Рішення

від 20.05.2024 по справі 320/1959/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року м.Київ № 320/1959/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), треті особи: Міністерство оборони України, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю 3бройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового i начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану»;

- зобов?язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» починаючи з 24 лютого 2022 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Украероруху із залишенням на військовій службі, де проходить службу на посаді начальника зміни (оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху, що відповідає Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженому Указом Президента України від 03.05.2017 №126/20117. На думку позивача, відповідач протиправно не нараховує та не виплачує йому додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, яка, зокрема, встановлена для військовослужбовців ЗСУ. Указує, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення у вигляді винагороди, а тому входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Міністерство оборони України, Міністерство інфраструктури України.

Ухвалою суду від 08.02.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду в адміністративній справі №260/3564/22.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2023 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 про зупинення провадження у справі та справу направлено для продовження розгляду.

01.06.2023 справу отримано Київським окружним адміністративним судом за належністю та передано судді для подальшого розгляду.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Постановою №168 передбачено чіткий перелік осіб, на яких поширюється виплата додаткової винагороди на період дії військового стану, зокрема і на військовослужбовців, які проходять службу безпосередньо у Збройних Силах України. Проте, позивач був увільнений від займаної посади в Міністерстві оборони України та відряджений до Украероруху та не здійснював діяльності, по`язаної з обороною держави, її незалежності та територіальної цілісності, не відряджався у зону бойових дій, а основним місцем несення служби позивача є Украероцентр, що знаходиться за адресою Украероруху в аеропорту Бориспіль. Відповідач зазначив, що ним здійснюються дії, направлені на розроблення шляхів та механізму здійснення таких виплат військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, зокрема, шляхом подання керівництву Міністерства оборони України програми вирішення питання виплат грошової винагороди військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху. Крім того, відповідач зауважив, що він не є розпорядником бюджетних коштів, не отримує фінансування з Державного бюджету України, а основним і єдиними його джерелом отримання коштів є надходження за надання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів цивільної авіації. Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Украерорух не є органом, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері регулювання виплат військовослужбовцям Збройних Сил України.

Третьою особою, Міністерством оборони України, подано до суду пояснення у справі, в яких зазначено, що положеннями Постанови №168 визначено вичерпний перелік структур, військовослужбовцям та службовцям яких передбачена додаткова винагорода. Водночас, Украерорух до цього переліку не включений. На думку Міністерства оборони України, порядок та розміри його грошового забезпечення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» (далі Порядок №104). Проте, Порядком №104 не передбачено виплату додаткової винагороди позивачу.

Третя особа, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, не скористалася своїм правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що підполковник ОСОБА_1 , провідний інженер електрозв`язку (старший офіцер) структурних підрозділів служби експлуатації засобів зв`язку навігації та спостереження Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху відряджений до Украероруху із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України відповідно до наказу Міністерства оборони України по особовому складу від 29.11.2006 №1898.

Заявою від 28.07.2022 позивач звернувся до Украероруху про виплату йому заборгованості з додаткової допомоги відповідно до Постанови №168 з 24.02.2022.

Листом Украероруху від 01.12.2022 №21.1-02/243/22 за наслідками розгляду заяви повідомлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, відрядженим до Украероруху, здійснюється на підставі Порядку №104. Зазначено, що пунктом 3 Постанови №168 регламентовано, що питання щодо видатків для забезпечення реалізації цієї постанови здійснюється відповідними розпорядниками бюджетних коштів. Украерорух не є розпорядником бюджетних коштів, не отримує фінансування з державного бюджету, а основним і єдиним джерелом отримання коштів є надходження за надання послуги з аеронавігаційного обслуговування польотів цивільної авіації, яке відсутнє у зв`язку із закриттям повітряного простору України для виконання таких польотів на невизначений термін. З метою врегулювання питання щодо виплати відрядженим до Украероруху військовослужбовцям додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 Украерорух звернувся за роз`ясненнями до Міністерства оборони України та отримав відповідь, що військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, такі виплати не передбачені.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної позиції відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Спірним у цих правовідносинах є питання щодо наявності у військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Так, вирішуючи питання щодо наявності у позивача як військовослужбовця, відрядженого до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, який обіймає посаду в Украероцентрі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд виходить з такого.

Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців та гарантує їм достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статі 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 9-2 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній станом на 30.07.2023) визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацами 1, 2, 3 пункту 1 Постанови № 104 установлено, що військовослужбовцям, особам начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, особового складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби. При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. Виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.

Абзацами 5, 6 пункту 1 Постанови № 104 визначено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу.

За змістом пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Постанови № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Відповідно до пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Системний аналіз означених правових норм дає підстави для висновку, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та встановлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Інших постанов щодо зміни складових грошового забезпечення позивача Кабінетом Міністрів України не приймалося.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 28.02.2022) установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 Постанови № 168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Пунктом 5 зазначеної Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 07.03.2022 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 217) внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)».

Згідно з пунктом 2 Постанови № 217 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 350) до Постанови № 168 були внесені зміни, згідно яких, абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Зміни набули чинності 24.03.2022.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 350 вказана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 754) до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Зазначені зміни набули чинності 08.07.2022.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 754 вказана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Згідно з пунктом 2 Постанови № 793 вказана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Отже, відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 19.07.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, зокрема, військовослужбовцям ЗСУ.

Щодо зазначення в вищевказаних Постановах про те, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022 та 01.06.2022, суд зазначає про неможливість надання Постанові № 168 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Постановою № 168, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки з конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).

Крім того, у Рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia) заява № 44912/98, від 28.09.2004).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не буде порушувати принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (указана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22).

Виходячи з характеру спірних правовідносин та враховуючи наведене, слід дійти висновку про неможливість надання Постанові № 168 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Постановою № 168, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.

Крім того, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку, що зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Верховний Суд у постанові від 29.02.2024 у справі №320/2090/23 та Велика палата Верховного Суду у рішенні від 06.02.2024 у зразковій справі №640/13029/22 виснували, що запровадження в Україні правового режиму воєнного стану зумовило появу до низки формально-юридичних чинників, передбачених чинним законодавством, та зміну підходу сприйняття певних суспільних явищ. Серед останніх варто вказати на об`єктивне зростання ролі та значення військовослужбовців як осіб, які несуть основний тягар протидії агресору, забезпечують оборону та захист держави, зумовлюють можливість функціонування публічно-правових інституцій, бізнесу, життєдіяльності пересічних громадян.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яким також регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (далі - Положення № 1153/2008).

Правовий статус військовослужбовця України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права, обов`язки, відповідальність пов`язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту його правового статусу.

Основу правового статусу військовослужбовців України становлять Конституція України, Закон № 2232-XII, Закон № 2011-XII, Положення № 1153/2008 та інші нормативно-правові акти.

Зміст поняття «військовослужбовець» на законодавчому рівні розкрито у Положенні № 1153/2008. Також Закон № 2232-XII визначає військовослужбовців як громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

До категорії військовослужбовців також прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у ЗСУ.

Отже, військовослужбовцями є особи, які проходять державну службу особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язану із захистом держави, її цілісності та суверенітету.

Відповідно до пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями ЗСУ (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу.

В умовах ведення гібридної війни рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, крім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Таким чином, Україна зобов`язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Питання матеріального та морального стимулювання військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану врегульовано Постановою № 168, якою на період дії воєнного стану запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям.

У цьому контексті слід також зауважити, що правовими та соціальними наслідками прийняття такої постанови мала стати мотивація морально-психологічного стану та належний рівень виконання службових обов`язків, зокрема, військовослужбовцями ЗСУ щодо захисту незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету України.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII).

Крім того, у подальшому Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3161-IX), Закон № 2011-XII було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Отже, прийняття Закону № 3161-IX створило відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Пунктом 153 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України. Для заміщення вакантних посад у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах їх керівники надсилають до Міністерства оборони України письмовий запит про основні характеристики зазначених посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати військовослужбовці для зайняття таких посад. На підставі письмового запиту Міністерством оборони України здійснюється добір військовослужбовців для відрядження на посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах. Рішення про відрядження військовослужбовців приймається Міністром оборони України. Відрядження оформлюється на підставі письмового запиту керівника державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального закладу освіти, рапорту військовослужбовця та відповідного подання наказами Міністра оборони України. Про призначення відряджених військовослужбовців на посади керівники державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти письмово повідомляють Міністерство оборони України.

Відповідно до пункту 155 Положення № 1153/2008 за відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством для військовослужбовців. Виплата грошового забезпечення та надання інших видів забезпечення відрядженим військовослужбовцям здійснюється у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затверджено Указом Президента України від 03.05.2017 №126/2017 (далі - Перелік № 126/2017).

Переліком № 126/2017 перебачено посади для заміщення військовослужбовцями, зокрема, посаду начальника зміни (оперативного чергового) Українського центру планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 № 1281 «Про створення об`єднаної цивільно-військової організації повітряного руху України» затверджено Положення про об`єднану військово-цивільну систему організації повітряного руху України, а також погоджено пропозицію Міністерства транспорту та Міністерства оборони України про утворення у складі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України таких структурних підрозділів як, зокрема, Українського центру планування використання повітряного простору та регулювання повітряного руху України на базі майна Головного центру управління повітряним рухом Міністерства оборони та Зонального центру обслуговування повітряного руху зазначеного підприємства, що ліквідуються.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 1281 фінансування витрат на утримання системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державому бюджеті, частини коштів. Що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Пунктом 2 Положення про Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства оборони У країни від 07.07.2016 № 232/348 (далі - Положення № 232/348), встановлено, що Украероцентр є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Украерорух) та входить до об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (далі - ОЦВС).

Відповідно до пунктів 3, 4 Положення № 232/348 Украероцентр є головним оперативним підрозділом ОЦВС, повноваження та функціонування якого в межах компетенції пов`язані з безперервним цілодобовим виконанням завдань з організації використання повітряного простору та оперативного сповіщення центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, визначених нормативно-правовими актами та організаційно-розпорядчими документами, з питань організації використання повітряного простору (далі - ВПП), регулювання повітряного руху і функціонування підрозділів ОЦВС.

Згідно з пунктом 9 Постанови № 1281 матеріально-технічне та інші види забезпечення функціонування Украероцентру для виконання покладених завдань здійснюються Міноборони та Украерорухом.

Украероцентр безпосередньо підпорядковується директору Украероруху, а з питань, пов`язаних з виконанням завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, - начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України.

Украерорух є державним унітарним підприємством, яке входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та включене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабунету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83.

Судом установлено, що з 24.02.2022 по теперішній час позивач перебуває на військовій службі у ЗСУ, проте він відряджений до Украероруху та займає посаду начальника зміни (оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху.

Отже, позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Украероруху.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з 24.02.2022 позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою № 168.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2024 у справі №320/2090/23 та у рішенні Верховного Суду від 26.02.2024 у зразковій справі №640/13029/22.

Абзацами 5, 6 пункту 1 Постанови № 104 визначено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені, зокрема, зазначені військовослужбовці. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів, зокрема, ЗСУ.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.07.2019 у справі № 807/1920/16, відрядженим військовослужбовцям виплачуються види матеріального забезпечення, визначені законодавством для військовослужбовців, за рахунок коштів установи, до якої останній був відряджений.

У зв`язку з цим, на виконання абзацу 2 пункту 1 Постанови № 168, відповідач зобов`язаний був прийняти наказ про виплату позивачу спірної додаткової винагороди з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно.

Проте, такі дії відповідачем вчинені не були, а тому суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, що не є втручанням у дискрецію суб`єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.

Так, відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо посилання відповідача на відсутність змін до кошторису в частині збільшення кошторисних призначень на оплату праці та грошове забезпечення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Керуючись частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справах «Ромашов проти України» ((Romashov v. Ukraine), № 67534/01, рішення від 27.07.2004) Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язана з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом з прав людини у справі «Кечко проти України» ((Kechko v. Ukraine), № 63134/00, рішення від 08.11.2005), у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з Державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Враховуючи зазначене, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а.

З огляду на вказане, суд наголошує, що посилання відповідача на відсутність виділених з Державного бюджету коштів як на причину невиконання покладеного на нього обов`язку щодо проведення нарахування та виплати спірної допомоги є необґрунтованими.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 визнала необґрунтованими посилання територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити у залежність від видатків бюджету.

Аналогічний висновок рішенні Верховного Суду від 26.02.2024 у зразковій справі №640/13029/22 щодо, відповідачем в якій був Національний центр управління та випробувань космічних засобів.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується квитанцією від 30.01.2023 №8568.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Украероруху.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (ідентифікаційний код - 19477064, місцезнаходження: 08301, Київська обл., м.Бориспіль, Аеропорт) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24 лютого 2022 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (ідентифікаційний код - 19477064, місцезнаходження: 08301, Київська обл., м.Бориспіль, Аеропорт).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.