Рішення

від 22.05.2024 по справі 916/1211/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1211/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК"

про стягнення 190183,77 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК" про стягнення 190183,77 грн штрафних санкцій за договором від 15.02.2022 № 4600005718 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів).

Ухвалою від 25.03.2024 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву 15 днів з моменту отримання ухвали.

Відповідач отримав ухвалу 26.03.2024 в електронному кабінеті відповідно довідки.

01.04.2024 представник відповідача - адвокат Корміч С.В. подала через підсистему Електронний суд заяву про надання доступу до електронної справи.

02.04.2024, у встановлений строк, через підсистему Електронний суд відповідач подав відзив, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.

05.04.2024 через підсистему Електронний суд позивач подав відповідь на відзив, якою наполягає на задоволенні позову.

10.04.2024 відповідач подав заперечення.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

29 грудня 2021 року на сайті Prozorro Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системі і України» опублікував оголошення про проведення процедури публічної закупівлі №UA-2021-12-29-011342-c, переможцем якої став ТОВ НАВІТРЕК.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системі і України» (Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК" (Відповідач, Постачальник) 15.02.2022 укладено Договір № 4600005718 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник передає у власність Покупцю навігаційні прилади (GPS-трекери) (надалі - Товар), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору, а Покупець приймає і сплачує їх вартість.

Найменування, кількість товару, ціна, строк поставки, місце поставки та інші умови зазначаються в специфікації (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 748755 грн, в т.ч. ПДВ 124792,50 грн.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений в п. 15 договору.

Покупець зобов`язаний оплатити товар не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки (п. 4.2).

Відповідно до п. 5.3 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP Поставка зі сплатою мита ІНКОТЕРМС 2010 з урахуванням п. 5.1 договору.

Згідно з п. 5.1 постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки, про що сторони складають додаткову угоду.

Відповідно до специфікації (додаток 1 до договору), яка підписана сторонами, постачальник мав поставити товар - термінал контролю руху транспортних засобів "Navitrack GSTM32V1 протягом 90 календарних днів з дати укладення договору, місце поставки - м. Боярка Київської області вул. Маяковського 49. У додатку 2 до договору Технічні та якісні показники товару, який підписаний сторонами, зазначено - антена GPS зовнішня.

Таким чином, останнім днем для поставки товару був 16.05.2022.

Позивач зазначає, що ні до 16.05.2022 ні на час подання позову товар так і не поставлений йому відповідачем, через що він просить стягнути 190183,77 грн штрафних санкцій.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, поставку якого прострочено або недопоставлено, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути 137770,92 грн пені за період з 17.05.2022 по 16.11.2022 та 52412,85 грн 7% штрафу.

Позивач зазначає, що листом від 02.09.2022 (а.с. 27) він просив відповідача виконати умови договору і поставити товар. Цей лист складений вже після закінчення строку договору - тобто після 01.08.2022. До того ж, доказів надіслання цього листа суду не надано.

Позивач надіслав відповідачу відповідно до опису вкладення та поштової накладної 02.01.2024 претензію № 2 про необхідність сплати 190183,77 грн штрафних санкцій (а.с. 28-30).

Відповідач не заперечує отримання претензії від 02.01.2024. Також ним надано до матеріалів справи його відповідь від 10.01.2024 № 2 на претензію з електронним підписом керівника.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.12.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01 серпня 2022 р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Закінчення терміну (строку) дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків , взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.12.2.).

Відповідач посилається на те, що 11.03.2022 та повторно 12.07.2022 він направив на електронну пошту позивача лист № 41 від 11.03.2022, у якому запропонував без збільшення вартості договору замість терміналів контролю руху транспортних засобів з внутрішньою антеною поставити такі самі термінали з зовнішньою антеною.

Однак, умовами укладеного між сторонами договору і так було передбачено поставку терміналів саме з зовнішньою антеною.

Позивач зазначає, що не отримував таких листів.

В розділі 13 сторони узгодили порядок здійснення електронного документообігу за договором та відповідні дефініції. Відповідно до п.13.1. сторони домовилися про те, що з метою виконання умов договору будуть здійснювати обмін документами, як електронними документами у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» . Під «обміном електронними документами» сторони розуміють їх створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, підписання, використання тощо за допомогою Системи електронного документообігу, що визначена у п. 13.6. договору.

Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа ( п.13.2.) .

У п.13.3. сторони встановили, що до електронних документів, обмін якими сторони зобов`язані здійснювати за допомогою Системи електронного документообігу, що визначена у п. 13.6. договору, вони відносять первинні (бухгалтерські) документи (рахунок на оплату / рахунок-фактура, акт звірки взаєморозрахунків, акти виконаних робіт, наданих послуг тощо), а також будь-які інші документи, необхідні для виконання договору та/або які створюються у процесі його виконання.

Згідно до п.13.4. кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (п.13.5.).

У п.13.6. сторони домовились здійснювати обмін електронними документами, у тому числі створювати, пересилати та підписувати електронні документи, із застосуванням визначеної у цьому пункті договору системи, яка забезпечує обмін електронними документами (далі - Система електронного документообігу): комп`ютерна програма «Система зовнішнього обігу електронних документів «DEALS», та відповідно до положень Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

У п.13.7. сторони домовилися, що створення електронного документа завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої на підписання такого документа особи (далі КЕП). При цьому КЕП прирівнюється до власноручного підпису, якщо: - КЕП підтверджено з використанням кваліфікованого сертифіката відкритого ключа; - під час перевірки використовувався кваліфікований сертифікат відкритого ключа, чинний на момент накладення КЕП; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Згідно до п.13.8. КЕП може завірятися електронною печаткою, а електронний документ є дійсним як за умови його скріплення електронною печаткою, так і за умови не скріплення електронною печаткою.

У п.13.9. сторони погодили, що первинний електронний документ (акт виконаних робіт/наданих послуг, видаткова накладна тощо) складається в момент здійснення господарської операції. Дата складання, зазначена як обов`язковий реквізит в первинному електронному документі, вважається датою належним чином оформленого первинного документа для цілей бухгалтерського та податкового обліку, за умови його підписання стороною, яка отримала цей електронний документ. Датою виникнення податкового зобов`язання з ПДВ та складання податкової накладної буде вважатися дата складання первинного документа, який містить відомості про господарську операцію, незалежно від дати накладання сторонами КЕП.

Відповідно до п.13.10. у випадку коли у договорі не встановлено строків підписання конкретного електронного документа, сторони погодили, що строк підписання такого документа у порядку, визначеному договором, становить 5 (п`ять) робочих днів з дати отримання електронного документа. У разі не підписання стороною електронного документа у строки, визначені відповідно до цього пункту договору, та ненадання мотивованої відмови у такий строк, електронний документ вважається підписаним такою стороною без зауважень. Мотивована відмова від підписання електронного документа надсилається через Систему електронного документообігу з використанням механізму відхилення електронного документа.

Згідно до п.13.11. момент отримання електронного документа стороною фіксується Системою електронного документообігу шляхом присвоєння такому електронному документу відповідного статусу, що дозволяє стороні яка його отримала, прийняти і підписати електронний документ або ж відхилити його із зазначенням відповідних зауважень та надіслати мотивовану відмову від підписання цього електронного документу.

У п.13.12. сторони домовилися, що електронний документ, підписаний КЕП та відправлений за допомогою Системи електронного документообігу, має юридичну силу, породжує права та обов`язки для сторін, може бути представлений до суду як належний доказ та визнається рівнозначним документу на паперовому носієві.

Відповідно до п.13.13. підтвердження передачі електронних документів (відправлення, отримання тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного приймання-передачі таких документів уповноваженими представниками сторін і не вимагає додаткового доказування.

Згідно до п.13.14. сторони підтверджують, що всі КЕП, які використовуються ними для підписання електронних документів, належать їх уповноваженим представникам, та неправомірне чи помилкове накладання КЕП на електронний документ однією зі сторін не може бути підставою, для невизнання/оспорювання/невиконання нею таких підписаних електронних документів, що відправлені іншій стороні за допомогою Системи електронного документообігу. Усі ризики негативних наслідків неправомірного/помилкового накладання КЕП на електронний документ стороною покладаються на цю сторону.

Відповідно до п.13.15. у разі наявності створених ідентичних за документарною інформацією та реквізитами електронного документа та документа на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. У разі наявності розбіжностей за документарною інформацією або за реквізитами в електронному документі та в документі на папері, електронний документ має переважну силу.

В розділі 14 сторони погодили інші умови договору, зокрема що будь-які повідомлення за цим договором мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і направлені іншій стороні на її адресу, зазначену в розділі 15 договору, рекомендованим або цінним листом (з описом вкладення) з повідомленням про вручення або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або на електронну адресу , зазначену в п.14.12.цього договору (п.14.9.).

У п.14.12. сторони узгодили, що для надіслання повідомлення електронною поштою у випадках, передбачених цим договором, використовуються такі електронні адреси сторін: 14.12.1. електронна адреса покупця: duboriz-op@tsoua.com.(п.14.12.1.); електронна адреса постачальника : chsn@navitrack.com.ua ( п.14.12.2.)

Однак, відповідач не надав доказів, того що він направляв лист № 41 від 11.03.2022 у передбачений договором поставки спосіб - поштою або на електронну пошту зазначену в п. 14.12.1 та з електронним підписом, як це вимагається умовами договору та чинного законодавства.

Крім того, відповідач надав до справи лист до позивача від 16.08.2022 № 74, яким він просив розірвати договір відповідно до ст. 652 ЦК України оскільки істотно змінились обставини, які відповідач на момент укладення договору передбачити не міг - воєнний стан в країні, інфляція, зростання курсу долара, що вриває на собівартість терміналів, оскільки вони виробляються з використанням імпортних комплектуючих.

Однак, відповідач також не надав суду доказів надіслання цього листа у передбачений договором спосіб, як зазначено вище.

До того ж, цей лист складений вже після закінчення строку договору, тобто вже після 01.08.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 910/16750/18.

Так, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Листом від 05.03.2022 № ТОВВИХ-22-2684 позивач повідомив відповідача, що між сторонами є договірні відносини, але з 24 лютого 2022 року настали обставини непереборної сили (введено воєнний стан), що унеможливлюють виконання товариством зобов`язань, на підтвердження яких до листа додано лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02-0-7.1.

В цьому листі ТПП зазначила для всіх, кого стосується, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації що стало підставою для введення воєнного стану із 5 год 30 хв. 24.02.2022 відповідно до Указу Президента від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарювання по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Листом від 10.03.2022 №ТОВВИХ-22-2723 позивач повідомив відповідача, що у зв`язку із введенням воєнного стану позивач може прийняти товар за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) на своїх складах за наступними адресами:

-Іванофранківська область, с. Похівка Богородчанського району, урочище У гаю № 1,

-Львівська область, м. Бібрка Перемишлянського району вул. Глібовецька 6,

-- Закарпатська область, с. Часлівці Ужгородського району, вул. Ратівецька 5.

У разі згоди здійснити поставку за однією із цих адрес, позивач просив відповідача поінформувати товариство про строки та обране місце поставки.

Відповідач не надав відповіді на цю пропозицію щодо зміни місця поставки.

Сторони не укладали додаткову угоду про зміну місця поставки відповідно до п. 5.1 договору.

Відповідач посилається на те, що отримавши листи позивача від 05.03.2022 та від 10.03.2022 він розцінив їх як повідомлення позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань щодо прийняття товару в місці поставки, передбаченому договором м. Боярка Київської області через форс-мажорні обставини - воєнний стан.

Позивач посилається на те, що сторонами не було дотримано умов договору щодо форс-мажорних обставин, а наявність форс мажорних обставин у вигляді воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для звільнення від виконання зобов`язань за договором та відповідальності за невиконання зобов`язань.

Позивач зазначає, що ним було повідомлено адреси, за якими він міг прийняти товар станом на 10.03.2022. Однак строк поставки товару за договором - до 16.05.2022.

Відповідач посилається на те, що з 10.03.2022 і до 02.01.2024 він не отримував від позивача жодних повідомлень. Але суд зауважує, що відповідач не був позбавлений права самостійно звернутись до позивача у спосіб, передбачений умовами договору - поштою або на електронну пошту, визначену договором, з електронним підписом, про що вже зазначено вище.

Щодо тверджень сторін стосовно наявності форс-мажорних обставин пов`язаних з воєнним станом в Україні, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим.

Разом з тим, суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, постанові від 14.06.2022 у справі №922/2394/21.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для невиконання боржником зобов`язання та звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив форс-мажорних обставин на можливість виконання ним зобов`язання, тобто наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставинами форс-мажорними обставинами та неможливістю належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з п. 8.1 договору жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору в разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дій суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокади, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин і т.д.

Відповідно до п. 8.2 договору, сторони протягом 10 календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили та їх строк підтверджуються сертифікатом ТПП.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання своїх зобов`язань внаслідок обставин непереборної сили та/або ненадання сертифікату ТПП, позбавляє сторону можливості посилатись на форс-мажор як підставу що звільняє від відповідальності за невиконання.

Згідно з п. 8.4 договору, при настанні обставин непереборної сили виконання зобов`язань за договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин.

Відповідно до п. 8.5 договору якщо обставини непереборної сили безперервно триватимуть понад 90 календарних днів, кожна із сторін має право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 20 календарних днів до дати розірвання договору.

Жодна із сторін не надала суду доказів, що нею повідомлено іншу сторону про форс-мажорні обставини відповідно до умов п. 8.3 договору, тобто не надано сертифікату ТПП.

Сторонами не доведено факт настання форс-мажорних обставин у порядку, передбаченому Договором, а також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та неможливістю виконання ними зобов`язань щодо поставки відповідачем товару за Договором та прийняття товару позивачем за місцем поставки м. Боярка Київської області в строк, передбачений договором, - до 16.05.2022.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, поставку якого прострочено або недопоставлено, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів.

З огляду на викладене, враховуючи прострочення поставки товару, позивач просить стягнути з відповідача 190183,77грн, з яких - 137770,92 грн пені за період з 17.05.2022 по 16.11.2022 та 52412,85 грн 7% штрафу.

Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені і штрафу, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він здійснений правильно.

При цьому, суд зазначає що в даному випадку воєнний стан в країні, який діяв на момент необхідності виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо поставки товару, та відповідно виконання позивачем зобов`язань щодо прийняття та оплати такого товару в строк до 16.05.2022, є підставою для того, аби суд, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями, за власною ініціативою зменшив належну до стягнення з відповідача суму нарахованих позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу), зважаючи на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Місцевий господарський суд під час вирішення справи має оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, відповідність розміру стягуваної неустойки розміру невиконаного зобов`язання та інші підстави для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №911/867/19 та 25.02.2020 року у справі №904/2542/19).

При цьому, зменшення неустойки (пені та штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої та відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, від 28.06.2022 року у справі №902/653/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Приймаючи до уваги наведене, та те, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, те, що в Україні введено воєнний стан, який об`єктивно вплинув на господарську діяльність і позивача і відповідача, оскільки у них з незалежних від них причин виникли труднощі щодо поставки товару відповідачем та щодо прийняття товару позивачем, суд вважає, що заявлена позивачем штрафні санкції в сумі 190183,77грн є занадто великою та надмірно обтяжливою для відповідача.

А тому, у зв`язку із тим, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, суд з урахуванням майнових інтересів обох сторін, вважає, що наявні підстави для зменшення заявлених позивачем штрафних санкцій за ініціативою суду. При цьому обґрунтованим розміром штрафних санкцій для стягнення її з відповідача на користь позивача суд вважає 25% від заявленої суми, тобто 47545,94грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача, оскільки суд задовольнив позов частково у зв`язку із зменшенням судом за власною ініціативою розміру штрафних санкцій.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК" (код 38350582, м. Одеса вул. Педагогічна 21, кв. 89) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (код 42795490, м. Київ проспект Любомира Гузара 44) 47545,94грн штрафних санкцій та 3028 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 травня 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова