Постанова

від 15.05.2024 по справі 2-380/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 2-380/10

провадження № 61-1429св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.

розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каліча Євгена Анатолійовича на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року у складі судді Сухаревич З. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року у складі колегії суддів Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

29 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій зазначила, що в Інгульському відділі державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС) перебувало виконавче провадження № 22128669 з примусового виконання виконавчого листа в справі № 2-380/10, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 20 вересня 2010 року, про стягнення з неї на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») боргу в розмірі 244 658,24 грн.

25 жовтня 2010 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт на майно та кошти боржника.

29 грудня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) у зв`язку з відсутністю майна боржника.

10 лютого 2023 року ОСОБА_1 отримала відповідь Інгульського ВДВС від 03 лютого 2023 року, якою відмовлено у знятті арешту з нерухомого майна через те, що боржнику необхідно сплатити виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

ОСОБА_1 вважала вказану відмову протиправною, оскільки строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 29 грудня 2015 року, матеріали виконавчого провадження знищені, постанови про стягненнявиконавчого збору та витрат виконавчого провадження відсутні. Наявність арешту майна є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Просила суд зобов`язати посадових осіб Інгульського ВДВС зняти арешт зі всього нерухомого майна, належного їй, що накладений постановою про відкриття виконавчого провадження від 25 жовтня 2010 року у виконавчому провадженні № 22128669.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

07 листопада 2023 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

26 грудня 2023 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у разі, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставного майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каліч Є. А. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 03 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22), про те, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

- від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22), від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21 (провадження № 61-11506св22), про те, що відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для продовження арешту на майно боржника;

- від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 (провадження № 61-3441св22), про те, що суди повинні з`ясувати початок перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання повторно, коли виконавче провадження було знищено, оскільки знищенню підлягають саме завершені виконавчі провадження; врахувати, що закінчення виконавчого провадження, як і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Заявник зазначив, що ухвалою суду від 05 грудня 2019 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») відмовлено у заміні стягувача з ТОВ «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому листі в справі № 2-380/10 і ухвала не була оскаржена та набрала законної сили. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився 29 грудня 2015 року, із заявами про поновлення цього строку стягувач не звертався. Зазначене свідчить про відсутність інтересу стягувача щодо виконавчого провадження.

Посилався на те, що суди не врахували, що державним виконавцем проведено опис й арешт належного боржнику автомобіля марки Skoda Fabia, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який у подальшому було реалізовано в рахунок погашення боргу.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

08 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Заводського районного суду м. Миколаєва.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

19 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 жовтня 2010 року державним виконавцем Інгульського ВДВС Чмих Л. В. відкрито виконавче провадження № 22128669 з примусового виконання виконавчого листа № 2-380/10, виданого 20 вересня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у розмірі 244 658,24 грн. Одночасно накладено арешт на майно боржника.

08 грудня 2010 року державним виконавцем Інгульського ВДВС винесена постанова про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника та про розшук майна боржника.

30 травня 2011 року державним виконавцем Інгульського ВДВС винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника.

16 березня 2012 року державним виконавцем проведено опис й арешт майна боржника, а саме автомобіля марки Skoda Fabia, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

12 квітня 2012 року державним виконавцем винесена постанова про призначення експерта.

29 грудня 2012 року державним виконавцем Інгульського ВДВС винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю в боржника майна.

19 січня 2023 року представник ОСОБА_1 звернулась до начальника Інгульського ВДВС із заявою про зняття арешту з майна.

25 січня 2023 року Інгульське ВДВС листом № 10469 на адвокатський запит від 19 січня 2023 року повідомило, що копії постанов про повернення виконавчого документа стягувачу та постанов про арешт майна неможливо надати, оскільки матеріали виконавчих проваджень знищено відповідно до вимог розділу 9 пункту 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби.

03 лютого 2023 року листом начальника Інгульського ВДВС № 11297 на заяву адвоката від 20 січня 2023 року повідомлено, що для зняття арешту з майна боржника необхідно сплатити борг у розмірі 244 658,24 грн, виконавчий збір у розмірі 24 465,82 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною першою статті 18ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 20 вересня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва виконавчого листа № 2-380/10 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне визначення закріплене у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на час розгляду скарги судами.

Згідно зі статтею 5 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 24 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

У частині другій статті 55 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) зазначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Пунктом 2 частини першої статті 25 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону.

Аналогічні положення були закріпленні у пункті 2 частини першої статті 30 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 40 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першоюстатті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21(провадження № 61-11506св22).

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом (пункт 2 частини першої статті 22 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає (стаття 24 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа).

Таким чином, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання закінчився 29 грудня 2013 року, із заявами про поновлення цього строку стягувач або його правонаступник не зверталися.

У справі, що переглядається, встановлено, що ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 грудня 2019 року відмовлено ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у заміні стягувача у виконавчому листі в справі № 2-380/10 з ТОВ «ОТП Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»з тих підстав, що заявник не надав доказів, якими обґрунтовані його вимоги, а саме в частині відступлення прав вимоги ТОВ «ОТП Банк» на користь якого ухвалено рішення за кредитним договором № СL-404/005/2008 від 19 травня 2008 року - ТОВ «ОТП Факторинг України».

Встановивши, що виконавче провадження № 22128669 з примусового виконання виконавчого листа № 2-380/10, виданого 20 вересня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва, було завершене 29 грудня 2012 року, так як виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що державний виконавець при поверненні виконавчого документа стягувачу не зазначив про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

При цьому суди не врахували, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання.

Державним виконавцем не надано доказів щодо винесення та примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 .

В автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа № 2-380/10, виданого 20 вересня 2010 року Заводським районним судом м. Миколаєва, щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ПАТ «ОТП Банк», або його правонаступника. Не надано відповідних доказів і Інгульським ВДВС.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на дії посадових осіб Інгульського ВДВС, суди попередніх інстанцій неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, безпідставно не застосували до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у згаданих вище постановах.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Суди під час розгляду скарги ОСОБА_1 , встановивши обставини справи, зробили помилковий висновок про відсутність підстав для її задоволення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зробив висновок про скасування судових рішень, та ухвалення нового судового рішення про задоволення скарги.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За вимогами статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

З Інгульського ВДВС на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 536,80 грн судового збору за подання заявником апеляційної скарги.

З Інгульського ВДВС на користь держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 605,60 грн за розгляд касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419, 451, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каліча Євгена Анатолійовича задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», задовольнити.

Зобов`язати посадових осіб Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні № 22128669.

Стягнути з Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 536,80 грн.

Стягнути з Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь держави судові витрати у розмірі 605,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк