Постанова

від 21.05.2024 по справі 334/902/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.05.2024 Справа № 334/902/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 334/902/24 Головуючий у1інстанції: Коломаренко К.А.

№ 22-ц/807/1131/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянув впорядку спрощеногописьмового провадженнябез викликуучасників справицивільну справузаапеляційноюскаргою Приватного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 у період з 1998 року по 2023 рік працювала на ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», в тому числі у шкідливих умовах. 01.08.2023 року Позивач звільнилась з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію, наразі не працює. Так, відповідно до Медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 01.11.2023 року, № 43/1011 виданим ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» Клініка професійних захворювань (м. Київ) за вих. N? 3805 - позивачу встановлено професійні захворювання: «1. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (3 ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 2. Хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН 2 ст. ». Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.11.2023 року (Форма П-4): Пункт 9: Дата встановлення остаточного діагнозу за вказаними вище професійними захворюваннями 01.11.2023 року. Пунктами 12, 17, 18 цього Акту встановлено таке: «Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи Позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (25 років). Причиною виникнення отриманих Позивачем професійних захворювань є наявність на його робочому місці на ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» шкідливих виробничих факторів (перелік яких визначено в пункті 18 цього Акту) та перевищення їх показників по ГДК (шум, хімічні фактори)». Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ N? 457961 від 22.01.2024 року Позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: професійне захворювання. Згідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія 12 ААА N? 125381 від 22.01.2024 р. ступінь втрати професійної працездатності Позивача складає 50 (п`ятдесят) %.

Посилаючись на вищезазначене просила суд, стягнути з відповідача на його користь кошти в якості відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000, 00 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як відшкодування завданої моральної шкоди, в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду ПрАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цивільного позову відмовити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції визначив суму відшкодування моральної шкоди без вирахування сум податків, а сума відшкодування шкоди та витрат на правничу допомогу є завищеною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на їх безпідставність, оскільки такі зводяться до переоцінки доказів, які вже були досліджені судом першої інстанції, і яким надано належну та правильну оцінку.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 у періодз 1998року по2023рік працювалана «Запорізькийметалургійний комбінат«Запоріжсталь»,була звільнена01.08.2023року заст.38КЗпП Україниза власнимбажанням,у зв?язкуіз виходомна пенсію,наразі непрацює,про щосвідчить копіяТрудової книжкисерії НОМЕР_1 наім`я ОСОБА_1 (а.с.8-9).

Умови праці на підприємстві відповідача (на робочому місці) не відповідали безпечним стандартам. Відповідно до акту розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23.11.2023 року, встановлено позивачу діагноз: «1) Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.) - за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.5) 2) Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН ІІ ст. (42) захворювання професійні, встановлені вперше.», діагноз супутній: «Хронічна цервікотораколюмбалгія (М54.8).». Дата встановлення остаточного діагнозу 01.11.2023 року (а.с.12-18).

Відповідно до цього акту, хвороба виникла внаслідок впливу шкідливих виробничих факторів.

Пунктами 12, 17, 18 Акту встановлено таке: «Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи Позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (25 років).

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від серії 12ААА №125381 від 22.01.2024 року, позивачу встановлено 50 % втрати професійної працездатності, позивачу встановлена третя група інвалідності (а.с.27).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що отримане професійне захворювання спричиняє позивачу як фізичний біль, так і моральні страждання, оскільки і біль і страждання є невід`ємні одне від одного. Моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , в результаті професійного захворювання, є сукупністю тих моральних переживань, страждань та інших негативних емоцій, які викликані такими психотравмуючими чинниками, як фізичні страждання, пов`язані з перенесенням сильного та виснажливого фізичного болю, що пов`язаний із професійним захворюванням, і якого позивачу вже ніколи не позбутися, моральні переживання за подальших стан свого здоров`я; переживання, пов`язані з пережитим відчуттям незадоволеності, оскільки своїм часом позивач розпоряджатися в повній мірі не може у зв`язку із необхідністю проходити тривалий курс лікування, приймати ліки. З урахуванням вищезазначеного, суд вважав за доцільне задовольнити позов, стягнувши з відповідача моральну шкоду, спричинену внаслідок професійного захворювання у розмірі 50 000,00 грн.

При цьому суд зазначив, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Також суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн., які є документально підтвердженими, а в іншій частині вимоги про стягнення витрат на правову допомогу слід залишити без задоволення, оскільки надання інших послуг, пов`язаних із вивченням первісних матеріалів та юридичними консультаціями з приводу предмету спору, вивченням відзиву на позовну заяву позивачем та адвокатом не доведено.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з частинами першою, другою статті 153Кодексу законівпро працюУкраїни на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частинами першою та третьою статті 13Закону України«Про охоронупраці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 14Закону України«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування віднещасного випадкуна виробництвіта професійногозахворювання,які спричиниливтрату працездатності» до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Перелік професійних захворювань за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, затверджується КМУ.

У статті 173КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №4«Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до вимог ст. 1167ЦК України та ст. 247-1КЗпП України працівникам надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу.

Згідно ст. 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту. Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина.

Моральна і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.

Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров`я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.

Відповідно до роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційногосуду Українивід 27січня 2004року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В ході розгляду справи встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 втратила професійну працездатність у загальному розмірі 50%, її визнано особою з інвалідністю третьої групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, позбавлена в повній мірі реалізувати своє право на працю, повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз`яснень, наданих в п. 9 Постанови ПленумуВерховного судуУкраїни «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» №4від 31.03.1995року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення.

Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ.

Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров`я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, пов`язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди позивачу сума у 50 000,00 грн.

Досліджуючи доводи апелянта щодо оподаткування суми відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з такого.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2018р. у справі № 180/683/13-ц визнав незаконним оподаткування суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої за рішенням суду, зазначивши, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, підлягають оподаткуванню, крім сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податків унаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю.

Колегія суддів також наголошує на тому, що після змін до пп. 164.2.14ПКУзгідноЗакону № 466-IX, які діють із 23.05.2020 року, до оподаткованогодоходу включаютьдохіду виглядівідшкодуванняматеріальної абонемайнової (моральної)шкоди,крім сум,що зарішенням судуспрямовують навідшкодування збитків,завданих платникуподатку внаслідокзаподіяння йомуматеріальної шкоди,а такожшкоди життюта здоров`ю.

Вказане свідчить на користь працівника, якому за рішенням суду відшкодовується майнова та немайнова шкода, спричинена його здоров`ю, з якої не відраховується податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. А тому доводи скарги про необхідність стягнення на відшкодування моральної шкоди 50000 грн. з урахуванням такого податку та збору порушує права працівника та суперечить зазначеним вище приписам податкового кодексу, а також наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Відтак, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно визначив суму відшкодування моральної шкоди без урахування податків та зборів.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вірно виходив з наявності підстав для часткового задоволення стягнення таких витрат.

Представник позивача просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. В обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір пронадання правовоїдопомоги від01лютого 2024року,укладений міжадвокатом БіліченкоО.О.та ОСОБА_1 (а.с.91-92),акт прийманнявиконаних робіт/послуг№ 1(задоговором пронадання правовоїдопомоги від01.02.2024)на загальнусуму 10000,00грн (а.с.90),квитанцію доприбуткового касовогоордера №1від 20.02.2024року насуму 10000,00грн (а.с.93),ордер серіїАР №1155823від 01.02.2024р.(а.с.89).

Судова колегія вважає правильним виснування суду першої інстанції щодо часткового стягнення з відповідача зазначених витрат.

Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до вимог частин першої, другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначеннісуми відшкодуваннясуд виходивз критеріюреальності адвокатськихвитрат (встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази не у повному обсязі доводять реальність та обґрунтованість витрат на правову допомогу.

Так, послуга, яка полягає у вивченні первісних матеріалів та юридичних консультаціях з приводу предмету спору, вартістю 2000 гривень, на переконання суду, є складовою послуги, яка полягає у складанні позовної заяви, вартістю 3000 гривень.

Також, послуга у виді вивчення відзиву на позовну заяву, вартістю 1000 гривень, охоплюється послугою, яка полягає у складанні відповіді на відзив на позовну заяву, вартістю 2000 гривень.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн., які є документально підтвердженими, а в іншій частині вимоги про стягнення витрат на правову допомогу слід залишити без задоволення, оскільки надання інших послуг, пов`язаних із вивченням первісних матеріалів та юридичними консультаціями з приводу предмету спору, вивченням відзиву на позовну заяву позивачем та адвокатом не доведено.

При цьому, судом було враховано заперечення відповідача щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Доводи скарги про необхідність зменшення таких витрат є неспроможними, оскільки наведені відповідачем аргументи є аналогічні доводам заперечень проти стягнення таких витрат, які судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення були враховані.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1ст. 133 ЦПК України).

Пунктами 1, 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 адвокатом Біліченком О.О. заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним додаткових витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн за складання відзиву.

Відзив підписаний адвокатом Біліченком О.О., який представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги від 01.02.2024 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія враховує наступне.

Представником позивача надані докази надання позивачу правової допомоги та її оплати, в справі міститься розрахунок витрат на правничу допомогу, перелік виконаних робіт.

Розмір заявлених витрат не суперечить вимогам розумності та справедливості.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено в повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, ураховуючи складність та конкретні обставини справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених стороною витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, встановлені обставини, надані ОСОБА_4 докази, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження підлягають стягненню з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 в розмірі 1500 грн.

Керуючись ст. ст.133, 141, 374,375,376,382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2024 року по цій справі залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерноготовариства «Запорізькийметалургійний комбінат«Запоріжсталь» накористь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 21 травня 2024 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков