Рішення

від 09.05.2024 по справі 916/5693/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5693/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (код ЄДРПОУ 26410155, 01135, м. Київ, площа Перемоги, 1)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конверсія" (код ЄДРПОУ 39216619, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" (код ЄДРПОУ 39164414, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23)

про стягнення 168128,12 доларів США

за участю представників учасників справи:

від позивача: Прудка Оксана

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

Позивач Акціонерне товариство "Перший Інвестиційний Банк" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конверсія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" про стягнення 168128,12 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов Кредитного договору №08/2011КЮ від 22.07.2020, за виконання якого поручився відповідач-2.

Ухвалою від 22.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Після відкриття провадження у справі судом встановлено наявність обставин для залишення позовної заяви без руху в порядку ч. 11 ст.176 ГПК України.

Ухвалою від 22.01.2024 позовну заяву Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" залишено без руху.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 26.02.2024 продовжено розгляд справи №916/5693/23.

Ухвалою від 28.02.2024 відкладено підготовче засідання на 20.03.2024.

Ухвалою від 20.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 22.04.2024, закрито підготовче провадження у справі №916/5693/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 04.04.2024.

Ухвалою від 04.04.2024 розгляд справи відкладено на 24.04.2024.

В судовому засіданні 24.04.2024 господарський суд, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постановив провести судове засідання у розумні строки та оголосив перерву до 09.05.2024, про що постановлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати та без оформлення її окремим документом.

В судове засідання 09.05.2024 з`явилась представник позивача, яка підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

До початку судового засідання на електронну пошту суду від відповідача-2 надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладення судового засідання на іншу дату.

Клопотання відповідача-2 залишено судом без розгляду, оскільки надсилання процесуальних документів до Господарського суду Одеської області в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", а не відправку документів на адресу електронної пошти суду з накладенням електронного підпису. Крім того, означене клопотання не містить КЕП.

Ухвали суду про відкриття провадження у справі та відкладення розгляду справи були направлені відповідачам на адреси, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресатів за вказаними адресами.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Також, додатково копії ухвал суду скеровувались на відомі суду електронні адреси відповідачів.

При цьому суд зазначає, що останні обізнані про розгляд даної справи, про що свідчать клопотання їх представників про відкладення судових засідань, що надійшли до суду 28.02.2024, 24.04.2024 та 09.05.2024.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідачів не надходили.

Таким чином, відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 09.05.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 22.07.2020 між Акціонерним товариством "Перший Інвестиційний Банк" (позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конверсія" (відповідач, боржник, позичальник) було укладено Кредитний договір №08/2011-КЮ, за умовами п.1.1 розділу 2 якого банк надає позичальнику кредит в сумі 500000,00 доларів США на умовах, передбачених цим Кредитним договором на поповнення обігових коштів та ведення статутної діяльності, а позичальник зобов`язується своєчасно сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісію за кредитно-розрахункове обслуговування та в межах встановленого строку своєчасно здійснювати повернення визначених сум отриманих кредитних коштів (частин кредиту) з дотриманням визначеного графіку.

Згідно п.2.1 договору, за користування кредитом встановлюється плата у розмірі 6,5% річних.

За умовами пунктів 2.3 та 2.4 договору, строк для виконання позичальником зобов`язань по сплаті процентів складає певний період, починаючи з останнього робочого дня місяця, в якому позичальник отримав кредитні кошти, та закінчуючи 10 числом наступного місяця (включно) та одночасно з настанням встановленого в п.2.3 цього договору кінцевого терміну виконання зобов`язань по поверненню фактично отриманих кредитних коштів. Наступний календарний день, що слідує за днем закінчення граничного строку для виконання зобов`язань по сплаті процентів, визначений відповідно до цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по сплаті процентів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим договором.

Кредитні кошти, проценти за користування ними, а також будь-які інші платежі за цим договором вважаються повернутими банку в момент зарахування цих коштів на відкриті в АТ "Перший Інвестиційний Банк" рахунки, які визначені в цьому договорі.

Згідно п.3.6 договору, кошти позичальника, що надходять в рахунок виконання ним грошових зобов`язань за цим договором, спрямовуються в наступній черговості: прострочені проценти за користування кредитом, прострочена заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції, що діяв у період прострочення, строкові нараховані проценти, комісія за кредитно-розрахункове обслуговування (п.4.3.9 цього договору), строкова заборгованість за кредитом, нараховані пені та штрафи та інші платежі, що передбачені цим договором.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що позичальник надає банку право в порядку договірного списання здійснювати списання коштів з рахунків позичальника, відкритих в банку, в розмірі строкових зобов`язань, в тому числі по сплаті будь-яких комісій за цим договором, прострочених зобов`язань, неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов`язань позичальником за цим договором.

Умовами п.3.11 договору визначено, що повернення кредитних коштів та сплата нарахованих процентів здійснюється позичальником в валюті наданого кредиту, неустойка та комісія за кредитно-розрахункове обслуговування, яка передбачена цим договором, сплачуються позичальником в національній валюті, перерахованої по офіційному курсу НБУ на день сплати.

За умовами пунктів 4.2.3, 4.2.4, 4.2.7 договору, у разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених п.п.4.3.4, 4.3.5, 4.3.9 цього договору, банк має право відмовитися від подальшого кредитування, вимагати дострокового повернення траншу, нарахованих процентів, комісії за кредитно-розрахункове обслуговування. В цьому випадку позичальник зобов`язується не пізніше тридцяти календарних днів з дня отримання позичальником вимоги банку повернути фактично отримані кредитні кошти, сплатити нараховані проценти за користування ними та/або комісії за кредитно-розрахункове обслуговування, а також виконати інші зобов`язання за цим договором.

У випадку невиконання позичальником в строк цього зобов`язання, наступний робочий день, що слідує за днем закінчення встановленого банком тридцятиденного строку для добровільного виконання позичальником цього зобов`язання, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню кредитних коштів та/або нарахованих процентів та/або комісії за кредитно-розрахункове обслуговування з наслідками, передбаченими в п.5.3 та 5.4 цього договору.

Станом на момент укладення договору кінцевим терміном повернення кредитних коштів було встановлено 21.07.2021 року включно.

Пунктом 6.1 Кредитного договору було передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, включаючи зобов`язання по сплаті неустойки та відшкодуванню збитків у розмірі та у випадках, передбачених цим договором.

В подальшому між банком та позичальником були укладені:

- Договір №1 від 10.06.2021 про внесення змін до Кредитного договору №08/2011-КЮ від 22.07.2020;

- Договір №2 від 10.06.2021 про внесення змін до Кредитного договору №08/2011-КЮ від 22.07.2020;

- Договір №3 від 10.06.2021 про внесення змін до Кредитного договору №08/2011-КЮ від 22.07.2020.

Означеними договорами були змінені суми кредиту, графік повернення кредитних коштів та кінцевий термін повернення кредитних коштів.

Так, відповідно до п.1 Договору №3, у зв`язку з домовленістю сторін щодо продовження строку дії Кредитного договору №08/2011-КЮ від 01.12.2020, сторони прийшли до згоди внести зміни до договору, а саме викласти пункти 1.1, 2.2 розділу 2, 3.4 та 3.9 розділу 3 Кредитного договору в наступній редакції:

1.1 Банк надає позичальнику кредит у сумі 225000,00 доларів США на умовах, передбачених цим Кредитним договором на поповнення обігових коштів та ведення статутної діяльності, а позичальник зобов`язується своєчасно сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісію за кредитно-розрахункове обслуговування та в межах встановленого строку своєчасно здійснювати повернення визначених сум отриманих кредитних коштів (частин кредиту) з дотриманням наступного графіку:

- у строк до 30.04.2023 року суму у розмірі 25000,00 доларів США;

- у строк до 20.05.2023 року суму у розмірі 35000,00 доларів США;

- у строк до 20.06.2023 року суму у розмірі 35000,00 доларів США;

- у строк до 20.07.2023 року суму у розмірі 35000,00 доларів США;

- у строк до 20.08.2023 року суму у розмірі 95000,00 доларів США, причому 20 серпня 2023 року є граничним терміном виконання зобов`язань по поверненню визначеної частини кредиту.

2.2 Кінцевим терміном по поверненню кредитних коштів є 20.08.2023 року включно.

Наступний календарний день, що слідує за днем, який є кінцевим терміном для виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів, встановлений в абзаці першому цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню кредитних коштів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим договором.

3.4 Проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно, відповідно до розрахунків банку, у період з останнього робочого дня поточного місяця до десятого числа (включно) наступного місяця та в день настання кінцевого терміну повернення кредитних коштів 20 серпня 2023 року, а у разі дострокового повернення кредитних коштів в розмірі отриманого кредиту - в день фактичного повернення позичальником кредитних коштів.

Наступний календарний день, що слідує за днем, визначеним як граничний термін виконання зобов`язань по сплаті процентів, визначений відповідно до цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по сплаті процентів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим Договором.

Означений Договір №3 було підписано сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 28.04.2023 між Акціонерним товариством "Перший Інвестиційний Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" (відповідач-2, поручитель) було укладено Договір поруки №02/2311-ПЮ, за умовами п.2.1 якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за виконання боржником зобов`язань по Кредитному договору, зокрема, за виконання наступних зобов`язань:

- виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів у розмірі 225000, 00 доларів США у строк до 20 серпня 2023 року включно на умовах та згідно з графіком, передбачених Кредитним договором;

- зобов`язань по сплаті в строк, встановлений Кредитним договором, нарахованих за користування кредитними коштами процентів за ставкою 6,5% за виключенням випадків, встановлених в Кредитному договорі. При цьому поручитель обізнаний про можливе підвищення процентної ставки та повністю з цим погоджується;

- зобов`язань по сплаті комісій, а також пені та штрафів за невиконання та/або неналежне виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором;

- відшкодування збитків, завданих кредитору внаслідок невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно п.3.1 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, виконання яких забезпечене порукою за цим договором, кредитор повідомляє поручителя про факт невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, з викладенням змісту порушення зобов`язань за Кредитним договором та вимогою виконати забезпечені цим договором зобов`язання за боржника, а поручитель зобов`язується виконати таку вимогу кредитора не пізніше 2 банківських днів з дня отримання повідомлення. У разі невиконання поручителем у цей строк вимоги кредитора, наступний банківський день вважається початком періоду прострочення поручителя за цим договором.

Відповідно до розділу 7 договору, порука діє до моменту належного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі й зобов`язань по сплаті пені та штрафів та/або належного виконання поручителем зобов`язань за цим договором. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Порука припиняється також у випадку, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За умовами п.9.1, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до належного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором та/або належного виконання поручителем зобов`язань за цим договором.

Договір поруки підписано представниками обох сторін без зауважень, підписи скріплено печатками.

На підтвердження виконання банком своїх зобов`язань з надання кредитних коштів позивачем надано до матеріалів справи виписки по особовому рахунку позичальника ТОВ "Фінансова компанія "Конверсія".

В свою чергу, відповідач-1 свої зобов`язання виконав неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 15.12.2023 за ним обліковується заборгованість в розмірі - 165000,00 доларів США заборгованість за кредитом та 3128,12 доларів США прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

09.10.2023 банк скерував на адреси відповідачів вимоги №1491/0/2-23 (ТОВ "Фінансова компанія "Конверсія") та №1486/0/2-23 (ТОВ "Фінансова компанія "Фінансовий світ").

Водночас, означені вимоги залишені відповідачами без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є кредитним договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Приписами частин 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов; кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, зокрема, про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також про права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов кредитного договору перераховано на рахунок відповідача-1 кредитні кошти.

Разом з тим, відповідач-1, всупереч умов договору та приписам чинного законодавства, не повернув позивачу кредитні кошти у встановлений договором строк, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за кредитом в сумі 165000,00 доларів США та заборгованість за процентами у сумі 3128,12 доларів США.

Відповідач-1 здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення заборгованості не спростував, доказів на підтвердження сплати боргу суду не надав.

На підставі викладеного, суд визнає вимоги позивача в частині основної заборгованості за кредитом правомірними, обґрунтованими належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 165000,00 доларів США.

Що стосується вимог в частині процентів в розмірі 3128,12 доларів США, суд зауважує наступне.

Як зазначено вище, Договором №3 від 10.06.2021 було внесено зміни в окремі пункти Кредитного договору, в тому числі визначено, що:

- 20 серпня 2023 року є граничним терміном виконання зобов`язань по поверненню визначеної частини кредиту.

- кінцевим терміном по поверненню кредитних коштів є 20.08.2023 року включно.

- наступний календарний день, що слідує за днем, який є кінцевим терміном для виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів, встановлений в абзаці першому цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню кредитних коштів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим договором.

- проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно, відповідно до розрахунків банку, у період з останнього робочого дня поточного місяця до десятого числа (включно) наступного місяця та в день настання кінцевого терміну повернення кредитних коштів 20 серпня 2023 року, а у разі дострокового повернення кредитних коштів в розмірі отриманого кредиту - в день фактичного повернення позичальником кредитних коштів.

- наступний календарний день, що слідує за днем, визначеним як граничний термін виконання зобов`язань по сплаті процентів, визначений відповідно до цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по сплаті процентів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим Договором.

Отже, кінцевим терміном по поверненню кредитних коштів було визначено 20.08.2023.

Разом з тим, як слідує з розрахунку заявленої до стягнення заборгованості, станом на 20.08.2023 за боржником не обліковувалась заборгованість зі сплати процентів, нараховані проценти складали 0,00 доларів США.

В подальшому, нарахування процентів почалось з 22.08.2023 та наростаючим підсумком станом на 14.12.2024 заборгованість склала 3128,12 доларів США.

Пунктом 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас, така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зазначила, що при вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто, слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, наведений у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на вимогах закону.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 91 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (пункт 116 постанови).

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

В судовому засіданні на питання суду щодо періоду нарахування заявлених до стягнення процентів представник позивача в якості правової підстави для нарахування та стягнення процентів послався на положення статей 1048, 1054 ЦК України та пункт 6.1 кредитного договору.

Водночас, умовами пункту 4.3.3 кредитного договору визначено обов`язок позичальника своєчасно оплачувати проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачені цим договором.

За змістом пункту 2.1 договору, за користування кредитом встановлюється плата у розмірі 6,5% річних.

Договором №3 від 10.06.2021 було внесено зміни в окремі пункти Кредитного договору, в тому числі визначено, що:

- проценти за користування кредитом сплачуються позичальником щомісячно, відповідно до розрахунків банку, у період з останнього робочого дня поточного місяця до десятого числа (включно) наступного місяця та в день настання кінцевого терміну повернення кредитних коштів 20 серпня 2023 року, а у разі дострокового повернення кредитних коштів в розмірі отриманого кредиту - в день фактичного повернення позичальником кредитних коштів.

- наступний календарний день, що слідує за днем, визначеним як граничний термін виконання зобов`язань по сплаті процентів, визначений відповідно до цього пункту договору, вважається днем початку періоду прострочення по сплаті процентів з наслідками, передбаченими законодавством України та цим Договором.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані за користування кредитом та заборгованість за процентами становить 3128,12 доларів США.

Отже, із сукупного аналізу умов договору та розрахунку заборгованості, поданого позивачем, вбачається, що підставою для нарахування та сплати процентів за договором є саме користування кредитними коштами.

Зі змісту позову та розрахунку заборгованості не вбачається, що позивачем здійснено нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд вважає неправомірним нарахування банком процентів за користування кредитними коштами за період з 22.08.2023 по 14.12.2023 (тобто поза межами кінцевого строку повернення кредиту), оскільки проценти, які сплачуються поза межами строку кредитування, не є процентами за "користування кредитом", а є мірою цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання, яка не застосована позивачем до позичальника та не є підставою для нарахування та стягнення процентів.

Отже, проценти, які заявлені до стягнення з відповідачів, нараховані позивачем поза межами строку кредитування за користування кредитом, а не як міра відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України.

Водночас, у разі нарахування процентів як міри відповідальності за статтею 625 ЦК України, суд також звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог банку в частині стягнення заборгованості з процентів в сумі 3128,12 доларів США.

Щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів, суд зазначає наступне.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 28.04.2023 між Акціонерним товариством "Перший Інвестиційний Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" (відповідач-2, поручитель) було укладено Договір поруки №02/2311-ПЮ, за умовами п.2.1 якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за виконання боржником зобов`язань по Кредитному договору, зокрема, за виконання наступних зобов`язань:

- виконання зобов`язань по поверненню кредитних коштів у розмірі 225000,00 доларів США у строк до 20 серпня 2023 року включно на умовах та згідно з графіком, передбачених Кредитним договором;

- зобов`язань по сплаті в строк, встановлений Кредитним договором, нарахованих за користування кредитними коштами процентів за ставкою 6,5% за виключенням випадків, встановлених в Кредитному договорі. При цьому поручитель обізнаний про можливе підвищення процентної ставки та повністю з цим погоджується;

- зобов`язань по сплаті комісій, а також пені та штрафів за невиконання та/або неналежне виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором;

- відшкодування збитків, завданих кредитору внаслідок невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно п.3.1 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, виконання яких забезпечене порукою за цим договором, кредитор повідомляє поручителя про факт невиконання та/або неналежного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, з викладенням змісту порушення зобов`язань за Кредитним договором та вимогою виконати забезпечені цим договором зобов`язання за боржника, а поручитель зобов`язується виконати таку вимогу кредитора не пізніше 2 банківських днів з дня отримання повідомлення. У разі невиконання поручителем у цей строк вимоги кредитора, наступний банківський день вважається початком періоду прострочення поручителя за цим договором.

Відповідно до розділу 7 договору, порука діє до моменту належного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі й зобов`язань по сплаті пені та штрафів та/або належного виконання поручителем зобов`язань за цим договором. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Порука припиняється також у випадку, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за Кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За умовами п.9.1, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до належного виконання боржником зобов`язань за Кредитним договором та/або належного виконання поручителем зобов`язань за цим договором.

09.10.2023 позивачем на адресу відповідача-2 було направлено вимогу, відповідно до якої банк вимагав протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги виконати забезпечені договором поруки зобов`язання боржника та в повному обсязі повернути суму заборгованості у розмірі 166132,08 доларів США, в тому числі 165000,00 доларів США забзаборгованість кредиту, 1132,08 долари США заборгованість по сплаті процентів за кредитом.

Вимога залишена без відповіді, заборгованість поручителем не погашена.

Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У ст.554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на викладене, враховуючи положення договору поруки, суд зазначає про наявність у відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" зобов`язань щодо виконання зобов`язання ТОВ "Фінансова компанія "Конверсія" за Кредитним договором №08/2011-КЮ від 22.07.2020 в частині погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

У п. 4.1. постанови від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З врахуванням викладеного, витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конверсія" (код ЄДРПОУ 39216619, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23) на користь Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (код ЄДРПОУ 26410155, 01135, м. Київ, площа Перемоги, 1) - 165000 (сто шістдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів заборгованості за Кредитним договором №08/2011-КЮ від 22.07.2020.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" (код ЄДРПОУ 39164414, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23) на користь Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (код ЄДРПОУ 26410155, 01135, м. Київ, площа Перемоги, 1) - 165000 (сто шістдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів заборгованості за Кредитним договором №08/2011-КЮ від 22.07.2020.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конверсія" (код ЄДРПОУ 39216619, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23) на користь Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (код ЄДРПОУ 26410155, 01135, м. Київ, площа Перемоги, 1) - 46025 (сорок шість тисяч двадцять п`ять) грн. 83 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінансовий світ" (код ЄДРПОУ 39164414, 65065, м. Одеса, вул. Армійська, 23) на користь Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (код ЄДРПОУ 26410155, 01135, м. Київ, площа Перемоги, 1) - 46025 (сорок шість тисяч двадцять п`ять) грн. 82 коп. судового збору.

6. У задоволенні решти позову в частині стягнення процентів в розмірі 3128,12 доларів США відмовити.

7. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1744,61 грн. покласти на позивача.

8. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 20 травня 2024 р.