Рішення

від 17.05.2024 по справі 545/1443/20

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1443/20

Провадження № 2/545/21/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.2024 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Потетія А.Г.,

при секретарі Мамишевій А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , третя особа: Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області за № 8617-СГ від 22.08.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», останньому передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 23044523 від 25.10.2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області №8617-СГ від 22.08.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 року до ЄРДР, досудове розслідування триває.

Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Зазначив, що підставою представництва прокурором інтересів держави в суді являється відсутність органів наділених повноваженнями для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про скасування спірного наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, так як чиним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача та відповідача.

Крім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на підставі нього за відповідачем зареєстроване право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Прохав визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8617-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.10.2017 за №23044523 та зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, та стягнути з відповідачів понесені витрати по сплаті судового збору .

Від відповідача ГУ Держгеокадастру у Полтавській області до суду було подано відзив на позов, згідно якого прохали відмовити в задоволенні позовних вимог , зазначаючи, що під час надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва, управлінням дотримано вимоги чинного законодавства, оскільки було подано всі документи, які необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказано, що водоохоронні зони повинні визначатися за проектами землеустрою, які в даному випадку відсутні. Крім того, відповідно до відомостей публічно кадастрової карти земельна ділянка, яка є предметом спору у вказаній справі знаходиться на відстані більше ніж 25 метрів від узрізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Також зазначив , що позивачем пропущено строки позовної давності , що також є підставою для відмови в задоволенні позову.

Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній наполягав на задоволенні позову. Вказав, що доводи , викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Прокурор Полтавської окружної прокуратури Деряга О.Ю. позов підтримала та прохала його задовольнити, з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру в Полтавській області заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомленим про місце та час слухання справи, представник відповідача адвокат Прохур Н.І. позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення.

Представник третьої особи при винесенні рішення покладався на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

22.08.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 8617-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей ( кадастровий номер 5324081900:00:001:0070) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.10.2017 року внесено запис № 23044523 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1390527453101, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 3 ВК України усі води ( водні об`єкти ) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води : водотоки ( річки, струмки ).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами , а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Пунктом « д » частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності , які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Згідно пунктів 5, 8 ч.1 ст.80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Частиною 2 ст. 80 ВК України визначено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі - є землями на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Таким чином, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки є землями на яких діє обмежений режим використання.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року, яка затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів від 31.07.1981 р. № 338 ( а.с. 93-93 зв.ст. ).

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка ».

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Технической документации по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Частинами 5, 7 ст. 80 ВК України передбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Згідно висновку комплексної земельно - технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 р. № 29639/18-41/241038?24272/19-41, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак ( проведені під час розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 за ч. 1 ст. 364 КК України ).

Цією ж експертизою встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано статтями 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов`язковому порядку попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та Закону України «Про судову експертизу».

За таких обставин, оскільки зазначений висновок комплексної земельнотехнічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідачі не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.

Згідно листа Полтавського обласного управління водних ресурсів за та схеми розміщення земельних ділянок згідно Публічної кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 розміщена за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Згідно відповіді Ковалівської сільської ради №868 від 21 вересня 2017 року вбачається, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (радгосп-технікум імені Макаренка)» від 1992 року (картографічних матеріалів) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

По результатам виконаних робіт встановлено, що при рівні 50 % забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури земельних ділянок, при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок.

Щодо позовних вимог прокурора до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання недійсними наказів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «у резолютивній частині оскарженої постанови апеляційний суд зробив висновок про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та необхідність скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки».

Аналогічні висновки викладені в постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20 (провадження № 61-8435св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20 (провадження № 61-8128св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19 (провадження № 61-10999св20).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18))».

Позивач пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 8617-СГ від 22.08.2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», цей орган державної влади визначив відповідачем. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися;

позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (статті 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані. Суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин, у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 8617-СГ від 22.08.2017 року слід відмовити.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду.

Факт обізнаності відповідачів про те, що земельна ділянка, яка передається у приватну власність ОСОБА_1 являється земельною ділянкою водного фонду підтверджується виготовленим на замовлення ОСОБА_1 проектом землеустрою , викопіюванням з картограми агровиробничих групп та підгруп ґрунтів з нанесенням земельної ділянки, яка запропонована до відведення для індивідуального садівництва, згідно яких вбачається що остання являється заплавом середнього рівня.

За таких обставин суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України, внаслідок чого, незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави, ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд вказаного питання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 03.09.2020 року по справі №914/1201/19, вбачається, що відповідно до пунктів 1,2,3 частини третьої ст. 26 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом « а » пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав,скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав,зареєстрованих відповідно до законодавства ( за наявності таких прав ).

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є : 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, 2 ) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, 3 ) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 23 Закону України « Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №910-р «Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Вказана правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 р. по справі №698/119/18.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах держави як позивач.

Таким чином, аналіз змісту вищезазначених норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави є такими, що підлягають частковому задоволенню враховуючи вищезазначене.

Таким чином підлягає до задоволення вимога щодо припинення право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.10.2017 за №23044523.

Підлягає задоволенню вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

Підлягає відмові в задоволенні вимога щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8617-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6306 грн.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України,-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , третя особа: Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.10.2017 за №23044523.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0070 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у власність Держави в особі Полтавської міської ради.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області , ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури ( м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060 ) понесені судові витрати в розмірі 6306,00 грн./, тобто по 3153 ( три тисячі сто п`ятдесят три ) гривні з кожного.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 22.08.2017 №8617-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А. Г. Потетій