Рішення

від 01.05.2024 по справі 914/3299/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2024 Справа № 914/3299/23

за позовом: Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача Приватного підприємства «Ярина Плюс», м.Львів

про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: м.Львів, вул.Кульпарківська, 158, шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871)

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від позивача: Попович Я.Д. - представник

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівської міської ради до Приватного підприємства «Ярина Плюс» про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871).

Ухвалою суду від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 13.12.2023.

27.11.2023, за вх.№28899/23, через систему «Електронний суд» від представника позивача поступила заява про вступ у справу як представника. Судом надано представнику доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд».

Ухвалою суду від 13.12.2023 підготовче засідання відкладено на 10.01.2024.

10.01.2024, за вх.№818/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання від 09.01.2024 про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження.

10.01.2024, за вх.№868/24, через систему «Електронний суд» від представника позивача поступило клопотання про відкладення ( перенесення) розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.01.2024 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 07.02.2024.

07.02.2024, за вх.№3630/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з із зайнятістю представника в іншій справі.

Ухвалою від 07.02.2024 судом повідомлено відповідача про відкладення розгляду справи на 21.02.2024.

Ухвалою суду від 21.02.2024 закрито підготовчого провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 20.03.2024.

21.02.2024, за вх.№5104/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження.

В судовому засіданні 20.03.2024 судом оголошено перерву до 03.04.2024.

20.03.2024, за вх.№7839/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступив відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 03.04.2024 судом оголошено перерву до 01.05.2024.

Ухвалою суду від 03.04.2024 у задоволенні заяви Приватного підприємства «Ярина Плюс» про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено та відзив Приватного підприємства «Ярина Плюс» на позовну заяву залишено без розгляду.

01.05.2024, за вх.№11764/24, через систему «Електронний суд» від відповідача (директора) поступило клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження.

01.05.2024, за вх.№11765/24, через систему «Електронний суд» від представника відповідача поступило клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату та час.

Розглянувши клопотання відповідача та представника відповідача про відкладення розгляду справи, дослідивши матеріали справи, а також з`ясувавши думку представника позивача, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства, передбачених нормою статті 2 ГПК України, основною умовою для якого є неможливість вирішення господарського спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Статтею 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до частин 1, 3 якої, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Водночас відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Однак у даному разі, посилання представника позивача у поданому клопотанні на неможливість прибуття у судове засідання у зв`язку з погіршенням стану здоров`я (яке не підтверджене жодними доказами), не має безумовним наслідком відкладення розгляду справи. При цьому в силу наведених вище законодавчих положень, сторона у справі не позбавлена права мати декілька представників з метою забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового розгляду.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010 р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005 р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006 р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 р. та інші).

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, неявка представника відповідача в судове засідання на 01.05.2024 не перешкоджає розгляду справи по суті. Зважаючи, що обставини на яких ґрунтується клопотання про відкладення розгляду справи не підтверджене належними доказами і, що неможливість забезпечення явки представника відповідача в судове засідання не має безумовним наслідком відкладення розгляду справи, враховуючи заперечення повноважного представника позивача проти відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 01.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Позиція позивача.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що за Приватним підприємством Ярина Плюс без належних правових підстав зареєстровано право власності на нежитлове приміщення під літ. Б-1 загальною площею 68,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , чим порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, яка позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою за вищевказаною адресою.

На переконання позивача, підставою набуття відповідачем права власності на вказане приміщення є договір купівлі-продажу від 22.05.2009 № 1042 між приватним підприємством Мотор та приватним підприємством Ярина Плюс, проте відповідач, як власник об?єкта, не звертався до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об?єкт, що був предметом купівлі-продажу.

Позивач стверджує, що первинно, право власності на об?єкт на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) було зареєстровано 26.11.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, однак постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 було скасовано.

Відтак, беручи до уваги, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202 скасовано, позивач вважає, що були відсутні належні та такі, що передбачені чинним законодавством документи, необхідні для оформлення права власності на будівлю літ. Б-1 загальною площею 101,8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , що в подальшому повинно було б слугувати перешкодою для реєстрації права власності на вказаний об?єкт за Приватним підприємством Мотор та в подальшому за Приватним підприємством Ярина Плюс.

Інформація про відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відтак, наявні підстави для знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення з припиненням права власності ПП Ярина Плюс.

Отже, враховуючи наведене, позивач просить суд усунути перешкоди у розпорядження земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення літ. «Б-1» загальною площею 68,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення літ. «Б-1» загальною площею 68,7 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25559871) та судові витрати покласти на відповідача.

Позиція відповідача.

Суд зазначає, що 20.03.2024 за вх.№ 7839/24, відповідачем було подано відзив на позовну заяву із клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

Представниця відповідача наголосила на тому, що позовну заяву з додатками відповідач не отримував, оскільки позовна заява була надіслана на АДРЕСА_2 .

Розглянувши подане клопотання, суд зазначив, що позовна заява у даній справі позивачем скеровувалась відповідачу за адресою, зазначеною у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи. Також суд наголосив на тому, що заяви про зміну відповідачем місцезнаходження, на адресу суду в процесі розгляду справи не надходили та на всіх клопотаннях, які були поданні, відповідач зазначав ту адресу, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_3 .

Також, суд наголосив на тому, що відповідач фактично був обізнаним з 13.11.2023 р. про відкриття провадження у справі, а відтак і про строки для подання відзиву у встановлений п`ятнадцятиденний строк, оскільки останнім були поданні заяви від 13.12.2023, 10.01.2024, 07.02.2024, 21.02.2024 про відкладення чи перенесення розгляду справи.

Відтак, судом у задоволенні заяви Приватного підприємства «Ярина Плюс» про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено та відзив на позовну заяву залишено без розгляду.

Отже, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Відповідач забезпечив в засідання 03.04.2024 явку повноважного представника, який в усні формі позовні вимоги заперечив та просив у позові відмовити повністю.

Обставини справи.

На виконання наказу департаменту містобудування від 07.06.2023 №162 спеціалістами управління державного контролю за використаннят та охороною земель, за участю управління архітектури та урбаністики проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами чого складений акт від 25.06.2023 №272, у якому зафіксовано, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться в межах функціональної зони Ж-3-зона багатоповерхової житлової забудови.

За результатами обстеження вказаної земельної ділянки встановлено, що ПП «Ярина Плюс» фактично використовую земельну ділянку орієнтовною площею 0,0065 га для обслуговування торгового павільйону на АДРЕСА_1 , за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

До зазначеного акту обстеження долучено план-схему земельної ділянки та матеріали фотофіксації.

Згідно з листом Управління архітектури та урбаністики від 09.06.2023 року №4-2401-7791, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва) на АДРЕСА_1 не надавались.

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 31.05.2023 року №4-0006-7262, згідно з даними з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва документи щодо виконання будівельних робіт на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , що були б зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю-відсутні.

Однак, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,7 кв.м.

Вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам.

Первинно, право власності на об`єкт по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) було зареєстровано 26.11.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 року у справі №19/202.

Відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 по справі 19/202 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 68,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 68,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі №19/202 апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі №19/202 касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з доповненням до неї залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 у справі №19/202 залишено без змін.

26.11.2008р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» було проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ФОП ОСОБА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008р. у справі №19/202, скасованого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009р.

Як стало відомо позивачу з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 24.02.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано за Приватним підприємством «Мотор» право власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,7, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер майна: 25559871).

Згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності не нерухоме майно, реєстрація права власності за Приватним підприємством «Мотор» відбулася на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Мотор», реєстраційний №92 від 30.01.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною.

У подальшому, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 17.06.2009р.було проведено реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Ярина Плюс».

Право власності зареєстровано за Приватним підприємством «Ярина Плюс» унаслідок укладення договору купівлі-продажу між Приватним підприємством «Мотор» та Приватним підприємством «Ярина Плюс», реєстраційний №1042 від 22.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Тарасом Львовичем.

Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу №1042 від 22.05.2009 року, Приватне підприємство «Мотор» продало, а Приватне підприємство «Ярина Плюс» придбало нежитлове приміщення під літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 68,7 кв.м.

На даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна така інформація: реєстрація права власності на нежитлове приміщення в плані під літ. «Б-1» загальною площею 68,7 кв.м. за Приватним підприємством «Ярина Плюс» на вул. Кульпарківській,158 (реєстраційний номер майна 25559871).

Позивач зазначає, що Приватне підприємство «Ярина Плюс» не зверталося до Львівської міської ради та її виконавчих органів з проханням оформлення права користування/власності на земельну ділянку на якій розміщено об`єкт, що був предметом купівлі-продажу.

Оцінка суду.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю.

Отже, виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Львова територіальній громаді міста з визначенням її власником Львівської міської ради.

Органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема, нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу (п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Львівська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки) виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

26.11.2008 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було проведено реєстрацію права власності на нежитлове приміщення загальною площею 68,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202. В подальшому вказане рішення було скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009, яка залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2009.

Відтак, беручи до уваги, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі №19/202 скасовано, можна прийти до висновку про відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 належних та передбачених чинним законодавством документів, необхідних для оформлення права власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 68,7 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що, в подальшому, повинно було б слугувати перешкодою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт за Приватним підприємством «Мотор» та, в подальшому, за Приватним підприємством «Ярина Плюс».

Станом на даний час у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна наступна інформація: реєстрація права власності на нежитлову будівлю в плані під літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м за Приватним підприємством «Ярина Плюс» на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25559871).

Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно на АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Спірна земельна ділянка у власність чи користування відповідачу та будь-якій іншій особі не надавалась.

Інформація про відсутність належним чином оформленого права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 підтверджується також листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради №4-2403-9673 від 20.07.2023.

Відповідно до вказаного листа, Львівською міською радою рішення (ухвали) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення площею 68,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25559871) в управлінні земельних ресурсів відсутні. Одночасно повідомлено, що інформація стосовно підготовки проектів ухвал Львівської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 25559871) в управлінні земельних ресурсів відсутня.

Згідно статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до висновків Верховного Суду, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020р. у справі № 680/214/16-ц).

Згідно положень статей 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно пп.6 п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відтак, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Як встановлено судом вище, цивільно-правові угоди щодо спірної земельної ділянки між міською радою та фізичними або юридичними особами не укладались.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні, що свідчить про самовільне її зайняття.

Оскільки спірне нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, та за відсутності доказів того, що спірне нерухоме майно в установленому законом порядку введено в експлуатацію, вказане свідчить про відсутність правових підстав вважати, що відповідач набув право власності на нього. Відтак, об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

Щодо належності способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (стаття 152 Земельного кодексу України).

Згідно ч.2 ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Відповідно до стаття 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки

Суд також звертає увагу, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення наведеного об`єкту нерухомості, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва, як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

У відповідності до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема, земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

У відповідності до ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.2 ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Як визначено у пункті б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав .

Відтак, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом, як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

З врахуванням того, що зазначений об`єкт (нежитлове приміщення, загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ) збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Львівська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Власник має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна. Відповідачем набуто усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі №755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

Поряд з цим, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

За наведеного вище, державна реєстрація права власності за відповідачем на спірну нежитлову будівлю, здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до Закону Україну «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019, який набрав чинності 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 вищеназваного Закону (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Беручи до уваги вищенаведене, з метою усунення перешкод Львівській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном - земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: на нежитлове приміщення, загальною площею 68,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 25559871).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ

1.Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самовільно збудованого нежитлового приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871) з припиненням права власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» (ідентифікаційний код 36462378) на нежитлове приміщення літ. «Б-1», загальною площею 68,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 25559871).

3. Стягнути з Приватного підприємства «Ярина Плюс», 79049, м. Львів, вул. Коломийська, 16 (ідентифікаційний код 36462378) на користь Львівської міської ради, 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1 (ідентифікаційний код 04055896) 5 368,00 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили..

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 17.05.2024.

СуддяКітаєва С.Б.