Постанова

від 15.05.2024 по справі 925/233/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/233/23(925/750/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників АТ КБ «ПриватБанк» - Бондаренка В.О., Куценка О.О., представника уповноваженої особи засновників ТОВ "Евер Бест" Костенка В.В. - Маміч Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024

та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023

у справі № 925/233/23(925/750/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

про стягнення 1 400 000,00 грн

в межах справи № 925/233/23

за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест"

про відкриття провадження у справі про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Черкаської області ухвалою від 29.03.2023 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), відкрив провадження у справі №925/233/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер бест" (далі - ТОВ "Евер-Бест", Боржник).

У межах зазначеної справи Боржник звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Банка про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Е16055ЛИ у розмірі 1 400 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що лізингові платежі на суму 3178536,35 грн, сплачені ТОВ "Евер Бест" як частина відшкодування вартості об`єкту лізингу за Договором, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У свою чергу розірвання Договору та повернення об`єктів лізингу призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу, та надає ТОВ "Евер Бест" на підставі статті 693 ЦК України право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

01.07.2016 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Евер Бест" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4Е16055ЛИ (далі - Договір), відповідно до 1.1 якого Банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у Додатку №1 до Договору (надалі - Майно). Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від Банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - Лізинг).

Відповідно до п 1.2. договору на дату укладання цього Договору вартість майна становить: 381 074 752,00 грн.

Згідно з п. 2.1 договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2.

Пунктом 7.9 договору сторони визначили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

01.07.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Евер бест" складено та підписано акт №1 прийому-передачі майна відповідно до Договору (а.с.13 (на звороті) т.1).

01.07.2016, 07.07.2016, 29.07.2016, 05.08.2016 та 03.11.2016 до Договору сторонами були укладені додаткові угоди.

За весь час дії Договору ТОВ "Евер-Бест" сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 в розмірі 317 562,29 грн та 23.08.2016 в розмірі 3 178 536,35 грн. В подальшому лізингові платежі ТОВ "Евер-Бест" не сплачувалися.

31.05.2017, у зв`язку з тим, що ТОВ "Евер-Бест" прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, АТ КБ "ПриватБанк" було направлено повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 06.06.2017.

Відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 договору лізингоодержувач зобов`язується повернути майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Зазначеним повідомленням АТ КБ "ПриватБанк" проінформував ТОВ "Евер-Бест" про розірвання договору з 15.06.2017, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.

15.06.2017 сторони підписали акт прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав (повернув), а Банк прийняв майно, яке було предметом Договору.

12.03.2019 рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/1230/18 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Евер Бест", стягнуто з відповідача заборгованість за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Е16055ЛИ у розмірі 15 978 632,54 грн, з них: 15406369,24 грн - заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, 572263,30 грн. - пеня), а також 239 679,49 грн судового збору, разом 16218312,03 грн.

Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено, що відповідач за весь час дії Договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 в розмірі 317562,29 грн та 23.08.2016 в розмірі 3 178 536,35 грн, що підтверджується банківською випискою. В подальшому лізингові платежі відповідачем не сплачувалися; відповідач допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема, відповідна прострочена заборгованість виникала у лізингоодержувача 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017, 01.06.2017 та 01.07.2017, що підтверджується виписками за рахунками 2078*, 2079*.

У зв`язку з тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, позивачем було направлено відповідачу повідомлення від 31.05.2017 про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 06.06.2017. Зазначеним повідомленням позивач проінформував відповідача про розірвання договору з 15.06.2017, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.

15.06.2017 сторони підписали акт прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а Банк прийняв майно, яке було предметом договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Е16055ЛИ, водночас, жодної сплати заборгованості за договором відповідач не здійснив.

Оскільки лізингове майно було повернуто позивачу 15.06.2017, відповідач зобов`язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період з 01.07.2016 до 15.06.2017 в розмірі 15 406 369,24 грн. Доказів сплати банку заборгованості за відсотковою винагородою за користування предметом лізингу станом на час прийняття рішення судом відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум не спростовано.

Таким чином з відповідача стягнено 15 406 369,24 грн заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном; нарахування пені відповідно до п.7.1. договору у розмірі 572 263,30 грн за період з 30.03.2017 по 15.06.2017 здійснено позивачем вірно, відповідачем не спростовано, а тому позов в цій частині також задоволено.

20.05.2019 на виконання вказаного вище судового рішення у справі №925/1230/18 був виданий наказ суду.

20.06.2019 рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/5247/19 у задоволенні позову ТОВ "Евер Бест" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Е16055ЛИ відмовлено повністю.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 23.09.2019 рішення суду першої інстанції від 20.06.2019 у справі № 910/5247/19 скасував, задовольнив позовні вимоги.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2019 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/5247/19 залишено в силі.

02.02.2021 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Вельган О.В. у виконавчому провадженні №59389798 виконавчий документ (наказ суду від 20.05.2019 №925/1230/18) про стягнення з ТОВ "Евер Бест" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 16 218 312,03 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

16.02.2023 АТ КБ "ПриватБанк" до Господарського суду Черкаської області подано заяву з вимогою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ебер Бест" та про визнання його вимоги до Боржника у розмірі 16 309 294,03 грн, а саме: 15 406 369,24 грн - заборгованості зі сплати відсоткової винагороди за користування майном, 572 263,30 грн - пені, 239 679,49 грн - судового збору у справі №925/1230/18, 3 842,00 грн - судового збору у справі № 910/5247/19, а також 26 840,00 грн судового збору за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та 60 300,00 грн авансування грошової винагороди арбітражному керуючому.

Господарський суд Черкаської області ухвалою у справі № 925/233/23 заяву прийняв до розгляду та призначив підготовче засідання.

08.03.2023 Боржник звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про залік зустрічних однорідних вимог за вих.№ 08-03-23, якою керуючись статтею 601 ЦК України повідомив про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 3 496 098,64 грн. за такими зобов`язаннями за Договором фінансового лізингу: у розмірі 16 218 312,03 грн. по сплаті заборгованості по оплаті відсоткової винагороди за користування майном та пені; 3 496 098,64 грн по сплаті заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів, як сплату частини вартості об`єкту лізингу; що за цією заявою на дату її складання взаємні зобов`язання сторін Договору фінансового лізингу на суми, визначені у цій заяві, вважаються припиненими.

Будь-яка відповідь на вказану вище заяву на адресу ТОВ "Евер Бест" не надходила.

17.03.2023 ТОВ "Евер Бест" звернувся до суду у справу №925/1230/18 із заявою №17-03-23 про визнання наказу Господарського суду Черкаської області від 13.09.2019 у справі №925/1230/18 таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу на суму 3 496 098,64 грн. Вимога обґрунтована тим, що 08.03.2023 ТОВ "Евер Бест" за односторонньою заявою про залік зустрічних однорідних вимог №08-03-03 частково зменшив свої зобов`язання перед АТ КБ "ПриватБанк" по простроченій заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором фінансового лізингу на суму 3 496 098,64 грн; зазначена заява була надіслана АТ КБ "ПриватБанк" електронною поштою на адресу: help@pb.ua та адресу для кореспонденції: вул.Набережна Перемоги, 30, м.Дніпро, 49094; що таким чином обов`язок ТОВ "Евер Бест" перед АТ КБ "ПриватБанк" на суму 3 496 098,64 грн припинився.

27.03.2023 ухвалою Господарського суду Черкаської області у справі №925/1230/18 заяву ТОВ "Евер бест" від 17.03.2023 №17-03-23 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.

Звернувшись з позовом у цій справі, Боржник обґрунтовує вимоги до Банку правом вимоги щодо повернення частини сплачених лізингових платежів (викупної вартості майна) на підставі частини 2 статті 693 ЦК України (повернення попередньої оплати товару).

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024, відмовлено у задоволенні вимог у позовній заяві ТОВ "Евер Бест" повністю.

Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 693 ЦК України, адже умовами для застосування зазначеної норми є здійснення покупцем повної попередньої оплати за товар та неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю Невиконання покупцем (лізингоодержувачем) свого обов`язку - проведення повної попередньої оплати за товар - позбавляє його права на повернення вже сплачених ним коштів (частини сплачених лізингових платежів).

Встановивши, що між сторонами у справі склались правовідносини, в яких Банк як лізингодавець виконав усі зобов`язання за Договором, а Боржник як лізингоодержувач не виконав свій встановлений Договором обов`язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, у зв`язку з чим, за висновками судів, Боржник не набув права вимагати від Банка на свій вибір передання оплаченого товару від покупця або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, суди зауважили, що боржник протягом шести років (до 08.03.2023) не порушував питання про повернення лізингових платежів (як частини покупної вартості) та почав доводити "порушення" свого права виключно у зв`язку з поданням Банком заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

ТОВ "Евер Бест" в касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 у справі № 925/233/23 (925/750/23), ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» сплачені лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1 400 000,00 грн

На обґрунтування своєї правової позиції з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права (неправильне тлумачення закону), вказує, що суди у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах, що виникають у разі розірвання договору лізингу, застосували норму права (статтю 693 ЦК України) без врахування висновку щодо застосування цієї норми, викладену у постанові Верховного суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

Скаржник наголошує, що частиною 4 статті 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, тоді як у разі розірвання договору лізингу у лізингоотримувача як у покупця на підставі імперативної норми частини 2 статті 693 зазначеного Кодексу виникає право на повернення сплачених ним лізингових платежів, що є попередньою оплатою.

На думку скаржника, для застосування частини 2 статті 693 ЦК України вирішальним є встановлення обставини фактичної непоставки товару продавцем за наявності факту здійснення покупцем попередньої оплати, адже диспозиція наведеної норми не містить причин відмови продавця від поставки товару для її застосування. Наслідки, передбачені в цій нормі, мають на меті відновлення балансу інтересів сторін, за яких кожна сторона договору не втрачає свого майна і не здобуває зайвого за рахунок іншої сторони договору.

При цьому скаржник зауважує на правову позицію щодо необов`язковості встановлення вини продавця для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 693 ЦК України, яка знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 21.09.2020 у справі № 918/631/19, від 03.08.2022 у справі № 910/6232/21, від 09.02.2022 у справі № 904/4859/21, від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Евер Бест», в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а обставини справи підтверджують відсутність підстав для задоволення позовних вимог Боржника про стягнення сплачених ним лізингових платежів за Договором у розмірі 1 400 000,00 грн. Банк вважає безпідставним посилання Боржника на положення частини 2 статті 693 ЦК України як на підставу заявлених ним вимог, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими.

Банк зауважує, що частиною 2 статті 693 ЦК України визначені наслідки невиконання продавцем обов`язку передати товар покупцеві, який виконав згідно з умовами договору обов`язок щодо сплати суми попередньої оплати, а в разі неналежного виконання зобов`язань покупцем та відсутності порушення зобов`язання зі сторони продавця умови для застосування положень вказаної норми не наступають.

При цьому Банк посилається на правові висновки щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.

Також Банк підкреслює, що умови Договору не передбачають зобов`язання Банка повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі в разі розірвання (припинення) договору, а навпаки, згідно з пунктом 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку, сплативши при цьому заборгованість з лізингових платежів на поточну дату. Тобто не може одночасно існувати обов`язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банка - обов`язок повернути ці самі лізингові платежі Боржнику.

Уповноважена особа учасників ТОВ «Евер Бест» надала письмові пояснення, в яких підтримує доводи касаційної скарги, просить їх задовольнити, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі № 925/233/23(925/750/23); прийняти нове рішення, за яким позовні вимоги ТОВ «Евер Бест» задовольнити у повному обсязі та стягнути на його користь з ПАТ «Приватбанк» сплачені лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4Е16055ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1400000,00 грн.

Вважає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (неправильне тлумачення закону) (частини перша, третя статті 311 ГПК України), що робить його незаконним та необґрунтованим. Звертає увагу, це те, що Північним апеляційним господарським судом не були враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Позиція Верховного Суду

Розгляд заявлених клопотань

Від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про передачу справи №925/233/23(925/750/23) за позовом ТОВ "Евер Бест" до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 1 400 000,00 грн, що розглядається в межах справи №925/233/23 про банкрутство ТОВ "Евер Бест", на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

В обґрунтування зазначає про існування протилежних підходів Верховного Суду щодо долі лізингових платежів у формі викупної вартості майна у разі розірвання договору фінансового лізингу, у зв`язку з чим, на думку заявника, необхідним є формування єдиної правозастосовчої практики шляхом конкретизації висновку щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. При цьому підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 302 ГПК України.

Касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об`єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.

Проаналізувавши наведені заявником аргументи, суд зауважує, що у клопотанні про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду не наведено вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/2.

При цьому колегія суддів звертає увагу на суперечливу позицію Банку, який у клопотання просить відступити від висновку Верховного Суду у справі №904/2357/20, водночас у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Евер Бест" стверджує про нерелевантність висновків у постанові, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі (№904/2357/20), щодо цієї справи, звертаючи увагу, що умови договору фінансового лізингу, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Евер Бест", вочевидь, не є тотожними умовам того договору, який досліджувався судами у справі №904/2357/20.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

До Верховного Суду надійшло клопотання про витребування доказів, підписане Костенком В.В. як представником уповноваженої особи засновників ТОВ «Евер Бест».

Вказане клопотання колегією суддів залишається без розгляду, оскільки подане особою, яка не є учасником провадження у справі №925/233/23(925/750/23), що підтверджується ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024, якою відмовлено у задоволенні клопотання Костенко В.В. про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - представника уповноваженої особи учасника ТОВ "Евер Бест" адвоката Костенка Володимира Васильовича.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду заявленого у межах справи про банкрутство позову про стягнення сплачених Боржником на користь Банку лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором.

Під час вирішення цієї справи перед господарськими судами постало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для повернення Банком відповідних лізингових платежів, сплачених до розірвання Договору за ініціативою лізингодавця через неналежне виконання своїх зобов`язань Боржником як лізингоодержувачем.

У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з положеннями статті 806 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежу можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

Відтак, на думку Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23) за участю відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

Проаналізувавши викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі мотиви їх ухвалення, Верховний Суд вбачає, що вони не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах, адже по суті зводяться до неможливості за будь-яких умов витребування лізингоодержувачем вартості об`єкта лізингу, сплаченої ним у складі лізингових платежів, у разі розірвання договору лізингу з підстав порушення ним зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів.

Зокрема, Верховний Суд вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду лише на положення частини 4 статті 653 ЦК України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами в укладеному договорі.

Адже поза увагою господарського суду першої інстанції залишились висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об`єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором).

З огляду на викладене, твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами Договору, які б надавали Боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов`язання їх повернути, Верховний Суд також вважає передчасним.

Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Наведена правова позиція щодо необхідності з`ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню також і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об`єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об`єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково.

Однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи обмежились посиланням на недобросовісність саме Боржника у спірних правовідносинах, який не виконав свій встановлений договором обов`язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, що й стало підставою для розірвання Договору Банком, який усі свої зобов`язання виконав належним чином.

При цьому господарські суди залишили поза увагою правові позиції Верховного Суду про те, що наслідком розірвання договору є не лише відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача, але й відсутність права на його оплату лізингоодержувачем. Проте для вирішення спору, який виник між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів.

Так, за змістом пункту 6.2.11 договору фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Е16055ЛИ, лізингоодержувач (Боржник) зобов`язався сплачувати, зокрема, лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна), а також відсоткову винагороду за користування Майном, винагороду за користування Майном тощо. Водночас згідно з пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2.

Оскільки господарські суди під час розгляду справи не дослідили зміст додатку №2 до Договору, обставини щодо дійсної структури лізингових платежів залишилися не встановленими. Крім того, господарські суди не перевірили, чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого Боржником відшкодування вартості Майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами Договору.

Також суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо врегулювання сторонами в Договорі наслідків його розірвання, зазначивши лише про визначення у підпункті 6.2.4 Договору обов`язку лізингоодержувача повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору зі сплатою Банку заборгованості з лізингових платежів тощо, проте без надання належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням наведеної умови Договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову є передчасним, адже не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 ГПК України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через залишення судами поза увагою висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

Водночас, Верховний Суд відхиляє як нерелевантні посилання Боржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 (про стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання робіт та повернення з порушенням строків коштів, отриманих як попередня оплата), від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 (про стягнення інфляційних втрат та пені за прострочення виконаних робіт та несвоєчасне повернення авансу, недоотриманих доходів), від 07.11.2023 у справі №924/215/23 (про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних за невиконання зобов`язань за договором поставки), від 09.11.2023 у справі №902/919/22 (про стягнення пені, штрафу та штрафних санкцій за порушення терміну повернення попередньої оплати за договором закупівлі послуг), правовідносини в яких не є подібними до цієї справи. Тобто наведені в перелічених постановах висновки щодо застосування відповідних норм права стосуються тих фактичних обставин, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин, та їх оцінки в межах дискреційних повноважень судів. Натомість зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права при вирішенні спорів щодо сплаченого у межах лізингових платежів відшкодування частини вартості предмета лізингу в разі розірвання договору лізингу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евер Бест" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі №925/233/23(925/750/23) скасувати.

3. Справу №925/233/23(925/750/23) передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере