Ухвала

від 06.12.2007 по справі 20-6/061

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-6/061

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

05 грудня 2007 року   Справа № 20-6/061

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

секретар судового засідання                                        Наконечний О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Новікової Інни Василівни, довіреність №  26/10-011   від 26.09.07;

відповідача: не з'явився;

3-ої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Лазарев С.Г.) від 16.10.2007 у справі № 20-6/061

за позовом  Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24,Севастополь,99014)

до          товариства з обмеженою відповідальністю "Електрик-Термо-Сервіс" (вул. Камишовське шосе, 10, м. Севастополь,99000); (м. Севастополь, вул. Новоросійська, 47)

приватного підприємства "Морт" (вул. Гер. Сталінграда, 60-39,Севастополь,99014)

про визнання угоди недійсною

                                                            ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя звернулась до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Електрик-Термо-Сервіс”, Приватного підприємства „Морт” про визнання недійсною, на підставі статті 49 Цивільного кодексу України, угоди, укладеної відповідачами, а також стягнення з ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс” в доход держави вартості отриманого від ПП „Морт” товару у сумі 29010,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що рішенням  місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя установчі документи ПП “Морт” були  визнані недійними з моменту їх реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану вартість визнано недійсним з моменту видачі. Отже, оскільки місцевий суд дійшов до висновку, що реєстрація ПП “Морт” здійснена з порушенням вимог діючого законодавства на підставну особу, то ПП “Морт”, укладаючи оспорювану угоду з ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс”, переслідувало мету приховування від оподаткування доходів, отриманих від реалізації товарів ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс”.

Постановою господарського суду міста Севастополя від 16.10.2007 року у справі № 20-6/061 у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополі відмовлено.

При прийнятті постанови, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, зробив висновок про те, що вину посадових осіб ПП „Морт”, які фактично здійснювали підприємницьку діяльність, а також інших осіб, органами слідства не доведено, ніяких дій з цього приводи не здійснено. Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що положення Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, не містять таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Судом встановлено, що з 01.01.2004 року такі публічно-правові санкції, як визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою –перенесено із сфери цивільно-правового регулювання перенесені до сфери господарсько-правового. У зв`язку з цим, господарський суд м. Севастополя також встановив, що матеріально-правовою підставою позовних вимог може бути стаття 208 Господарського кодексу України, яка за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі статтею 49 ЦК УРСР, а також прийшов до висновку,  що оскільки санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, тобто стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а являються адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Не погодившись з цим судовим  актом, Державна податкова інспекція в Гагарінському районі м. Севастополя звернулась до Севастопольського  апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, заявлені нею позовні вимоги задовольнити.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що судом першої інстанції неповно вивчено обставин справи, не прийнято до уваги наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують наявність умислу відповідачів на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства. Позивач також посилається на статтю 208 Господарського кодексу України, як на правову підставу застосування наслідків визнання недійсним господарського  зобов`язання, вчиненою з метою, яка суперечать інтересам держави та суспільства.    

Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує коло представників юридичних осіб при розгляді адміністративної справи,  а також те, що згідно з пунктом 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб,  які беруть участь у справі,  належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду,  не перешкоджає  судовому  розгляду справи, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Волкова К.В.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України судовою колегією встановлено наступне.

28.07.2005 року співробітниками ДПІ у Гагарінському м. Севастополя проведено перевірку дотримання товариством з обмеженою відповідальністю „Електрик-Термо-Сервіс” вимог податкового законодавства за період з 01.04.2002 року по 31.03.2005 року, за результатами якої складений акт № 13064/10/23-123/23449665.

В ході проведеної перевірки встановлено, що в період з 01.09.2003 року по 31.10.2003 року ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс” мало взаємовідносини з ПП „Морт”, в рамках яких ПП  „Морт” поставляло, а ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс”  приймало та сплачувало товар. Поставка товару була оформлена податковими накладними № 7 від 05.09.2003 року, № 37 від 11.09.2003 року, № 45 від 15.09.2003 року, № 56 від 22.09.2003 року, № 68 від 24.09.2003 року, № 70 від 25.09.2003 року, № 116 від 10.10.2003 року, № 142 від 17.10.2003 року, № 152 від 27.10.2003 року на загальну суму 29010,00 грн., у тому числі сума податку на додану вартість –4835,00 грн.

ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс” здійснило оплату отриманого товару шляхом перерахування грошових коштів на користь ПП „Морт”, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним включені товариством з обмеженою відповідальністю „Електрик-Термо-Сервіс” до складу податкового кредиту у вересні та жовтні 2003 року та відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) № 661 від 19.11.1997 року.

Рішенням місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 04.03.2005 року установчі документи приватного підприємства “Морт” були визнані недійними з моменту реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану вартість № 39850242 визнано недійсним з моменту видачі. Вказане рішення від 04.03.2005 року набрало законної сили 15.04.2005 року.

Судом першої інстанції встановлено, що реєстрація приватного підприємства “Морт” була здійснена з порушенням законодавства - на  підставну особу. Крім того, вироком місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 30.01.2007 року посадову особу ПП „Морт” - гр. Кисельова В.М. було визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 та частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України.

Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 28.02.2005 року у справі № 20-9/025 про банкрутство ПП „Морт”, вказану особу було ліквідовано, провадження у справі припинено. Господарським судом м. Севастополя також встановлено, що 04.08.2006 року було проведено скасування державної реєстрації ПП „Морт”. Однак, при цьому, із змісту довідки Управління статистики у м. Севастополі (вих. № 16-2/2445 від 28.09.2007) станом на 28.09.2007 у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України значиться ПП „Морт” - код ЄДРПОУ 32581300 (том 2 а.с.78).

Вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цивільні відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки правовідносини між відповідачами у справі припинились, положення Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.2004 року, при розгляді даного спору, застосовуватись не можуть.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу  - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома чи однією.

Судова колегія погоджується з тим, що вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд зобов'язаний встановити наявність тих обставин, з якими закон зв'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних юридичних наслідків. Отже, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідома суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, хто з учасників мав намір на досягнення цієї мети, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Позивачем не представлено доказів того, що оспорювана угода була укладена відповідачами умисно з метою, явно що суперечить інтересам держави і суспільства, в чому ця мета виражалася, а також наявність в діях відповідачів умислу.

Слід зазначити, що наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя  про визнання установчих документів ПП „Морт” недійсними, оскільки предметом дослідження місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя було, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди, що мало місце під час здійснення приватним підприємством „Морт” підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства на підставах визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Ухилення однією із сторін від сплати податків після вчинення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну або кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтвердили, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, як суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що ТОВ „Електрик-Термо-Сервіс” сплатило продавцю в ціні товару податок на додану вартість.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Згідно зі статтею 9 Закону України „Про підприємства в Україні”, що діяв до 01.01.2004 року, підприємство діє на підставі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна. У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Як свідчать матеріали справи на момент виконання оспорюваної угоди ПП „Морт” володіло цивільною правоздатністю.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов'язку щодо перевірки відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин –контрагента по договірних правовідносинах.

Пунктом 11 Роз'яснень  Вищого арбітражного суду України  № 02-5/111 від 12.03.1999 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” встановлено, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Отже, наявність прямого умислу і корисливої мети на ухилення від сплати податків, може  бути встановлений тільки у фізичної особи. Фізична особа (посадова особа) визнається винною судом загальної юрисдикції.   

Вина також може бути підтверджена обвинувальним вироком відносно посадових осіб підприємства.

Так, вироком місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 30.01.2007 гр. Кисельова В.М. було визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, а саме: здійснення фіктивного підприємництва, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, якщо ці дії вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

              Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Із змісту вироку місцевого суду Гагарінського району м. Севастополя від 30.01.2007 року та матеріалів кримінальної справи вбачається, що реєстрація ПП „Морт” здійснена на ім'я гр. Кисельова В.М.

Дослідивши наявні у справі докази в сукупності, судовою колегією приймається до уваги той факт, що після відкриття банківських рахунків, взяття підприємства на облік у податкових  органах, отримання дозволу на виготовлення печаті підприємства, гр. Кисельов В.М. отримав грошову винагороду за здійснені їм дії по реєстрації підприємства, передав всі установчі документи та печать підприємства особам, які встановлені слідством та судом, відсторонившись від його діяльності, але залишався його власником.

Наказом № 2 від 14.08.2003 Старушенко А.М. прийнятий на посаду директора ПП „Морт”.

До матеріалів справи долучені документи, що відображають ведення фінансово-господарської діяльності ПП „Морт”, підписані його директором –Старушенко А.М. Однак, при цьому, вина посадових осіб ПП „Морт”, які фактично здійснювали підприємницьку діяльність (Старушенко О.М.), а також інших осіб органами слідства не доведена.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, не містить таких публічно-правових наслідків недійсності укладеної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР.

З 01.01.2004 року публічно-правові санкції у вигляді визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: стягнення на користь держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою – перенесено із сфери цивільно-правового регулювання до сфери господарсько-правового.

Частинами 1 та 2 статті 208 Господарського кодексу України передбачені наслідки визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Зокрема, передбачається, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання  зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Стаття 208 Господарського кодексу України за предметом регулювання та встановленими наслідками співпадає зі статтею 49 Цивільного кодексу УРСР, тобто, може бути визначена позивачем як матеріально-правова підстава позовних вимог в частині стягнення з відповідачів відповідних грошових сум.

Господарським судом міста Севастополя зроблено вірний висновок про те, що оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.  

Судова колегія звертає увагу на ту обставину, що посилаючись в апеляційній скарзі в обґрунтування позовних вимог на статтю 208 Господарського кодексу України, позивач не звертає увагу на статтю 250 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, тобто за наявності обставин, що звільнюють від доказування.

Оскільки Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя належним чином не доведено наявності у сторін умислу при укладенні спірної угоди на ухилення від сплати податків, а також не додержано строки можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова суду першої інстанції у даній справі відповідає вимогам статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, підстави для її скасування або зміни відсутні.   

Керуючись статтями 198 п.1,  200,  205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Гагарінському  районі міста Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 16 жовтня 2007 року у справі № 20-6/061 залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                        В.М. Плут

Судді                                                                      К.В. Волков

                                                                      В.І. Гонтар