Постанова

від 23.05.2024 по справі 200/11839/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 200/11839/20-а

провадження № К/9901/41638/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Професійна спілка «Юстиція Донеччини», про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (у складі головуючого судді Хохленкова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (у складі колегії суддів - головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д.) у справі №200/11839/20-а,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. 16 грудня 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Професійна спілка "Юстиція Донеччини", в якій позивач просила:

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.11.2020 № 115/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 з урахуванням пункту 10, з 28.11.2020 по день поновлення на публічній службі.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що спірний наказ про звільнення є протиправним та таким, що виданий з порушеннями вимог законодавства, оскільки, зокрема, відбулася не ліквідація державного органу, де вона працювала, а реорганізація шляхом його злиття з Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області та Головним територіальним управлінням юстиції у Луганській області та утворенням на базі трьох територіальних органів Міністерства юстиції України Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) як їх правонаступника. Позивач указувала, що в порушення вимог трудового законодавства, відповідачем не було запропоновано жодної посади.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.11.2020 № 115/1; поновлено позивача на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 27 листопада 2020 року; стягнуто із відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 з урахуванням пункту 10, з 28.11.2020 по день поновлення на публічній службі в розмірі 77 835, 60 грн.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до спірних правовідносин застосовуються норми КЗпП; ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Водночас суди попередніх інстанції зауважували, що у цьому випадку відбулась саме реорганізація Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, як юридичної особи так і суб`єкта публічного права.

5. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що відповідачем не виконано обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, а саме, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації; відповідачем також не доведено та документально не спростовано, що у новоствореному Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції відсутня посаду, яку міг обіймати позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

6. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у цій справі, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №200/11839/20-а, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

7. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №440/395/20 (застосування положень частини третьої статті 235 Кодексу Законів про працю України - зміну формулювання причин звільнення, а не поновлення на посаді працівника) та у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №803/31/16 (а саме, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі).

8. Скаржник зауважує, що положення Закону України «Про державну службу» у відповідній редакції передбачали можливість, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю для працевлаштування будь-яку вакантну посаду державної служби; положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення, не застосовується; у спірному випадку підлягають застосуванню виключно положення спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про державну службу».

9. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Касаційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до Верховного Суду надійшла 15.11.2021.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №200/11839/20-а.

13. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зупинення виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №200/11839/20-а. Іншою ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 №3894/1 позивача звільнено з займаної посади 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією державного органу, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.

15. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 по справі №200/1042/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 №3894/1 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено позивача на посаді заступника начальника Управління начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29 грудня 2019 року.

16. На підставі наведеного судового рішення, наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 07.07.2020 №76/1 скасовано наказ від 24.12.2019 № 3894/1 про звільнення позивача та поновлено її на посаді заступника начальника управління начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану з 29 грудня 2019 року.

17. Відповідно до наказу № 31/3 від 10.07.2020 позивачу було надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів з 13 липня по 27 липня 2020 року.

18. Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області спрямувало позивачу як заступнику начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, попередження №08.1-21/34 від 17.07.2020 про звільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не раніше 30 календарних днів з дня попередження із супровідним листом №08.1-21/35 від 17.07.2020. З наведеним попередженням позивач була ознайомлена 01.08.2020.

19. Згідно із наказом № 35/3 від 17.07.2020 позивачу - заступнику начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 28 липня по 11 серпня 2020 року.

20. Листом № 01-06/176 від 13.07.2020 голова ліквідаційної комісії звернулася до начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо надання можливості пропозицій щодо працевлаштування позивача.

21. Листом № 01-06/177 від 13.07.2020 голова ліквідаційної комісії повідомила голову професійної спілки «Юстиція Донеччини» про її звернення до начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо надання можливості пропозицій щодо працевлаштування позивача.

22. За результатами розгляду листа голови ліквідаційної комісії № 01-06/176 від 13.07.2020, керівник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) листом від 17.07.2020 №19345/46349/3/20Д/10.1 повідомив, що виявлені факти неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, а тому не має пропозицій для можливого подальшого працевлаштування позивача.

23. Наказом №115/1 від 26.11.2020 позивача - заступника начальника Управління - начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було звільнено з займаної посади 27 листопада 2020 року у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області згідно пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

26. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

27. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

28. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Статтею 43 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

30. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

31. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №115/1 від 26.11.2020, яким позивачку звільнено з державної служби, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

32. Верховний Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, які набрали чинності 25 вересня 2019 року.

33. Відповідно до положень статті 83 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

34. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними, згідно із Законом №117-IX, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

35. Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції до набрання чинності Законом №117-IX, передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі цього пункту допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

36. З набранням чинності змін до Закону № 889-VIII, внесених Законом №117-IX, з частини третьої статті 87 Закону №889-VIII виключено положення, які відсилали до законодавства про працю в частині процедури вивільнення державних службовців, та які пов`язували можливість звільнення державного службовця відповідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII з неможливістю переведення державного службовця на іншу посаду.

37. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX (далі - Закон №440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

38. Водночас за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

39 Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент попередження позивачки про наступне звільнення, а так само і на час видання спірного наказу №115/1 від 26.11.2020, у цій справі була врегульована положеннями Закону № 889-VIII у редакції з урахуванням змін, унесених Законами №117-IX та №440-IX, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.

40. Указані висновки відповідають позиції, висловленій Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07.07.2022 у справі №200/7782/20-а та від 18.10.2023 у справі №200/7853/20-а, та які підлягають врахуванню на підставі частини третьої статті 341 КАС України.

41. У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що Верховним Судом уже неодноразово досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX), у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX), зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 08.12.2021 у справі №380/3646/20, від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, тощо.

42. У вказаних постановах у справах № 640/11024/20 та №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII термін «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

43. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у постанові від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, де зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

44. Аналізуючи положення Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах №640/11024/20, №380/3646/20, №380/3551/20 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

45. У цій справі Суд також ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX, які набули чинності з 25.09.2019, та із Законом №440-IX, які набули чинності з 13.02.2020) були чинними як на момент попередження позивачки про наступне звільнення (01.08.2020), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивачки (26.11.2020) та підлягали застосуванню.

46. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, визначалась саме Законом України «Про державну службу», а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства (аналогічний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №200/8657/20-а).

47. Отже, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов`язаний був при попередженні позивача про звільнення відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України запропонувати іншу роботу.

48. Таким чином, неповно дослідивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України, а не спеціального Закону України «Про державну службу», оскільки саме даним законом були передбачені підстави та процедура звільнення державних службовців.

49. Не в повній мірі встановивши зміст спірних правовідносин, висновки суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову є передчасними, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

50. Водночас, підставою для відкриття касаційного провадження у справі було посилання скаржника, зокрема, на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 235 КЗпП України, викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20, у якій суд дійшов висновку, що у разі коли судом буде встановлено, що мало місце не ліквідація державного органу, а його реорганізація, суд у такому випадку може змінити формулювання причин звільнення посадової особи органу.

51. Так, у постанові, на яку посилається скаржник, Верховний Суд вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

52. Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

53. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

54. Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20 наголосив, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

55. Однак, враховуючи наведені вище висновки, питання застосування указаної правової позиції може бути вирішено судом першої інстанції під час нового розгляду.

56. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

57. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

58. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

59. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновків, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

60. Колегія суддів вважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

61. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

62. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) задовольнити частково.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №200/11839/20-а скасувати.

3. Справу №200/11839/20-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду