866/16 позовну заяву Заступника військового прокурора сил антитерористичної операції та додані до неї матеріали повернуто заявникові без розгляду, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Приймаючи таке судове рішення, господарський суд виходив з того, що заявником не надано доказів в підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву (тобто право заступника прокурора), оскільки позовну заяву в інтересах держави підписано заступником військового прокурора сил антитерористичної операції.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.07.2016 у справі № 908/1866/16 скасовано. Справу повернуто до місцевого суду для вирішення питання щодо її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: «…обґрунтовуючи прийняту ухвалу, місцевий господарський суд прийшов до висновку щодо відсутності у особи, яка її підписала відповідних повноважень. Жодних інших підстав для повернення позовної заяви без розгляду, судом не зазначено…

В даному випадку, позовна заява підписана заступником військового прокурора сил антитерористичної операції Я. Домбровським, а до матеріалів справи додано копія витягу з наказу Генерального прокурора України № 328-вк від 17.08.2015р. щодо повноважень особи, яка підписала позов…

Таким чином, позовна заява військової прокуратури сил антитерористичної операції, підписано уповноваженою особою, що підтверджено доданими до позовної заяви копією наказу Генерального прокурора України № 328-вк від 17.08.2015р. про призначення Домбровського Я.В. заступником військового прокурора сил антитерористичної операції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд прийшов до передчасного висновку, що подана заява повинна бути повернена без розгляду з підстав частини 1 п.1 ст.63 ГПК України, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а матеріали справи поверненню до місцевого господарського суду.

Що стосується твердження третьої особи, що позовна заява повинна бути повернута без розгляду з інших підстав, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.61 ГПК України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана в порядку, встановленому частиною третьої статті 2-1 цього Кодексу.

Перелік підстав, за якими суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, викладено у ст.63 ГПК України.

Повертаючи позовну заяву без розгляду згідно частини1 ст.63 ГПК України. господарський суд повинен зазначити у відповідній ухвалі всі підстави такого повернення, які наведені у цій частині і під які підпадає заява, що повертається. Недопустимим є повертати позовну заяву з підстав, які мали місце при первісному звернення з позовом, але не були встановлені й зазначені судом як підстави для повернення первісно поданої позовної заяви.

Як зазначалося вище, позовна заява була повернута господарським судом виключно з підстав ч.1 п.1 ст.63 ГПК України (позовна заява підписана особою, яка не мала права її підписувати або особою, посадове становище якої не вказано).

Інших підстав для повернення позовної заяви місцевим господарським судом встановлено не було.

Питання щодо наявності підстав звернення саме прокурора з даним позовом, місцевим господарським судом взагалі не розглядалося.

Враховуючи вище викладене, доводи третьої особи, що позовна заява повинна бути повернута без розгляду з інших підстав, які не були зазначені місцевим господарським судом і не розглядалися ним, не можуть бути взяти судовою колегією до уваги.

Про те, зазначені питання, можуть бути розглянути місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті за участю усіх сторін по справі, зокрема і позивачів».

Після направлення справи для продовження розгляду в Господарський суд Запорізької області, ухвалою від 05.10.2016 позов прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/89/16 та призначено розгляд справи на 25.10.2016.

Зокрема, 24.10.2016 до Господарського суду Запорізької області від третьої особи-1 приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Капшурової Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення позовних вимог, посилаючись, серед іншого, на те, що: «…звертаючись до суду із позовною заявою в інтересах держави, уповноваженим органом якої, як зазначено в позовній заяві прокурором, є Державне космічне агентство України та ПАТ «Хартрон», прокурором зазначено, що повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку здійснює Державне космічне агентство України та ПАТ «Хартрон». Водночас, прокурором не додано жодного доказу нездійснення або неналежного здійснення вказаними особами захисту інтересів держави та у позовній заяві про наявність таких доказів не зазначено. До того ж, інтереси держави мають чітко формулюватися та умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч.ч. 3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Слід враховувати, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень. Прокурором не додано доказів повідомлення ПАТ «Хартрон» і Державне космічне агентство України про вжиття заходів представницького характеру (звернення до суду із позовом саме за підставами, викладеними у ньому) та письмової згоди останніх, що в свою чергу виключає можливість їх оскарження».

22.11.2016 до Господарського суду Запорізької області від прокурора надійшли пояснення, відповідно до змісту яких вважає, що під час пред`явлення позовної заяви заступником військового прокурора сил антитерористичної операції виконано вимоги ст. 54-57 ГПК України.

09.09.2020 до Господарського суду Запорізької області від приватного нотаріуса Капшурової Ю.В. надійшло клопотання про залишення позову прокурора без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. В обґрунтування клопотання посилається на те, що при звернені з даним позовом до суду прокурор в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави вказав лише те, що Державне космічне агентство та ПАТ Хартрон здійснюють повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку. Проте, прокурором жодним чином не обґрунтовано, а також, не надано доказу нездійснення або неналежного здійснення вказаними юридичними особами захисту інтересів держави та у позовній заяві про наявність таких доказів не зазначено. Прокурор може представляти інтереси держави в суді, однак у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Проте закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства у цілому, прокурор звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Саме лише посилання в позові прокурором на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження недостатньо. На підставі викладеного, третя особа-1 просить суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

26.10.2020 до Господарського суду Запорізької області від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднання сил надійшли заперечення щодо клопотання третьої особи-1 про залишення позовної заяви прокурора без розгляду. Прокурор зазначає, що під час пред`явлення позовної заяви (арк. 2 останній абзац позову) останнім було зазначено, що про наявний спір йому стало відомо під час вивчення інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, де установлено, що ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 03.03.2016 у справі №К/800/20485/15 (справа у суді першої та апеляційної інстанціях №808/5885/14) касаційну скаргу ПАТ Укрсоцбанк залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 без змін. Таким чином, прокурор дійшов до висновку, що вжитими заходами вирішити наявний спір та усунути допущені порушення закону можливе лише за прокурорського втручання засобами представницького характеру відповідно до вимог Закону України Про прокурату. Як вбачається, строк порушення був триваючим, а самостійний захист інтересів держави з боку ТОВ Хартрон був не досить ефективним, у зв`язку з чим, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурором прийнято рішення про звернення до суду із вказаним позовом.

При цьому слід зауважити, що судами не розглядались наведені учасниками справи обґрунтування та заперечення щодо наявності/відсутності підстав для представництва позивачів прокурором та дотримання ним порядку та умов, за яких здійснення представництва є можливим.

Скасовуючи судові рішення нижчих інстанцій та передаючи справу на новий розгляду до господарського суду, Верховний Суд також звертав увагу, що: «…у порушення приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищезазначені висновки Верховного Суду та не дослідили: дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом; підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі як Державного космічного агентства України (чи є така особа, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чи не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів такий орган тощо), так і Публічного акціонерного товариства "Хартрон" (чи є така особа суб`єктом владних повноважень, чи є така особа, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чи не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів такий орган тощо) (абз. 3 стор. 26 постанови від 02.11.2021).

Як передбачено ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

В свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, розгляд даної справи повинен відбуватися з обов`язковим урахуванням висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 02.11.2021.

Як вже було зазначено, за результатом нового розгляду справи рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі № 908/1866/16 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, відмовивши у задоволенні позову по суті.

Проте, господарський суд не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у цій справі в повній мірі та залишив поза увагою подані учасниками справи заяви та клопотання про необхідність залишення позову без розгляду, а також не надав оцінку запереченням прокурора щодо таких.

Оцінюючи доводи щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, колегія суддів виходить з того, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 викладено наступний правовий висновок.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на положення частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Крім того існують сталі правові висновки Верховного Суду щодо підстав звернення прокурора з позовами до суду (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. також постанову Верховного Суду від 20 08.2020 року по справі 910/12705/18).

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно здійснює їх.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункти 8.16, 8.17); у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 908/1866/16.

Згідно п. 1 Положення про Державне космічне агентство України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 р. № 281, (далі - Положення про ДКА) Державне космічне агентство України (ДКА) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра з питань стратегічних галузей промисловості та який реалізує державну політику у сфері космічної діяльності.

Підпунктом 14 п. 10 Положення про ДКА, Голова ДКА утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління ДКА.

Згідно з розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 108-р «Про передачу НКАУ повноважень з управління державними корпоративними правами відкритих акціонерних товариств» Національному космічному агентству України (наразі - Державне космічне агентство України) передано повноваження з управління державними корпоративними правами Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» (код ЄДРПОУ 143313062, м. Харків).

Як зазначав прокурор у позовній заяві, своїх поясненнях до суду першої інстанції, апеляційній скарзі, Державне космічне агентство України та ПАТ «Хартрон» не були поінформовані про факт укладання договорів кредиту та іпотеки, жодного доказу про направлення листа з боку відповідачів на адресу позивачів немає, а відтак жоден з них не був обізнаним про відчуження нерухомого майна - бази відпочинку ТОВ «Хартрон-Віоліс», тобто не знав і не міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Матеріали справи № 908/1866/16 не містять будь-яких належних доказів поінформованості Державного космічного агентства України про порушення свого права до отримання ним позовної заяви заступника військового прокурора сил антитерористичної операції у 2016р.

Такими чином, прокурором не повідомлено позивача-1 про відомі йому порушення прав та інтересів держави та не надано час для самостійного здійснення заходів щодо їх усунення, тобто позбавлено відповідний орган відреагувати на дані факти та вжити адекватних заходів у такій ситуації (з`ясувати обставини стверджуваних прокурором порушень, призначити перевірку таких обставин, вчинити дії для виправлення допущеної бездіяльності, подати позов або надати аргументовані заперечення).

При цьому вказаний орган не заявляв про наявність будь-яких перешкод для здійснення такого захисту самостійно чи неможливість вчинення відповідних дій внаслідок інших обставин.

Відсутні й докази повідомлення Державного космічного агентства України про вжиття заходів представницького характеру (звернення до суду із позовом саме за підставами, викладеними у ньому), як і того, що інтереси держави потребували невідкладного захисту, зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, імовірності настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Тобто, недотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення про виявлені порушенні інтересів держави компетентного органу та надання йому достатнього часу для реагування не можна визнати виправданим обставинами справи.

За наведених обставин відсутні підстави стверджувати про нездійснення або неналежне здійснення Державним космічним агентством України захисту інтересів держави.

Заперечення прокурора цих висновків суду не спростовують.

Згідно ч. 5 ст. 162 ГПК України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

За приписами ч. 2 ст. 164 цього Кодексу позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Принцип змагальності сторін, закріплений у ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23.06.1993, заява № 12952/87, п. 63).

За змістом ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Стаття 76 ГПК України визначає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши наведені прокурором доводи в обґрунтування підстав для його звернення з позовом у даній справі для захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд доходить висновку про непідтвердженість матеріалами справи факту дотримання прокурором обов`язкової процедури, передбаченої ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор в даному випадку не обґрунтував належних та достатніх підстав представництва інтересів держави в суді, що свідчить про відсутність у нього правових підстав для звернення до господарського суду з відповідним позовом в порядку представництва інтересів держави в особі позивача-1.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказаною.

У своїй постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. В таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Верховний Суд у постановах від 19.02.2019 у справі № 925/226/18, від 20 08.2020 року по справі 910/12705/18.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави в особі Державного космічного агентства України, що свідчить про заявлення позову особою, яка не мала права її підписувати, а тому залишає позов в цій частині без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Крім того, судом встановлено, що в обґрунтування наявності підстав для представництва ПАТ «Хартрон» прокурором надано лист позивача-2 за вих. № 14/222 від 13.06.2016р. (т. 1 а.с. 56), в якому повідомляється наступне:

«Публічне акціонерне товариство «ХАРТРОН» просить військову прокуратуру сил антитерористичної операції втрутитись у становище, яке склалося з товариством з обмеженою відповідальністю «ХАРТРОН - ВІОЛІС», майном якого намагається заволодіти ПАТ «Укрсоцбанк».

Протиправні спроби заволодіти майном - комплексом будівель та споруд, які розташовані за адресою м. Бердянськ, вул. Курортна, буд. 69, ПАТ «Укрсоцбанк» здійснює на підставі договору іпотеки майна, які були підписані колишнім керівником ТОВ «ХАРТРОН - ВІОЛІС» Головко Вікторією Геннадіївною, яка не мала на це повноважень.

Протягом 2012 -2016р.р. ТОВ «ХАРТРОН - ВІОЛІС» у різних судах відстоює своє право законного власника майна. Правоохоронні органи розслідують кримінальну справу по цьому факту. Але, ПАТ «Укрсоцбанк» не припиняє спроб заволодіти майном ТОВ «ХАРТРОН - ВІОЛІС».

Публічне акціонерне товариства «ХАРТРОН» - підприємство державного сектору економіки - є засновником та володіє значною долею статутного капіталу ТОВ «ХАРТРОН - ВІОЛІС». Вважаємо, що порушення майнових прав ТОВ «ХАРТРОН - ВІОЛІС» призведе до втрат державою коштів шляхом недоотримання дивідендів та зниження ринкової вартості акцій ПАТ «ХАРТРОН», якими володіє держава Україна.

Просимо Вас допомогти та захистити інтереси держави у цій справі».

Варто зазначити, що згідно абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 відступила від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визначивши, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

При цьому в подальшому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 не знайшла підстав для відступу чи уточнення висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Апеляційний суд звертає увагу, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас, державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Так, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави також в особі Публічного акціонерного товариства "Хартрон".

Судом встановлено, що відповідно до п.п. 1.1, 1.4. Статуту Відкритого акціонерного товариства «ХАРТРОН», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «ХАРТРОН», оформленого протоколом від 27.04.2005 № 9 (т. 1, а.с. 111-128; т. 4, а.с. 184-201), Відкрите акціонерне товариство «ХАРТРОН» було засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України від 06.09.1995 №12-АТ шляхом перетворення Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання «ХАРТРОН» у Відкрите акціонерне товариство, відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 №699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів».

Згідно з п. 4.1 Статуту ВАТ «ХАРТРОН» засновником товариства є держава в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачем-2 змінено найменування на Акціонерне товариство «ХАРТРОН» (код ЄДРПОУ 14313062).

Згідно пп. 1.4 п. 1 Статуту Акціонерного товариства «ХАРТРОН», затвердженого Загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства «ХАРТРОН», протокол № 23 від 10 квітня 2019 року (далі - Статут), Відкрите акціонерне товариство «Хартрон» було створеного згідно з рішенням Фонду державного майна України від 6 вересня 1995 року № 12-АТ шляхом перетворення Державного підприємства «Науково-виробниче об`єднання Хартрон» у Відкрите акціонерне товариство «Хартрон», яке було зареєстровано розпорядженням виконкому Харківської міської ради 12.09.1995 року реєстраційна справа № 1216, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян України на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 1994 р. № 699/94.

За пп. 1.2 п. 1 Статуту, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХАРТРОН» є правонаступником ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРТРОН» по всіх правах та зобов`язаннях.

Підпунктом 1.3 п. 1 Статуту передбачено, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХАРТРОН» було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства «Хартрон», яке у зв`язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до закону України «Про акціонерні товариства» згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 14 квітня 2011 року змінило своє найменування на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХАРТРОН» і виступило правонаступником по всіх правах та зобов`язаннях Відкритого акціонерного товариства «Хартрон».

Слід зазначити, що Закон України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року втратив чинність на підставі Закону № 2465-ІХ від 27.07.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» № 2465-ІХ від 27 липня 2022 року (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2792-ІХ від 01.12.2022) акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство може бути створено шляхом заснування, злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького товариства (підприємницьких товариств), державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств в акціонерне товариство.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерами товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

На підставі ч. 5 ст. 22 Господарського Кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського віддання або права оперативного управління.

Господарський кодекс України визначає поняття державного унітарного підприємства, до якого відноситься державне комерційне підприємство (ч. 1 ст. 73 ГК України) «Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління».

Відповідно до ч. 9 ст. 73 ГК України державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. Державне комерційне підприємство належить на підставі ст. 73 ГК України до державного унітарного підприємства, найменування якого повинно містити слова «Державне підприємство».

Згідно ч. 1 ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі Статуту майно державного Статуту або модельного Статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Необхідно наголосити, що в найменуванні АТ «Хартрон» (згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та п. 1.2 Статуту ВАТ «Хартрон» 2005 року) не було зазначено, що воно є державним підприємством.

Натомість зважаючи на порядок створення, положення Статуту АТ «Хартрон» та означені вище норми законодавства, можливо дійти висновку, що останнє є господарським корпоративним товариством, створеним на підставі установчого договору, а отже є юридичною особою приватного права.

Як вже було зазначено, держава як учасник Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» не могла бути наділена такими корпоративними правами, як володіння, користування та розпорядження майном такого товариства, тому і не могла передати в управління Національному космічному агентству України такі права.

В свою чергу, з установчих документів Відкритого акціонерного товариства «Хартрон» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хартрон-Віоліс» не слідує, що юридичний статус майна, переданого вказаним товариствам їх засновниками, передбачає право господарського відання або право оперативного управління держави в особі того чи іншого суб`єкта владних повноважень на їх відповідне майно, що передавалось їх засновниками до статутних фондів цих товариств.

Таким чином, наявне фактичне звернення прокурора в інтересах ПАТ «Хартрон» не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у cправі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Адже за змістом положень ст. 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень (пункти 39, 40 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У даному ж випадку прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва.

Оскільки АТ «Хартрон» не є суб`єктом владних повноважень та органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі позивача-2 є безпідставним, а тому позовну заяву подану в інтересах вказаної установи в цій частині також належить залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

За таких умов, решта доводів скаржника, якими обґрунтовується апеляційна скарга, колегією суддів не досліджується.

В силу приписів ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

З п. 48 рішення ЄСПЛ у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014, слідує, що: "…принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником" (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону належить задовольнити частково: рішення Господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі № 908/1866/16 скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Одночасно позов Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону слід залишити без розгляду.

За приписами ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

Як передбачено п. 4 ч. 1 та ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням). Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Враховуючи, що клопотання про повернення судового збору на час винесення постанови у справі прокурором не було заявлено, питання щодо повернення сплаченого судового збору внаслідок залишення позовної заяви без розгляду апеляційним судом не вирішується.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 269, п. 4 ч. 1 ст. 275, ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі № 908/1866/16 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.07.2023 у справі № 908/1866/16 скасувати.

Позовну заяву Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 20.05.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	11.04.2024
Оприлюднено	23.05.2024
Номер документу	119165601
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування забезпечення виконання зобов’язання

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 11.04.2024 по справі 908/1866/16ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/1866/16

Постанова від 11.04.2024

Постанова
від 11.04.2024 по справі 908/1866/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД