Рішення

від 15.05.2024 по справі 908/3029/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 р. м. УжгородСправа № 908/3029/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», смт Ясіня Рахівського району Закарпатської області

до відповідача Ресурсно-забезпечувального республіканського унітарного підприємства «Белжелдорснаб», м. Мінськ Республіка Білорусь

про стягнення 232 234,28 російських рублів

За участю представників:

позивача Півоваров М.В., начальник юридичного відділу, довіреність №05/16 від 19.03.2024;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Ресурсно-забезпечувального республіканського унітарного підприємства Белжелдорснаб 214 890,00 рублів основної заборгованості за поставлений товар, 3969,99 грн 3% річних, що еквівалентно 10 897,58 рублів, 2348,28 грн пені, що еквівалентно 6446,70 рублів посилаючись на невиконання відповідачем умов контракту №59-02-05/203НХЮ від 17.06.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.10.2023 постановлено матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод до Ресурсно-забезпечувального республіканського унітарного підприємства Белжелдорснаб передати за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/3029/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

У зв`язку з усуненням позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою від 07.12.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, призначив судове засідання на 15 травня 2024 р. о 10:00 год., встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, зобов`язав позивача у строк до 05.01.2024 надати до суду належним чином нотаріально завірені копії перекладу на англійську або білоруську мову ухвали Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2023, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, позовної заяви від 25.09.2023 №780/16 та доданих до неї документів у двох примірниках для направлення відповідачу у порядку встановленому Конвенцією вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965).

Крім того, означеною ухвалою про відкриття провадження суд постановив звернутися до Міністерства юстиції України із судовим дорученням про вручення процесуальних документів відповідачу - Ресурсно-забезпечувального республіканського унітарного підприємства «Белжелдорснаб» та зупинити провадження у справі № 908/3029/23.

Вказану ухвалу надіслано на електронну адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві та міститься на офіційному веб-сайті відповідача (https://www.rw.by/corporate/contacts/).

Крім цього на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2023 у справі №908/3029/23 судом надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів щодо вручення відповідачеві у справі Ресурсно-забезпечувальному республіканському унітарному підприємству «Белжелдорснаб» (220014, Республіка Білорусь, м. Мінськ, пров. Автодоровський, 3а) ухвали Господарського суду Закарпатської області №908/30229/23 від 07.12.2023, а також копії позовної заяви з доданими до неї документами.

Згідно з листом Міністерства юстиції України №37613/38833-22-24/12.1.2 від 08.03.2024 повернуто без виконання доручення про вручення за кордоном судових або позасудових документів щодо вручення відповідачеві у справі Ресурсно-забезпечувальному республіканському унітарному підприємству «Белжелдорснаб», складеного на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, позаяк білоруська сторона не приймає від України документи дипломатичними каналами, з посиланням на положення ст. 2 Конвенції, за якими компетентний орган надсилає доручення про вручення документів безпосередньо Центральному органу запитуваної держави, яким в Республіці Білорусь визначено Міністерство юстиції.

Позатим, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво за поштовими переказами з російською федерацією та Республікою Білорусь; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Станом на час розгляду справи в суду відсутня інформація про відновлення поштового зв`язку з Республікою Білорусь, у зв`язку з чим надіслання судом доручення безпосередньо до Міністерства юстиції означеної Республіки є неможливим, а невиконання судового доручення про вручення відповідачу копії ухвали від 07.12.2023 фактично зумовлено самим центральним органом держави резидентом якої є відповідач у справі.

З урахуванням наведених обставин, Господарським судом Закарпатської області 16.04.2024 в порядку ст. 122 ГПК України на офіційному веб-сайті судової влади України опубліковано оголошення про виклик відповідача в судове засідання 15.05.2024, а відтак, суд констатує, що ним вжито всіх адекватних, розумних та можливих заходів з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи. В той же час, Ресурсно забезпечувальне республіканське унітарне підприємство «Белжелдорснаб» своїм правом на подання відзиву на позов не скористалося, явку повноважних представників до судового засідання не забезпечило, жодних заяв чи клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Позивач в судовому засіданні 15.05.2024 позовні вимоги підтримав з визначених в позовній заяві підстав.

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 07.12.2023 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості за поставлений товар (нові запасні частини) за Договором № 59-02-05/203НХЮ від 17.06.2020, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 214 890,00 російських рублів, на яку позивачем нараховано 6446,70 російських рублів (гривневий еквівалент 2348,28 грн) пені та 10 897,58 російських рублів (гривневий еквівалент 3969,99 грн) 3% річних, з вимогами про стягнення яких подано даний позов до Господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відзив на позов відповідачем не подано.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

17 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», як Постачальником та Ресурсно-забезпечувальним республіканським унітарним підприємством «Белжелдорснаб», як Покупцем було укладено Договір № 59-02-05/203НХЮ (надалі Договір) за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується виготовити і поставити нові запасні частини (Товар), а Покупець, в свою чергу, зобов`язався оплатити і прийняти на умовах DAP м. Мінськ товар у кількості, асортименті та за цінами згідно зі Специфікацією №1, яка є невід`ємною частиною цього контракту.

Згідно з п. 2.1. Договору ціна товару встановлена у російських рублях на умовах DAP м. Мінськ.

Загальна вартість контракту складає: 329 190,00 російських рублів, в тому числі ПДВ за нульовою ставкою (п. 2.2. Договору).

За змістом п.п. 3.1., 3.2. Договору оплата здійснюється за фактом поставки протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця. Форма розрахунків платіжні доручення. Валюта платежу російський рубль.

Постачання товару здійснюється Постачальником протягом 60 календарних днів з моменту отримання письмової заявки Постачальником з обов`язковим наданням міжнародної товарно-транспортної накладної (СRM). Постачання здійснюється окремими партіями тільки за письмовою заявкою Покупця, в якій зазначається найменування і кількість продукції, що підлягає постачанню, згідно з обсягом, зазначеним у специфікації (п.4.1. Договору).

Згідно з п. 4.4. Договору постачання товару здійснюється на умовах DAP м. Мінськ на склад Покупця за адресою: Республіка Білорусь, м. Мінськ, пров. Автодоровський, 3а. Пункт митного оформлення: 06649 «ТЛЦ «Белтаможсервіс», 17 км автодороги Мінськ Дзержинськ. Датою поставки товару є дата його постачання на склад покупця (п. 4.6. Договору).

За змістом п.п. 8.1., 8.2. Договору усі суперечки та розбіжності за контрактом сторони для досягнення взаємної згоди вирішують шляхом переговорів або направлення претензії на адресу винної сторони, термін розгляду претензії 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання. У разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів сторони передають їх на розгляд до Арбітражного (Економічного) суду за місцем знаходження позивача. Право, що приймається, - право країни позивача.

Відповідно до п. 11.1. Договору даний контракт набуває чинності з його підписання сторонами та діє до 31.12.2021. При цьому закінчення строку дії не звільняє сторони від виконання всіх умов контракту в повному об`ємі та від відповідальності за порушення зобов`язань за ним.

Додатковими угодами №2 від 01.02.2021 та №3 від 19.08.2021 сторонами змінено розділ 12 Договору в частині визначення реквізитів юридичних осіб сторін Договору.

Відповідно до укладеної між сторонами специфікації №1 від 17.06.2020 до Договору узгоджено кількість та асортимент товару на загальну суму 329 190,00 російських рублів.

Згідно з заявкою №2 від 08.11.2021 відповідач просив поставити йому товар за Договором в наступних асортименті та кількості: Палець Д100 04 004 6 (Д 100.04.004-5), в кількості 70 штук, палець вантажу Д 100.13.006, в кількості 22 штуки, палець вантажу Д100.13.007, в кількості 22 штуки, палець вантажу Д100.13.008, в кількості 22 штуки, наконечник сопловий Д100.17.102, в кількості 90 штук, вартість яких згідно з наданою позивачем рахунком-фактурою №21 від 10.12.2021 становить 214 890,00 російських рублів.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного Договору Постачальником згідно з товарно-транспортною накладною (CMR) №115679 від 14.12.2021 поставлено Покупцю зазначений в Заявці №2 від 08.11.2021 та рахунку-фактурі №21 від 10.12.2021 товар вартістю 214 890,00 російських рублів, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями зазначеної товарно-транспортної накладної (CMR) №115679 від 14.12.2021, заявки №2 від 08.11.2021, рахунку-фактури №21 від 10.12.2021, вантажно-митною декларації від 24.12.2021 та не заперечено відповідачем у справі.

За твердженням позивача, відповідачем не виконано зобов`язання з оплати вартості переданого йому за Договором згідно з товарно-транспортною накладною (CMR) №115679 від 14.12.2021 товару, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 214 890,00 російських рублів, стягнення якої разом із нарахованими пенею та відсотками річними і є предметом судового розгляду у цій справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо підсудності спору.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок визначений Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами.

Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

За змістом ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

З урахуванням викладених норм та беручи до уваги положення п.п. 8.1., 8.2. Договору, відповідно до яких сторонами визначено порядок урегулювання спорів за місцем знаходження позивача та з застосування права країни позивача, суд дійшов висновку про підсудність даної справи Господарському суду Закарпатської області, про що зазначено також в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 03.10.2023 у даній справі.

Щодо суті спору.

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до змісту п. 1 ст. 694 ЦК України визначено, що договором може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем у відповідності до умов Договору та згідно з товарно-транспортною накладною (CMR) №115679 від 14.12.2021 отримано від позивача товар (нові запасні частини) на загальну суму 214 890,00 російських рублів, що не заперечено Ресурсно-забезпечувальним республіканським унітарним підприємством «Белжелдорснаб» у встановленому законом порядку

В той же час, в порушення умов Договору, Специфікації №1 до нього та ст. 692 ЦК України відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати вартості продукції у встановлений в Договорі строк не виконав, у зв`язку з чим станом на 25.09.2023 за ним рахується заборгованість за отриманий за Договором товар в сумі 214 890,00 російських рублів.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення з позовом та вирішення даного спору становить 214 890,00 російських рублів, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Щодо вимог про стягнення пені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.11. Договору визначено, що Покупець за затримку оплати відповідно до п. 3.1. сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,03% від вартості несплаченого у строк товару за кожен день прострочення, однак не більше 3% від вартості не оплаченого у строк товару.

Позивачем відповідно до поданого суду розрахунку нараховано відповідачу пеню з 17.01.2022 по 18.07.2022, виходячи з встановленої в Договорі ставки (0,03% від суми заборгованості за кожен день прострочення) та з огляду на перевищення розрахованої суми встановленого в п. 5.11. обмеження суми нарахування пеня трьома відсотками від вартості не оплаченого у строку товару, заявлена до стягнення пеня становить 6446,70 російських рублів в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 17.01.2022 2348,28 грн.

Водночас, з урахуванням встановленого в п. 3.1. Договору тридцятиденного строку сплати Покупцем вартості отриманого товару з дати його отримання, беручи до уваги дату оформлення по спірній поставці вантажно-митної декларації (24.12.2021), суд встановив, що відповідний строк оплати відповідачем вартості отриманих від позивача запасних частин закінчується 23.01.2022 та, відповідно, до застосування в розрахунках позивача підлягає офіційний курс НБУ російського рубля до гривні станом на 24.01.2022 року.

З урахуванням викладеного, здійснивши власний розрахунок заявлених вимог в цій частині за період з 24.01.2022 по 18.07.2022 та з урахуванням встановленого в п. 5.11. Договору максимального розміру пені, яка може нараховуватися за порушення Покупцем строків сплати товару, суд вважає підставними, правомірними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 6446,70 російських рублів, що еквівалентно 2256,35 грн пені, а позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.

Щодо 3 % річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання договірних умов щодо оплати отриманої за товарно-транспортною накладною (CMR) №115679 від 14.12.2021 товару у визначений в Договорі строк, відповідачу за період з 17.01.2022 по 25.09.2023 нараховано 10 897,58 російських рублів (в гривневому еквіваленті 3969,99 грн) 3% річних.

Водночас, з урахуванням встановленого вище строку виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого за Договором та відповідно до товарно-транспортної накладної (CMR) №115679 від 14.12.2021 товару (23.01.2022), суд вважає правомірними вимоги про стягнення 3% річних, починаючи з 24.01.2022, у зв`язку з чим, нараховані три відсотки річні за період з 24.01.2022 по 25.09.2023 становлять 10 773,94 російських рублів (що еквівалентно 3770,88 грн), а позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.

В задоволенні позову про стягнення з відповідача 123,64 російських рублів 3% річних належить відмовити, позаяк вимоги в цій частині невірно розраховані позивачем.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків, зокрема, за операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії.

Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Означена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої палати Верховного суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ст.ст. 526, 533, 692 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку Покупця є оплата товару саме у тій валюті, яка визначена Договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Ресурсно-забезпечувального республіканського унітарного підприємства «Белжелдорснаб» (220014, Республіка Білорусь, м. Мінськ, пров. Автодоровський, 3а, ОНП 100128765, ОКПО 37407280, ОКОНХ 51111, р/р НОМЕР_1 в ЗАТ «Альфа-Банк», м. Мінськ, БІК ALFABY2X) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» (90630, смт. Ясіня Рахівського району Закарпатської області, вул. Миру, буд. 18, офіс 1-14, код ЄДРПОУ 01056280) 214 890,00 російських рублів (двісті чотирнадцять тисяч вісімсот дев`яносто рублів 00 копійок) заборгованості, 6446,70 російських рублів (шість тисяч чотириста сорок шість рублів 70 копійок), що еквівалентно 2256,35 грн (двом тисячам двохсот п`ятдесяти шести гривням 35 копійкам) пені, 10 773,94 російських рублів (десять тисяч сімсот сімдесят три рублі 94 копійки), що еквівалентно 3770,88 грн (трьом тисячам семистам сімдесяти гривням 88 копійкам) 3% річних та 2682,57 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві гривні 57 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20 травня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.