Постанова

від 16.05.2024 по справі 139/690/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/690/23

Провадження № 22-ц/801/902/2024

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 рокуСправа № 139/690/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,

учасники справи:

позивачі: Могилів-Подільська окружна прокуратура Вінницької області, Вендичанська селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Агро.Поділля»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 ,

розглянув цивільну справу за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Агро.Поділля», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Залокоцької Вікторії Дживанівни на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Коломійцевої В.І., дата складення повного тексту рішення 19 лютого 2024 року,

встановив:

У жовтні 2023 року керівник Могилів-Подільськоїокружної прокуратуриВінницької областіРоман Пігольв інтересахдержави вособі Вендичанськоїселищної радиМогилів-Подільськогорайону Вінницькоїобласті звернувсядо судуз позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Агро.Поділля», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.

Позовна заява обґрунтована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-10695/15-19-СГ від 27 червня 2019 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано із земель державної власності ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. 06 липня 2019 року зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .

Позивач вважає цей наказ незаконним, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 вже було безоплатно надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га кадастровий номер 0520687300:01:002:0097 для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-608/20-15-СГ від 19 червня 2015 року.

ОСОБА_2 на час прийняття наказу №2-10695/15-19-СГ від 27 червня 2019 року використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, попередньо отримавши у власність земельну ділянку з кадастровим номером 0520687300:01:002:0097.

Також у позовній заяві зазначено, що в подальшому ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 610 від 23 липня 2019 року, який є власником земельної ділянки і на час звернення з цим позовом. При цьому, ОСОБА_1 придбав вказану земельну ділянку у особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню в ОСОБА_1 на користь Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

02 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав договір оренди землі б/н із ФГ «Агро.Поділля». Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 вересня 2019 року (номер запису про інше речове право: 33147374).

Пославшись на те, що указана земельна ділянка була передана безоплатно на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області Комісарчуку Д.В., який відчужив її ОСОБА_1 , на даний час така земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні ФГ «Агро.Поділля», Могилів-Подільська окружна прокуратура Вінницької області просила суд витребувати її у ОСОБА_1 та ФГ «Агро.Поділля» на користь Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року позов задоволено повністю.

Витребувано у ОСОБА_1 в комунальну власність Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району (колишньої Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району) Вінницької області.

Витребувано у ФГ «Агро.Поділля» в комунальну власність Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району (колишньої Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району) Вінницької області.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ФГ «Агро.Поділля» на користь Вінницької обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6 710 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, ОСОБА_2 двічі скориставсяправом набезоплатне отриманняземельної ділянкидля веденняособистого селянськогогосподарства ізземель державноївласності,що суперечитьприписам ч.4ст.116ЗК України.У своючергу,ГУ Держгеокадаструу Вінницькійобласті неперевірило реалізацію ОСОБА_2 права набезоплатне отриманняу власністьземельної ділянкидля веденняособистого селянськогогосподарства,що призвелодо безпідставноговибуття землііз державноївласності,наслідком чогобуло порушеноправа держави. При цьому суд вважав, що в справі підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України про витребування майна у ОСОБА_1 , як у добросовісного набувача на користь держави та в особи, якій спірна земельна ділянка передана в оренду ФГ «Агро.Поділля».

Не погоджуючись з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги правові висновки Верховного Суду у постановах від 13 листопада 2018 року у справі № 920/1/18 та від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18. ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області самостійно має право звернутись до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави. Також, судом не взято до уваги заяву про застосування строків позовної давності. Суд попередньої інстанції належним чином не дослідив ту обставину, щодо недоведеності підстав для представництва інтересів держави. Водночас, судом знівельовано статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

01 квітня 2024 року від Вінницької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечено аргументи викладені в апеляційній скарзі та вказано, що суд прийшов до вірного висновку про задоволення позову. Поряд з цим, зазначено, що судом першої інстанції належним чином мотивовано підстави для витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 . При цьому, наголошено на тому, що відповідач не позбавлений можливості відновити своє право, заявивши вимогу про відшкодування збитків до проміжного набувача на підставі ст. 661 ЦК України; прокурор у позові обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді.

ФГ «Агро.Поділля»,ГУ Держгеокадаструу Вінницькійобласті та ОСОБА_2 не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 20 квітня 2015 року ОСОБА_2 звертався до ГУ Держземагенства у Вінницькій області із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність площею 1,7500 гектара на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 25).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 червня 2015 року № 2-608/20-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,2500 га із кадастровим номером 0520687300:01:002:0097 із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (а.с.24).

03 квітня 2019 року ОСОБА_2 звертався до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,0000 га на території Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, кадастровий номер 0522883800:02:002:0170, для ведення особистого селянського господарства. Також повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористався (а.с.33).

11 червня 2019 року ОСОБА_2 звертався із клопотанням у якому просив затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, як учаснику АТО загальною площею 2,0000 га (а.с.31).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 червня 2019 року №2-10695/15-19-СГ затверджено розроблену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства на території Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що 06 липня 2019 року ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку (а.с.18-19).

23 липня 2019 року приватним нотаріусом посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,0000 га із кадастровим номером 0522883800:02:002:0170, відповідно до якого ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 продав цю земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с.42-44). Цього ж числа ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на вказану земельну ділянку (Інформаційна довідка а.с.12-13 ).

02 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ФГ «Агро.Поділля» укладено договір оренди цієї земельної ділянки (а.с. 45-47).

Між сторонами виник спір з приводу витребування земельної ділянки від добросовісного набувача на користь власника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Частиною першої статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 14Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського в розмірі не більше 2,0 гектара.

Право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №706/1685/16-ц).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Судом встановлено, що до набуття у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170 ОСОБА_2 , на підставі безоплатної передачі земельної ділянки у власність, був власником земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 0520687300:01:002:0097 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

В свою чергу, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області приймаючи наказ не перевірило факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, при цьому порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, наслідком чого було порушено права держави, що суперечить приписам ч.4 ст.116 ЗК України.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17, власник з дотриманням вимог ст.388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Власник земельної ділянки може витребувати її у особи, яка нею лише користується на підставі правочину, укладеного із добросовісним набувачем. Адже у випадку витребування спірної земельної ділянки лише у добросовісного набувача не відбувається ефективного захисту порушеного права, оскільки поновивши своє право власності власник не зможе його реалізувати через існування іншого зареєстрованого речового права.

Подібний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст. 2, 170, 172, 326, 327, 374 ЦК України право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна та територіальним громадам, які реалізують це право через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Розпорядженням КабінетуМіністрів Українивід 12червня 2020року №707-р«Про визначенняадміністративних центрівта затвердженнятериторії територіальнихгромад Вінницькоїобласті» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області згідно з додатком. Згідно з додатком до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до переліку територіальних громад Вінницької області входить Вендичанська територіальна громада з адміністративним центром територіальної громади смт. Вендичани, до складу якої віднесена, зокрема, колишня Лучинецька сільська рада колишнього Мурованокуриловецького району.

Враховуючи вищевказані зміни до законодавства, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Лучинське є Вендичанська селищна рада.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У п. п. «а», «є» ч. 1 ст. 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 двічі скористався правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, що суперечить приписам ч.4 ст. 116 ЗК України.

Тобто, звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 діяв неправомірно, надавши неправдиву та недостовірну інформацію щодо невикористання ним права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням.

В свою чергу, приймаючи наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірило, порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади поза її волею.

Відтак, на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 червня 2019 року №2-10695/15-19-СГ, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170, безпідставно вибула із державної власності.

Судом першоїінстанції установленота неспростовано усуді апеляційноїінстанції,що ОСОБА_2 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не міг скористатися таким правом повторно. Зокрема, набув право власності на земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, в порушення передбаченого законом порядку, яку продав у подальшому добросовісному набувачу.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України протиправно отримав у власність спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння власника не за його волею, дійшов вірного висновку про те, що в даній справі підлягають застосуванню положення ст. 388 ЦК України про витребування цієї ділянки у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача та у особи, у користуванні якої фактично перебуває така земельна ділянка (передана в оренду) ФГ «Агро.Поділля», на користь територіальної громади в особі Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає,що вданому випадку підстави для представництва прокурором інтересів селищної ради відсутні, так як ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області самостійно має право звернутись до суду, апеляційний суд не погоджується із вказаними доводами з наступних підстав.

Звертаючись із позовом керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури вказав орган, в інтересах якого він звертається до суду Вендичанська селищна рада та підстави представництва: невжиття селищною радою жодних заходів, спрямованих на повернення незаконно вибулої земельної ділянки.

У ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Таким чином, законодавство передбачає обов`язкове звернення прокурора до компетентного органу перед зверненням до суду в особі такого органу.

У даній справі керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури звертався до Вендичанської селищної ради з листом від 09 червня 2023 року, в якому зазначено, що прокуратурою за результатами вивчення законності надання земельних ділянок державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Могилів-Подільського району Вінницької області встановлено порушення інтересів держави в особі Вендичанської селищної ради. Враховуючи наявність порушеного інтересу держави в особі Вендичанської селищної ради, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, керуючись ст.23 Закону України «Про прокуратуру», просив повідомити чи вживалися селищною радою заходи щодо витребування земельної ділянки в комунальну власність, в тому числі в судовому порядку, і чи будуть в подальшому вживатися заходи по витребуванню вказаної земельної ділянки на користь територіальної громади. Вказану інформацію просив надати до 28 червня 2023 року (а.с.49-50).

Вендичанська селищна рада листом від 13 червня 2023 року повідомила, що селищна рада самостійно звертатися до суду із позовом не буде через відсутність коштів на сплату судового збору, тому просила здійснити представництво її інтересів в судовому порядку (а.с.51).

Відтак, прокурором при зверненні до суду було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та в позовній заяві наведено обґрунтування на підтвердження повноважень прокурора для подання позову в інтересах Вендичанської селищної ради.

Суд першої інстанції дослідив питання представництва інтересів держави у суді прокурором та надав йому належну правову оцінку, тому апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги у цій частині.

Водночас, судом враховано зміни до законодавства, зокрема, що спірна земельна ділянка повинна витребовуватись на користь нового власника Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, так як з дня набрання чинності пунктом 24 Розділу Х«Перехідні положення»Земельного кодексуУкраїни Земельного кодексу України, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, а також те, що відповідач несе "надмірний тягар" у зв`язку із витребуванням спірного майна із його володіння, колегія суддів зазначає таке.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Суд першої інстанції врахував, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Таким чином, судом у цій справі перевірено, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Надано належну оцінку добросовісності відповідача ОСОБА_1 та додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна, у зв`язку із чим доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельною ділянкою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжного набувача ОСОБА_2 , у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

З урахуванням наведеного, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який добросовісно та оплатно набув спірну земельну ділянку, несе "надмірний тягар" у зв`язку із витребуванням спірного майна із його володіння, адже на придбання землі витрачено значні кошти та судом не вирішено питання про відновлення його прав.

Безпідставними також є доводи апеляційної скарги з приводу пропуску позовної давності.

Відхиляючи позицію відповідача в цій частині суд першої інстанції дійшов до висновку, що про порушення інтересів держави прокурору стало відомо після здійснення моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та отримання інформаційної довідки з нього 23 травня 2023 року щодо відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 0522883800:02:002:0170. Вендичанська селищна рада, яка лише з 27 травня 2021 року отримала повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, дізналася про наявні порушення з моменту отримання листа з Могилів-Подільської окружної прокуратури № 53-2797 вих-23 від 09 червня 2023 року. Відтак, позов пред`явлений в межах позовної давності.

Висновок суду першої інстанції про те, що прокурором не пропущений строк позовної давності, є обґрунтованим та апелянтом не спростований.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З цим позовом звернувся до суду керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується апелянтом, що Вендичанська селищна рада лише з 27 травня 2021 року отримала повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту.

Про вищевказані порушення вимог земельного законодавства Могилів-Подільській окружній прокуратурі стало відомо після здійснення моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та отримання інформаційних довідок з нього 09 червня 2023 року.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначаючи в апеляційній скарзі ряд постанов Верховного Суду ОСОБА_1 не проектує їх на обставини даної справи.

Посилання апелянта на ту обставину, що при розгляді справи суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 920/1/18 та від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18, колегія суддів вважає неприйнятними та відхиляє, оскільки висновки Верховного Суду у справах на які посилається ОСОБА_1 , містять обставини, відмінні від тих, які викладені в позовній заяві у даній справі, зокрема, ні за змістом спірних правовідносин, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями дана справа не є подібною до справ, на які посилається скаржник.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Залокоцької Вікторії Дживанівни залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета