Ухвала

від 20.05.2024 по справі 161/14856/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/14856/22

Провадження № 6/161/174/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Крупінської С.С.,

за участю секретаря судового засідання Федорової В.М.

представника заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку подання заступника начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грущук Марії Вікторівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в :

Заступник начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грущук М.В. звернулась до судуіз поданнямпротимчасове обмеженняу праві виїзду за межі України боржника фізичної особи ОСОБА_2 .

Подання обґрунтовувала тим, щона виконанні у ДВС перебуває виконавче провадження № 72110278, по виконанню виконавчого листа № 161/14856/22 від 22.06.2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Луцької міської ради безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 181473,65 грн. та судового збору в розмірі 2566,70 грн. Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника та внесено відповідні записи про заборону відчуження рухомого та нерухомого майна боржника.

Державний виконавець зазначає, що рішення суду боржником не виконане, будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення, він не вчиняє, що суперечить вимогам частини 5статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»та свідчить, на думку приватного виконавця, про ухилення боржника від виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи , суд прийшов до висновку, що подання до задоволення не підлягає.

Згідно зістаттею 313 ЦК Українифізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно з п. 5 ч. 1ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Примусове виконання рішень судів в Україні, як зазначено у частині 1 статті 5 Закону, покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до положень п. 19 ч. 2ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, виконавець зобов`язаний звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Положеннями п. 2 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, подання про тимчасове обмеження у праві виїзду, має обов`язково містити, зокрема, обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань.

Згідно із положеннями ч.ч. 1-3ст. 441 ЦПК Українитимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Виходячи з викладеного, законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.

Право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Необхідною передумовою обрання такого заходу забезпечення виконання рішення суду, як обмеження боржника у праві виїзду за межі України, є встановлення судом дійсних обставин ухилення боржника від виконання судового рішення. Такі обставини суд повинен установити, виходячи з відомостей зазначених у поданні, матеріалів виконавчого провадження та пояснень державного виконавця.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Особа, яка має невиконані зобов`язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 5ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна неявка за викликом державного виконавця; письмове неповідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Отже, діюче законодавство України передбачає можливість тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України у разі ухилення від виконання судового рішення.

З свідоцтва про зміну імені від 11.05.2018 року вбачається, що ОСОБА_3 змінив прізвище на « ОСОБА_4 ».

З матеріалів справи вбачається, що на час звернення із поданням на виконанні у ДВС перебуває виконавчий лист Луцького міськрайонного суду виданий 22.06.2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Луцької міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 181473,65 грн. та судового збору в розмірі 2566,70 грн.

Даних про належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження матеріали подання не містять.

18.04.2024 року ОСОБА_2 був направлений виклик державного виконавця до відділу ДВС, однак даних про направлення та отримання боржником в матеріалах справи відсутні.

13.05.2024 року державним виконавцем було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 та внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та про заборонуй його відчуження.

З акту державного виконавця від 13.05.2023 року вбачається, що при виході державного виконавця за місцем проживання ОСОБА_2 з вимогою з`явитись до Відділу ДВС боржником проігноровано.

З акту державного виконавця від 13.09.2024 року вбачається, що метою перевірки майнового стану боржника двері було зачинені.

З матеріалів подання вбачається, що боржник ОСОБА_2 за період з 01.01.2024 року по 09.05.2024 року здійснювала поїздки за кордон на незначний термін та виїзджав з 01.01.2024 року по 09.05.2024 року чотири рази.

Однак, в судовому засіданні було встановлено, що головним державним виконавцем не були прийняті міри щодо боржника за невиконання без поважних причин рішення суду, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Крім того, за наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, однак цього державним виконавцем вчинено не було.

Наявність умислу та інші факти, як обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Проаналізувавши викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення подання заступника начальника відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Грущук М.В., представлені суду докази свідчать, що вони не є достатніми для встановлення факту ухилення боржника від виконання рішення суду, крім того, державним виконавцем було накладено арешт на нерухоме майно боржника, що дає можливість виконати рішення суду шляхом його звернення та примусової реалізації.

Керуючись ст.ст.208-210,441 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні подання заступника начальника Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грущук Марії Вікторівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи ОСОБА_2 -відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи ( вирішення питання) без повідомлення ( виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата виготовлення повного тексту ухвали 20 травня 2024 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області С.С.Крупінська