Постанова

від 30.04.2024 по справі 314/4549/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.04.2024 Справа № 314/4549/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 314/4549/23 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О.

№ 22-ц/807/975/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Смокотіна В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Кара Юлії Миколаївни на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільнянської державної нотаріальної контори про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2023 рокуОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Вільнянської державної нотаріальної контори про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 02.12.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Фактом підтвердження родинного зв`язку між позивачкою та померлим є свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видано 23 березня 2002 року Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. Від шлюбу у сторін народилисі діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_2 , залишилось спадкове майно, що складається із 23/100 частини будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі спільної часткової власності. Зазначене підтверджується Витягом №16442208, про реєстрацію права власності на нерухоме майно, від 29.10.2007, реєстраційний номер: 20806826, а також земельної ділянки, цільове призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321581000:03:002:0036, площею 3,1191 га. Підтвердженням права спільної часткової власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16442208 від 29.10.2007, виданий Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації. Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Тиханською С.А., була заведена спадкова справа, номер у спадковому реєстрі №70226201, номер у нотаріуса 7/2023, місце заведення - Запорізька область, Запорізький район, Приватний нотаріус Тиханська С.Я., дата заведення - 06.02.2023, місце зберігання - Приватний нотаріус Тиханська С.Я., АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_3 7 08 28, НОМЕР_4 . Позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 , адже інші спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини, що підтверджується листом Приватного нотаріуса Тиханська С.Я. від 03.08.2023р, №204/01-16, спадкова справа 7/2023. Маючи намір оформити спадок, який залишився після смерті чоловіка ОСОБА_2 , а також здійснити реєстрацію права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить заявниці на правах спільної сумісної власності, у частці 23/100 і її померлого чоловіка 23/100, з`ясувалося, що Вільнянською державною нотаріальною конторою, було накладено арешт на весь будинок по АДРЕСА_1 , та заборонено відчуження об`єкту нерухомого майна, згідно Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №2052086, зареєстровано 06.06.2005року, 16:22:37, за №2052086 реєстратором: Вільнянська державна нотаріальна контора, 70002, Запорізька обл., Запорізький р-н, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, б.6; НОМЕР_5; ІНФОРМАЦІЯ_6. Власник: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , причина відсутності коду: архівний запис. Додаткові дані: Архівний номер 1997101ZAP107, Архівна дата: 29.05.2000, Дата виникнення: 09.03.1993, № реєстра: 57269-309, внутр. № C101353E26F1532C694B, комментарий р7. Позивач вважає, що накладення арешту Вільнянською державною нотаріальною конторою на весь будинок по АДРЕСА_1 , а не на частку ОСОБА_5 , в цьому будинку, грубо порушує права позивача, адже вона не може здійснити відповідні реєстраційні дії, та вільно розпоряджатися своїм майном. Таким чином, позивач вважає, що її права порушені, адже вона не може оформити спадкових прав на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належав її чоловіку на праві спільної сумісної власності та здійснити відповідні реєстраційні дії, а також не може вільно розпоряджатися своєю часткою будинку, що належить їй на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на вищезазначене просила суд, зняти арешт, накладний Вільнянською державною нотаріальною конторою.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 січня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі адвоката Кара Ю.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальненими доводами скарги є те, що проведення реєстраційних дій із нерухомим майном віднесено до функцій державних реєстраторів, в даному випадку - на Вільнянську державну нотаріальну контору. Скасування заборони є функцією державного реєстратора.

Вільнянська державна нотаріальна контора своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.12.2022 року, виданого 02.12.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 3176 ( а. с. 15).

Позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видано 23 березня 2002 року Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с.14).

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 23/100 частини будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі спільної часткової власності, а також земельної ділянки, цільове призначення 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2321581000:03:002:0036, площею 3,1191 га. ( а. с. 27, 43).

Позивач отримала свідоцтво про право власності на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_2 , на земельну ділянку кадастровий номер 2321581000:03:002:0036, площею 3,1191 га (а.с. 112).

Під час оформлення права власності на частину спірного будинку, з`ясувалося, що Вільнянською державною нотаріальною конторою, було накладено арешт на весь будинок по АДРЕСА_1 , та заборонено відчуження об`єкту нерухомого майна, згідно Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження №2052086, зареєстровано 06.06.2005року, 16:22:37, за №2052086 реєстратором: Вільнянська державна нотаріальна контора, 70002, Запорізька обл., Запорізький р-н, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, б. 6; НОМЕР_5; ІНФОРМАЦІЯ_6. Власник: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , причина відсутності коду: архівний запис. Додаткові дані: Архівний номер 1997101ZAP107, Архівна дата: 29.05.2000, Дата виникнення: 09.03.1993, № реєстра: 57269-309, внутр. № C101353E26F1532C694B, комментарий р7 (а.с. 51). Позивач вважає, що накладення арешту Вільнянською державною нотаріальною конторою на весь будинок по АДРЕСА_1 , а не на частку ОСОБА_5 , в цьому будинку, грубо порушує права позивача, адже вона не може здійснити відповідні реєстраційні дії, та вільно розпоряджатися своїм майном. Таким чином, позивач вважає, що її права порушені, адже вона не може оформити спадкових прав на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належав її чоловіку на праві спільної сумісної власності та здійснити відповідні реєстраційні дії, а також не може вільно розпоряджатися своєю часткою будинку, що належить їй на праві спільної сумісної власності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пред`явлено вимоги про зняття арешту на нерухоме майно до особи, яка не є стягувачем, або боржником.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постанова № 5) від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21 зазначено, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, позивач пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

Отже, відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що вирішити питання про скасування арешту, без залучення до участі у справі в якості відповідачів усіх осіб, на користь яких накладено такий арешт, є неможливим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 359/3609/19, провадження № 61-18794св20.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, від сторони позивача не надходило клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, або залучення співвідповідачів. Позивач та її представник наполягали на тому, що належний відповідач є Вільнянська державна нотаріальна контора.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17.04.2018 (справа № 523/9076/16 - ц, провадження 14-61цс18 від 17.04.2018 року дійшла наступних висновків: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд першої інстанції правильно виснував щодо позбавлення можливості суду з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.

З огляду на те, що позивачем пред`явлено вимоги про зняття арешту на нерухоме майно до особи, яка не є стягувачем, або боржником, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із оскаржуваним рішенням, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.nau://ukr/1618-15|st307 374, 375, 381-384 ЦПК, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Кара Юлії Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 травня 2024 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З Поляков