Постанова

від 14.05.2024 по справі 726/1904/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 726/1904/21

провадження № 61-1254св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - колективне підприємство «Рембудмонтаж»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: товариство з додатковою відповідальністю «Чернівецький хімічний завод», Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2021 року КП «Рембудмонтаж» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ТДВ «Чернівецький хімічний завод», Регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про витребування майна.

Позов мотивований тим, що в процесі приватизації державного майна, згідно договору купівлі-продажу від 30 грудня 1993 року та акту передачі проданого майна від 01 лютого 1994 року, Управлінням приватизації та комунальної власності Чернівецької обласної ради передано у власність Малого орендного підприємства «Рембудмонтаж», правонаступником якого є КП «Рембудмонтаж», нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з адмінбудівля літ. А площею 85,90 кв. м, склад літ. Б площею 21,30 кв. м, склад літ. В, склад літ. Г площею 222.80 кв. м, майстерня літ. Д, склад літ. Е, склад літ. Ж площею 695,0 кв. м, будівля літ. З, склад літ. И площею 70,90 кв. м, будівля літ. К площею 200,60 кв. м, навіс літ. К, заправочна літ. Л, будівля літ. М площею 33,60 кв. м, майстерня літ. Н площею 104,20 кв. м, навіс літ. Н, навіс літ. П, майстерня літ. Р площею 239,70 кв. м, навіс літ. Р, майстерня літ. С площею 89,50 кв. м, котельня літ. Т площею 238,0 кв. м, навіс літ. О, склад літ. У площею 47,0 кв. м, склад літ. Ф. адмінбудівля літ. Х площею 1 166.0 кв. м, гараж літ. Ц площею 46,90 кв. м, будинок охорони літ. Ч, трансформаторна літ. Є, вбиральні літ. Ю. Ю1, склад літ. Я, стоянка автомашин І.

Вказані будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці площею 1,4564 га по АДРЕСА_1 , яка знаходиться в постійному користуванні КП «Рембудмонтаж», на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

30 серпня 2012 року Виконавчий комітет Чернівецької міської ради видав КП «Рембудмонтаж» свідоцтво про право власності на нерухоме майно на вищевказані нежитлові будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності КП «Рембудмонтаж» на вказані нежитлові будівлі та споруди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 листопада 2013 року.

У 2021 році КП «Рембудмонтаж» дізналося, що будівля майстерні літ. Д, яка входить до цілісного майнового комплексу підприємства за адресою: АДРЕСА_1 незаконно приватизована ТДВ «Чернівецький хімічний завод» (який є правонаступником АТЗТ «Чернівецький хімзавод»), як житловий будинок, загальною площею 48,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом видачі 05 серпня 2005 року свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2 , а у подальшому, за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, будівля майстерні літ. Д за адресою: АДРЕСА_1 , як житловий будинок, загальною площею 48,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 була відчужена ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі.

КП «Рембудмонтаж» просило:

визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду за захистом своїх прав;

витребувати на користь КП «Рембудмонтаж» будівлю майстерні літ. Д, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок по АДРЕСА_2 ) з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_2 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу ВРД/597056, посвідченого 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т. Л., реєстр №2891, дата внесення запису: 18 січня 2011 року, номер запису: 14862 в книзі: 137, ст.111, реєстраційний номер майна: 11680712.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 серпня 2023 року в задоволенні позову КП «Рембудмонтаж» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

спірна будівля до 1954 року значилась як майстерня літ «Е», розміром 5,00 м. х 9, 10 м, дерев`яна споруда площею 37,40 кв. м, складалась з двох приміщень 24,20 кв. м та 13,20 кв. м, користувачем значився Чернівецький лакофарбний завод. Від 26 вересня 1992 року майстерня літ «Д», загальною площею 48,00 кв. м. З 27 листопада 1998 року - будинок літ. «Д». Станом на 10 грудня 1998 року - житловий будинок літ. «Е» користувачем якої є Чернівецький хімзавод. У подальшому гуртожиток літ. «Е» по АДРЕСА_1 зі складу будинковолодіння, яке належало КП «Рембудмонтаж», виділено житловий будинок літ. «Д», який належить ЗАТ «Чернівецький хімзавод» в окреме будинковолодіння. У 2004 році, житловому будинку літ. «Д», заг. пл. - 48,00 кв. м (дві житлові кімнати), будинку присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 (замість АДРЕСА_6 ). У 2005 році, право власності на вказаний будинок було зареєстровано за фізичною особою. У подальшому, відповідач стала власником спірного майна. Вказані обставини підтверджуються зібраними у справі письмовими доказами, а також поясненнями свідків, які є логічними, послідовними та достатніми у своїй сукупності;

вперше, спірне майно, враховуючи його площу та склад, а також матеріали з якого воно побудовано, відображається у користуванні Чернівецького лікофарбного заводу. У подальшому, незважаючи на зміну літерацій та поштових адрес, вказане майно, із близькими до ідентичних ознаками та технічними характеристиками (враховуючи здійснені його користувачами покращення) було набуте у власність ОСОБА_1 . Незважаючи на доводи позивача, ідентифікувати майстерню літ. Д ( АДРЕСА_1 ), яку він вважає своєю власністю, та житловий будинок (на сьогодні адреса АДРЕСА_2), який начебто вибув із його володіння без достатніх на те правових підстав, як один і той самий об`єкт нерухомості не виявляється за можливе;

позивачем не доведено належним чином, у порядку статтями 81-84 ЦПК України, що спірне нерухоме майно є власністю КП «Рембудмонтаж». Як наслідок, право вказаного підприємства не може вважатись порушеним та не підлягає захисту. Натомість судом може бути констатовано, що ОСОБА_1 належним чином набула у приватну власність житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м та є його власником;

відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Тому суд зробив висновок про відсутність порушеного права КП «Рембудмонтаж», що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову;

суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо). За умови, коли судом не встановлено порушення прав та/чи законних інтересів КП «Рембудмонтаж», пов`язаних із власністю на спірне майно, суд відмовив у задоволенні позову з причин його необґрунтованості, а тому позовна давність застосована бути не може.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу КП «Рембудмонтаж» задоволено, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 серпня 2023 року скасовано.

Позов КП «Рембудмонтаж» задоволено.

Витребувано на користь КП «Рембудмонтаж» будівлю майстерні літ. Д, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок по АДРЕСА_2 ) з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок по АДРЕСА_2 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу ВРД/597056, посвідченого 15 грудня 2010 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Пентелюк Т. Л., реєстр № 2891. Дата внесення запису: 18 січня 2011 року. Номер запису: 14862 в книзі: 137, ст.111. Реєстраційний номер майна: 11680712.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;

актом встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування в натурі (місцевості), з метою виконання рішення Чернівецької міської ради від 07 грудня 1993 року №640/24, був складений та погоджений з суміжними користувачами 10 червня 1993 року. Повний перелік будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які входять до складу цілісного майнового комплексу, який був переданий у власність КП «Рембудмонтаж», схематично відображений на Генеральному плані (схемі) земельної ділянки по АДРЕСА_1 , користувачем якої є КП «Рембудмонтаж», від 26 вересня 1992 року, що є складовою частиною інвентарної справи № 11982 Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації. Спірна будівля позначена на Генеральному плані (схемі) земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 26 вересня 1992 року під літерою Д «Майстерня». На Генеральному плані (схемі) земельної ділянки по АДРЕСА_1 , від 10 січня 1953 року, який погашений 26 вересня 1992 року, спірна будівля позначена як літера Е (Д) «Майстерня». Отже, з моменту приватизації спірної нежитлової будівлі, в складі цілісного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 в 1993 році, КП «Рембудмонтаж» є її власником, тому всі подальші дії Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та ЗАТ «Чернівецький Хімзавод», вчинені без відома та згоди КП «Рембудмонтаж», є такими, що направлені на незаконне позбавлення КП «Рембудмонтаж» права власності на спірну будівлю;

суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що рішенням №104/8 виконавчого комітету Садгірської районної ради депутатів трудящих м. Чернівці від 18 квітня 1975 року було надано дозвіл на переобладнання спірної будівлі під гуртожиток, оскільки вказаним рішенням дозволено переобладнати під гуртожиток двоповерхову будівлю контори літ. А по АДРЕСА_1 . Жодної згадки про одноповерхову дерев`яну будівлю майстерні літ. Д (Е) у вказаному рішенні не має. Також суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що протокол №2 засідання комісії по оцінці вартості майна Орендного підприємства «Чернівецький хімічний завод» від 06 грудня 1993 року складено, на підставі переліку жилих будинків, станом на 01 листопада 1993 року по ОП «Чернівецький хімзавод», який підписаний директором ОП «Чернівецький хімзавод» ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОП «Чернівецький хімзавод» ОСОБА_5 , де зазначено приміщення гуртожитків: двоповерхова будівля з підвалом та одноповерхова дерев`яна будівля за адресою: АДРЕСА_1 . У протоколі № 2 від 06 грудня 1993 року не зазначено про існування додатків до нього та не має посилань на перелік жилих будинків, станом на 01 листопада 1993 року по ОП «Чернівецький хімзавод»;

суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що дві будівлі гуртожитку (двоповерхова будівля контори літ. А (пізніше літ. Ш) та одноповерхова дерев`яна спірна будівля літ. Д. (Е) «згідно відомостей інвентарної книги обліку основних засобів, за період з 01 грудня 1981року по 10 жовтня 1989 року Чернівецького хімзаводу» зареєстровані під одним інвентарним номером 1803, як «Контора лакокрасочного цеха». Згідно правил бухгалтерського обліку основних засобів інвентарним об`єктом за субрахунком "Будинки та споруди" є кожна окрема будівля. До її складу входять усі потрібні для експлуатації і розміщення всередині внутрішні комунікації. Навіть якщо будівлі стоять поруч і мають загальну стіну, але кожна з них - самостійне конструктивне ціле, вони вважаються окремими інвентарними об`єктами з окремими інвентарними номерами. Двоповерхова будівля контори літ. А (пізніше літ. ПІ) та одноповерхова дерев`яна спірна будівля літ. Д (Е) є окремими будівлями, які не мають спільних стін та знаходяться на значній відстані одна від одної. Між ними розташовані будівлі КП «Рембудмонтаж» та будинковолодіния по АДРЕСА_10. За вказаних обставин, дані бухгалтерського обліку ЗАТ «Чернівецький Хімзавод» підтверджують, що на балансі цього підприємства під одним інвентарним номером 1803 знаходився тільки один двоповерховий гуртожиток літ. А (пізніше літ. Ш) по АДРЕСА_1 ;

апеляційний суд зробив висновок про неналежність доказу відповідача у вигляді інвентарної справи Чернівецького ОБТІ, за яким прослідковується відмінність предмета спору від майстерні літ. Д, яка перебуває у власності позивача, у складі належних йому інших приміщень, оскільки по-перше, такі зміни в інвентарній справі зроблені, шляхом виправлення, без зазначення підстав та згідно листа (копії) № 91 від 07 вересня 2004 року, який позивачем заперечується, по-друге, суперечність позиції ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» за якою спірне приміщення постійно перебувало в складі майна ЗАТ «Чернівецький хімічний завод», що увійшло до приватизації;

суд першої інстанції зробив помилковий висновок про переобладнання спірної будівлі під гуртожиток та її перебування на балансі ЗАТ «Чернівецький хімічний завод». Так, в матеріалах цивільної справи відсутні документи, які підтверджують вказані обставини, а саме: рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на переобладнання одноповерхової дерев`яної будівлі майстерні літ. Д (Е) по АДРЕСА_1 під гуртожиток; відомості про реєстрацію спірної будівлі як гуртожитку у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; рішення органу місцевого самоврядування або спільне рішення адміністрації підприємства та відповідного профспілкового комітету про відкриття особового рахунку та надання жилої площі в спірній будівлі будь-яким особам; ордери на вселення в спірну будівлю; рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу спірної будівлі з гуртожитку та житлове приміщення;

апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 про те, що у спірному майні зареєстровані та проживають неповнолітні діти, а тому неможливо витребувати зазначене майно. Неповнолітні діти, які зареєстровані в спірному приміщення, не є членами сім`ї відповідача в розумінні норм законодавства України, оскільки є племінниками відповідача. У справі предметом спору є питання неправомірності вибуття нерухомого майна з власності позивача та його повернення, а не права дітей на житло. Витребування нерухомого майна дає підстави для внесення до Державного реєстру речових прав запису про право власності позивача щодо витребуваного на його користь майна, проте не тягне за собою автоматичного виселення осіб із житлового приміщення. Судом у цій справі не вирішується питання про виселення малолітніх дітей, оскільки таких вимог позивач не заявляє. Оцінюючи доводи касаційної скарги, яка мотивована тим, що предметом спору є витребування спірної квартири, в якій фактично проживає та зареєстрований малолітній син відповідача, який перебуває на її утриманні, в зв`язку з чим відповідач вважає, що права малолітньої дитини порушені оскаржуваними судовими рішеннями, зокрема право на достатній рівень життя та на право володіння і користування майном, Верховний Суд в постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22) зазначив: «Посилання заявника на порушення прав малолітнього ОСОБА_4, який проживає та зареєстрований у спірній квартирі, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на те, що неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. Отже, безпідставними є доводи відповідача про порушення прав неповнолітніх дітей на житло, оскільки предметом цього спору є питання неправомірності вибуття нерухомого майна з власності позивача та його повернення, а не права дітей на житло;

доводи ОСОБА_1 про те, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин позовну давність є безпідставними. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №916/290/16: «Судами було враховано, що наведений іпотечний договір укладено між НБУ та ПАТ «Спецавтоматика», тобто ТОВ «Аеропорт центр» не було його стороною. Третьою особою зі самостійними вимогами належним чином зареєстроване право власності на будівлі літ. "В" та "К", що підтверджується свідоцтвом про право власності від 21 червня 2014 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 червня 2014 року, індексний номер 25315768. Водночас, судами встановлено, що спірні будівлі літ. "О" та літ. "П" є тотожними (одним і тим самим нерухомим майном) з будівлями літ. "В" та літ. "К", які входять до складу нерухомого майна ТОВ "Аеропорт центр". Отже, як обґрунтовано зазначили місцевий і апеляційний господарські суди, у третьої особи зі самостійними вимогами був відсутній обов`язок щодо відстеження державної реєстрації іпотеки спірних будівель літ. "О" та літ. "П", оскільки будівлі літ. "В" та літ. "К" фактично не вибували з володіння спочатку ТОВ "СМУ ППА", а в подальшому і ТОВ "Аеропорт центр", чим спростовуються відповідні доводи касаційної скарги. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ "Аеропорт центр" не пропущено строку позовної давності за вимогами про визнання недійсним спірного іпотечного договору в частині передачі будівель та споруд літ. "О" - котельня, літ. "П" - підстанція».

Аргументи учасників справи

18 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у якій просила:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом першої інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні належних і достовірних письмових доказів встановлено, що згідно матеріалів приватизаційної справи орендного підприємства (на даний час) ТДВ «Чернівецький хімічний завод», житловий будинок по АДРЕСА_2 (колишній гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 ) вилучений при приватизації із статутного фонду ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» (тобто залишився у державній власності) але продовжив перебувати на його балансі до прийняття регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області (органом управління) відповідного управлінського рішення. В подальшому вищевказаний житловий будинок правомірно перейшов у приватну власність громадян, що в ньому мешкали;

зібраними у справі письмовими доказами, а також поясненнями свідків, які є логічними, послідовними та достатніми у своїй сукупності підтверджується, що спірне нерухоме майно (будівля відносно якої у сторін виник спір), враховуючи її площу та склад, а також матеріали з якого вона побудована, вперше відображається у користуванні Чернівецького лакофарбного заводу. У подальшому, незважаючи на зміну літерації та поштових адрес, вказане спірне майно із близькими до ідентичних ознаками і технічними характеристиками (враховуючи здійснені його користувачами покращення) було набуте у приватну власність відповідачки ОСОБА_1 ;

суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що КП «Рембудмонтаж» не доведено належним чином, що спірне нерухоме майно є його власністю. Як наслідок, право вказаного підприємства не може вважатись порушеним та не піддягає захисту. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених в судовому засіданні письмових доказах;

апеляційний суд зробив висновок щодо позовної давності, проте відповідач не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині незастосвання судом наслідків спливу позовної давності;

ОСОБА_1 набула у власність спірне житлове приміщення, як п`ятий власник, після укладення з ОСОБА_6 договору купівлі-продажу спірного майна, не могла знати про те, що це майно вибуло з власності КП «Рембудмонтаж» поза його волею. Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_1 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а після отримання цього майна, матиму змогу мирно ним володіти;

конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. Зважаючи на обставини цієї справи, задоволення вимог про витребування з мого володіння житлового приміщення становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у ОСОБА_1 як добросовісного набувача спірного майна, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, які Верховний Суд виклав у постановах від 14 липня 2021 року у справі №522/14452/15-ц, та від 29 липня 2021 року у справі №338/157/18. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - пересічного громадянина невиправданий тягар з`ясування норм значного обсягу загального та спеціального законодавства в юридичній галузі, що регулюють вказані відносини;

витребування у ОСОБА_1 як добросовісного набувача спірного майна, порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року касаційну скаргу ТДВ «Чернівецький хімічний завод» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

01 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16; від 24 грудня 2019 року у справі № 902/377/19; від 14 серпня 2018 року у справі № 910/1972/17; від 23 травня 2019 року у справі № 920/301/18; від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18; від 24 грудня 2019 року у справі № 902/377/19; від 14 липня 2021 року у справі № 522/14452/15-ц; від 29 липня 2021 року у справі № 338/157/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що у процесі приватизації державного майна, згідно договору купівлі-продажу від 30 грудня 1993 року та акту передачі проданого майна від 01 лютого 1994 року, Управлінням приватизації та комунальної власності Чернівецької обласної ради передано у власність Малого орендного підприємства «Рембудмонтаж», правонаступником якого є КП «Рембудмонтаж», нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , серед якого майстерня літ. Д. (без вказівки про її площу).

На підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 17 лютого 1998 року № 133/4, КП «Рембудмонтаж» було надано у постійне користування земельну ділянку у розмірі 1,4564 га у АДРЕСА_1 , в межах, згідно плану землекористування, для виробничих потреб.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 641698 від 30 серпня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, 21 листопада 2013 року КП «Рембудмонтаж», зареєструвало право приватної власності на ряд нежитлових будівель, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , серед яких майстерня літ. Д. (без вказівки про її площу).

22 грудня 2016 року (згідно витягу з державного земельного кадастру НВ-7301797192016 від 22 грудня 2016 року) було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1.4564 га із кадастровим номером №7310136900:40:002:0178, цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Згідно витягу із Державного земельного кадастру від 22 травня 2019 року, 12 січня 2017 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за територіальною громадою м. Чернівців в особі Чернівецької міської ради. Цього ж дня, за КП « Рембудмонтаж» було зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Станом на 1964 рік Чернівецький хімзавод був розміщений на двох територіях в м. Чернівці, а саме по АДРЕСА_1 (лакофарбовий цех) та по вул. Пригородній (клеєварний цех), юридична адреса заводу АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується історичною довідкою від 10 жовтня 1964 року.

У подальшому, Чернівецький хімічний завод було переміщено на територію за адресою АДРЕСА_5 ). З 1940 року по 1993 року все майно, що знаходилось в користуванні Чернівецького хімічного заводу, перебувало на балансі заводу та було державною власністю.

Згідно відомостей інвентарної книги обліку основних засобів, за період з 01 грудня 1981 року по 10 жовтня 1989 року Чернівецького хімзаводу під інвентарним номером 1803 зареєстрована «Контора лакокрасочного цеха» первинною вартістю 20464 руб., введеного в експлуатацію в лютому 1973 року.

Рішенням №104/8 виконавчого комітету Садгірської районної ради депутатів трудящих м. Чернівці від 18 квітня 1975 року було надано дозвіл на переобладнання адміністративного корпусу по

АДРЕСА_1 під гуртожиток. У 1993 році була здійснена оцінка вартості майна Орендного підприємства «Чернівецький хімічний завод». Так, згідно протоколу №2 засідання комісії оцінки вартості майна Орендного підприємства «Чернівецький хімічний завод» від 06 грудня 1993 року підлягає приватизації гуртожиток по АДРЕСА_1 , який приватизовано, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказаний протокол підписано представниками регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, органів місцевого самоврядування, Міністерства промисловості України та складено на підставі переліку житлових будинків, станом на 01 листопада 1993 року по Орендному підприємству «Чернівецький хімзавод». Згідно вказаного переліку на балансі підприємства перебувало приміщення гуртожитку, одноповерхова дерев`яна будівля АДРЕСА_1 .

Згідно інвентарної справи, виготовленої 19 жовтня 1988 року на будівлю літ. Е по вул. Хотинській в м. Чернівці , власником зазначено «Местний Совет», і вказано, що житловий будинок складається з кухні 8,2 кв. м, кімнати 13,0 кв. м, кімнати 24,6 кв. м, загальною площею 45,8 кв. м. Згідно поточних змін внесених Чернівецьким ОБТІ 1998 року вказано, що житловий будинок складається з кухні 7,9 кв. м, кімнати 13,0 кв. м, кімнати 24,6 кв. м, тамбуру 2,4 кв. м, загальною площею 47,9 кв. м, також при внесенні цих поточних змін було змінено адресу на АДРЕСА_6 .

Відповідно до листа генерального директора ЗАТ «Чернівецький Хімзавод», направленого заступнику голови Садгірського райвиконкому, завод має на своєму балансі гуртожитки по АДРЕСА_1 (кв. 3 , 4 ), по АДРЕСА_6 , в яких мешкають працівники заводу. Згідно із заявами працівників, адміністрація заводу звернулась до Департаменту житкомунгоспу з проханням виключити названі квартири із числа гуртожитків і перевести їх у житловий фонд. Просила направити комісію на обстеження вказаних будівель.

Згідно довідки Чернівецького державного обласного бюро технічної інвентаризації від 10 грудня 1998 року №4820, житлова будівля літ. Е по АДРЕСА_1 зареєстрована за Чернівецьким хімзаводом. Технічні характеристики будівлі та її цільове призначення співпадають із зазначеними характеристиками в інвентарній справі.

Відповідно до матеріалів інвентарної справи у 1998 році Чернівецьким обласним бюро технічної інвентаризації було зафіксовано добудову тамбуру, площею 2,4 кв. м до будинку житлового будинку літ. Е за адресою АДРЕСА_6 .

25 січня 1999 року житловий будинок літ. Е по АДРЕСА_6 було обстежено на предмет придатності для проживання, що засвідчується актом обстеження стану житлового будинку (житлового приміщення) з метою встановлення його відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлового будинку (житлового приміщення) придатним для проживання за адресою житловий будинок літ. Е по АДРЕСА_6 .

19 лютого 2001 року начальником регіонального відділення ФДМУ по Чернівецькій області було затверджено протокол засідання інвентаризаційної комісії по проведенню інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного фонду АТЗТ «Чернівецький хімічний завод», але залишилось на його балансі від 14 лютого 2001 року. Згідно вказаного протоколу майно, яке не увійшло до статутного фонду АТЗТ «Чернівецький хімічний завод», але залишилось на його балансі є гуртожиток по АДРЕСА_1 під інвентаризаційним номером 1803 балансовою вартістю 36 396,00 грн.

26 січня 2004 року ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» було складено, станом на 31 січня 2004 року, інвентаризаційний опис основних засобів - державного майна, яке не увійшло до статутного фонду господарського товариства у процесі приватизації і перебуває на балансі та який затверджено протоколом засідання центральної заводської інвентаризаційної комісії по результатах проведення інвентаризації станом на 31 січня 2004 року (копії інвентаризаційного опису від 26 січня 2004 року та протоколу засідання центральної заводської інвентаризаційної комісії від 27 січня 2004 року додаються, оригінали яких наявні в ТДВ «Чернівецький хімзавод»). Згідно вказаного опису вбачається, що на балансі ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» перебувало приміщення гуртожитку (1-поверховий дерев`яний будинок АДРЕСА_1 ) інвентарний номер 1803.

Листом № 1122 від 08 червня 2004 року, Чернівецьке КОБТІ повідомило про технічну можливість виділити зі складу будинковолодіння АДРЕСА_6 , користувачем якого є ЧМОП «Рембудмонтаж», житловий будинок літ. Д (користувачем якого є ЗАТ «Чернівецький хімічний завод») в окреме будинковолодіння з наданням поштової адреси: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки № 2337 від 08 жовтня 2004 року, житловий будинок літ. «Д» по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ЗАТ «Чернівецький хімзавод», за інвентарним № 1803.

26 листопада 2004 року № 2481 ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» звернувся із листом до КП «Рембудмонтаж» у якому просить розглянути питання виділення із складу будинковолодіння № 11-А, яке належить КП «Рембудмонтаж», житлового будинку «Д» , який належить ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» в окреме будинковолодіння з наданням поштової адреси: АДРЕСА_2 .

Листом № 91 від 07 вересня 2004 року, КП «Рембудмонтаж» надало згоду на виділення зі складу будинковолодіння АДРЕСА_6 , житлового будинку літ. Д який належить ЗАТ «Чернівецький хімічний завод» в окреме будинковолодіння з наданням поштової адреси: АДРЕСА_2 .

09 грудня 2004 року начальником регіонального відділення ФДМУ по Чернівецькій області було затверджено акт перевірки щодо збереження та використання державного майна, яке в процесі приватизації було вилучено із статутного фонду та знаходиться на балансі АТЗТ «Чернівецький хімічний завод» від 09 грудня 2004 року. Згідно вказаного акту державне майно, а саме гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі дерев`яний одноповерхових будинок знаходиться у задовільному стані і на даний час оформляється документація про присвоєння йому нової поштової адреси ( АДРЕСА_2 ) і подальшої передачі в приватну власність.

На підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради № 1051/23 від 14 грудня 2004 року, житловому будинку літ. Д, площею 48,00 кв. м по АДРЕСА_6 , користувачем якої є АТЗТ «Чернівецький хімічний завод», присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 05 серпня 2005 року, будинок по АДРЕСА_2 приватизований згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа будинку - 48,00 кв. м. Право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно було зареєстровано ЧКОБТІ 10 серпня 2005 року.

На підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради № 322/9 від 12 вересня 2006 року, одноквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 прийнято у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці від ВАТ «Чернівецький хімічний завод» та передано власникам квартир.

У подальшому, згідно копії договору купівлі-продажу від 22 лютого 2007 року продавець ОСОБА_2 продала, а покупець ОСОБА_7 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м.

Згідно копії договору купівлі-продажу від 19 липня 2007 року продавець ОСОБА_7 продала, а покупець ТОВ «Мавекс-Буковина» купило вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м.

Згідно копії договору купівлі-продажу від 01 грудня 2008 року продавець ТОВ «Мавекс-Буковина» продало, а покупець ОСОБА_6 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м.

Згідно копії договору купівлі-продажу від 15.12.2010 року, продавець ОСОБА_6 продала, а покупець ОСОБА_3 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом КП «Рембудмонтаж» посилалося на те, що у процесі приватизації державного майна згідно з договором купівлі-продажу від 30 грудня 1993 року та акта передачі проданого майна від 01 лютого 1994 року, Управлінням приватизації та комунальної власності Чернівецької обласної ради передано у власність Малого орендного підприємства «Рембудмонтаж», правонаступником якого є КП «Рембудмонтаж», нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 30 серпня 2012 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради видав КП «Рембудмонтаж» свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно і 21 листопада 2013 року зареєстроване право власності на це нерухоме майно. У 2021 році КП «Рембудмонтаж» дізналося, що будівля майстерні літ. Д, яка входить до цілісного майнового комплексу підприємства за адресою: АДРЕСА_1 незаконно приватизована ТДВ «Чернівецький хімічний завод» (який є правонаступником АТЗТ «Чернівецький хімзавод») як житловий будинок загальною площею 48,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом видачі 05 серпня 2005 року свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2 , а у подальшому за договором купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, будівля майстерні літ. Д за адресою: АДРЕСА_1 , як житловий будинок загальною площею 48,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , була відчужена ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі. У зв`язку із цим КП «Рембудмонтаж» просило: (1) витребувати на свою користь спірне нерухоме майно з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 ; (2) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно;

при задоволенні позову апеляційний суд вказав, що з моменту приватизації спірної нежитлової будівлі в складі цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , в 1993 році КП «Рембудмонтаж» є її власником, тому всі подальші дії Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації та ЗАТ «Чернівецький Хімзавод», вчинені без відома та згоди КП «Рембудмонтаж», є такими, що направлені на незаконне позбавлення КП «Рембудмонтаж» права власності на спірну будівлю;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права;

апеляційний суд не врахував, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно є неефективною і зробив помилковий висновок про її задоволення. Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині скасування державної реєстрації права власності належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 05 серпня 2005 року будинок на АДРЕСА_2 приватизований згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Загальна площа будинку - 48,00 кв. м. Право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно було зареєстровано ЧКОБТІ 10 серпня 2005 року. На підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради № 322/9 від 12 вересня 2006 року, одноквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 прийнято у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці від ВАТ «Чернівецький хімічний завод» та передано власникам квартир;

суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 лютого 2007 року продавець ОСОБА_2 продала, а покупець ОСОБА_7 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 48,00 кв. м. Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 липня 2007 року продавець ОСОБА_7 продала, а покупець ТОВ «Мавекс-Буковина» купило вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 48,00 кв. м. Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2008 року продавець ТОВ «Мавекс-Буковина» продало, а покупець ОСОБА_6 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 48,00 кв. м. Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, продавець ОСОБА_6 продала, а покупець ОСОБА_3 купила вказаний житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 48,00 кв. м;

апеляційний суд вважав, що оскільки КП «Рембудмонтаж» є її власником спірного нерухомого майна, яке вибуло із його володіння, то спірне нерухоме майно належить витребувати у ОСОБА_1 як його останнього набувача;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

апеляційний суд не врахував, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна;

апеляційний суд не оцінював добросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо заволодінням спірним нерухомим майном;

за таких обставин передчасним є висновок апеляційного суду про задоволення позовної вимоги про витребування майна.

Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині витребування майна, розподілу судових витрат належить скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції у частині скасування державної реєстрації права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, передати справу у частині витребування майна, розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 серпня 2023 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Передати справу у частині позовної вимоги колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про витребування майна та розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков