Ухвала

від 21.05.2024 по справі 910/9523/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9523/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Гибала В. О.,

представників учасників справи:

позивача - Письмак О. Є.,

відповідача - Гетіков В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саренс Україна»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (колегія суддів: Барсук М. А. - головуючий, Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саренс Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтрансавто»

про стягнення заборгованості у розмірі 9 609 594,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Саренс Україна» (далі - ТОВ «Саренс Україна») звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтрансавто» (далі - ТОВ «Будтрансавто») 9 609 594,69 грн заборгованості, у тому числі: 7 879 141,94 грн основного боргу, 264 678,58 грн 3 % річних та 1 465 774,17 грн інфляційних втрат.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 27.07.2021 № 27/07-2021 (далі - Договір) у частині оплати за надані послуги у повному обсязі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 (суддя Чинчин О. В.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Будтрансавто» на користь ТОВ «Саренс Україна» основну заборгованість у розмірі 7 879 141,94 грн, 3 % річних у розмірі 135 811,33 грн та інфляційні втрати у розмір 477 114,65 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.2 Рішення мотивоване тим, що на виконання умов Договору позивач надав кранові послуги із підйому та переміщення важких негабаритних нетипових вантажів, а відповідач зі свого боку прийняв надані послуги, що підтверджується актами надання послуг № 28 від 24.02.2022 на суму 4 354 420,17 грн, № 31 від 23.05.2022 на суму 4 215 921,60 грн, а загалом на суму в розмірі 8 570 341,77 грн; відповідач в порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов Договору не здійснив оплати наданих послуг в повному обсязі, тобто не виконав своїх зобов`язань належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

2.3 Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 заяву ТОВ «Саренс Україна» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 90 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

2.4 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024: рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю; додаткове рішення від 27.11.2023 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні заяви ТОВ «Саренс Україна» про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

2.5 Апеляційний господарський суд виходив з того, що: позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження виконання робіт з демонтажу крана Superlift 3800 (про що, як зазначили позивач та суд першої інстанції, було замовлення відповідача), а в матеріалах справи містяться платіжні доручення, які фактично підтверджують сплату вартості заявлених у акті № 28 від 24.02.2022 послуг у якості авансового платежу відповідно до пункту 5.2.1 Договору наперед, оплату за які позивач не спростував належними та допустимими доказами (зокрема, що відповідні кошти сплачені як оплата за інші періоди на підставі відповідних замовлень), з огляду на недоведення належними та допустимими доказами обсягу замовлених робіт та їх фактичної вартості, які відображені в акті № 28 від 24.02.2022; позивач належними та допустимими доказами (змінними рапортами тощо) не довів фактичного надання послуг з демонтажу будівельного крана та вивезення його з території України, як і інших послуг, зазначених в акті № 31 від 23.05.2022 (переміщення різних вантажів при будівництві Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві). За таких обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача стягнення спірної суми в межах цього спору, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

2.6 Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, витрати на професійну правничу допомогу, понесенні позивачем, покладено на останнього відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи

3.1 ТОВ «Саренс Україна» у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 та залишити в силі рішення від 15.11.2023 і додаткове рішення від 27.11.2023 Господарського суду міста Києва.

3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

3.3 Так, скаржник посилається на те, що апеляційний господарський суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме правовідносинах у сфері надання послуг та прийняття і надання оцінки доказам у їх сукупності, що призвело до порушення апеляційним господарським судом статті 86, частини 5 статті 236 ГПК України стосовно повного і всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 901 ЦК України в поєднанні з постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20.

3.4 Також ТОВ «Саренс Україна» зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, у контексті доктрини заборони суперечливої поведінки.

3.5 ТОВ «Будтрансавто» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність скарги, просить відмовити в її задоволенні.

4. Мотивувальна частина

4.1 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2 Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження

4.3 При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

4.4 Дослідивши викладені у касаційній скарзі доводи, зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/9523/23 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

4.5 Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.6 Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.7 Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

4.8 Отже, відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.9 Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

4.10 При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

4.11 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 виклала правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

4.12 Так, предметом розгляду у справі № 910/5408/21, на яку посилається скаржник, є стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих послуг (робіт) у сфері інформаційних технологій за Генеральним договором.

4.13 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції скасовано у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та у частині наказу органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3 % річних, та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, виходив з того, що суд апеляційної інстанції не здійснив ні огляду відповідних інформаційних ресурсів, де зберігаються відомості, на які посилався позивач (в тому числі із залученням спеціаліста), ні фіксування змісту таких ресурсів (в тому числі із залученням експерта) для встановлення того, чи дійсно надані позивачем роздруківки (паперові копії електронних доказів) можуть підтвердити фактичне надання ТОВ «ІДАП» відповідачу послуг та інші обставини, на які він посилається, обґрунтовуючи позовні вимоги. Суд апеляційної інстанції на підставі доказів, наданих сторонами, мав з`ясувати яким чином календарний період з 01 по 31 грудня 2020 року був поділений сторонами Генерального договору на спрінти (повторювані періоди часу 2 тижні), які завдання були поставлені на початку кожного спрінту, скільки часу позивач планував на них витратити, чи виникали нові завдання після початку спрінту, які розширили обсяг робіт та збільшили тривалість спрінту, чи передав позивач відповідачу результати спрінту (спрінтів), чи направив відповідач на електронну пошту позивача, передбачену Генеральним договором, чіткі і обґрунтовані зауваження щодо наданих послуг та перелік доробок, які потрібно виконати для усунення недоліків. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту відмови відповідача від підписання акта № 5 без інформування позивача про зауваження відповідача як замовника до робіт (послуг) звітного періоду та перелік доробок, які необхідно виконати. Натомість оцінив як суперечливу поведінку затримку з направленням акта № 5 з боку позивача. Суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин статтю 853 ЦК України щодо порядку прийняття робіт за договором підряду, помилково визначивши правову природу Генерального договору як договору про надання послуг, що споживаються в процесі їх надання та не мають результату.

4.14 Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови у справі № 910/9523/23, що переглядається, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий позивачем акт надання послуг № 28 від 24.02.2022, з`ясував, що з нього неможливо встановити дійсний обсяг послуг, які надавались позивачем, та за який період часу; зокрема, відповідний акт не містить відомостей щодо одиниці виміру господарської операції (кількості годин або днів, протягом яких надавались послуги), з якого суд апеляційної інстанції мав можливість вирахувати дійсну суму наданих послуг у розрізі її ціни за 1 робочий день або за 1 робочу годину. Водночас в матеріалах справи, за висновком апеляційного господарського суду, відсутнє відповідне замовлення на надання послуг за Договором, на підставі якого суд апеляційної інстанції мав би можливість встановити фактичний обсяг та кількість послуг, які були замовлені позивачем (зокрема, у лютому 2022), з огляду на положення пунктів 5.2.1, 5.2.3 Договору; встановити вартість виконаних позивачем робіт за певний період (в розрізі вартості послуг за день, годину тощо) як одиницю виміру господарської операції.

4.15 При цьому апеляційний господарський суд визнав, що матеріали справи містять докази здійснення відповідачем оплати вартості наданих послуг у якості авансового платежу за надані послуги за 2 місяці наперед, як це передбачено пунктом 5.2.1 Договору, які і покривають суму пред`явлених позивачем грошових вимог за актом № 28 від 24.02.2022.

4.16 Колегія суддів апеляційного господарського суду виходила також із того, що відповідно до пункту 2.2.5 Договору щоденно виконавець (позивач) надає компанії (відповідачу) змінний рапорт, що є Додатком № 1 до Додатку D до цього Договору. Змінний рапорт містить інформацію про обсяг виконаних Виконавцем робіт за день, кількість (із зазначенням прізвищ) працівників Виконавця, що брали участь у роботах.

4.17 Щодо акта № 31 від 23.05.2022, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами (змінними рапортами тощо) не довів фактичного надання послуг з демонтажу будівельного крана та вивезення його з території України, як і інших послуг, зазначених у такому акті (переміщення різних вантажів при будівництві Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві).

4.18 Отже, суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору, перевіряючи реальність здійснення господарської операції, дослідив та оцінив за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статтю 79 ГПК України, та дійшов висновку, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача сплати спірної суми в межах цього спору.

4.19 Проаналізувавши зміст наведеної скаржником для порівняння постанови Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається.

4.20 Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у наведеній ним постанові Верховного Суду, оскільки зазначена постанова Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у цій справі, фактично-доказової бази, тобто, хоча й і у спорі, зокрема, пов`язаному з договорам надання послуг (робіт), але за інших встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

4.21 Верховний Суд зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з висновком суду апеляційної інстанції, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судом, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

4.22 Водночас Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

4.23 Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

4.24 З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

4.25 Верховний Суд вважає, що апеляційний господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суд дав оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини 2 статті 86 ГПК України.

4.26 При цьому Верховний Суд зауважує, що ГПК України не містить такого поняття, як «достатність» доказів, натомість законодавець запровадив новий стандарт доказування «вірогідність доказів». Стандарт доказування «вірогідність доказів» на відмінну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто із введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

4.27 Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

4.28 За таких обстави Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.29 Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач у касаційній скарзі не наводить.

4.30 Верховний Суд бере до уваги доводи ТОВ «Будтрансавто», викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.

4.31 У зв`язку з тим що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Саренс Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 910/9523/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Колос

Т. Малашенкова