Рішення

від 20.05.2024 по справі 160/25411/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 рокуСправа №160/25411/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому проваджені) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Державної судової адміністрації (далі відповідач-2), в якій позивач просить:

-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;

-зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме 2684грн. 00 коп. щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року включно, з урахуванням виплачених вже сум.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 його призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років. Наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області №2 від 04.10.2016 зараховано до штату Межівського районного суду Дніпропетровської області. Позивач вказує, що за період з 01 січня по 30 вересня 2023 року суддівська винагорода виплачувалась йому не у відповідності до положень пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, без урахування встановленого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2023 рік з 01.01.2023 2684,00грн., тобто не у належному розмірі. Позивач вважає, що обмеження у виплаті суддівської винагороди з врахуванням величини у розмірі 2102,00грн. під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» порушує його право на мирне володіння майном та на законне сподівання, регламентовані статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції прав людини про захист прав людини і основоположних свобод, призводить до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення прав та гарантій, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 12.10.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 06.11.2023 позовну заяву повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволеною, ухвалу суду від 06.11.2023 року в адміністративній справі №160/25411/23 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26.02.2024 справа надіслана до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду передана судді Бухтіяровій М.М.

29.02.2024 від позивача надійшла заява з долученням оригіналу первинно поданої позовної заяви з додатками та її копії для інших учасників справи.

Ухвалою суду від 04.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/25411/23; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання та запропоновано відповідачам, у разі невизнання позову, подати до суду відзив на позов разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, відповідно до вимог ст. 162 КАС України.

Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, та запропоновано третій особі подати до суду пояснення до позову або відзиву, дотримуючись вимог ст.ст. 162, 165 КАС України, у десятиденний строк з дня отримання позову або відзиву, у разі його подання відповідачем.

Крім того, ухвалою суду від 04.03.2024 витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, довідку про розмір нарахованої, утриманої та фактично виплаченої суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року.

Копія ухвали від 04.03.2024 разом із повістками про виклик були направлені учасникам справи засобами.

07.03.2024 відповідачем-1 подано відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Законом № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв`язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яким встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Отже, законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений на 01 січня відповідного календарного року. При цьому порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону №2710-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму статті 7 Закону №2710-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2023 року. Таким чином, наявність в статті 7 Закону №2710-ІХ формулювання «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року, в контексті якого вжито це формулювання. При цьому, кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася на протязі 2023 року. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувався 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Положення Закону №2710-VIII в судовому порядку не скасовувались, не конституційним не визнавались та є чинними. За викладених обставин, вважає, що застосовуючи норму в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року, відповідач-1, як територіальний орган Державної судової адміністрації України, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, діяв в межах чинного законодавства, тому підстави для задоволення позову відсутні.

У відзиві також заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1.

До відзиву відповідачем долучено витребувані докази: довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2023 по 30.09.2023.

20.03.2024 позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У підготовче засідання 26.03.2024 учасники справи не з`явились з урахуванням належного повідомлення про дату, час та місце проведення підготовчого провадження. Підготовче засідання було відкладено до 09.04.2024.

У підготовче засідання 09.04.2024 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином, про причини неявки відповідач-2 та третя особа суд не повідомили, клопотання про відкладення підготовчого засідання не надходили.

Відповідач-2 своїм правом подати відзив на позов не скористався.

Третьою особою письмових пояснень щодо позову чи відзиву відповідача-1, або інших заяв (клопотань) із викладом своєї позиції щодо предмету спору не надано.

Ухвалою суду від 09.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 02.05.2024.

19.04.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

02.05.2024 справа №160/25411/23 знята з розгляду, у зв`язку із перебуванням судді Бухтіярової М.М. у відпустці. Наступне засідання призначено на 07.05.2024.

У судове засідання 07.05.2024 учасники не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлені належним чином. Судом враховано, що позивач клопотав розгляд справи здійснювати без його участі, а також викладене відповідачем-1 у відзиві клопотання про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

З огляду на викладене, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Частиною четвертою статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Указом Президента України від 24.09.2016 №410/2016 «Про призначення суддів» позивач призначений на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області наказ №2 від 04.10.2016 зараховано до штату Межівського районного суду Дніпропетровської області суддю ОСОБА_1 з 05 жовтня 2016 року.

Наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області №1 від 21.01.2020 «Про встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Межівського районного суду Дніпропетровської області» позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років станом на 01 січня 2020 року у розмірі 20% від посадового окладу (розрахунок стажу судді 06 років 02 місяці 27 днів).

За період з 01.01.2023 по 30.09.2023 позивачу виплачено суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. (30 х 2102,00грн.)

Так, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-289 від 05.03.2024, вона видана ОСОБА_1 , який працює на посаді судді Межівського районного суду Дніпропетровської області про те, що розмір суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 30.09.2023 склав з таких нарахувань: січень 2023 року 63060,00 грн. оклад, вислуга років 12612,00грн.; лютий 2023 року 40989,00 грн. оклад, вислуга років 8197,90грн.; березень 2023 року 41126,09 грн. оклад, вислуга років 8225,22грн.; квітень 2023 року 63060,00 грн. оклад, вислуга років 12612,00грн.; травень 2023 року 63060,00 грн. оклад, вислуга років 12612,00грн.; червень 2023 року 34396,36 грн. оклад, вислуга років 6879,27грн., 63060,00грн. матеріальна допомога на оздоровлення; липень 2023 року 33031,43 грн. оклад, вислуга років 6606,29грн.; серпень 2023 року 63060,00 грн. оклад, вислуга років 12612,00грн.; вересень 2023 року 63060,00 грн. оклад, вислуга років 12612,00грн.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідач-1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп., звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону).

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 135 цього Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За змістом частини шостої, сьомої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Отже, статтею 7 Закону №2710-ІХ разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн. (станом на 01.01.2023) був введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн., в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ані до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.

Таким чином, Закон про Державний бюджет України на 2023 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювався Верховним Судом (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду позивачу за період з 01.01.2023 по 30.09.2023 нараховано та виплачено без урахування встановленого на 01.01.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00грн.),

Для визначення суми суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 05.03.2024 №Б-с-289 (а.с.91) та не заперечено відповідачем-1.

Водночас, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року (2684,00грн.), на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), яка Законом №1402-VIII не передбачена, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі №360/503/21.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Тож законних підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), при обчисленні позивачу суддівської винагороди у спірний період у відповідача-1 не було.

Відповідач-1 зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2023 по 30.09.2023 діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Щодо посилань відповідача-1 на те, що положення Закону №№2710-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), в судовому порядку не скасовувались, неконституційними не визнавались та є чинними, суд повторно зазначає, що цей Закон, позаяк, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а тому не може встановлювати розрахункову величину для обрахунку суддівської винагороди, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Доводи відповідача-1 про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), відповідач-1 діяв не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач-1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік).

Суд зазначає, що ТУ ДСА у Дніпропетровській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

За таких обставин, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684,00грн., з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позовні вимоги в частині нарахування суддівської винагороди з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 20% відсотків від посадового окладу не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів порушеного права в цій частині позову. Позаяк, станом на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку суддівської винагороди з урахуванням зобов`язальних вимог суду. Водночас, судовому захисту лише реально порушені права, захист не порушених прав не узгоджується із завданням та принципами адміністративного судочинства.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: 49070, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.57), Державної судової адміністрації (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. 93-Ї Холодноярської Бригади, буд. 1) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: 49070, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.57) щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: м. Донецьк, вул. Безіменна, 5) суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: 49070, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд.57) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: м. Донецьк, вул. Безіменна, 5) за період з 01 січня 2023 року по 30 вересня 2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2023 року складає 2684,00грн., з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова