Ухвала

від 14.05.2024 по справі 904/4033/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4033/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокурора - Круш Т. О.,

відповідачів - Сеїна О. О., Повалій О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Дармін М. О.)

у справі за позовом Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури

до відповідачів: 1) Криворізької міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Голд"

про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради, визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. У листопаді 2022 року керівник Криворізької центральної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Голд" (далі - ТОВ "Сіріус Голд") про:

- визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 "Про внесення змін до рішення міської ради від 25.10.2017 № 2178 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для подальшого надання їх у власність і користування та згоди на відновлення меж земельних ділянок", затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) на вул. Купріна, 132, реєстрацію права комунальної власності на неї та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції (далі - рішення ради від 26.02.2020 № 4563);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.05.2020 № 2020266, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ "Сіріус Голд" (далі - спірний договір/договір від 21.05.2020) щодо земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, площею 0,1649 га (далі - спірна земельна ділянка).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на спірній земельній ділянці комунальної власності розташована автозаправна станція (далі - АЗС), яка належить на праві власності ТОВ "Сіріус Голд".

25.10.2017 Криворізькою міською радою було прийнято рішення № 2178 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для подальшого надання їх у власність і користування та згоди на відновлення меж земельних ділянок" (далі - рішення ради від 25.10.2017 № 2178), згідно з додатком до якого ТОВ "Сіріус Голд" було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) для подальшого надання її у користування без зміни цільового призначення земельної ділянки.

У 2019 році на замовлення ТОВ "Сіріус Голд" було розроблено технічну документацію, згідно з якою спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель "землі житлової та громадської забудови", а цільове призначення спірної земельної ділянки визначено як 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" для передачі її в оренду під розміщення АЗС.

Оскаржуваним рішенням Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 затверджено технічну документацію, а 21.05.2020 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки.

Водночас, прокурор вказував на те, що відповідно до приписів статей 67, 71 Земельного кодексу України, розміщення АЗС та автомобільних газозаправних пунктів може здійснюватися лише на земельних ділянках із цільовим призначенням "землі автомобільного транспорту", а згідно з пунктом 5.28 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів) станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, АЗС слід розміщувати у промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.

При цьому внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови з травня 2020 року ТОВ "Сіріус Голд" фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати зі ставки орендної плати 2,5 % за використання земель транспорту та ставку 0,9 % за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3 % на ставку 1,2 % у 2022 році, у зв`язку з чим місцевим бюджетом у 2021-2022 роках недоотримано понад 143 000,00 грн.

Отже, прокурор зазначав, що спірне рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 та договір оренди земельної ділянки від 21.05.2020 суперечать вимогам земельного законодавства, містобудівній документації та цільовому призначенню землі.

2. У відзиві на позовну заяву Криворізька міська рада просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що міська рада в межах повноважень, наданих законом, приймає рішення, що мають на меті вирішення питань у галузі земельних відносин, від імені та в інтересах територіальної громади міста і спірне рішення міською радою було прийнято саме в межах наданих законом повноважень. При цьому орган місцевого самоврядування приймає рішення на підставі наданої документації із землеустрою, виконаної розробником на підставі замовлення суб`єкта. Також відповідач акцентував увагу на тому, що спірна земельна ділянка вже була сформована станом на 2002 рік з визначенням категорії - землі житлової та громадської забудови.

Криворізька міська рада вказувала на безпідставність вимог прокурора про визнання недійним договору, посилаючись на ненадання доказів прямого порушення пунктами договору оренди земельної ділянки норм законодавства.

3. ТОВ "Сіріус Голд" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, зазначаючи, зокрема, що спірна земельна ділянка вже була сформована станом на 2002 рік із визначенням категорії та цільовим призначенням (цільовим використанням), що вбачається з рішень Криворізької міської ради від 29.05.2002 № 149 та від 28.09.2005 № 3630, а Криворізька міська рада під час ухвалення спірного рішення від 26.02.2020 № 4563 діяла в межах повноважень та відповідно до закону. Відповідач також вважав, що прокурор не надав доказів порушення законодавства при укладенні договору оренди землі.

Крім того товариство вказувало на тому, що прокурор у цьому випадку не є належним позивачем.

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2023 задоволені позовні вимоги, визнано незаконним та скасовано рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.05.2020 № 2020266, укладений між Криворізькою міською радою та ТОВ "Сіріус Голд" щодо земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, площею 0,1649 га.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, вказавши на те, що за змістом чинного законодавства розміщення АЗС та автомобільних газозаправних пунктів може здійснюватися лише на земельних ділянках із цільовим призначенням "землі автомобільного транспорту", про що вказано у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, а розташування АЗС на землях житлової та громадської забудови є порушенням державних будівельних норм. Отже, суд дійшов висновку, що розміщення та експлуатація на спірній земельній ділянці АЗС, яку віднесено до земель житлової та громадської забудови, є фактичним використанням земельної ділянки для цілей, що не відповідають встановленому виду користування землею та суперечить її правовому режиму та конкретному цільовому призначенню.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови мало наслідком зміну розміру орендної плати, визначеної договором, що порушує інтереси територіальної громади, оскільки має місце систематичне недоотримання місцевим бюджетом грошових коштів орендної плати.

Отже, установивши невідповідність оспорюваного рішення міської ради актам цивільного законодавства і порушення інтересів територіальної громади та протиправне заниження ставок орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2023 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Криворізьку міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, і у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави як самостійним позивачем.

Разом з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності ), зокрема, повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, вказав на те, що окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки від 21.05.2020 № 2020266, укладеного між відповідачами без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

6. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із неправильним застосуванням судом норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статті 21, 79-1, 93, 123, 124 Земельного кодексу України, статей 15, 16, 21 Цивільного кодексу України без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, щодо ефективності обраного прокурором, як самостійним позивачем, способу захисту територіальної громади, в якій суд дійшов висновку про ефективність обраного прокурором, як самостійним позивачем, способу захисту територіальної громади міста Києва та наявності підстав для скасування рішення Київради про передачу в оренду суб`єкту господарювання земельної ділянки, як такого, що прийняте всупереч нормам Земельного кодексу та Цивільного кодексу України.

При цьому у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду не вказувала на необхідність обрання прокурором такого способу захисту як повернення земельної ділянки територіальній громаді з огляду на розміщення на землі нерухомого майна, належного підприємству на праві власності, та необхідності дотримання принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.

Отже, у цьому випадку прокурор, встановивши наявність у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, був позбавлений обрати такий спосіб захисту як повернення міській раді спірної ділянки.

Оскільки спосіб захисту цивільного права у цій справі залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, то прокурором заявлені дві позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, яким категорію спірної земельної ділянки визначено усупереч вимог чинного законодавства, містобудівної документації та специфічності об`єкту нерухомого майна (АЗС), який є самостійною підставою для визначення категорії землі саме як землі транспорту, а не житлової та громадської забудови та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Прокурор також вважає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 21 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, у пункті 83 якої зазначено, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Про необхідність визнання незаконними та скасування рішення, прийнятого неуповноваженим органом, задля захисту законного інтересу держави в особі уповноваженого органу, зазначено у висновках Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 07.07.2022 у справі № 915/1164/21.

Прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 203, 215-216 Цивільного кодексу України, статті 1, 13 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18 та від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18 в яких звернуто увагу на те, що чинним законодавством передбачений такий спосіб захисту як визнання недійсним договору оренди землі, тому така позовна вимога правомірно задоволена судами, оскільки саме від задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Заявник касаційної скарги зазначає, що прокурор обрав передбачений чинним законодавством спосіб захисту - визнання договору недійсним, оскільки спірним договором всупереч вимог статей 67, 71 Земельного кодексу України дозволено розміщення АЗС на землях житлової та громадської забудови, тому саме від задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору залежатиме подальша можливість законної реалізації прав жителів міста Кривого Рогу на безпеку їх життя, на нерозміщення в зоні житлової забудови потенційно небезпечної АЗС, на справедливе наповнення місцевого бюджету орендними платежами та вірного визначення категорії спірної земельної ділянки.

При цьому у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17 зазначено, що розміщення АЗС та автомобільних газозаправних пунктів може здійснюватися лише на земельних ділянках із цільовим призначенням "землі автомобільного транспорту".

7. У відзиві на касаційну скаргу Криворізька міська рада, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на те, що оскаржуване рішення органом місцевого самоврядування прийнято в межах визначеної компетенції та при дотриманні норм Земельного та Цивільного кодексів України. Доводи прокурора про недоотримання міським бюджетом коштів є помилковими, як й є необґрунтованими доводи прокурора про невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, а також прокурором не доведено наявність порушеного або оспорюваного права. Криворізька міська рада акцентує увагу на обранні прокурором неналежного та неефективного способу захисту.

8. ТОВ "Сіріус Голд" у відзиві на касаційну скаргу також просить відмовити в її задоволенні вказуючи на необґрунтованість та недоведеність доводів прокурора, окремо наголошуючи на тому, що заявлена вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, який не призводить до поновлення майнових прав, що є підставою для відмови у позові, про що вказано у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Суди першої та апеляційної інстанції установили, що на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, площею 0,1649 га, яка розташована на вул. Купріна, 132 в м. Кривий Ріг, розміщена та експлуатується АЗС, яку відповідно до акта державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об`єкту до експлуатації введено в експлуатацію 12.08.1996.

За договором оренди від 23.02.2011, укладеним між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вибір" (далі - ТОВ "Вибір"), на підставі рішення міської ради від 23.02.2011, земельна ділянка кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, площею 0,1649 перебувала в оренді ТОВ "Вибір" для розміщення АЗС. У вказаному договорі та рішенні ради категорію земельної ділянки визначено як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

26.06.2013 рішенням Криворізької міської ради № 2044 затверджено план зонування території міста Кривого Рогу, до якого входить схема зонування території районів міста, в тому числі Центрально-Міського району м. Кривого Рогу, та є складовою Генерального плану міста.

Згідно зі схемою зонування території Центрально-Міського району місце розташування автозаправної станції на вул. Купріна, 132 у м. Кривий Ріг позначено зеленим кольором з маркуванням ТР-1 та відноситься до зони транспортної інфраструктури населеного пункту.

За актом приймання передачі від 09.03.2017 АЗС загальною площею 22,3 м2 передано ТОВ "Сіріус Голд" на праві приватної власності.

Суди також установили, що 25.10.2017 Криворізькою міською радою прийнято рішення № 2178 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для подальшого надання їх у власність і користування та згоди на відновлення меж земельних ділянок", згідно з додатком до якого ТОВ "Сіріус Голд" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) для подальшого надання її у користування без зміни цільового призначення земельної ділянки.

У 2019 році Приватним підприємством "Глобус-ММ" на замовлення ТОВ "Сіріус Голд" розроблено технічну документацію із землеустрою, відповідно до якої земельну ділянку кадастровий номер 1211000000:08:081:0006 віднесено до категорії земель "землі житлової та громадської забудови". Цільове призначення спірної земельної ділянки визначено як 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" для передачі її в оренду під розміщення АЗС.

26.02.2020 Криворізькою міською радою прийнято рішення № 4563 "Про внесення змін до рішення міської ради від 25.10.2017 № 2178 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) для подальшого надання їх у власність і користування та згоди на відновлення меж земельних ділянок», затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Купріна, 132, реєстрацію права комунальної власності на неї та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції".

Згідно з пунктами 2-4 рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) у натурі (на місцевості) меж спірної земельної для розміщення автозаправної станції, зареєстровано за територіальною громадою міста Кривого Рогу право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1211000000:08:081:0006 з визначенням її цільового призначення як землі житлової та громадської забудови, передано земельну ділянку в оренду ТОВ "Сіріус Голд".

21.05.2020 на підставі рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ТОВ "Сіріус Голд" (орендар ) укладено договір оренди земельної ділянки № 2020266, за умовами пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну житлової та громадської забудови, загальною площею 0,1649 га для розміщення автозаправної станції (вид використання) кадастровий номер 1211000000:08:081:0006, яка розташована на вул. Купріна, 132 у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу.

Згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна - комплекс з згідно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2017 № 82240351, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1193605012110, державна реєстрація від 09.03.2017 № 19398253, а також інші об`єкти інфраструктури про реєстрацію права власності від 16.03.2017 № 82575494.

Відповідно до пункту 7 договору договір укладено терміном до 26.02.2025. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

26.05.2020 здійснено державну реєстрація договору оренди земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 28.05.2020 № 210488064.

11. Предметом позову у справі, яка розглядає, є вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради від 26.02.2020 № 4563 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.05.2020 № 2020266, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ "Сіріус Голд".

12. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції установив, що прокурор у наведеному випадку обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у позові, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.

13. Колегія суддів суду касаційної інстанцій зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72- 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Зважаючи на підстави та зміст позову, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду стосовно неефективно обраного прокурором способу захисту, оскільки він не призводить до поновлення порушених, як вважає прокурор, прав позивача, позаяк не вирішує наявного між сторонами спору про речове право на спірне майно.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

14. Суд апеляційної інстанції з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 стосовно того, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване, дійшов висновку, що задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування спірного рішення Криворізької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Сіріус Голд", яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав, відновлення володіння, користування або розпорядження майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21.05.2020, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, в якій сформовано висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом, разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, дійшов висновку, що у цьому випадку окремо заявлена позовна вимога прокурора про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, про що також зазначено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.

16. У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено таке:

"28. Об`єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України)".

Крім того як зазначено у вказані постанові статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Як вже зазначалося, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

17. Ураховуючи наведене та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконувався, без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.

18. Прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неврахування судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Прокурор вказує на неврахуванні висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" (далі - ТОВ "Енерджі-ВМ"), ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення.

Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у вказаній справі про задоволення позову, вказав на те, що як установили суди на земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ "Енерджі-ВМ" на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно - господарська (нежитлова) споруда № 1 загальною площею 12,9 м2, придбане товариством у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.06.2015. Разом із цим доказів надання ОСОБА_1 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення такої господарської споруди, як і оформлення за ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, матеріали справи не містять, у договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором. За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. Верховний Суд зазангчив, що як установив суд апеляційної інстанції спірним рішенням Київрада надала ТОВ "Енерджі-ВМ" земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував те, що Київрада надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 м2, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна.

Щодо прокурора як позивача в цій справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 дійшла висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Київрада) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею

Водночас у справі, яка розглядається, підставами для відмови у задоволенні позовних вимог прокурора стало встановлення судом апеляційної інстанції обставин щодо обрання ним неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав.

У справі № 469/1044/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020) за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння, на неврахування висновків в якій посилається прокурор, зазначено, що для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку водного фонду прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача, тобто віндикаційний позов. Суди попередніх інстанцій теж вважали, що до спірних правовідносин слід застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади (див. пункт 62 цієї постанови), а тому Велика Палата Верховного Суду з наведеним висновком судів не погоджується.

У справі № 915/1164/21 (постанова Верховного Суду від 06.07.2022) за позовом заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" до Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, погодився з доводами касаційної скарги про ненадання судами належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам при визначенні правильності обрання прокурором способу захисту порушених інтересів держави всупереч вимог статей 2, 74, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, що судами попередніх інстанцій під час вирішення питання способу судового захисту інтересів держави, залишено поза увагою встановлення, на підставі дослідження всіх доказів у справі з наданням їм належної оцінку відповідно до вимог земельного законодавства, обставин визначення органу, який був наділений повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою на час прийняття оспорюваного розпорядження від 02.11.2006 № 784.

У справі № 915/47/17 (постанова Верховного Суду від 04.02.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?ОВЕРТІ? до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, Суд зазначав, що судовими рішеннями у справі № 521/4789/17 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають повторному доказуванню під час вирішення цього господарського спору, а саме: 1)відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міськради від 18.06.2009 № 35/18, надана у користування земельна ділянка належить до земель, на яких розташовуються станції технічного обслуговування, та межує з територією громадської забудови. АЗС знаходиться поміж ще двох АЗС, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Крім того, АЗС межує безпосередньо з багатоквартирним будинком. Таким чином, розташування АЗС та автомобільного газозаправного пункту на зазначеній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану м. Миколаєва; 2) ТОВ "ОВЕРТІ", розмістивши на землях іншого призначення, що межують із територією громадської забудови, АЗС і газозаправний пункт, змінило цільове призначення наданої в оренду земельної ділянки та режим її використання, оскільки будівництво зазначених об`єктів передбачено, зокрема на землях транспорту. У вказані справі Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про прийняття міськрадою оспорюваного рішення про одностороннє розірвання договору оренди без порушень вимог чинного законодавства з огляду на таке.

У справі № 357/9159/18 (постанова Верховного Суду від 24.05.2023) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійникова Слобода" до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс "Узин", державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, Верховний Суд вказав на те, що враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), зокрема, приписам абзацу 4 частини 2 статті 24 Закону України "Про оренду землі", а також скасування його державної реєстрації. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18, на яку посилається прокурор.

Водночас у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 виходив з того, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту, оскільки оспорюване рішення міської ради вичерпало свою дію, а окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Отже, у цій справі та у справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження прокурором не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 904/4033/22 закрити згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 904/4033/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак