Рішення

від 20.05.2024 по справі 520/7781/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 травня 2024 року справа №520/7781/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовною заявоюІнституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук

доПівнічно-східного офісу Держаудитслужби

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Інститут сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук (далі по тексту - позивач, Інститут) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Попередження Північно-східного офісу Держаудитслужби про неналежне виконання бюджетного законодавства від 20.02.2024 №202003-14/1028-2024;

- визнати протиправною та скасувати Вимогу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 20.02.2024 №202003-14/1030-2024 «Щодо усунення порушень законодавства».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про невідповідність та протиправність висновків відповідача дійсним обставинам справи, зазначених в акті перевірки, який слугував підставою прийняття оскаржуваних документів та висновків зазначених у Попередженні Північно-східного офісу Держаудитслужби про неналежне виконання бюджетного законодавства від 20.02.2024 №202003-14/1028-2024 та у Вимозі Північно-східного офісу Держаудитслужби від 20.02.2024 №202003-14/1030-2024 «Щодо усунення порушень законодавства».

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження за участю учасників справи.

Протокольною ухвалою суду від 08.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті. Сторони надали заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши доводи сторін, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Північно-східним офісом Держаудитслужби проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України за період з 01.01.2017 по 31.08.2023.

Ревізію проведено з 29.09.2023 по 21.12.2023 (зупинялась з 12.10.2023 по 31.10.2023, з 09.11.2023 по 13.11.2023, з 20.11.2023 по 06.12.2023), за результатами якої складено Акт ревізії від 04.01.2024 №202003-08/01 (далі по тексту Акт ревізії), який підписано із запереченнями. Висновки на заперечення надані листом від 06.02.2024 №202003-14/649-2024.

У зв`язку з тим, що під час проведення ревізії виявлені порушення не усунуті відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-XII) Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України направлено вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 20.02.2024 №202003-14/1030-2024 (далі по тексту -Вимога) зі строком зворотного інформування до 21.03.2024.

У вимозі зазначено, що під час ревізії виявлено та не усунуто, такі порушення:

1. Документальною ревізією наявності законодавчо визначених підстав (дозволів) для надання платних послуг встановлено, що предмет договорів між Інститутом та ТОВ «Амкріс» про надання послуг по виготовленню експериментальних і дослідних зразків сцинтиляторів на основі монокристалів та сировини для їх виготовлення не визначає проведення за завданням замовника наукових досліджень або розроблення нового виробу, як того вимагає стаття 892 Цивільного кодексу України до договорів про виконання науково-дослідних або технологічних робіт.

Виробництво та реалізація продукції здійснювалась за технологіями, розробленими науковими працівниками Інституту, які затверджені керівником Інституту та не містить даних про їх реєстрації в Державному реєстрі технологій. Також, в порядку та на умовах, визначених договорами, виготовлення продукції здійснювалось за лабораторними та технологічними регламентами, створеними в результаті виконання науково-дослідної роботи на замовлення ТОВ «Амкріс».

Під час передавання замовнику згідно з договорами наукової продукції не повідомлялось про використані об`єкти права інтелектуальної власності.

Таким чином, за договорами між ІСМА НАН України та ТОВ «Амкріс» про надання послуг по виробництву експериментальних і дослідних зразків сцинтиляторів на основі монокристалів та сировини для їх виготовлення, встановлені зобов`язання на виготовлення певного обсягу продукції з матеріалу замовника, яка закінчена виробництвом, відповідає вимогам технічних умов, має документ, що засвідчує її якість, та призначена для збуту за межі підприємства, що відповідає загальним положенням про договір підряду згідно зі ст.ст. 837 та 840 Цивільного кодексу України та визначенню «готова продукція», установленому пунктом 5.10. Державного стандарту України «Система розроблення та поставлення продукції на виробництво» ДСТУ 3278-95.

Надання послуг по виробництву готової продукції не віднесено до основної діяльності наукових установ, визначеної пунктом 29 статті 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (далі по тексту Закон України №848-VIII), та не передбачено Переліком платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2003 №1180 (далі по тексту Перелік №1180).

Внаслідок зазначеного, у порушення частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України та абз. 1 частини третьої статті 8 Закону України №848-VIII, необґрунтовано зараховано до власних надходжень ІСМА НАН України за кодом доходів 25010100 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю», кошти за надані послуги, які не пов`язані з основною діяльністю Інституту та не передбачені Переліком №1180, за вирахуванням проведених витрат, пов`язаних з наданням вказаних платних послуг, за період з 01.01.2017 по 31.08.2023 у загальній сумі 4 806 541,95 грн.

Внаслідок допущених порушень державному бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 4 806 541,95 грн.

2. Документальною ревізією дотримання законодавства при визначенні вартості платних послуг встановлено, що в недотримання пункту 24 Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 №830 (в період його дії до 01.01.2020), та пункту 4 розділу IV Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 135 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.05.2012 №568, при формуванні калькуляції вартості робіт, під час яких використовувалося технологічне обладнання для виготовлення продукції, до складу інших прямих витрат не включено витрати за статтею «Інші витрати», в частині витрат на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що належать організації. Внаслідок допущеного порушення ІСМА НАН України за період з 01.01.2017 по 01.01.2023 недоотримано власних надходжень в загальній сумі 1 291 806,71 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Інституту на відповідну суму.

У зв`язку з чим, вимогою Північно-східний офіс Держаудитслужби вимагає:

- відповідно до пункту 59 частини 2 статті 29 Бюджетного кодексу України забезпечити перерахування до доходів державного бюджету за кодом 24060300 «Інші надходження» коштів в сумі 4 806 541,95 грн., які надійшли на рахунок Інституту всупереч законодавству;

- вжити заходів у порядку статті 1166 Цивільного кодексу України щодо відшкодування на користь Інституту винними особами майнової шкоди в загальній сумі 1 291 806,71 грн, що завдана Інституту при визначенні вартості платних послуг.

За наслідками ревізії Північно-східний офіс Держаудитслужби склав і направив позивачу попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 20.02.2024 №202003-14/1028-2024 (далі по тексту Попередження).

Не погоджуючись з оскаржуваними висновками відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII (далі по тексту - Закон України №2939-XII).

Основні завдання, повноваження і права Держаудитслужби та її міжрегіональних територіальних органів визначено нормами Бюджетного кодексу України, Закону №2939-XII, Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 (далі по тексту Положення №43), Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (далі по тексту Порядок №550) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Статтею 2 Закону України №2939-XII визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 2 Порядку №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку №550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини 1 статті 4 Закону України №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно із підпунктом 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Пунктом 6 Положення №43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; призупиняти в межах повноважень, передбачених законом, бюджетні асигнування, зупиняти операції з бюджетними коштами в установленому законодавством порядку, а також застосовувати та ініціювати застосування відповідно до закону інших заходів впливу в разі виявлення порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пунктів 7, 10 та 13 статті 10 Закону України №2939-XII згідно із якими органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Частиною другою статті 15 Закону України №2939-XII обумовлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що органу державного фінансового контролю надано право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень.

При виявленні збитки, завдані державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №1740/2398/18.

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 113 Бюджетного кодексу України до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю, зокрема, за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу, зокрема, як попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів.

За правилами частини першої статті 118 Бюджетного кодексу України попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваженими цим Кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Держуадитслужба як учасник бюджетного процесу уповноважена Бюджетним кодексом України на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства (у частині цільового і ефективного використання бюджетних коштів), наділена правомочностями з накладення санкції у вигляді попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства.

Закон визначає правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, водночас саме Бюджетний кодекс України регламентує, зокрема, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а відтак є спеціальним нормативним актом щодо регулювання правовідносин в частині способів і форм притягнення осіб до відповідальності за порушення бюджетного законодавства. І саме вказаним спеціальним законом передбачено повноваження органів державного фінансового контролю накладати попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства.

Крім того, відповідно до пункту 24 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - нецільове використання бюджетних коштів.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу, зокрема, як: попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства; зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1 - 3, 10, 11, 14 - 29, 32 - 36, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 120 цього Кодексу.

За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що "конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у справі №826/3350/17 (постанова від 08.05.2018) також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкту (об`єкту контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім.

До того ж, у постанові від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

До подібних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 06.08.202 у справі №826/6254/17, від 20.11.2018 у справі №815/4223/16, від 11.10.2018 у справі №813/4101/17, від 11.09.2018 у справі №825/1481/16.

Відтак, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а тому наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Тому, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства суди, які розглядають справу і наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, об`єктивно мають право перевірити обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги, а також обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо того чи породжує ця вимога права і обов`язки позивача.

Вказані висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі №1740/2398/18.

У контексті цього питання варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що "законна вимога" контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини 1 статті 10 Закону України №2939-XII, з якою кореспондується з пунктом 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позиція неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22.10.2020 у справі №820/3089/17, від 31.05.2021 у справі №826/18686/16, від 31.08.2021 у справі №160/5323/20, від 02.11.2021 у справі №420/6808/19, від 12.05.2022 у справі №620/4169/20, від 22.12.2022 у справі №826/13003/17, від 21.03.2023 у справі №560/4370/22.

Наведене в сукупності свідчить, що оскарження вимоги контролюючого органу є гарантованим правом підконтрольного органу в розрізі завдань та принципів адміністративного судочинства, а отже позивач має право на перевірку оскаржуваних рішень в судовому порядку.

У свою чергу оскаржувані вимога та попередження, як рішення суб`єкта владних повноважень, підлягають оцінці на предмет їхньої відповідності законодавству адміністративним судом на загальних підставах.

Щодо порядку проведення ревізії, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 11 Закону України №2939-ХІІ тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів.

Згідно з пунктом 9 Порядку №550 склад, кількість посадових осіб органу державного фінансового контролю та строки проведення ревізії визначаються органом державного фінансового контролю з урахуванням обсягу передбачених програмою ревізії питань та в межах визначеної її тривалості (30 робочих днів для планової та 15 - для позапланової).

Згідно з пунктом 22 Порядку №550, Планова виїзна ревізія може бути зупинена у разі необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії, термінового виконання інших завдань відповідно до повноважень, передбачених Законом, унаслідок дії непереборної сили, на період воєнного або надзвичайного стану на території України чи в окремих її місцевостях, а також у разі обґрунтованого звернення об`єкта контролю за погодженням з керівником органу державного фінансового контролю. При цьому ревізія повинна бути закінчена протягом 60 робочих днів, а у разі зупинення планової виїзної ревізії унаслідок дії непереборної сили чи введення воєнного або надзвичайного стану на території України чи в окремих її місцевостях - протягом 60 робочих днів після припинення дії непереборної сили чи припинення/скасування воєнного або надзвичайного стану відповідно.

Планова ревізія фінансово-господарської діяльності позивача проводилася Північно-східним офісом Держаудитслужби з 29.09.2023 по 21.12.2023 (ревізії зупинялась з 12.10.2023 по 31.10.2023, з 09.11.2023 по 13.11.2023, з 20.11.2023 по 06.12.2023).

У матеріалах справи наявні листи Північно-східного офісу Держаудитслужби про зупинення ревізії від 11.10.2023 №202003-14/4277-2023 та від 17.11.2023 №202003-14/4735-2023 з яких вбачається, що ревізія зупинялась для проведення зустрічних звірок.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази зупинення ревізії з підстав, визначених вказаним пунктом 22 Порядку №550, зокрема, обґрунтування необхідності проведення зустрічних звірок, без завершення яких неможливе якісне проведення ревізії та відсутні докази строків проведення зустрічних звірок.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено наявність підстав для зупинення планової ревізії та обґрунтування закінчення ревізії протягом 60 робочих днів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог чинного законодавства України щодо строків продовження заходів державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 39 Порядку №550, Після складення акта ревізії посадова особа органу державного фінансового контролю підписує всі його примірники та забезпечує реєстрацію в журналі реєстрації актів ревізій, форма якого визначається Держаудитслужбою.

Перший і третій примірники акта ревізії надаються для ознайомлення і підписання об`єкту контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після закінчення ревізії одним із таких способів:

а) особисто під розписку керівнику або головному бухгалтеру об`єкта контролю;

б) через канцелярію (підрозділ з питань діловодства) з відміткою на примірнику акта органу державного фінансового контролю про дату реєстрації в журналі вхідної кореспонденції об`єкта контролю та підписом працівника канцелярії (загального відділу), який здійснив реєстрацію;

в) рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням. При цьому на примірнику акта, що залишається в органі державного фінансового контролю, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів ревізії.

Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №561 про «Деякі питання здійснення державного фінансового контролю в умовах воєнного стану», до тривалості заходів державного фінансового контролю (інспектування, державного фінансового аудиту, перевірки закупівель) та інших строків, визначених порядками проведення цих заходів державного фінансового контролю, не включається строк, протягом якого такий захід (організація проведення, оформлення, реалізація) не здійснювався у зв`язку з обставинами, обумовленими воєнним станом.

Акт ревізії було надано позивачу 04.01.2024 на 10 робочий день після закінчення ревізії.

Матеріалами справи, зокрема, листом Департаменту цивільного захисту Харківської обласної військової адміністрації від 04.01.2024 №03-02-03/36 та додатком з інформацією про дати та тривалості повітряних тривог на території міста Харків та Харківської області за період з 01.12.2023 по 03.01.2024 у проміжок часу з 08:00 до 17:00 години, підтверджено наявність підстав для не включення в строк надання акта ревізії 5-ти робочих днів, а саме, оголошення повітряних тривог, які є обставинами, зумовленими військовим станом, через які не здійснювалося складення акта та які вирахувані шляхом підрахунку тривалості повітряних тривог в робочий час в період з 22.12.2023 по 03.01.2024.

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи позивача про порушення відповідачем строків надання акту ревізії.

Відповідно до пункту 46 Порядку №550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Висновок Північно-східного офісу Держаудитслужби на заперечення позивача надано останньому 06.02.2024.

У свою чергу, оскаржувану вимогу Північно-східним офісом Держаудитслужби надано позивачу 27.02.2024, що підтверджується відповідною відміткою про отримання.

Таким чином, у порушення вимог пункту 46 Порядку №550, вимогу було надіслано на 15 робочий день, після дня надіслання висновку, що перевищує на 5 робочих дня строк, встановлений законом.

Відповідач не спростував порушення останнім строків надсилання вимоги, передбачених пунктом 46 Порядку №550 та не надав відповідних доказів дотримання відповідачем таких строків.

У своїй постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №811/119/13-а, суд вважає, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог чинного законодавства України об`єктом контролю, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Пунктом 7 статті 10 Закону України №2939-XІI передбачене право органу державного фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 6 Положення №43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Водночас, такі повноваження можуть бути реалізовані виключно у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням визначеного порядку призначення та проведення контрольних заходів, оформлення їх результатів тощо.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону.

Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З правового аналізу викладеного, суд дійшов висновку про порушення Північно-східним офісом Держаудитслужби вимог пунктів 22, 46 Порядку №550 та статті 11 Закону України №2939-XІI, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Щодо оскаржуваних рішень по суті, суд зазначає наступне.

З аналізу змісту акту ревізії вбачається, що відповідач розрахував завдану державному бюджету матеріальну шкоду у розмірі 4 806 541,95 грн за наступними договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «Амкріс»:

1. Договір №О/17-16 про розробку лабораторного регламенту отримання солі йодиду цезію для вирощування монокристалів CsI(ТІ), виготовлення та постачання експериментальних партій солі Замовнику з давальницької сировини Замовника від 27.04.2016 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 1 354 639,02 грн.

2. Договір №М/01-17 про розробку технологічного регламенту отримання йоду реактивного з двуводного кристалогідрату йодиду натрію, отримання та передача дослідної партії йоду реактивного, виготовлення та поставка експериментальних партій йоду реактивного з давальницької сировини Замовника від 02.02.2017 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 102 605,53 грн.

3. Договір №О/28-17 про розробку технологічного регламенту отримання солі йодиду натрію особливої чистоти для вирощування монокристалів NaI(TI), виготовлення та постачання експериментальних партій солі йодиду натрію Замовнику з давальницької сировини Замовника від 03.08.2017 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 20 971,55 грн.

4. Договір №О/14-16 про відпрацювання технології і виготовлення водних розчинів цезію йодистого (CsI) очищеного від слідів олії, талію та нерозчинних у воді домішок з давальницької сировини від 07.04.2016 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 2 088,51 грн.

5. Договір №О/2-22 про виготовлення водних розчинів цезію йодистого (CsI), очищених від механічних та органічних домішок з давальницької сировини від 01.02.2022 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 323,82 грн.

6 Договір №О/19-20 про виготовлення водних розчинів йодиду натрію, очищених від механічних та органічних домішок з давальницької сировини від 31.01.2020 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 1 984,08 грн.

7. Договір №О/15-16 про виготовлення експериментальних партій двоводного кристалогідрату йодиду натрію з давальницької сировини Замовника від 25.02.2016 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 8 667,83 грн.

8. Договір №О/24-20 про очищення твердих відходів кристалів NaI(TI) гарнісажним методом та отримання меленої солі NaI(TI) для вирощування сцинтиляційних кристалів з давальницької сировини Замовника від 24.06.202 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 5 288,14 грн.

9. Договір №О/8-21 про очищення твердих відходів кристалів NaI(TI) гарнісажним методом та отримання меленої солі NaI(TI) для вирощування сцинтиляційних кристалів з давальницької сировини Замовника від 01.02.2021 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 330 307,66 грн.

10. Договір №О/8-22 про очищення залишків NaI(TI) у вигляді твердих уламків та крихт гарнісажним методом та отримання меленої солі NaI(TI) для вирощування сцинтиляційних кристалів з давальницької сировини Замовника від 01.02.2022 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 658 810,32 грн.

11. Договір №О/4-17 про вирощування дослідних зразків монокристалів NaI(TI) з давальницької сировини Замовника від 01.02.2017 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 82 945,87 грн.

12. Договір №О/5-17 про вирощування дослідних зразків монокристалів CsI(ТІ) і CsI(Na) підвищеною прозорістю з давальницької сировини Замовника від 01.02.2017р. - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 103 670,93 грн.

13. Договір №О/3-20 про вирощування дослідних зразків монокристалів NaI(TI) з давальницької сировини Замовника від 03.02.2020 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 187 815,97 грн.

14. Договір №О/4-20 про вирощування дослідних зразків монокристалів CsI(ТІ) і CsI(Na) підвищеною прозорістю з давальницької сировини Замовника від 03.02.2020 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 63 018,24 грн.

15. Договір №О/3-22 про вирощування дослідних зразків монокристалів NaI(TI) з давальницької сировини Замовника від 01.02.2022 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 1 027 696,12 грн.

16. Договір №О/4-22 про вирощування дослідних зразків монокристалів CsI(ТІ) і CsI(Na) з підвищеною прозорістю з давальницької сировини Замовника від 01.02.2022 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 290 661,02 грн.

17. Договір №О/57-16 про виготовлення експериментальних зразків сцинтиляційних елементів на основі ZnSe з давальницької сировини Замовника від 25.11.2016 - обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 30,02 грн.

Також, відповідач наводить в Акті ревізії 12 договорів, за якими обсяги надходжень перевищують фактичні витрати на 565 664,96 грн, а саме:

1. Договір №О/48-16.

2. Договір №О/34-17 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А розмірами: 54х200х635 мм від 01.08.2017.

3. Договір №О/16-18 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А розмірами: 1000х500х50 мм від 21.02.2018.

4. Договір №О/34-18 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А розмірами: діаметр 150мм, висота 10мм від 18.06.2018.

5. Договір №О/12-19 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А від 03.04.2019.

6. Договір №О/21-19 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А від 07.05.2019.

7. Договір №О/23-19 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А від 14.05.2019.

8. Договір №О/37-19 про виготовлення і постачання експериментального зразку пластмасового сцинтилятору типу UPS 923А від 06.09.2019.

9. Договір №О/1-21 про виготовлення і постачання експериментальних зразків пластмасових сцинтиляторів типу UPS 923А від 11.01.2021.

10. Договір №О/40-21 про виготовлення і постачання експериментальних зразків пластмасових сцинтиляторів типу UPS-113NG від 14.07.2021.

11. Договір №О/1-22 про виготовлення і постачання експериментальних зразків пластмасових сцинтиляторів типу UPS 923А від 04.01.2022.

12. Договір №О/29-22 про виготовлення і постачання експериментальних зразків пластмасових сцинтиляторів типу UPS 923А від 08.09.2022.

Оскаржувані рішення не містять інформації за якими договорами було допущено порушення, чим завдано державному бюджету матеріальної шкоди (збитків), а в оскаржуваній вимозі за значено: «договори між Інститутом та ТОВ «Амкріс» про надання послуг по виготовленню експериментальних і дослідних зразків сцинтиляторів на основі монокристалів та сировини для їх виготовлення».

У свою чергу, в акті ревізії відсутня інформація про договори між позивачем та ТОВ «Амкріс» про надання послуг по виготовленню експериментальних і дослідних зразків сцинтиляторів на основі монокристалів та сировини для їх виготовлення.

У відзиві на позов відповідач вказує на врахування доходу за договором від 03.02.2020 №О/5-20 у розрахунок відповідачем шкоди (збитків), однак акт ревізії даних щодо цього договору не містить.

Враховуючи розбіжності щодо договорів між позивачем та ТОВ «Амкріс» про які зазначено в акті ревізії, оскаржуваних рішеннях та в заявах по суті відповідача в рамках справи, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи інформації з якої можна встановити за якими саме договорами відповідачем визначена сума матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету у розмірі 4 806 541,95 грн, суд дійшов висновку про необґрунтованість визначення відповідачем суми матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету у розмірі 4 806 541,95 грн.

Зі змісту досліджуваних договорів між позивачем та ТОВ «Амкріс», вбачається, що позивач здійснює виготовлення експериментальних зразків (партій) продукції, що відповідають заданим фізико-технічним характеристикам, які були розроблені в процесі виконання науково-технічних робіт.

Позивач вказує, що виконання даних договорів здійснюється в умовах постійної зміни якості вхідних компонентів сировини, необхідності корегування та управління якостями матеріалів, в рамках виконання договорів вивчається вплив масштабних фізико-хімічних процесів на характеристики та якість отриманих продуктів. Це дає нові знання, які використовуються в науково-технічній діяльності Інституту.

У технічних завданнях до договорів наявні розділи з основними вимогами щодо проведення робіт (пункт 4) та техніко-економічним обґрунтуванням (пункт 5), в яких, зокрема, визначено, що основною метою роботи є розробка лабораторних та технологічних регламентів, виготовлення та постачання експерементальних партій продукції та зменшення витрат при отриманні кристалів та створення експериментальної технологічної лінії (не промислової), яка дозволить отримувати продукцію із заданими характеристиками.

Також, у технічних завданнях до договорів зазначено, що процес отримання продукції є експериментальним та може змінюватися з метою зменшення витрат отримання кінцевого продукту.

Таким чином, умовами договорів не передбачено чіткого виконання прописаних операцій без їх змін, як це передбачено у промислових технологіях, що свідчить, що даний процес є досліджувально-експериментальним.

У процесі виконання договорів, методологія отримання продукції постійно змінюється, з метою одержання нової якості, що дає можливість до розвитку та одержання нових продуктів.

Позивач щороку складає науково-технічні звіти про виконану науково-технічну роботу, зокрема, яка була виконана в рамках досліджуваних договорів.

Підрозділи позивача, що беруть участь у виконанні досліджуваних договорів, також складають щорічні звіти про проведену роботу, в яких показано, що в рамках виконання договорів проводяться дослідження властивостей матеріалів в результаті модифікації/оптимізації технологічних процесів отримання продукції для даних договорів.

Методологія отримання продукції змінюється з метою оптимізації/покращення властивостей матеріалів, передбачених цими договорами, і дана продукція є експериментальною.

Завдяки виконанню досліджуваних договорів, позивач щорічно має публіковані наукові продукти: монографії, статті, участь у міжнародних конференціях, патенти; захисти докторських та кандидатських дисертацій.

Вказане підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема договорами між позивачем та ТОВ «Амкріс» та технічними завданнями до них, звітами позивача, інформацією про наукові продукти та захисти дисертацій.

ДСТУ 3278-95 містить визначення поняття експериментальний зразок, відповідно до якого, експериментальний зразок це зразок продукції, який використовують для проведення дослідних випробувань і який має ознаки продукції, передбачуваної для розроблення (пункт 5.31).

Зі змісту досліджуваних договорів між позивачем та ТОВ «Амкріс» та інші матеріали справи вказують, що технічні завдання до договорів відповідають вимогам ДСТУ 3973-2000, а виготовлена за цими договорами продукція відповідає терміну та визначенню експериментальний зразок, установленому ДСТУ 3278-95.

Виробництво експериментальних зразків продукції за договорами між позивачем та ТОВ «Амкріс», здійснювалося за власними технологіями позивача, які були зареєстровані в Державному реєстрі технологій, що підтверджується реєстраційними картками технологій.

Відповідно до статті 892 Цивільного кодексу України, за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Відповідно до пунктів 12, 15, 29 ст. 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» (далі по тексту Закон України №848-VIII), у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

12) наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

15) наукова (науково-технічна) робота - наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки, проведені з метою одержання наукового, науково-технічного (прикладного) результату. Основними видами наукової (науково-технічної) роботи є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, дослідно-технологічні, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов`язані з доведенням нових наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання;

29) основна діяльність наукових установ - проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури;

Відповідно до пункту 2.2.24 Статуту позивача, відповідно до основних завдань Інститут надає послуги з переліку платних послуг, які згідно із законодавством, можуть надаватися бюджетними науковими установами, та відповідно до цього Статуту.

Пунктом 5 Переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2003 №1180 (далі по тексту Перелік №1180), передбачено проектування, розроблення та виготовлення експериментальних зразків і дослідних партій матеріалів, речовин, приладів, обладнання.

Пунктом 19 Переліку №1180 передбачено впровадження, виробництво і реалізація дослідної, промислової, наукової, науково-технічної, інноваційної продукції, техніки, обладнання, приладів та устатковання, що виготовлені за власними технологіями. Виробництво та реалізація дослідних та промислових партій продукції, виготовленої за власними технологіями.

Надання послуг позивачем за вказаними Договорами віднесено до основної діяльності наукових установ, визначеної пунктом 29 статті 1 Закону України №848-VIII та передбачено Переліком №1180 та Статутом позивача.

Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що відповідач стверджує, що надання послуг по виробництву готової продукції не віднесено до основної діяльності наукових установ, визначеної пунктом 29 статті 1 Закону України №848-VIII, та не передбачено Переліком №1180.

Внаслідок зазначеного, відповідач робить висновок, що позивачем в порушення частини 4 статті 13 Бюджетного кодексу України та абзацу 1 частини 3 статті 8 Закону України №848-VIII, необґрунтовано зараховано до власних надходжень ІСМА НАН України за кодом доходів 25010100 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю», кошти за надані послуги, які не пов`язані з основною діяльністю Інституту та не передбачені Переліком №1180, за вирахуванням проведених витрат, пов`язаних з наданням вказаних платних послуг, за період з 01.01.2017 по 31.08.2023 у загальній сумі 4 806 541,95 грн.

З такими твердженнями відповідача неможна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 12, 15, 16, 29 статті 1 Закону України №848-VIII, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

12) наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

15) наукова (науково-технічна) робота - наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки, проведені з метою одержання наукового, науково-технічного (прикладного) результату. Основними видами наукової (науково-технічної) роботи є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, дослідно-технологічні, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов`язані з доведенням нових наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання.

16) наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною;

29) основна діяльність наукових установ - проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, надання науково-технічних послуг, проведення наукової і науково-технічної експертизи, підготовка наукових кадрів, розвиток і збереження наукової інфраструктури.

Відповідно до частини 16 статті 7 Закону України №848-VIII, до виробничо-орієнтованих наукових установ належать науково-дослідні, дослідно-конструкторські, конструкторсько-технологічні, дослідно-технологічні та проектно-конструкторські підприємства та організації.

У свою чергу, відповідно до пунктів 3, 27 статті 1 Закону України №848-VIII, виробничо-орієнтована (галузева) наукова установа - наукова установа, науково-технічний результат діяльності якої призначений для безпосереднього впровадження у виробництво та/або практичного використання на підприємствах і в установах.

Науково-технічний (прикладний) результат - одержані під час проведення прикладних наукових досліджень, науково-технічних (експериментальних) розробок нові або істотно вдосконалені матеріали, продукти, процеси, пристрої, технології, системи, нові або істотно вдосконалені послуги, введені в дію нові конструктивні чи технологічні рішення, завершені випробування, розробки, що впроваджені або можуть бути впроваджені в суспільну практику.

При цьому, одним з різновидів науково-технічного результату визнається наукова (науково-технічна) продукція. Зокрема, як зазначено у пункті 14 статті 1 Закону України №848-VIII, наукова (науково-технічна) продукція - науковий та (або) науково-технічний (прикладний) результат, призначений для реалізації.

Пунктом 19 Переліку №1180 передбачено впровадження, виробництво і реалізація дослідної, промислової, наукової, науково-технічної, інноваційної продукції, техніки, обладнання, приладів та устатковання, що виготовлені за власними технологіями. Виробництво та реалізація дослідних та промислових партій продукції, виготовленої за власними технологіями.

ДСТУ 3278-95 містить визначення поняття готова продукція, відповідно до якого, готова продукція це промислова продукція, яка закінчена виробництвом, укомплектована, відповідає вимогам стандартів і технічних умов, має документ, що засвідчує її якість, та призначена для збуту за межі підприємства (пункт 5.10).

Таким чином, надання послуг з виробництва наукової продукції є можливим для наукових установ та передбачена Переліком №1180.

Отже, з обставин справи вбачається, що відповідачем нарахована шкода державному бюджету за договорами між позивачем та ТОВ Амкріс у зв`язку з віднесенням відповідачем виготовленої за договорами продукції до визначення готова продукція, а не експериментальна.

Однак, і готова продукція, і експериментальна, фактично відносяться до основної діяльності позивача та входять до Переліку №1180.

Таким чином, позивачем обґрунтовано та правомірно зараховано до власних надходжень за кодом доходів 25010100 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю» кошти за надані послуги, за вирахуванням проведених витрат, пов`язаних з наданням вказаних платних послуг, за період з 01.01.2017 по 31.08.2023 у загальній сумі 4 806 541,95 грн.

Отже, Північно-східний офіс Держаудитслужби дійшов помилкових висновків про неправомірне зарахування позивачем вказаних коштів до власних надходжень, в зв`язку з чим, пункт 1 оскаржуваної вимоги та попередження підлягають скасуванню.

Щодо другого пункту оскаржуваної вимоги в частині витрат позивача на повне відновлення та капітальний ремонт основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що належать організації. Внаслідок допущеного на думку відповідача порушення ІСМА НАН України за період з 01.01.2017 по 01.01.2023 недоотримано власних надходжень у загальній сумі 1 291 806,71 грн, чим завдано на думку відповідача матеріальної шкоди (збитків) Інституту на відповідну суму суд зазначає наступне.

З наданих сторонами матеріалів вбачається, що ІСМА НАН України нараховує амортизацію керуючись розділом IV НП(С)БО 121 та наказом про облікову політику ІСМА НАН України.

Так з 2017 по 2020 рік ІСМА НАН України нараховував амортизацію щоквартально, а з 2021 по 2023 роки один раз на рік.

Розрахунки амортизації основних засобів та інших необоротних матеріальних активів надавались ревізорам в ході перевірки, що було підтверджено сторонами. Порушень щодо нарахуванню амортизації перевіркою не виявлено.

Основним джерелом придбання основних засобів в ІСМА НАН України є надходження від оренди майна. Відсоткове відношення придбаних основних засобів за рахунок оренди майна до загального придбання ОС(основних засобів) становить у 2017 році 100%, у 2018 році 99,67%, у 2019 році 90,57%, у 2020 році 99,54%, у 2021 році 95,42%, у 2022 році 94,25%.

Згідно наведених показників основним покриттям амортизації основних засобів є доходи від оренди майна ІСМА НАН України, а з 2021 року ще і доходи від реалізації в установленому порядку майна.

Витрати на ремонти і відновлення основних фондів включені в калькуляцію собівартості виготовлення продукції через статтю «Накладні витрати».

Крім того, з «Довідки про фактичні витрати за договорами, які виконувались за рахунок спеціального фонду кошторису» вбачається, що різниця між вартістю договорів та собівартістю витрат за цими договорами за 2017-2022 роки складає 18 145 815,09 грн.

Сума амортизації у розмірі 1 291 806,71 грн, що розрахована ревізорами за 2017-2022 роки, покривається різницею між вартістю та собівартістю договорів, що виконувались в ІСМА НАН України у 2017-2022 роках за рахунок спеціального фонду бюджету.

У постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи з правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі та у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Обґрунтованість, у силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Згідно з частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд встановив, що за подання позовної заяви у даній справі позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 056,00 грн, що підтверджується квитанцією, оригінал якої наявний у матеріалах справи.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволено повністю, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 6 056,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук (проспект Науки, будинок 60, місто Харків, Харківська область, 61072, код ЄДРПОУ: 23756522) до Північно-східного офісу Держаудитслужби (майдан Свободи, 5, Держпром, місто Харків, харківська область, 61022, 10 поверх, код ЄДРПОУ: 40478572) - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Попередження Північно-східного офісу Держаудитслужби про неналежне виконання бюджетного законодавства від 20.02.2024 №202003-14/1028-2024.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 20.02.2024 №202003-14/1030-2024 «Щодо усунення порушень законодавства».

Стягнути з Північно-східного офісу Держаудитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056,00 грн (шість тисяч п?ятдесят шість гривень).

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст виготовлено 20.05.2024.

СуддяОльга НІКОЛАЄВА