Постанова

від 08.08.2024 по справі 916/1211/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1211/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.05.2024 (складено та підписано 22.05.2024, суддя Литвинова В.В.)

у справі №916/1211/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК"

про стягнення 190183,77 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВІТРЕК" (далі ТОВ "НАВІТРЕК", відповідач), в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 190183,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) в частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.05.2024 по справі №916/1211/24 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 47545,94 грн штрафних санкцій та 3028 грн витрат зі сплати судового збору, в задоволенні решти позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що з боку відповідача дійсно порушено умови укладеного між сторонами договору та не поставлено позивачеві обумовлений договором товар, а тому позивач скористався своїм правом на нарахування та заявлення вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу.

Разом з цим, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій та визнав, що обґрунтованим розміром штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача є 25% від заявленої суми, тобто 47545,94 грн, оскільки позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, а неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.05.2024 у справі № 916/1211/24 в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 142 637,83 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду прийнято при неповному з`ясуванню обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також прийнято із неправильно застосованими нормами матеріального права, з огляду на таке.

Так, за твердженням апелянта місцевим господарським судом не було враховано наступне:

- відповідач у строк передбачений договором не виконав свого обов`язку щодо поставки товару, а тому до останнього має бути застосована передбачена умова договору відповідальність у вигляді пені та штрафу;

- у цій справі відсутні об`єктивні обставини, які є підставою для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу, оскільки розмір штрафних санкцій складає менше 25 % вартості договору, даний випадок не є винятковим, відповідачем взагалі не виконано умови договору, навіть частково, реальні причини невиконання зобов`язанням не були наведені відповідачем, а отже вони відсутні, добровільно відповідач не усунув порушення та не звертався до позивача із пропозиціями про врегулювання порушень умов договору за їх невиконання;

- зменшення розміру заявленої пені та штрафу нівелює інститут неустойки як відповідальності за порушення зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів замовника під час виконання договору№

- судом не надано належної оцінки (не з`ясовано) наявності або відсутності тяжкого фінансового стану відповідача, реального майнового стану та платоспроможності відповідача, тощо;

- судом не було досліджено та не з`ясовано фінансовий стан позивача, який перебуває у скрутному фінансовому становищі;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки до 25% фактично є відмовою у стягненні та звільненням відповідача від виконання обов`язку щодо необхідності своєчасного та належного виконання договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій складає 25% від суми договору, але позивач не сплачував за товар взагалі. Тому без додаткових фінансових складень за рішенням суду першої інстанції позивач може отримати 25% від вартості договору, що для підприємства Відповідача також складає достатньо велику суму.

Даний випадок на думку відповідача є винятковим, оскільки ситуація що склалася між сторонами є результатом не узгодженості дій сторін в період перших місяців війни, яка порушила усі устої життя та роботи людей.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведено власного скрутного фінансового стану, а стягнення штрафних санкцій у повному розмірі стане непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивача, що правильно враховане судом першої інстанції при прийнятті рішення про зменшення суми штрафних санкцій. При цьому відповідно до рішення Господарського суду Одеської області відповідач не звільнений від сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 29 грудня 2021 року на сайті Prozorro Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системі і України» опублікував оголошення про проведення процедури публічної закупівлі №UA-2021-12-29-011342-c, переможцем якої став ТОВ НАВІТРЕК.

Між ТОВ «Оператор газотранспортної системі і України» (Покупець) та ТОВ "НАВІТРЕК" (Постачальник) 15.02.2022 укладено Договір № 4600005718 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник передає у власність Покупцю навігаційні прилади (GPS-трекери) (надалі - Товар), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору, а Покупець приймає і сплачує їх вартість.

Найменування, кількість товару, ціна, строк поставки, місце поставки та інші умови зазначаються в специфікації (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 748755 грн, в т.ч. ПДВ 124792,50 грн.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений в п. 15 договору.

Покупець зобов`язаний оплатити товар не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки (п. 4.2).

Відповідно до п. 5.3 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP Поставка зі сплатою мита ІНКОТЕРМС 2010 з урахуванням п. 5.1 договору.

Згідно з п. 5.1 постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки, про що сторони складають додаткову угоду.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, поставку якого прострочено або недопоставлено, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів.

Відповідно до п.12.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01 серпня 2022 р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

Закінчення терміну (строку) дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків , взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.12.2.).

Відповідно до специфікації (додаток 1 до договору), яка підписана сторонами, постачальник мав поставити товар - термінал контролю руху транспортних засобів "Navitrack GSTM32V1 протягом 90 календарних днів з дати укладення договору, місце поставки - м. Боярка Київської області вул. Маяковського 49. У додатку 2 до договору Технічні та якісні показники товару, який підписаний сторонами, зазначено - антена GPS зовнішня.

Таким чином, останнім днем для поставки товару був 16.05.2022.

Позивач зазначає, що ані до 16.05.2022, ані до теперішнього часу товар так і не поставлений йому відповідачем.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути 137770,92 грн пені за період з 17.05.2022 по 16.11.2022 та 52412,85 грн 7% штрафу.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак користуючись власними дискреційними повноваженнями зменшив розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій до 47545,94 грн.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 662, 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У відповідності до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Як вже було вказано вище, за умовами укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) відповідач повинен був поставити позивачеві навігаційні прилади (GPS-трекери) (Товар), зазначені в специфікації, а позивач прийняти та оплатити їх вартість.

У відповідності до специфікації (додаток 1 до договору), такий товар повинен був бути поставлений протягом 90 календарних днів з дати укладення договору, тобто останнім днем для поставки товару було16.05.2022.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи та не заперечується сторонами, обумовлений умовами договору товар не був поставлений відповідачем, та відповідно отриманий позивачем.

Відповідно до п. 7.4 договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, поставку якого прострочено або недопоставлено, за кожний день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів.

З огляду на викладене, позивач скористався своїм правом на нарахування та заявлення до стягнення 137770,92 грн пені за період з 17.05.2022 по 16.11.2022 та 52412,85 грн 7% штрафу.

Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені і штрафу, здійснений позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що він здійснений правильно, з урахування періоду прострочення та визначеному сторонами у договорі розмірі санкцій.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки обумовленого умовами укладеного між сторонами договору. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки товару.

Судова колегія також наголошує на тому, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Як вже було вказано вище, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу до 47545,94 грн.

В свою чергу на переконання суду апеляційної інстанції, стягнення заявлених позивачем штрафних санкцій у повному обсязі, за відсутності доказів понесення позивачем збитків у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, може становити непомірний тягар для останнього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано важкий матеріальний стан ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", оскільки у порушення приписів чинного процесуального законодавства позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що товариство перебуває у скрутному матеріальному становище та таке викликано, зокрема не виконанням з боку відповідача взятих на себе договірних зобов`язань з поставки товару.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що судом першої інстанції фактично звільнено відповідача від відповідальності за невиконання умов договору, оскільки у даному випадку судом враховано інтереси обох сторін та зменшено розмір заявлених штрафних санкцій до 25%, а не звільнено відповідача від відповідальності взагалі.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.05.2024 у справі №916/1211/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 08.08.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяПринцевська Н.М.

СуддяФілінюк І.Г.