Постанова

від 14.05.2024 по справі 755/19711/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 755/19711/20

провадження № 61-10527св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Гудими Д. А., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - служба у справах дітей та сім?ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, який діє в інтересах держави в особі Київської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , подану адвокатом Мацком Максимом Анатолійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М.,

Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі № 755/16977/14-ц визнано за неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 2/3 частини, що становить 0,12 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини земельної ділянки, що становить 0,06 га земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 грудня 2017 року № 748 з метою покращення майнових прав сина ОСОБА_1 подарував сину належний йому житловий будинок

АДРЕСА_1 .

24 липня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленд Ікс» (далі -ТОВ «Ленд Ікс») із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за адресою: АДРЕСА_1 . Проте в результаті фактичного обміру ТОВ «Ленд Ікс» спірної земельної ділянки, площа якої відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року становила 0,12 га, фактична площа спірної земельної ділянки становить 0,10 га.

Таким чином позивач вважав, що наявна невідповідність фактичної площі спірної земельної ділянки порівняно з площею земельної ділянки, право власності на яку визнано за його сином рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі № 755/16977/14-ц, що позбавляє можливості зареєструвати за сином у встановленому законом порядку спірну земельну ділянку.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати право власності неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 8000000000:66:148:0066, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня

2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,10 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:148:0066.

Задовольняючи позов, суд вважав доведеним той факт, що неповнолітньому ОСОБА_2 дійсно належить право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:148:0066, на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, однак, під час виготовлення технічної документації на вказану земельну ділянку було виявлено розбіжність

у розмірах земельної ділянки, що унеможливлює фактичне виконання рішення суду. За таких обставин, виходячи з норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно

є правовстановлювальним документом, що підтверджує право власності на вказане майно, і якм, надає абсолютне право володіти, користуватись та розпоряджатись належним позивачам майном, та врахувавши ту обставину, що визнання права власності на належне позивачу нерухоме майно надасть змогу відновити порушене право, а саме провести державну реєстрацію земельної ділянки у встановленому законом порядку, та відновить порушене право неповнолітньої дитини, яке не може бути поновлене в інший спосіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, яка діє в інтересах держави в особі Київської міської ради, задоволено.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня

2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доказів того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є однією земельною ділянкою, суду не надано. Суд першої інстанції помилково визнав рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі

№ 755/16977/14-ц правовстановлюючим у спірних правовідносинах. Крім того, суд першої інстанції не зазначив, на підставі якої норми законодавства він надав рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня

2015 року у справі № 755/16977/14-ц статус правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, яка не була предметом розгляду в цій справі.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 липня 2023 року представник ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прийнята

з грубим порушенням норм процесуального права, що фактично унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, що полягало у недослідженні доказів, які були

в матеріалах справи під час розгляду в суді апеляційної інстанції, та відхиленні клопотання про витребування доказів, які не були об?єктом дослідження під час розгляду в суді першої інстанції (не існували на момент прийняття рішення), а саме висновку експерта за результатом земельно-технічної експертизи огородженої території, де розташований житловий будинок

АДРЕСА_2 на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:66:148:0066, площею 0,10 га, проведеної у кримінальному провадженні

№ 12022100040001901, та висновку експертизи з питань землеустрою огородженої території, які мали безпосереднє значення для правильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

08 жовтня 2023 року Дніпровська окружна прокуратура міста Києва подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня

2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що у задоволенні клопотання про витребування доказів апеляційний суд обґрунтовано відмовив з урахуванням усіх доводів та пояснень сторін у справі. Вказує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100040001901 проводиться за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Радунка», а експертизи проведені у ньому, стосувались зовсім інших питань, зокрема, самовільного зайняття фізичними (юридичними) особами земельних ділянок, визначення їх площ, а також визначення завданої самовільним зайняттям земельних ділянок шкоди. Факт накладання чи ненакладання земельної ділянки на межі ландшафтного заказника місцевого значення «Радунка» не впливає на вирішення питання про те, що ні позивач, ні відповідач у цій справі не є ні законними власниками, ні законними користувачами земельної ділянки, оскільки Київська міська рада рішення щодо передання у власність чи користування спірної земельної ділянки не приймала, правоустановлювальні документи не складала та не видавала, поштові адреси не присвоювала. Спірна земельна ділянка

є відмінною від земельної ділянки, яка була предметом розгляду у справі

№ 755/16977/14-ц.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу ОСОБА_5 .

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 , який діє

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Мацко М. А., поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду м. Києва.

11 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу разом

з матеріалами справи передано судді-доповідачу ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебувала справа

№ 755/16977/14-ц за позовом ОСОБА_1 , який діяв в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Київської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, опікунська рада Деснянського району

м. Києва, Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, реєстраційна служба головного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , який діяв в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Київської міської ради, треті особи: Головне управління Держгеокадастру

у м. Києві, опікунська рада Деснянського району м. Києва, Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, реєстраційна служба головного управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року

у справі № 755/16977/14-ц позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задоволено частково.

Визнано за неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 2/3 частини, що становить 0,12 га, земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частини земельної ділянки, що становить 0,06 га, земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 .

Договором дарування житлового будинку від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 належний йому на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

24 липня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина

ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Ленд Ікс» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , площею 0,1000 га, для експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що доказів того, що земельна ділянка за адресою:

АДРЕСА_1 і земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1

є однією земельною ділянкою, немає.

Верховний Суд погоджується із цим висновок апеляційного суду з таких підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування заявлених вимог вказував на наявність невідповідності фактичної площі спірної земельної ділянки порівняно з площею земельної ділянки, право власності на яку визнано за його сином рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року у справі № 755/16977/14-ц, що позбавляє можливості зареєструвати за сином у встановленому законом порядку спірну земельну ділянку.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається та реалізується його суб`єктами виключно відповідно до закону. Отже, суб`єктивне право власності на землю виникає на підставах та

у порядку, визначеному Земельним кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування

в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

У частині першій статті 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі

в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з частиною п?ятою статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених статтями 335, 376, 392 цього Кодексу.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності

є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом (стаття 328 ЦК України).

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивачі) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши, що предметом розгляду Дніпровським районним судом

м. Києва у справі № 755/16977/14-ц було визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,12 га за адресою:

АДРЕСА_1 . В той час, як предметом розгляду цієї справи є сформована земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:148:0066, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 , тобто ці земельні ділянки за ознаками формування, площі та розташування є різними, відомостей про присвоєння поштової адреси АДРЕСА_1 немає,

і рішення щодо передання спірної земельної ділянки відповідно до норм

ЗК України не приймалось, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 27 квітня

2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , подану адвокатом Мацком Максимом Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Д. А. Гудима В. М. Коротун Є. В. Краснощоков В. І. Крат