Ухвала

від 14.05.2024 по справі 920/285/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/285/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Германа І. В. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2023 (суддя Котельницька В. Л.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 (головуючий - Пономаренко Є. Ю., судді Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сумбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Хорс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 ,

про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

ВСТАНОВИВ:

17.03.2023 Приватне акціонерне товариство "Сумбуд" (далі - ПрАТ "Сумбуд", Товариство, продавець, позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Хорс" (далі - ТОВ "ІК "Хорс", Компанія, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , покупець, третя особа), про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "ІК "Хорс" нерухомого майна - нежитлового приміщення офісу № 4 загальною площею 352,06 м2, розташованого на АДРЕСА_1 (далі - спірне приміщення, спірне майно), посилаючись на положення статей 190, 328, 331, 334, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується протиправністю відчуження ОСОБА_1 спірного приміщення на користь Компанії в зв`язку з незаконністю попереднього безоплатного набуття третьою особою права власності на вказане нерухоме майно, яке вибуло з володіння Товариства поза волею власника.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статті 41 Конституції України, статей 3, 15, 16, 182, 190, 204, 261, 267, 319, 321, 328, 330, 334, 387, 388, 655, 656 ЦК України, статей 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 13, 73, 74, 76- 79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які та враховуючи правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15(911/3692/20), місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) укладений між ПрАТ "Сумбуд" і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав від 02.06.2014 № 152 (далі - договір купівлі-продажу від 02.06.2014, договір № 152) є чинним і недійсним не визнавався, а тому всі права, набуті сторонами вказаного договору, мають безперешкодно здійснюватися, та обов`язки, що виникли внаслідок його укладення, підлягають виконанню; 2) спірне майно не може бути витребуване від відповідача, який є добросовісним набувачем, оскільки укладення договору купівлі-продажу від 02.06.2014 свідчить про наявність у Товариства волевиявлення (наміру) на вибуття (відчуження) спірного приміщення, а отже, відсутня така необхідна складова для витребування майна від добросовісного набувача, як вибуття майна поза волею власника; 3) передача спірного майна до статутного капіталу Компанії та набуття ОСОБА_1 у зв`язку з цим частки у розмірі 23 % статутного капіталу вказаної компанії свідчить про оплатний характер набуття майна відповідачем.

Водночас суд першої інстанції, дійшовши висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю, залишив без задоволення заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Разом з тим, на відміну від суду першої інстанції, який виходив із недоведеності позивачем факту нездійснення між сторонами договору купівлі-продажу від 02.06.2014 розрахунків у повному обсязі та з недоведеності перевищення заступником голови правління ПрАТ "Сумбуд" - начальником Управління капітального будівництва ПрАТ "Сумбуд" Хоботом В. С. повноважень при підписанні акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.06.2016 від імені позивача, апеляційний суд зазначив про те, що: 1) матеріали справи якраз не містять будь-яких доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 (покупцем) чи іншою особою зобов`язань з оплати майнових прав на об`єкт нерухомості (спірне приміщення) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця; 2) строк дії довіреності від 24.04.2014 № 563 встановлено до 31.12.2014, тобто станом на дату підписання акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.06.2016 термін дії вказаної довіреності сплинув, що свідчить про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на недоведеність позивачем факту перевищення повноважень вказаною посадовою особою.

Проте, на думку апеляційного суду, наведені помилкові посилання місцевого господарського суду не свідчать про відсутність у позивача волевиявлення на вибуття майна, оскільки, уклавши договір № 152, позивач тим самим висловив свій намір щодо відчуження майнових прав на об`єкт нерухомості.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Сумбуд" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 387, 388 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 1522/25684/12, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3089/19, оскільки нерухоме майно, яке згодом у власність отримав відповідач, вибуло з володіння позивача незаконно та поза його волею, тобто з порушенням майнових інтересів Товариства, оскільки акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.06.2016 підписано неуповноваженою особою ПрАТ "Сумбуд" (за довіреністю від 24.04.2014 № 563, термін дії якої сплинув 31.12.2014), а ОСОБА_1 безоплатно отримав у власність спірне приміщення, не сплативши вартості майнових прав на об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 02.06.2014.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 920/285/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 07.05.2024.

ТОВ "ІК "Хорс" у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2024 розгляд касаційної скарги ПрАТ "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 920/285/23 відкладено на 14.05.2024.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- 24.12.2012 Інспекцією ДАБК у Сумській області зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації, а саме: одна блок-секція із 40 квартир та вбудованих нежитлових приміщень 10-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 (друга черга будівництва), код 1122.2, ІІІ категорія складності, замовник - ПрАТ "Сумбуд", м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 86, код 14017843. Відповідно до зазначеної декларації вважається закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації;

- 02.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Сумбуд" (далі - ПАТ "Сумбуд"), правонаступником якого є ПрАТ "Сумбуд" (продавець) і громадянином ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір № 152, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.5 якого об`єкт будівництва - означає житловий будинок, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , замовником будівництва якого є продавець. Об`єкт нерухомості - ізольований офіс № 4 в об`єкті будівництва, розташованому за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з цим договором продавець продає, а покупець придбаває майнові права на зазначений об`єкт нерухомості в об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Покупець майнових прав на об`єкт нерухомості реалізує (здійснює) такі права шляхом отримання об`єкта нерухомості за актом прийому-передачі, набуття права власності на об`єкт нерухомості та оформлення правовстановлюючих документів на нього (далі - "реалізація майнових прав на об`єкт нерухомості");

- пунктом 5.1 договору № 152 передбачено, що передача покупцю права власності на майнові права на об`єкт нерухомості здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, який підписується повноважними представниками сторін впродовж 2 днів з моменту сплати 100 відсотків ціни майнових прав, визначеної пунктом 4.1 цього договору;

- договір купівлі-продажу від 02.06.2014 від імені ПАТ "Сумбуд" підписано заступником голови правління - начальником Управління капітального будівництва ПАТ "Сумбуд" Хоботом Віктором Степановичем (далі - Хобот В. С. ), який, як вказано в договорі, діяв на підставі Положення від 01.07.1997 та довіреності від 24.04.2014, яка посвідчена приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу та зареєстрована в реєстрі за № 563;

- матеріали справи містять копію довіреності від 24.04.2014, згідно з якою ПАТ "Сумбуд" в особі голови правління Бритова О. Б. уповноважило заступника голови правління - начальника Управління капітального будівництва ПАТ "Сумбуд" Хобота В. С., зокрема, на реалізацію житлових квартир, будинків, земельних ділянок, вбудовано-прибудованих приміщень. Строк дії зазначеної довіреності встановлено до 31.12.2014;

- 03.06.2016 між ОСОБА_1 (покупцем) та Управлінням капітального будівництва ПАТ "Сумбуд" (забудовником), від імені якого на підставі довіреності від 24.04.2014 № 563, виданої ПАТ "Сумбуд", та на підставі Положення діє уповноважена особа - начальник Управління капітального будівництва ПАТ "Сумбуд" Хобот В. С., підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення (далі - акт від 03.06.2016);

- у пункті 1 акта від 03.06.2016 зазначено, що згідно з довідкою від 03.06.2016 № 152м.п./1002г-оф.4 покупець виконав свої зобов`язання згідно з договором купівлі-продажу від 02.06.2014;

- продавець згідно з переліком покупців, які мають право на отримання у власність закріплених за ним об`єктів будівництва, який надає ПАТ "Сумбуд" через структурний підрозділ - Управління капітального будівництва ПАТ "Сумбуд", передає покупцю квартиру у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (поштова адреса присвоєна рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 07.06.2011 № 404) (пункт 2 акта від 03.06.2016);

- за змістом пункту 3 акта від 03.06.2016 визначено характеристику квартири, яка передається: номер приміщення - 4; поверх - цоколь 3, загальна площа - 348,06 м2;

- відповідно до пунктів 4- 6 акта від 03.06.2016 нежитлові приміщення передані в належному стані. Сторони не мають претензій одна до одної. Цей акт складено в трьох оригінальних примірниках українською мовою, по одному для кожної сторони та для державної реєстраційної служби, які мають однакову юридичну силу;

- згідно з довідкою від 03.06.2016 № 152м.п./1002г-оф.4 про 100 (стовідсоткове) виконання обов`язків покупця, що міститься в реєстраційній справі № 947105559101, ПАТ "Сумбуд" підтверджує, що ОСОБА_1 згідно з договором № 152 та додатковою угодою від 04.08.2014 № 1 сплатив ціну майнових прав на об`єкт нерухомості площею 348,06 м2 (триста сорок вісім цілих шість сотих) і виконав всі свої обов`язки, пов`язані з цим договором. У довідці визначено, що остання є документом, що підтверджує право покупця на отримання у власність закріпленого за ним об`єкта будівництва. Вказану довідку підписано начальником Управління капітального будівництва ПАТ "Сумбуд" Хоботом В. С.;

- об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення офіс № 4 загальною площею 348,06 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 14.06.2016 на праві власності за ОСОБА_1 ;

- 04.12.2020 відбулися загальні збори учасників ТОВ "ІК "Хорс", результат яких оформлено протоколом № 3;

- згідно з порядком денним загальних зборів серед інших питань розглянуто, зокрема, третє питання "Про збільшення розміру та перерозподіл часток у Статутному капіталі Товариства" та четверте питання "Про затвердження акту приймання-передачі майна до Статутного капіталу Товариства";

- щодо третього питання вирішено прийняти до статутного капіталу Компанії майновий вклад Бритова О. Б., який складається з нежитлового приміщення, офіс № 4, загальною площею 348,06 м2 відповідно до відомостей з державного реєстру. Загальну площу збільшено на 4 м2 за рахунок внутрішнього перепланування відповідно до довідки-характеристики від 25.11.2020 та нині становить 352,06 м2. Зазначене нежитлове приміщення є вбудованим в цокольному поверсі 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку "А-Х", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частки учасників Компанії та їх грошовий вираз учасники домовились округлити для рівності у розрахунках та затвердити їх розподіл таким чином: 1) ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) - вартість вкладу дорівнює 5 000 000 (п`ять мільйонів) грн, що становить 38,5 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс" та 38,5 голосів на загальних зборах учасників; 2) ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) - вартість вкладу дорівнює 5 000 000 (п`ять мільйонів) грн, що становить 38,5 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс" та 38,5 голосів на загальних зборах учасників; 3) ОСОБА_1 - вартість вкладу дорівнює 2 990 000 (два мільйони дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн, що становить 23 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс" та 23 голоси на загальних зборах учасників;

- 04.12.2020 за актом приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс" прийняло, а ОСОБА_1 передав до статутного капіталу Компанії майновий вклад, який складається з нежитлового приміщення, офіс № 4 загальною площею 348,06 м2 відповідно до відомостей з державного реєстру. Загальну площу збільшено на 4 м2 за рахунок внутрішнього перепланування, відповідно до довідки-характеристики від 25.11.2020 та нині становить 352,06 м2. Зазначене нежитлове приміщення є вбудованим в цокольному поверсі 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку "А-Х", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість зазначеного майнового вкладу становить 2 956 447 грн, яку визначено суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Ерестей" станом на 28.11.2020. За взаємною згодою учасників вартість вказаного майнового вкладу оцінено в 2 990 000 (два мільйони дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн та затверджено відповідним рішенням (протокол загальних зборів учасників ТОВ "ІК "Хорс" від 04.12.2020 № 3). Цим же протоколом затверджено частку учасника, яку сформовано за рахунок майнового вкладу;

- 14.12.2020 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "ІК "Хорс" на нежитлове приміщення - офіс № 4 загальною площею 352,06 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 18.12.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки (корпоративних прав) у статутному капіталі ТОВ "ІК "Хорс" (далі - договір від 18.12.2020), за умовами пунктів п. 1.1, 1.3, 1.4, 2.1, 2.2 якого продавець продав і передає (відступає), а покупець купив і приймає у власність частку у статутному капіталі (корпоративні права) ТОВ "ІК "Хорс", дата державної реєстрації: дата запису: 29.08.2017, номер запису: 16321020000014635, код ЄДРПОУ 41548074, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , і зобов`язується сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором. Загальний розмір частки продавця у статутному капіталі Компанії становить 23 % від загального розміру статутного капіталу, вартість якої становить 2 990 000 (два мільйони дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн. За цим договором продавець продає покупцю частку у статутному капіталі Компанії в повному обсязі. За домовленістю сторін договірна вартість частки (корпоративних прав) продавця у статутному капіталі Компанії (відповідна частка у майні та прибутку на дату виходу), що відчужується (відступається) за цим договором покупцеві, становить 2 990 000 (два мільйони дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн, які продавець отримав від покупця у повному обсязі до підписання тексту цього договору. Підписи продавця та покупця під текстом цього договору свідчать про те, що продавцем отримано, а покупцем передано в повному обсязі розрахунок за цим договором у сумі 2 990 000 (два мільйони дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн;

- відповідно до пункту 3.1 договору від 18.12.2020 право власності на частку у статутному капіталі (корпоративні права) продавця у Компанії переходить до покупця з моменту підписання цього договору.;

- 18.12.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі частки статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс", за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняв на підставі договору від 18.12.2020 частку у статутному капіталі ТОВ "ІК "Хорс" в повному обсязі, а саме: 23 % від загального розміру статутного капіталу Компанії, відповідну частину у майні та прибутку ТОВ "ІК "Хорс". Зазначеним актом його сторони засвідчили, що будь-яких претензій щодо розрахунків за вказаним договором купівлі-продажу, обсягу переданих і прийнятих прав тощо сторони одна до одної не мають, складення та підписання цього акта приймання-передачі відповідає їхнім дійсним намірам;

- 18.12.2020 відбулися загальні збори учасників ТОВ "ІК "Хорс", результат яких оформлено протоколом. Згідно з порядком денним загальних зборів серед інших питань було розглянуто, в т. ч. друге питання "Про придбання ОСОБА_3 часток учасників ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства, затвердження їх виходу зі складу учасників Товариства та перерозподіл часток у статутному капіталі Товариства";

- за результатами розгляду другого питання порядку денним загальних зборів вирішили:

1) затвердити договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ІК "Хорс" (корпоративних прав) про продаж учасником ОСОБА_4 на користь учасника ОСОБА_3 38,5 % від загальної суми статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс";

2) затвердити договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ІК "Хорс" (корпоративних прав) про продаж учасником ОСОБА_1 на користь учасника ОСОБА_3 23 % від загальної суми статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс";

3) затвердити вихід зі складу учасників ТОВ "ІК "Хорс" ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у зв`язку з продажом їх часток у статутному капіталі ТОВ "ІК "Хорс" (корпоративних прав) у повному обсязі на користь учасника ОСОБА_3 ;

4) розмір статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс" залишити без змін у сумі 12 990 000 (дванадцять мільйонів дев`ятсот дев`яносто тисяч) грн. Частка єдиного учасника ОСОБА_3 становить 100 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ "ІК "Хорс".

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, в грудні 2020 року ОСОБА_1 протиправно відчужив спірне приміщення на користь Компанії як вклад до статутного капіталу відповідача, оскільки цьому передувало незаконне безоплатне набуття в червні 2016 року третьою особою права власності на спірне майно, яке вибуло з володіння Товариства поза волею власника, а саме на підставі акта прийому-передачі нежитлового приміщення від 03.06.2016, підписаного від імені ПрАТ "Сумбуд" неуповноваженою особою - начальником Управління капітального будівництва ПрАТ "Сумбуд" Хоботом В. С. за довіреністю від 24.04.2014 № 563, термін дії якої сплинув ще 31.12.2014.

Згідно з частинами 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в справі № 920/285/23 з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України (в редакції, чинній до 27.11.2019) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Водночас можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такий правовий висновок сформульовано в пункті 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

Отже, суди попередніх інстанцій, враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України, достовірно встановивши ті обставини, що сам факт укладення між ПрАТ "Сумбуд" і ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 02.06.2014, який є чинним і недійсним не визнавався, свідчить про наявність у Товариства вільного волевиявлення (наміру) на вибуття (відчуження) спірного приміщення з власності продавця, цілком обґрунтовано дійшли висновку про неможливість, витребування спірного майна від відповідача як добросовісного набувача, позаяк у спірних правовідносинах не відбулося вибуття майна поза волею власника.

При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на викладені в пунктах 7.41, 7.43, 7.46 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем. У разі, якщо покупець отримав товар, але не здійснив оплати, підлягає застосуванню частина 3 статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Зокрема, майно може бути вже відчуженим добросовісній третій особі, щодо якої рішення суду про повернення майна від покупця не матиме значення і від якої це майно не можна буде витребувати в іншому судовому процесі. Натомість застосування способу захисту, встановленого частиною 3 статті 692 ЦК України, призводить до повного поновлення порушеного права продавця. Отже, позовна вимога про розірвання договору купівлі-продажу не підлягає задоволенню з огляду обрання позивачем неналежного способу захисту свого права.

Наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду повністю спростовуються помилкові доводи скаржника про те, що факт вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею нібито підтверджується встановленими апеляційним судом обставинами первісного безоплатного отримання ОСОБА_1 у власність спірного приміщення з причин невиконання третьою особою зобов`язання зі сплати вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, передбаченого договором купівлі-продажу від 02.06.2014, що, на думку скаржника, є достатньою підставою для витребування спірного майна на користь продавця від добросовісного (останнього) набувача - відповідача, який набув право власності на спірне майно вже на оплатних засадах, а саме шляхом його передачі ОСОБА_1 до статутного капіталу Компанії в обмін на корпоративні права (частку) в розмірі 23 % статутного капіталу вказаної компанії.

Водночас в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а відтак системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Таким чином, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 387, 388 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 1522/25684/12, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3089/19, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та зазначених цивільних справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій, які є нерелевантними в контексті вирішення цього господарського спору.

Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої судами достовірно встановлено факт вибуття спірного майна з власності Товариства (продавця) внаслідок вільного волевиявлення продавця на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2014 (тобто не поза волею власника), ухвалюючи постанову від 21.12.2016 у справі № 1522/25684/12 (предмет позову - витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця), Верховний Суд України виходив з тих встановлених судами обставин, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13.02.2012, яке в подальшому було скасоване. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, в зв`язку з чим ОСОБА_5 має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

В свою чергу, в основу постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (предмет позову - визнання неправомірним і скасування пункту 32 рішення Піщанської сільської ради від 12.03.2008 № 1-18/V "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_4 ", визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення), якою судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення віндикаційного позову було залишено без змін з мотивів, наведених у цій постанові, покладено висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла, а ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оспорюваного рішення. Таким чином, оскільки держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника, а тому Дніпропетровська ОДА згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_6 земельної ділянки, що вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, яка не мала права відчужувати цю ділянку.

Отже, на відміну від справи, що розглядається, в якій Товариство як власник мало право відчужувати спірне приміщення та вчинило відповідні дії на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2014 (тобто на оплатних засадах), спірні правовідносини в цивільній справі № 183/1617/16 є предметом регулювання норми частини 3 статті 388 ЦК України, якою чітко встановлено, що в разі, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом з тим, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди відмовили в задоволенні віндикаційного позову саме в зв`язку з його необґрунтованістю, залишивши без задоволення заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, ухвалюючи постанову від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (предмет позову - визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з постійного користування держави у комунальну власність, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, як наслідок, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку раніше, ніж держава в особі уповноважених органів.

Так само Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 22.06.2022 у справі № 752/3089/19, якою було скасовано постанову Київського апеляційного суду від 02.09.2021 та залишено в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12.10.2020, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні обґрунтованих позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки прокурор не навів поважних причин пропуску цього строку.

Таким чином, в основу постанов у справах № 911/3680/17 і № 752/3089/19 покладено не висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм статей 387, 388 ЦК України, а передусім висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 261, 264, 267 ЦК України, які регулюють питання перебігу, переривання та спливу позовної давності.

Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 920/285/23 та в справах №№ 1522/25684/12, 183/1617/16, 911/3680/17, 752/3089/19.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 920/285/23 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 06.09.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у справі № 920/285/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай