Рішення

від 14.05.2024 по справі 541/709/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/709/24

Номер провадження 2/541/470/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 травня 2024 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючогосудді Дністрян О.М.,

при секретарі Докуніній А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, третя особа Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович, про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, третя особа Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитро Володимирович, про визнання права власності в порядку спадкування, який уточнила в процесі розгляду справи. Свій позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Позивач 15 лютого 2024 року звернулася до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Дмитра Володимировича з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. 15 лютого 2024 року винесено постанову про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що правовстановлюючі документи на вказаний житловий будинок відсутні. Просила визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серія: НОМЕР_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Ковердяєва Л.В. до початку судового засідання подала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача Нерода Ю. подав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 24.04.1973 р. та копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 від 23.06.2023 р. (а.с. 10,11). Після смерті якого відкрилась спадщина, в тому числі, на будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язані звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Частина 5 ст. 1268 ЦК України встановлює, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини.

Зі змісту ст. 321 ЦК України вбачається, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена законом.

На підставі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7«Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В., спадкова справа №104/2023. (а.с. 59-96). Крім того, дочка померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від належного їй спадкового майна після смерті батька на користь дружини померлого - ОСОБА_1 . Також, дочка померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від належного їй спадкового майна після смерті батька на користь дружини померлого - ОСОБА_1 . Дочка померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 теж звернулася до нотаріуса з заявою про відмову від належного їй спадкового майна після смерті батька на користь дружини померлого - ОСОБА_1 . Інформації про інших спадкоємців спадкова справа не містить.

Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. від 15.02.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок на ім`я спадкодавця (а.с.12).

Вирішуючи питання про належність на праві власності спадкодавцю вказаного житлового будинку, суд керувався наступним.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319).

Така правовапозиція викладенау постановіВерховного Судувід 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, провадження № 61-19875св18.

Вирішуючи питання про право власності на нерухомість, суд повинен застосувати законодавство, яке діяло на час придбання (побудови) житлового будинку.

08.04.1971 р. ОСОБА_2 було затверджено Типовий проект № 184 - 24 -13 на будівництво житлового будинку в с. Попівка Миргородського району Полтавської області (а.с. 13).

21.05.1986 р. ОСОБА_2 , отримав проект забудови земельної ділянки Індивідуального забудовника АДРЕСА_1 (а.с. 14).

У 1986 році ОСОБА_2 отримав паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті АДРЕСА_1 (а.с. 15).

ОСОБА_2 звернувся до ДКП «Миргородтехінвентаризація» та 21 березня 2016 року отримав технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Відповідно до виготовленого станом на 21 березня 2016 року ДКП «Миргородтехінвентаризація» технічного паспорту на садибний (індивідувальний) житловий будинок, загальною площею 98,6 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зазначений житловий будинок збудовано в 1986-1988 роках (а.с.17-21).

З наведених вище обставин вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_2 побудував спірний житловий будинок, загальною площею 98,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 в період з 1986 року до 1988 року, що підтверджується технічним паспортом.

У період з 1986 року до 1988 року питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно статті 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Відповідно до пунктів 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктами 4, 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатації будівель, затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/1293/15-ц, провадження № 61-13207св18 та від 12 лютого 2020 року у справі № 213/2212/18, провадження № 61-20340св19.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01 липня 2004 року), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. За ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56; Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року.

Таким чином, за змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що чоловік позивача ОСОБА_2 побудував житловий будинок загальною площею 98,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та набув в межах, установлених законом, право власності на спірний житловий будинок. який за життя належав йому.

ОСОБА_2 звернувся до ДКП «МиргородтехІнвентаризація» та 21 березня 2016 року отримав технічний паспорт на садибний індивідуальний житловий будинок.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року. Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунадьного господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв, на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року) не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, будинок, збудований у період до 05 серпня 1992 року, не підлягав проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Разом з тим, вказана Інструкція не передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь, розташованих у сільській місцевості.

Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване зокрема приписами Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року.

На даний час отримати правовстановлюючі документи на вказане майно не є можливим через смерть спадкодавця, оскільки його цивільна правоздатність як фізичної особи припинена у момент його смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України).

Таким чином, встановлено, що ОСОБА_2 за життя на праві власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , однак, останній не здійснив державну реєстрацію свого права власності.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті його спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру Комишнянської територіальної громади № 2022/000410595 від 25.08.2022 місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Крім цього, позивач ОСОБА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 лютого 2024 року на частину спадкового майна земельну ділянку площею 2,344 га, кадастровий номер 5323286000:00:008:0068, розташованої на території Попівської сільської ради Миргородського району Полтавської області (а.с. 95).

Таким чином, ОСОБА_1 прийняла спадщину спірний житловий будинок, але не оформила її.

Отже, суд встановив, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , даний будинок входить в спадкову масу, та оскільки встановити право власності у позасудовому порядку позивачу, як спадкоємцю, неможливо, що позбавляє її права успадкувати будинок.

Позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має можливості отримати правовстановлюючі документи на спадкове майно у вигляді житлового будинку (постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.02.2024 р., а.с. 12), чим порушуються її права.

Оскільки позивач виконала всі необхідні умови для прийняття спадщини, суд вважає за необхідне визнати за нею право власності на зазначений житловий будинок, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка с. Будьоново Троїцького району Луганської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач Комишнянська селищна рада Миргородського району Полтавської області, вул. Миру, буд. 84, смт. Комишня, Миргородський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 26163478.

Повний текст рішення складено 23 травня 2024 року.

Суддя: О. М. Дністрян