Постанова

від 22.05.2024 по справі 127/1876/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/1876/23

Провадження № 22-ц/801/777/2024

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 рокуСправа № 127/1876/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоКовальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Громадської організації «Товариство сприяння обороні України», про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та невиплачені лікарняні,

за апеляційною скаргою Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 29 січня 2024 року у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складання його повного тексту 05 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та невиплачені лікарняні.

Позов мотивований тим, що з 24 квітня 2017 року позивач перебувала у трудових відносинах з Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України.Робоче місце позивача знаходилось за адресою: вул. Визволення, буд. 2, каб. 213, м. Вінниця.

27 серпня 2021 року відповідачем укладено із ОСОБА_1 трудовий договір про дистанційну роботу.

21 вересня 2021 року засновником Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України Громадською організацією «Товариство сприяння обороні України» прийнято рішення про ліквідацію вказаної обласної організації.

30 вересня 2021 року головою ліквідаційної комісії Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України Гончаренком І.В. видано наказ №2, яким дистанційний режим роботи ОСОБА_1 скасовано, а її робоче місце визначено за адресою: вул. Чехова, 11, каб. 218, м. Вінниця.

19 жовтня 2021 року позивач звернулась зі скаргою дії відповідача до Начальника Управління Держпраці у Вінницькій області. 07 грудня 2021 року на адресу позивача надійшла відповідь від Управління Держпраці у Вінницькій області, в якій зазначено, що відповідач створював перешкоди інспектору праці та не надав документи, необхідні для здійснення заходу державного контролю, в зв`язку з чим інспектором праці передані матеріали для вирішення питання щодо застосування фінансової санкції стосовно Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.

26 жовтня 2021 року, не маючи можливості продовжувати роботу за новою адресою, позивач направила заяву голові ліквідаційної комісії відповідача про звільнення. Однак листом від 29 жовтня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення було відмовлено. Невизначеність цієї ситуації призвела до погіршення стану здоров`я позивача, внаслідок чого вона була вимушена проходити тривале лікування.

В подальшому, з метою захисту своїх порушених прав, представником позивача на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з метою отримання інформації щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, а також заборгованості по виплаті компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та додаткової соціальної відпустки одинокій матері.

15 липня 2022 року позивач повторно направила відповідачу заяву про звільнення за згодою сторін з 25 липня 2022 року, на яку відповідь не отримала та чи було її звільнено невідомо. З наказом про звільнення позивача не ознайомлено, ОСОБА_1 не відомо чи він взагалі виданий.

27 липня 2022 року на адресу представника позивача надійшов лист від представника відповідача, в якому зазначено, що виплата боргу з заборгованості по заробітній платі та іншим виплатам не проведена, оскільки відповідач не має розрахунків належних до виплати сум, а тому просив надати розрахунки і направити їх на електронну адресу члену ліквідаційної комісії ОСОБА_3 на зазначену в листі адресу.

01 серпня 2022 року на адресу члена ліквідаційної комісії ОСОБА_3 було направлено лист з реквізитами та розрахунками позивача.

02 серпня 2022 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 3 795,01 грн. з призначенням платежу: розрахування при звільненні.

З метою з`ясування складової виплати, що надійшла позивачу, на електронну адресу відповідача було направлено повторно лист від 08 серпня 2022 року, відповідь на який так і не надійшла.

04 січня 2023 року на електронну адресу представника відповідача було направлено повторно лист з проханням надати складові виплати.

Відповідно до розрахунків, наведених позивачем, борг відповідача перед позивачем становить 191 857,60 грн, з яких: 144 641,83 грн - заборгованість по заробітній платі на момент звільнення; 45 467,60 грн. - компенсація за невикористану відпустку; 1 748,17 грн. - невиплачені лікарняні за рахунок підприємства.

Пославшись на викладені обставини, позивач просила стягнути із відповідача на її користь вказаний розмір коштів.

15 серпня 2023 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Громадську організацію «Товариство сприяння обороні України».

11 жовтня 2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто зВінницької обласноїорганізації Товариствасприяння обороніУкраїни накористь ОСОБА_1 151293,89грн.,з яких:104078,12грн.- заборгованістьз нарахованої,але невиплаченої заробітноїплати призвільненні заперіод з01вересня 2021року по02серпня 2022року,45467,60грн.-компенсації заневикористану відпустку,1748,17грн.-невиплачених лікарняних. Стягнуто з Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України на користь держави 1 512,19 грн. судового збору.

13 грудня 2023 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2023 року скасовано, а справа призначена до розгляду в спрощеному позовному провадженні з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов.

29січня 2024року рішеннямВінницького міськогосуду Вінницькоїобласті зазначений позов задоволено частково. Стягнуто з Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України на користь ОСОБА_1 151 293,89 грн., з яких: 104 078,12 грн. - заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні за період з 01 вересня 2021 року по 02 серпня 2022 року, 45 467,60 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 1 748,17 грн. - невиплачених лікарняних. Стягнуто з Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України на користь держави 1 512,19 грн. судового збору.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволення позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, представник Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України подав апеляційну скаргу, у якій просить в цій частині рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні такої вимоги позову. Зокрема скаржник посилається на те, що табелі обліку робочого часу працівників Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України за період із 01 жовтня 2021 року по 02 серпня 2022 року свідчать про те, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі; в ході розгляду справи позивачем не було надано доказів того, що вона у спірний період виконувала роботу відповідно до її посадових обов`язків.

Уподаному наапеляційну скаргувідзиві представникпозивача адвокат МишковськаТ.М.зазначила,що оскаржуванев цій частинірішення вважає законнимта обґрунтованим,а томупросить апеляційнийсуд залишитиапеляційну скаргубез задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції в оскаржуванійчастині -без змін.У ньомувона вказуєна те,що табелі обліку робочого часу не є належними та допустимим доказами, адже вони невідомо коли складені та залежать від волі відповідача; відповідачем не складено актів, які б підтверджували факт відсутності позивача на роботі та не виконання нею своїх обов`язків; позивач не була звільнена через прогул, а тому заробітна плата її повинна була нараховуватись та виплачуватись.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду в оскаржуваній частині цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що27 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України укладено трудовий договір про дистанційну роботу, згідно якого роботодавець прийняв працівника до виконання такої роботи/зайняття такої посади: головний бухгалтер Вінницької ОО ТСО України (а. с. 5-7).

21 вересня 2021 року внесено рішення засновників щодо припинення юридичної особи Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України, що слідує із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 142-145).

30 вересня 2021 року головою ліквідаційної комісії Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України Гончаренком І.В. видано наказ №2, яким робоче місце всіх працівників Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України визначено за адресою: вул. Чехова, 11, каб. 218, м. Вінниця (а. с. 146-147).

29 жовтня 2021 року Голова ліквідаційної комісії Гончаренко І.В. проінформував ОСОБА_1 про те, що відповідачем 29 жовтня 2021 року отримано лист від ОСОБА_1 із заявою по звільнення з займаної посади з 26 жовтня 2021 року (заява датована та відправлена поштою 26 жовтня 2021 року), однак звільнення ОСОБА_4 з 26 жовтня 2021 року є неможливим через несвоєчасне направлення нею заяви про звільнення та неможливістю 29 жовтня 2021 року видати наказ про її звільнення з 26 жовтня 2021 року (а. с. 15).

07 грудня 2021 року Управління Держпраці у Вінницькій області надало відповідь №02-Д791/09-119 на звернення ОСОБА_1 про те, що ним було розглянуто її звернення щодо можливих порушень законодавства про працю Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України. Інспектором праці здійснено спробу проведення заходу державного контролю. На письмову вимогу про надання документів, роботодавцем надано частково документи, що унеможливлює вивчення поставленого ОСОБА_1 питання і проведення перевірки. За результатами спроби проведення перевірки складено акт про неможливість проведення заходу державного контролю. Їй повідомлено, що за створення перешкоди діяльності державному інспектору праці шляхом не надання документів необхідних для здійснення заходу державного контролю, передбачена відповідальність за абз. 7 ст. 265 КЗпП у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати. Наразі вирішується питання щодо накладення фінансової санкції стосовно Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (а. с. 16).

13 липня 2022 року Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України надано відповідь на адвокатський запит представника позивача від 27 червня 2023 року, зокрема повідомлено, що Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України не має інформації про суми, належні кожному працівнику при звільненні через те, що головний бухгалтер ОСОБА_1 відповідних розрахунків не робила і не надала. Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України готова розрахуватись із працівникам в повному обсязі як тільки будуть надані розрахунки належних до виплати сум. Станом на 13 липня 2022 року жодної інформації до Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України щодо сум, належних до виплати, не надійшло. Проінформовано про те, що Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України готова здійснити розрахунок із усіма довірителями адвоката Мишковської Т.М., одним із яких є ОСОБА_1 , щодо виплат, які належать працівника при звільненні в добровільному, позасудовому порядку, як тільки буде надано відомості про суми, що були належні їм до виплати. Також повідомлено, що у разі ненадходження такої інформації до 31 липня 2022 року Вінницька обласна організація Товариства сприяння обороні України здійснить відповідні розрахунки, виходячи з мінімальної заробітної плати, і сплатить їх наручно. Про можливість отримання коштів буде проінформовано письмово (а. с. 18).

15 липня 2022 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України із заявою про звільнення, у якій просила звільнити її з 25 липня 2022 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказану заяву було направлено Вінницькій обласній організації Товариства сприяння обороні України за адресою: вул. Визволення, буд. 2, м. Вінниця, а також Громадській організації «Товариство сприяння обороні України» за адресою: просп. Перемоги, 52/2, м. Київ (а. с. 23- 25).

01 серпня 2022 року представник позивача у своєму листі повідомив відповідача про володіння Вінницькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України усіма необхідними вихідними даними для нарахування належних до виплати коштів кожному працівникові з огляду на те, що інспектором кадрів ОСОБА_5 05 жовтня 2021 року та 11 жовтня 2021 року відповідно до актів прийому передачі було передано відповідачеві особові справи, трудові книжки та картки П-2 всіх працівників, накази з статутної діяльності, які містять затверджені штатні розписи з посадовими окладами, накази по особовому складу та відпустки в період з 2013 року по 2021 рік. Представник позивача зазначила, що повідомлення про перебування на лікарняних, зокрема, ОСОБА_1 надходить в кабінет страховика (Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України) на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Також надано розрахунки щодо виплат та реквізити рахунків (а. с. 19).

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 (IBAN НОМЕР_1 ) за період з 01 вересня 2021 року по 16 січня 2023 року їй здійснювалося нарахування, зокрема: 03 вересня 2021 року у розмірі 8 288,12 грн. - заробітна плата за серпень 2021 року; 20 вересня 2021 року у розмірі 5 143,95 грн. - аванс за вересень 2021 року; 02 серпня 2022 року у розмірі 3 795,01 грн. - розрахування при звільненні за липень 2022 року (а. с. 37-52).

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 по заробітній платі становить 148 436,84 грн. (а .с. 28-29).

У табелях обліку робочого часу Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України за період з вересня 2021 року по серпень 2022 року відображено інформаціюпро відсутністьпозивача наробочому місціу спірномуперіоді (а. с. 149-162).

Задовольняючи позов частково, а саме - вимогу про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 104 078,12 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не була звільнена відповідачем з роботи за прогули, а тому заробітна плата їй повинна була нараховуватись та своєчасно виплачуватись; відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці та не виконувала посадові обов`язки, зокрема ним не складено актів, які б підтвердили факт відсутності позивача на роботі та не виконання нею своїх обов`язків.

Однак із таким висновком суду неможливо погодитись з огляду на таке.

Статтею 2 КЗпП Українипередбачено право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівника не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 21 КЗпП Українивизначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Тобто умовою нарахування і виплати заробітної плати є виконання працівником роботи, передбаченої трудовим договором.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Табель обліку робочого часу - це форма первинної облікової документації та документ, необхідний для практичної роботи. Табель потрібен для обліку використання робочого часу працівників, а також для контролю над дотриманням установленого режиму роботи, розрахунків із працівниками по заробітній платі та отримання інформації про відпрацьований час.

У листі Міністерства праці та соціальної політики №140/13/116-10 від 13 травня 2010 року «Про роз`яснення деяких питань законодавства» зазначено, що ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року N 489 ( v0489202-08 ) «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т.ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Враховуючи вищезазначене, ведення табеля обліку використання робочого часу для підприємств з невеликою чисельністю також є обов`язковим.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

З урахуваннямнаведеного,колегія суддівдійшла висновку,що судпершої інстанціїне звернувувагу нате,що умовоюнарахування івиплати заробітноїплати євиконання працівникомроботи,передбаченої трудовимдоговором,матеріали справидоказів напідтвердження такихобставини немістять,натомість містятьтабелі облікуробочого часупрацівників Вінницької обласноїорганізації Товариствасприяння обороніУкраїни за період з вересня 2021 року по серпень 2022 року, з яких видно, що ОСОБА_4 не працювала жодного дня, що в свою чергу виключає можливість стягнення на її користь заробітної плати за вказаний період.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 138/529/17 та від 04 грудня 2019 року у справі № 221/4313/18, яка враховується апеляційним судом у силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Факт існування між позивачем та відповідачем трудових відносин не може бути безумовною підставою для нарахування та виплати саме заробітної плати за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 К3пП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги відповідача заслуговують на увагу.

За ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставівикладеного апеляційнийсуд дійшоввисновку,що рішеннясуду першоїінстанції воскаржуваній частині в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимоги позову про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяпозивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. Закону України «Про судовий збір»).

За ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом у листопаді 2022 року, ціну якого визначила у 191 857, 60 грн., а тому судовий збір, який підлягав сплаті за подання позову становив 1 відсоток ціни позову, тобто 1 918, 57 грн., однак ОСОБА_4 була звільнена від сплати судового збору на підставі вказаної норми Закону України «Про судовий збір».

Ураховуючи, що на користь позивача із відповідача підлягає стягненню лише 45 467,60 грн. в якості компенсації за невикористану відпустку та 1 748,17 грн. в якості невиплачених лікарняних, тобто усього 47 215, 77 грн., тому апеляційний суд вважає за необхідне указане рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат щодо судового збору за подачу позову змінити, зокрема зменшити стягнутий судом із відповідача на користь позивача судовий збір за подачу позову із 1 512,19 грн. до 471 грн.

За таких обставин, у зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає, що судові витрати Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 561,18 грн. слід компенсувати за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду в іншій частині не оскаржувалось, а тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України не переглядалось.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України задовольнити, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2024 року в частині вирішення вимоги позову ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні такої вимоги позову відмовити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2024 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат щодо судового збору за подачу позову змінити.

Зменшити розмір стягнутого судового збору за подачу позову із Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (код ЄДРПОУ 02725256) на користь держави із 1 512,19 грн. до 471 грн.

В решті указане рішення суду залишити без змін.

Компенсувати Вінницькій обласній організації Товариства сприяння обороні України (код ЄДРПОУ 02725256) 1 561,18 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді Т. Б. Сало

Т. М. Шемета