Постанова

від 16.05.2024 по справі 754/13744/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2024 року м. Київ

Справа №754/13744/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/3491/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Бевзи А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Бабко В.В. 24 листопада 2023 року в м. Києві, повний текст рішення складений 24 листопада 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В

У вересні 2023 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: скасувати наказ школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації №164-К від 25 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 »; поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя англійської мови Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації; стягнути з Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32485,11 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним закладом «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва» з 1994 року. З 2002 року працювала на посаді вчителя англійської мови. 27 серпня 2023 року, відповідно до Наказу №164-К від 25 серпня 2023 року, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. Зазначає, що її змусили укласти строковий трудовий договір, який декілька разів переукладався протягом 2020-2023 років. В подальшому їй безпідставно відмовили в його продовженні та звільнили у зв`язку з закінченням строку трудового договору. При цьому ОСОБА_1 зверталась із заявою до директора відповідача, в якій просила перевести її на безстроковий трудовий договір на посаді вчителя англійської мови шляхом зміни істотних умов праці, видавши відповідний наказ. Вказане звільнення з посади вчителя англійської мови позивач вважає безпідставним та незаконним.

Представник позивача надав додаткові пояснення, в яких вказав на те, що на адвокатський запит від Комунального закладу «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва» отримано відповідь, відповідно до якої зазначено, що відповідачем після 27 серпня 2023 року було прийнято працівника на посаду вчителя англійської мови за умовами строкового трудового договору. Також повідомлено, що з двома працівниками, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, було укладено безстрокові трудові договору. Також представник позивача звертає увагу на те, що до відповіді на адвокатський запит додано штатні розписи, з яких вбачається відсутність скорочення штатних посад вчителів у 2020-2023 роках. Та з відповіді на адвокатський запит підтверджується, що позивачці не було видано повідомлення (довідки) про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведене з дотримання вимог чинного законодавства, оскільки строк дії трудового договору закінчився. Тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції вказав на те, що позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказу та поновлення на роботі, а тому суд дійшов висновку про залишення такої вимоги без задоволення.

Не погодилась із вказаним рішенням суду позивач, її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона зазначає про незаконність рішення як такого, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує на те, що відповідач всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023, безпідставно відмовив позивачу у продовженні трудових відносин та у переведенні трудових відносин у безстрокову форму трудового договору, та незаконно звільнив її саме у зв`язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України), чим грубо порушив трудові права позивача та вимоги ст. 43 Конституції України, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимоги Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст.ст. 2-1, 9, 23, 32 КЗпП України.

Відповідачем не було поінформовано позивача, як працівника який працював за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають її кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 23 КЗпП України.

Відповідачем не було забезпечено рівні можливості позивачу, як працівнику який працював за строковим трудовим договором, для укладення безстрокового трудового договору, порушено принцип рівності прав і можливостей.

Позивача було звільнено без дотримання законодавчо встановленої процедури звільнення працівників, оскільки: в день звільнення (27 серпня 2023 року що припадає на неділю) не було надано копію наказу про звільнення, не було видано повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні в день звільнення, не було видано належним чином оформленої трудової книжки, чим порушено вимоги ст. 47 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведене із дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки строк дії трудового договору закінчився.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 20250,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на те вказує, що на час укладення строкового трудового договору між ОСОБА_1 та відповідачем, абзац 3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним. Прийняття Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року не спричинило імперативного обов`язку для роботодавця переукласти діючі трудові договори із строкових на безстрокові, а питання продовження трудових відносин із позивачем після закінчення строку трудового договору чітко врегульовано нормою ст. 39-1 КЗпП України. Зазначає, що позивачем було укладено строковий трудовий договір на вимогу ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», тому до неї не застосовуються норми ч.2 ст. 39-1 КЗпП України, оскільки така не діє у випадках, передбачених ч.2 ст. 23 КЗпП України. Щодо інформування працівників про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, то представник відповідача вказує на те, що позивачу було запропоновано змінити умови праці, уклавши безстроковий трудовий договір на посаду вихователя групи подовженого дня або асистента вчителя, однак було отримано від позивача відмову щодо подальшої співпраці з школою на запропонованих умовах. Таким чином, відповідач пропонував позивачу укласти безстроковий трудовий договір на посаді вихователя групи подовженого дня, тобто на посаді, яку раніше займала позивач до переведення на посаду вчителя англійської мови на час відсутності основного працівника.

За таких обставин, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Червона Г.О. підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила про задоволення заявлених вимог.

Представник відповідача адвокат Печериця Н.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до Статуту Школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва, затвердженого розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 жовтня 2016 року № 613, Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва, є юридичною особою. Школа самостійно приймає рішення і здійснює діяльність в межах своєї компетенції, передбаченої законодавством України та цим Статутом /т.1 а.с.139-162/.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним закладом «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 /т.1 а.с.25-27/.

А саме Наказом від 16 вересня 2002 року № 96-К по СЗШ № 249 Деснянського району м. Києва від «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу з 09 вересня 2002 року вчителем англійської мови порядком переводу з СЗШ № 321 з заробітною платою згідно педнавантаження по тарифікації /т.1 а.с.28/.

Наказом від 21 квітня 2020 року №___-К «Про переведення педпрацівників на строкові трудові договори» на виконання ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» припинено з 01 липня 2020 року з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком безстрокові трудові договори з одночасним укладанням трудових договорів строком на 1 рік, в точу числі з ОСОБА_1 /т.1 а.с. 30/.

Наказом від 23 червня 2020 року № 119-к «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_1 » відповідно до пп. 2 п. 3 розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 13 березня 2020 року, ОСОБА_1 змінено умови трудового договору, перевівши її на строковий трудовий договір із 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року на цій же посаді з посадовим окладом 4772,00грн згідно з педагогічним навантаженням по тарифікації /т.1 а.с.29/.

Наказом від 04 червня 2021 року № 138-К «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_1 » змінено ОСОБА_1 , вчителю англійської мови, умови трудового договору, перевівши її вихователем групи подовженого дня за строковим трудовим договором з 01 липня 2021 року по 30 червня 2022 року з посадовим окладом 6061,00грн згідно з педагогічним навантаженням по тарифікації /т.1 а.с.31/.

Наказом від 30 червня 2022 року № 165-К «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_3 » змінено ОСОБА_1 , вихователю групи подовженого дня, умови трудового договору, перевівши її за строковим трудовим договором з 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року на цій же посаді з заробітною платою згідно педагогічним навантаженням по тарифікації /т.1 а.с.32/.

Наказом від 30 серпня 2022 року № 232-К «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_2 » змінено ОСОБА_1 , вихователю групи подовженого дня, умови трудового договору, перевівши її вчителем англійської мови цього ж закладу за строковим трудовим договором з 01 вересня 2022 року по 27 листопада 2022 року на час відсутності основного працівника ОСОБА_4 або по дату фактичного виходу її на роботу з заробітною платою згідно з педагогічним навантаженням по тарифікації /т.1 а.с.33/.

Наказом від 28 листопада 2022 року № 292-К «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_2 » у зв`язку із звільненням вчителя англійської мови ОСОБА_4 , змінено ОСОБА_1 , вчителю англійської мови, умови трудового договору, перевівши її за строковим трудовим договором з 29 листопада 2022 року по 25 серпня 2023 року на цій же посаді за основним місцем роботи з заробітною платою згідно з педагогічним навантаженням по тарифікації.

Позивач ОСОБА_1 в заяві від 28 квітня 2023 року адресованій Директору Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва (Вх. № 13) просила перевести її на безстроковий трудовий договір на посаду вчителя англійської мови шляхом зміни істотних умов праці та видати відповідний наказ, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року за конституційним поданням 56 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) - абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) /т.1 а.с.36/.

Відповідач Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва в листі від 26 травня 2023 року адресованого позивачу ОСОБА_1 вказав, що переведення ОСОБА_1 на безстроковий трудовий договір буде актуальним на передодні завершення терміну дії строкового договору на підставі наказу № 292-К від 28 лютого 2022 року, про що буде попереджено за 2 місяці /т.1 а.с.39/.

Наказом від 19 червня 2023 року № 107-к «Про надання відпустки ОСОБА_3 » вчителю англійської мови ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 09 вересня 2022 року по 08 вересня 2023 року тривалістю 56 календарних днів з 03 липня 2023 року по 27 серпня 2023 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу /т.1 а.с.98,124/.

В листі-попередження від 26 червня 2023 року відповідач Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва, попередила ОСОБА_1 про те, що 25 серпня 2023 року закінчується строк дії договору (строкова угода) згідно наказу по школі від 28 листопада 2022 року № 292-К та згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України /т.1 а.с.40,125/.

Наказом від 23 серпня 2023 року № 161-к «Про внесення змін до наказу № 292-к від 28 листопада 2022 року «Про зміни умов трудового договору ОСОБА_2 » на підставі ст. 3 Закону України «Про відпустки», наказу по школі № 107-к від 19 червня 2023 року «Про надання відпустки ОСОБА_3 » внесено зміни до наказу по школі від 28 листопада 2022 року № 292-к «Про зміни умов трудового договору ОСОБА_2 » та викладеного його в наступній редакції: «Змінити ОСОБА_1 , вчителю англійської мови школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району міста Києва, умови трудового договору, перевівши її за строковим трудовим договором з 29 листопада 2022 року по 27 серпня 2023 року на цій же посаді за основним місцем роботи з заробітною платою згідно з педагогічним навантаженням по тарифікації». Вважати останнім днем відпустки датою звільнення /т.1 а.с.35/.

Позивач ОСОБА_1 в заяві від 23 серпня 2023 року адресованій Директору Школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва (Вх. № 18/01-25-3), просила розглянути питання прийняття її на посаду вчителя англійської мови та укласти з нею безстроковий контракт, оскільки 25 серпня 2023 року закінчує свою дію строковий контракт, укладений між нею та школою № 249 /т.1 а.с.37/.

Наказом від 25 серпня 2023 року № 164-к «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_1 , вчителя англійської мови школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва з роботи 27 серпня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України /т.1 а.с.23/.

Відповідач Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва у листі від 01 вересня 2023 року повідомила позивача ОСОБА_1 , що попри ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 лютого 2023 року № 1-Р/2023, закінчення терміну дії строкового трудового договору є підставою для припинення трудового договору та звільнення особи (працівника) з посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору. Відповідно до Листа РУО № 35-977 від 10 квітня 2023 року, Листа Міністерства освіти та науки № 1/4676-23 від 04 квітня 2023 року, якщо договір був укладений до 07 лютого 2023 року, коли Рішення Конституційного Суду України, щодо визнання абз.3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» не вступило в дію, він буде рахуватися діючим на умовах, які в ньому зазначені, мають дотримуватись сторонами. Зауважили, що ОСОБА_1 було переведено на посаду вчителя англійської мови з посади вихователя ГПД, у зв`язку з відсутністю основного працівника вчителя англійської мови, а в подальшому у зв`язку з її звільненням. Також в листі зазначалось, що 23 серпня 2023 року при зустрічі з адміністрацією школи позивачці було запропоновано змінити умови праці, уклавши безстроковий договір на посаду вихователя групи подовженого дня або асистента вчителя, однак отримано від позивачки відмову щодо подальшої співпраці зі школою на запропонованих умовах /т.1 а.с.38/.

В матеріалах справи наявна довідка про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 , відповідно до якої останній з лютого 2023 року по липень 2023 року нарахована заробітна плата в сумі 136007,85 грн, при цьому: у лютому 2023 року нараховано 21867,89 грн, у березні 2023 року 18755,96 грн, у квітні 2023 року 25772,84 грн, у травні 023 року 16486,72 грн, у червні 2023 року 53124,44 грн, у липні 2023 року 0,00 грн /т.1 а.с.45,97/.

На підтвердження професійних навичок та характеристики ОСОБА_1 до матеріалів справи додано Атестаційні листи за 2002, 2007, 2012, 2018, 2023 роки, характеристику діяльності учителя, грамоти, подяки, сертифікати, дипломи /т.1 а.с.50-58,165-170,172,174-175,201-221/.

Також стороною відповідача Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва, до матеріалів справи долучені документи, які характеризують ОСОБА_1 , а саме: акт про відмову надати пояснення стосовно випадку 28 квітня 2023 року, скаргу на дії позивача від 23 травня 2023 року, доповідну від 02 березня 2023 року /т.1 а.с.126-130/.

Також до матеріалів справи додано штатний розпис по «Школа І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва» за 2021-2023 роки, з якого вбачається, що відповідні посади відповідають структурному підрозділу з визначеним розміром посадового окладу /т.1 а.с.93/.

В листах Міністерства освіти та науки України від 04 квітня 2023 року № 1/4676-23 та від 15 вересня 2023 року № 4/3203-23, зазначено, що рішення Конституційного Суду України, за яким визнано неконституційним абз.3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2022 року № 463-ІХ, де визначено, що прийняття на роботу педагогічних працівників державних і комунальних закладів середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, здійснюється виключно за строковими трудовими договорами, визнано таким, що не відповідає Конституції України. Вказано на положення ст.ст. 58,152 Конституції України, щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі та втрату чинності визнаних неконституційними актів з моменту прийняття рішення Конституційним судом. Зазначається, якщо договір був укладений до 07 лютого 2023 року, коли рішення Конституційного Суду України, щодо визнання абз.3 ч. 2 ст.22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» не вступило в дію, він буде рахуватися діючим на умовах, які в ньому зазначені, мають дотримуватись сторонами. Наприкінці вказано на те, що керівник закладу освіти має приймати рішення про поновлення, звільнення чи переведення педагогічного працівника дотримуючись чинного законодавства /т.1 а.с.171,173,231/.

В силу ст.1 Конституції України Україна є демократична, соціальна, правова держава.

Положеннями ч.2 ст.3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Положеннями ч.1 ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21Конституції України ).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції Українизакони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у ст.91 ЗаконуУкраїни від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст.97 цього Законувизначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч.2ст.150 Конституції України, а також ч.2ст.70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14грудня 2000року (справа№1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

У Рішенні від 16 жовтня 2007 року№ 8-рп/2007Конституційний Суд України вказав, що гарантованачастиною першоюстатті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обовязковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені; але всі відмінності у привілеях чи обмеженнях щодо різних категорій індивідів, установлені законом, не можуть бути пов`язані з ознаками, що їх визначеночастиною другоюстатті 24 Конституції України; зазначений принцип визначає загальне правило неприпустимості встановлення за соціальними або особистими ознаками привілеїв чи обмежень і не є абсолютним (перше, друге, третє речення абзацу другого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

У Рішенні від 04 вересня 2019 року у справі № 3-425/2018 (6960/18) Конституційний Суд України зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів.

В Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 вказано на те, що укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

У Рішенні від 07 липня 2004 року№ 14-рп/2004Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Згідно з ч. 1 ст.1, ч. 1 ст.3, ст.4 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

В силу ст.9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.

Відповідно дост. 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера його застосування визначається законами України.

Згідно з положеннями п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

В абзаці другому та третьому ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції від 16 січня 2020 року було визначено:

Педагогічних працівників закладів освіти приймають на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог Закону та законодавства про працю.

Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним),абзац третійчастини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року №463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників.

Абзац третійчастини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, визнаний неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В мотивувальній частині рішення Конституційний Суд вказав на те, що можливість вільно обирати вид праці та добровільно вступати у трудові правовідносини означає свободу вибору особи, яка прагне набути юридичного статусу працівника, зокрема вільний вибір виду трудового договору. Такі юридичні факти, як досягнення пенсійного віку, виплата пенсії за віком та робота в державних або комунальних закладах загальної середньої освіти, не можна вважати достатніми і прийнятними підставами для порушення свободи укладення трудового договору педагогічними працівниками, адже ця свобода означає, окрім іншого, можливість вільно обговорювати умови трудового договору та приймати їх чи не приймати. Педагогічний працівник, який раніше мав право на укладення безстрокового трудового договору та користувався таким правом протягом певного періоду, не може бути позбавлений цього права лише з огляду на досягнення ним пенсійного віку та факт отримання пенсії за віком, аджеКонституція Українине пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з досягненням певного віку, з отриманням пенсії за віком (або інших видів соціальних виплат та соціальної допомоги) чи роботою в установах певної форми власності. Так само Конституція України не пов`язує право на працю та свободу укладення трудового договору з отриманням особою певного виду власності, а пенсійні виплати, згідно з юридичною позицією Європейського суду з прав людини, є саме власністю особи в розумінністатті 1Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

УстановленаЗакономвимога припинити раніше укладені безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, які досягли пенсійного віку та отримують пенсію за віком, за умови, що вони працюють у державних або комунальних закладах загальної середньої освіти, фактично скасовує трудові правовідносини, що склалися до набрання чинності Законом, а в поєднанні з відсутністю будь-якої альтернативи укладенню строкового трудового договору ставить під загрозу реалізацію особою, яка уклала безстроковий трудовий договір, свого права, гарантованогочастиною першоюстатті 43 Конституції України, за якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. У такий спосіб педагогічного працівника, який досяг пенсійного віку та отримує пенсію за віком, позбавлено стабільності та передбачності трудових правовідносин, оскільки законодавець безпідставно втрутився у приватно-правові відносини, адже запровадив порядок, за якого педагогічний працівник та заклад освіти змушені або розірвати трудові відносини без урахування волі сторін трудового договору, укладеного саме як безстроковий ще до ухвалення Закону, або укласти безальтернативний строковий трудовий договір, що ставить такого працівника у нерівне становище порівняно з іншими педагогічними працівниками.

Конституційний Суд України зазначив, що згідно з частинамипершою,другоюстатті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної системи права, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в актах міжнародного права з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема вМіжнародному пакті про громадянські і політичні права1966 року (статтях 14, 26),Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (статті 14),Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (статті 1), ратифікованих Україною, та вЗагальній декларації прав людини1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантованаКонституцією Українирівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу в забезпеченні їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзацидругий,четвертий,пятийпідпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 вказав на те, що аналіз нормрозділу ХІІ Конституції України(«Конституційний Суд України») таЗакону України від 13 липня2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України»дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

У постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22 Верховний Суд підкреслив, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу ч.ч.1,2 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В порядку ч.ч.1-3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наведених обставин вбачається, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем на умовах безстрокового трудового договору з 16 вересня 2002 року. При цьому позивач першочергово займала посаду вчителя англійської мови.

На підставі наказу від 21 квітня 2020 року , виданого на виконання ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», з позивачем як педагогічним працівником, який досяг пенсійного віку та отримує пенсію за віком, з 01 липня 2020 року було припинено безстроковий трудовий договір з одночасним укладанням трудового договору строком на один рік. У зв`язку з цим, наказом від 23 червня 2020 року позивачу було змінено умови трудового договору, переведено її на строковий трудовий договір із 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. В подальшому строкові трудові договори укладались на строк:

з 01 липня 2021 року по 30 червня 2022 року з переведенням на посаду вихователя групи подовженого дня (наказ від 04 червня 2021 року);

з 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року на посаді вихователя групи подовженого дня (наказ від 30 червня 2022 року);

з 01 вересня 2022 року по 27 листопада 2022 року з переведенням на посаду вчителя англійської мови (наказ від 30 серпня 2022 року);

з 29 листопада 2022 року по 27 серпня 2023 року на посаді вчителя англійської мови (наказ від 28 листопада 2022 року, з урахуванням змін внесених наказом від 23 серпня 2023 року).

Позивач в заявах від 28 квітня 2023 року та від 23 серпня 2023 року, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року, просила перевести її на безстроковий трудовий договір на посаду вчителя англійської мови шляхом зміни істотних умов праці та видати відповідний наказ.

Однак, наказом відповідача від 25 серпня 2023 року позивача було звільнено з посади вчителя англійської мови школи І-ІІІ ступенів № 249 Деснянського району м. Києва з 27 серпня 2023 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відтак, незважаючи на те, що позивач у своїх заявах просила керівника навчального закладу забезпечити виконання рішення Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року шляхом переведення її на безстроковий трудовий договір, відповідач видав наказ про її звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Позивач дійсно не оскаржувала накази про припинення безстрокового трудового договору та укладення строкових трудових договорів як незаконних, як то вказав суд першої інстанції. Проте вказане не може бути однією з підстав для відмови у задоволенні заявлених нею вимог, оскільки Конституційний Суд України встановив наявність у цих правовідносинах безальтернативності укладення строкового трудового договору, порушення конституційного права на працю та наявність ознак дискримінації.

До того ж в період дії останнього строкового трудового договору, укладеного між сторонами у справі, було прийнято рішення Конституційного Суду України про неконституційними положенняЗакону України «Про освіту»щодо переведення педагогічних працівників на строковий трудовий договір при досягненні пенсійного віку.

Рішення Конституційного Суду України мають пряму (перспективну) дію в часі і, як вказує Велика Палата Верховного Суду, застосовуються до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення.

Таким чином абз.3 ч.2 ст.22Закону України «Про повну загальну середню освіту»,в редакції чинній на момент укладення з позивачкою строкового трудового договору, втратив свою чинність під час дії останнього строкового договору. А в силу ст.9 КЗпП України умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

За наведених обставин колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що строковий трудовий договір укладений до 07 лютого 2023 року і за погодженням сторін, рахується діючим та умови, які в ньому зазначені, мають дотримуватися всіма сторонами договору.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував на тому, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів.

Враховуючи те, що на час прийняття рішення Конституційним Судом України 07 лютого 2023 року позивач перебувала у трудових відносинах із відповідачем, в подальшому двічі подавала про переведення на безстроковий трудовий договір та забезпечити виконання рішення Конституційного Суду України, тому відповідач не повинен був допустити порушення трудового законодавства в подальшому.

При вирішенні справи судом не можу бути застосовано неконституційну норму та суд має керуватись принципом верховенства права. Виходячи з конституційних положень держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, гарантує захист від незаконного звільнення.

Тому апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним наказу Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації №164-К від 28 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно дост.235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлюючи позивача на посаді вчителя англійської мови, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що раніше позивач займала посаду вихователя групи продовженого дня, оскільки поновлення відбувається на тій посаді з якої відбулось незаконне звільнення.

Також поновлюючи позивача на роботі, суд вирішує питання виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунок якої здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України №100.

В матеріалах справи наявна довідка про заробітну плату та інші доходи ОСОБА_1 , відповідно до якої останній з лютого 2023 року по липень 2023 року нарахована заробітна плата в сумі 136007,85 грн, при цьому: у лютому 2023 року нараховано 21867,89 грн, у березні 2023 року 18755,96 грн, у квітні 2023 року 25772,84 грн, у травні 2023 року 16486,72 грн, у червні 2023 року 53124,44 грн, у липні 2023 року 0,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу була надана відпустка з 03 липня 2023 року по 27 серпня 2023 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. Отже виплачена у червні 2023 року сума коштів включала в себе заробітну і матеріальну допомогу, а остання згідно з пп.б п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 не включається до розрахунку середнього заробітку. У зв`язку з цим при визначенні розміру середнього заробітку береться дохід отриманий у квітні та травні 2023 року. Тобто за останні два місяці позивачем був отриманий дохід у відповідача в розмірі 42259,56 грн (25772,84+16486,72=42259,56), кількість робочих днів становила 43, а отже середньоденна плата становила 982,78 грн. Період вимушеного прогулу становить з 28 серпня 2023 року по 16 травня 2024 року, що включає 189 робочих днів, а отже середній заробіток становить 185749,42 грн.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не достатньо повно та всебічно з`ясував обставини справи, не врахував висновки наведені Конституційним Судом України та Верховним Судом у зв`язку з чим дав неналежну правову оцінку спірним правовідносинам, що дає підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

В порядку ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Положення ч.13 цієї норми законодавства вказують на те, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

А отже у разі задоволення позовних вимог підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача понесені ним судові витрати при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції.

При звернені до суду позивач була звільнені від сплати судового збору. Проте, в ході розгляду справи позивач скористалась правом на правову допомогу.

При зверненні до суду з позовом був наданий витяг з договору про надання правової допомоги укладений між позивачем та адвокатом Єгоренковим С.В., за підписом якого і був поданий позов /т.1 а.с.60,61/. В ході розгляду справи даний адвокат приймав участь у справі, стороною позивача був наданий розрахунок судових витрат та акт приймання передачі наданих послуг від 24 жовтня 2023 року на суму 20250 грн /т.1 а.с.172,173/.

Апеляційна скарга була подана адвокатом Червоною Г.О. на підставі договору про надання правової допомоги укладеного з позивачем 19 грудня 2023 року та виданого на його підставі ордеру від 23 грудня 2023 року. Цей адвокат приймала участь і на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції /т.2 а.с.31-33/.

В апеляційній скарзі заявлена вимога про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20250 грн /т.2 а.с.29/.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем не висловлені заперечення щодо розміру заявленої суми судових витрат.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожногона правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке правоє гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року№ 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогуне може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське обєднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу,з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку.

З матеріалів справи вбачається, що на стадії розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій стороною позивача було поставлено питання компенсації витрат за надану правову допомогу пов`язану з розглядом справи, в порядку визначеному процесуальним законом. Сума витрат визначена позивачем у розмірі 20250 грн, яка підтверджена актом приймання-передачі виконаних робіт, обсяг визначених робіт відповідає фактично наданому. Відповідачем не спростовані надані докази та не здійснено заяву про зменшення цих витрат.

Таким чином, враховуючи наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог позовної заяви, тривалість розгляду справи в суді, складність справи, наявність детального опису виконаних адвокатом робіт та їх вартість яка відповідає критеріям розумності та співмірності, відсутність клопотання відповідача про зменшення, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмір 20250 грн підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним наказ Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації №164-К від 28 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на роботі, а саме на посаді вчителя англійської мови Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації з дати звільнення.

Стягнути з Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 185749, 42 грн.

Стягнути з Комунального закладу «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20250, 00 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Комунальний заклад «Школа I-III ступенів №249 Деснянського району м. Києва» Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (02222, м. Київ, вул. Вікентія Береті, 7, ЄДРПОУ 03872551).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 23 травня 2024 року.