Постанова

від 25.04.2024 по справі 369/7300/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/4031/2024

справа №369/7300/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Мережко М.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Крисіної С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Числовської Ірени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року, постановлену під головуванням судді Волчко А.Я.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.

Вимоги заяви мотивує тим, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 525 285 гривень.

Вказує, що предметом позову є грошові кошти ОСОБА_1 , привласнені ОСОБА_2 за договором грошових коштів.

З метою уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконання рішення слід вжити заходи забезпечення позову.

Мотивуючи наведеним, просить суд в порядку забезпечення позову накласти арешт на майно та кошти, які належать відповідачці ОСОБА_2 на суму, що не перевищує 525 285 гривень.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Числовською І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність оскаржуваної ухвали.

Стверджує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам, наведеним позивачкою у заяві про забезпечення позову, а також не враховано ризиків можливого відчуження відповідачкою належного їй майна з метою уникнення від виконання можливого рішення суду про стягнення заборгованості.

В цілому апеляційна скарга відповідає змісту заяви про забезпечення позову.

Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити.

02 квітня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Герасимчук І.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 . В поясненнях зазначила, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, договір доручення з позивачкою не підписувався та не укладався, підстави для накладення арешту відсутні.

В судовому засіданні адвокат Числовська І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги підтримала, просила суд її задовольнити.

Адвокат Герасимчук І.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилась. Подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки неявка належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи учасників справи не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці скаржниці, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.

Суд вказав, що заявником не надано суду доказів, підтверджуючих те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не надано доказів, що на ім`я відповідача відкриті рахунки в банківських установах, зазначивши найменування банківської установи та номер рахунку, не надано доказів, що накладення арешту на грошові кошти на рахунках, на які просить накласти арешт позивач, є співмірними із заявленими позивачем вимогам, окрім того, не конкретизовано вимоги, на яке саме нерухоме майно відповідача слід накласти арешт, не надано звіт про його вартість, для визначення співмірності зазначених вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.

З матеріалів справи установлено, що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення грошових коштів.

Вимоги позову мотивує тим, що 22 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір доручення, згідно умов якого відповідач як повірений зобов`язувався внести на розрахункові рахунки юридичних осіб грошові кошти 262 650 гривень на рахунок ТОВ "КУА "Андере Ріхтінген" та 262 635 гривень на рахунок ТОВ "Петрівський квартал 2".

Пунктом 1.2 Договору доручення конкретно визначено номери банківських рахунків вказаних вище юридичних осіб, на які мали здійснюватись перерахування одержаних ОСОБА_2 грошових коштів.

Згідно пункту 2.2, Договору доручення Повірений зобов`язувався виконати доручення Позивача не пізніше 180 робочих днів з дати підписання даного Договору.

Підписанням нього Договору ОСОБА_2 підтвердила, що грошові кошти, необхідні для виконання договору доручення, були отримані від ОСОБА_1 у повному обсязі (пункт 3.1. Договору доручення).

Разом з цим, після ознайомлення 25 квітня 2023 року із банківськими виписками по рахункам, представником позивачки виявлено, що на банківські рахунки ТОВ "КУА "Андере Ріхтінген" та ТОВ "Петрівський квартал" грошові кошти від ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 не надходили.

Вказує, що ОСОБА_2 не було виконано зобов`язань за договором доручення від 22 грудня 2018 року та тим самим привласнено грошові кошти, одержані від позивача, у загальному розмірі 525 285,00 гривень.

22 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір доручення, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалась від імені ОСОБА_1 внести на розрахункові рахунки юридичних осіб ТОВ "Петрівський квартал 2"262 635 грн та ТОВ "КУА "Андере Ріхтінген" 262 650 гривень (а.с. 19-20).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Як роз`яснено у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2009 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна, вчиненого у зв`язку із провадженням по цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують твердження позивачки про володіння відповідачкою будь-яким майном, на яке заявник просить накласти арешт.

Апеляційний суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, у цій справі, заявлячи про можливість відчуження відповідачкою нерухомого майна, позивачкою не надаються докази на підтвердження належного безпосередньо відповідачці на праві власності майна, що унеможливлює вирішення питання із дотриманням принципу співмірності. Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують твердження позивачки про володіння відповідачкою будь-яким майном, на яке заявник просить накласти арешт.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Числовської Ірени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повну постанову складено 22 травня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді М.В. Мережко

В.В. Соколова