Постанова

від 22.05.2024 по справі 1640/2402/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа №1640/2402/18

касаційне провадження № К/9901/17445/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 (головуючий суддя Кононенко З.О., судді Мельнікова Л.В., Калиновський В.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі відповідач 1, Управління, контролюючий орган), Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (далі відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.06.2016 №32658-13, від 31.08.2015 №76617-15, від 17.06.2017 №120534-1306, від 29.05.2018 №292691-1306-1612.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на відсутність у нього обов`язку по сплаті земельного податку з фізичних осіб та орендної плати з фізичних осіб, оскільки ним не укладався договір оренди земельної ділянки з Карлівською міською радою.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 08.11.2018 позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 30.06.2016 №32658-13, від 31.08.2015 №76617-15 та Управління від 17.06.2017 №120534-1306, від 29.05.2018 №292691-1306-1612 (в редакції уточнених позовних вимог та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 08.11.2018).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з підстав того, що договір оренди відповідно до вимог статті 288 Податкового кодексу України (далі ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є єдиною підставою для нарахування орендної плати за землю, водночас, у даній справі позивачем такий договір не укладався.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.05.2019 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності об`єктом нерухомості, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав до суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини у справі, порушив норми матеріального та процесуального права. Позивач наголошує на тому, що він не повинен сплачувати земельний податок з підстав відсутності договору оренди, укладеному між ним та Карлівською міською радою.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.07.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Управління подало заперечення на касаційну скаргу, у якому просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.05.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 22.05.2024.

Верховний Суд, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 31.08.2015 №76617-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 1438,93 грн; від 30.06.2016 №32658-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем» земельний податок з фізичних осіб» в сумі 2061,99 грн.

Також, Управлінням були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 17.06.2017 №120534-1306, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 6557,12 грн; від 29.05.2018 №292691-1306-1612, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 6557,12 грн.

Судами також установлено, що рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21.07.2011 у справі № 2-301/11, зокрема, задоволено позов ОСОБА_1 до Карлівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Приватного підприємства Полтавського БТІ "Інвентаризатор" про виділення частки з цілісного об`єкту нерухомості, що є у спільній частковій власності, в окрему одиницю був задоволений частково: виділено ОСОБА_1 83/100 частин нерухомого майна, позначеного в технічному паспорті літерою "А-2", що знаходиться в АДРЕСА_1 , як окремий об`єкт нерухомого майна, що становить окрему одиницю, без порушення його цільового призначення з одночасним відкриттям нового реєстрового номеру, загальною площею 373,6 кв.м.

Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 21.02.2013 у справі № 1608/3017/12 адміністративний позов ОСОБА_1 до Карлівської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії був задоволений повністю: зобов`язано Карлівську міську раду винести на розгляд сесії питання щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,446 га у користування та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 14.07.2014 у справі № 531/1/14 було відмовлено у задоволенні позову Карлівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За правилами абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 Земельного кодексу України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а, від 02.12.2015 у справі №826/3130/15, Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 13.03.2019 у справі №808/8734/15.

Ураховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач зобов`язаний сплатити земельний податок за належні йому земельні ділянки, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції враховує, що у цій справі розмір та порядок нарахування земельного податку позивачем не оскаржувалися.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що контролюючий орган, приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, діяв у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу позивача на судове рішення апеляційної інстанції у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова В.В. Хохуляк