Постанова

від 16.05.2024 по справі 133/3494/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/3494/23

Провадження № 22-ц/801/833/2024

Категорія: 83

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кучерук І. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 рокуСправа № 133/3494/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козятинського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області, Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Кучерук І. М. від 05 лютого 2024 року,

встановив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через свою представницю адвоката Решетило Р. Г. звернулася до суду з позовом до Козятинського відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області (далі Козятинський ВДВС), Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), за яким просила зняти арешт з всього належного їй майна, накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 28809952 від 23 серпня 2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції (далі ВДВС Козятинського МУЮ) Галяс В. О.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що вона звернулась до нотаріуса, від якого дізналась, що на все її нерухоме майно накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 28809952 від 23 серпня 2011 року. З відповіді відділу державної виконавчої служби їй стало відомо, що провадження відкрите на підставі рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ «КБ «Приватбанк»»). Отримавши копію рішення суду виявилось, що боржником є не вона, а ОСОБА_2 , яка борг вже погасила. Вказувала, що на її майно неправомірно накладено арешт, тому що вона не була стороною справи.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Знято арешт з всього майна, що належить ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №28809952 від 23 серпня 2011 року державним виконавцем ВДВС Козятинського МУЮ Галяс В. О.

У задоволенні позовних вимог до Козятинського ВДВС відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 5000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу та 1073 грн 80 к. у відшкодування судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 14 квітня 2011 року Козятинський міськрайонний суд Вінницької області ухвалив рішення у справі №2-5/11, матеріали якої знищені за закінченням строку зберігання, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, отже позивачка не могла бути стороною у виконавчому провадженні № 28809952, що відкрите на підставі заяви про звернення рішення до виконання.

Суд першої інстанції виснував, що протиправних дій з боку Козятинського ВДВС не має, оскільки отримавши виконавчий лист державний виконавець діяв відповідно до своїх повноважень. Натомість стягувач, пред`явивши виконавчий лист, у якому неправильно вказано боржника, на таку помилку увагу не звернув, про внесення виправлення у виконавчий документ до суду не звертався.

Суд зазначав,що позивачкапред`явила позовнівимоги доКозятинського ВДВС,який неє аніборжником,ані особою,в інтересахякої накладеноарешт,отже останнійє неналежнимвідповідачем уцій справі. Відтак є всі підстави, передбачені законом, для задоволення позову в частині позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк».

Щодо стягненнясудових витрат,то суд,виходячи зкритерію реальностіадвокатських витрат,розумності їхньогорозміру таконкретних обставинсправи,вважав,що витратиза наданняпрофесійної правничоїдопомоги врозмірі 20000грн 00к.є завищенимита неспівмірними зогляду нанаданні послугита складністьсправи,а тому прийшов довисновку,що стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн 00 к.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року в частині вимог до АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення на користь ОСОБА_1 витрат за надання правничої допомоги у розмірі 5000 грн 00 к. скасувати та постановити у цій частині нове судове рішення про відмову у позові; в іншій частині рішення не оскаржується.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалося на те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявності у неї прав та інтересів, які порушені, та потребують судового захисту. З доданих до позовної заяви копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта не вбачається наявності у позивачки будь-яких прав на майно, які порушені або обмежені внаслідок накладення арешту.

Мотивуючи позовні вимоги безпідставним накладенням арешту на її майно в межах виконавчого провадження, в якому вона не є боржником, позивачка приходить до висновку, що її порушене право може бути відновлене лише шляхом зобов`язання Козятинського ВДВС зняти арешт з всього майна ОСОБА_3 , та вважає це ефективним способом захисту. В той же час позивачка не зазначає, в чому полягає порушення її прав з боку АТ КБ «ПриватБанк», які дії банку призвели до цих порушень, в який спосіб вони можуть бути відновлені банком та на підставі яких матеріальних норм регулюються дані правовідносини. Отже в частині позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк» позов є безпідставним та необґрунтованим, а сам банк є неналежним відповідачем з огляду на спосіб захисту обраний позивачкою.

Також звертало увагу на те, що суд першої інстанції не надав оцінки клопотанню АТ КБ «ПриватБанк» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у справі. Позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження права на компенсацію судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Представниця ОСОБА_1 адвокат Решетило Р. Г. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Установлено, що ОСОБА_4 у 2010 році укладала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 », у 2019 році уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а. с. 22 25).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 квітня 2011 року у справі № 2-5/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк»» за кредитним договором № VIKWGA 0000000731 від 24 травня 2008 року: 129 370,59 грн заборгованості за кредитом; 36 161,39 грн заборгованості по відсотках за користування кредитом; 1 146,53 грн заборгованості по комісії за користування кредитом; 9 382,27 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором; 9 053,04 грн штраф; 700 грн судового збору та 120 грн витрат на ІТЗ, а всього 186933,82 грн (а. с. 41 42).

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18 липня 2023 року накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4 на підставі постанови ВДВС Козятинського МУЮ про відкриття виконавчого провадження ВП № 28809952 від 23 серпня 2011 року, державний виконавець ОСОБА_9 (а. с. 19 20).

У відповіді від 23 січня 2023 року № 3149/22.27-29 на адвокатський запит Козятинський ВДВС повідомив, що відповідно до даних спецрозділу АСВП виконавче провадження № 28809952 щодо примусового виконання листа № 2-5, виданого 05 травня 2011 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 186933,82 грн, державним виконавцем від 10 лютого 2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», після цього документ на повторне виконання не надходив. Станом на 23 січня 2023 року виконавче провадження знищено (а. с. 29).

31 серпня 2023 Козятинський ВДВС повідомив, що відповідно до пункту 4 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» відсутні підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (а. с. 33 36).

Відповідно до довідки ПАТ «КБ«Приватбанк»» від 21 липня 2016 року № 51RB-TOC0-G65L-9E5P ОСОБА_2 станом на липень 2016 не мала заборгованості передПАТ «КБ «Приватбанк»» (а. с. 21).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року позов задоволено. Знято арешт з всього майна, що належить ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 28809952 від 23 серпня 2011 року ВДВС Козятинського МУЮ, державним виконавцем Галясом В О. У задоволенні позовних вимог доКозятинського ВДВС відмовлено. Стягнути з АТ «КБ «Приватбанк»» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн та судовий збір у розмірі 1073,80 грн.

Задовольняючи позов суд виснував, що ОСОБА_1 не є учасником виконавчого провадження, тому що рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 14 квітня 2011 року у справі №2-5/11 борг на користь ПАТ «КБ «Приватбанк»» стягнуто не з неї, а з ОСОБА_2 , а тому її право підлягає захисту у спосіб зняття арешту з майна у порядку позовного провадження.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з таких міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зістаттею 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалась на те, що їй на праві власності належить майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивачка зазначала, що вона не є боржником у виконавчому провадженні, тому що про наявність виконавчого провадження, відкритого відносно неї, взагалі не було відомо, жодних постанов від виконавчої служби вона не отримувала, а з`ясувавши про наявність арешту довідалась про те, що виконавчий лист був виданий помилково, оскільки боржником була ОСОБА_2 , а не вона.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606?XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За змістом частин першої четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404?VIII).

Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 606-XIV учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб`єкти оціночної діяльності суб`єкти господарювання.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом (частини перша, друга статті 8 Закону № 606-XIV).

Частиною другою статі 17 Закону № 606-XIV установлювалось, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Отже виконавчим документом, на підставі якого накладено арешт на майно позивачки є виконавчий лист № 2-5, виданий 05 травня 2011 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_10 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 186933,82 грн, а тому саме вона є боржником у цьому виконавчому провадженні.

Оскілки позивачка є боржником у виконавчому провадженні (хоча й помилково заведеному) суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що її право на вільне володіння та розпорядження арештованим майном підлягає захисті у спосіб пред`явлення позову до кредитора у цьому провадженні про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 206/2832/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Таким чином, з урахуванням змісту позовних вимог, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) та меж розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції (частина перша статті 367 ЦПК України), оскільки рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові до Козятинського ВДВС не оскаржується, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду в оскарженій частині (щодо вимог до АТ КБ «Приватбанк»» про зняття арешту з майна та вирішення питання про судові витрати у справі) підлягає скасуванню із постановленням у цій частині нового судового рішення про відмову у позові. Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року в частині вимог до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» скасувати.

У позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 21 травня 2024 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета