Постанова

від 21.05.2024 по справі 537/1091/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/1091/22 Номер провадження 22-ц/814/1324/24Головуючий у 1-й інстанції Фадєєва С.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Прядкіної О.В.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув в відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука адвоката Лобова Миколи Олександровича

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 листопада 2023 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати наказ комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука від 29.04.2022 за № 39/К «Про звільнення ОСОБА_1 » незаконним та скасувати; поновити її на посаді сестри медичної загальної практики-сімейної медицини № 1 комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука; стягнути з відповідача комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2022 по дату ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона працювала на посаді сестри медичної загальної практики сімейної медицини (ЗПСМ) амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1 комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука та наказом відповідача від 29.04.2022 за № 39/к «Про звільнення ОСОБА_1 » була звільнена з роботи за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України.

При цьому у наказі зазначено, що первинною профспілковою організацією, членом якої вона є, не було надано обґрунтовану відповідь на подання відповідача про надання згоди на розірвання трудового договору з нею, що не відповідає дійсності.

На її думку, жодних змін у організації праці не відбулося, підстави для кадрових змін були відсутні, тому законних підстав для скорочення посади, яку вона займала, не було. Первинна профспілкова організація працівників охорони здоров`я КНМП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука 08.04.2022 зверталася до відповідача з листом, де просила врахувати її переважне право на залишення на роботі відповідно дост. 42 КЗпП України(менше 3-х років до настання пенсійного віку.)

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулузадоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука за № 39/к від 29.04.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сестри медичної загальної практики-сімейної медицини у комунальному некомерційному медичному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука з 02.05.2022.

Стягнуто з комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушенго прогулу з 02.05.2022 по 03.11.2023 у розмірі 264736,90 грн.з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Стягнуто з комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука на користь держави судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення ОСОБА_1 на посаді сестри медичної загальної практики-сімейної медицини у комунальному некомерційному медичному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука не зробив порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, не навів жодних мотивів, з яких би чітко вбачалося, що ОСОБА_1 мала більш низьку кваліфікацію і продуктивність праці, ніж інші працівники, які не були звільнені роботодавцем, тому не мала переважного права на залишення на роботі. З цих підстав суд прийшов до висновку, що трудові права позивача порушені, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука адвокат Лобов Микола Олександрович, просив скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що задовольняючи позов, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених підстав позову, оскільки звертаючись до суду ОСОБА_1 не зазначала різницю у кваліфікації і продуктивності праці як підставу позову.

Вказав, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Окрім того, суд здійснюючи аналіз продуктивності праці не врахував, що він не наділений даним правом та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою лише роботодавця.

Зазначено, що відповідачем, під час звільнення ОСОБА_1 , було проаналізовано якість виконання посадових обов`язків та продуктивності праці усіх медичних сестер підприємства, що підтверджується долученими до матеріалів справи довідками про продуктивність праці та якість виконання посадових обов`язків сестер медичних АЗСП № 1, 2 та 3.

З огляду на те, що інші працівники в порівнянні з позивачем мали вищу кваліфікацію і продуктивність праці, тому в ОСОБА_1 було відсутнє переважне право залишення на роботі, визначене ст. 42 КЗпП України.

Також зазначено, що судом в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» при розрахунку середньої заробітної плати було включено отриману позивачем допомогу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а тому даний розрахунок є хибним.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Гонтар В.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального та процесуального права.

Окрім того вказано, що відповідач належним чином не провів оцінку продуктивності праці та кваліфікаційного рівня своїх працівників, внаслідок чого неправомірно звільнив позивача з посади.

Також зазначено, що суд не визначає наявність у працівника переважного права самостійно, а сприймає та оцінює вже наявні у роботодавця інформацію та докази.

Від директора Комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука Мазур А.С. до суду надійшли письмові пояснення, в яких просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Від представника відповідача адвоката Лобова О.А. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала на посаді медичної сестри загальної практики-сімейної медицини амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 1 Комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука.

Наказом Комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука № 44 від 25.01.2022 «Про внесення змін до штатного розпису КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників наказано внести зміни до штатного розпису підприємства, а саме: згідно п. 1.1. вивести з 1 квітня 2022 року зі штатного розпису посади: сестра медична ЗПСМ АЗПСМ № 1 - 3 од. (зайняті посади); сестра медична дільнична педіатрична АЗПСМ № 2 - 3 од. (зайняті посади); статистик медичний - 1 од. (вакантна посада); оператор комп`ютерного набору ІІ категорії - 1 од. (вакантна посада); згідно п. 1.2. вивести з 1 травня 2022 року вивести зі штатного розпису посади сестра медична ЗПСМ АЗПСМ № 1 - 3 од. (зайняті посади) (т. 1, а.с. 11).

Цим же наказом було передбачено створити тимчасову комісію з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження звільнення (п. 2).

Засіданням комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження звільнення, що оформлене протоколом № 1 від 26.01.2022, проаналізувавши інформацію про працівників запропоновано роботодавцю кандидатури для звільнення за скороченням, зокрема ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 13-15).

24 лютого 2022 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про її наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату праціників за наказом № 44 від 25.01.2022 з одночасним повідомленням про відсутність вакантних посад на підприємстві, на які за її кваліфікацією вона може бути переведена, що оформлено відповідним повідомленням № 2 від 24.02.2024 (т. 1, а.с. 9).

ОСОБА_1 відмовилася від отримання вищевказаного повідомлення, про що складено акт від 24.02.2022 про відмову останньої від отримання повідомлення про заплановане вивільнення (т. 1, а.с. 49).

04 квітня 2022 року директор КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука звернувся до голови первинної профспілкової організації КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука з поданням про розірвання трудового договору з працівником, зокрема ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 50).

Як вбачається з витягу з протоколу № 49 від 07.04.2022 профспілковий комітет не надав згоду на звільнення сестри медичної ЗПСМ АЗПСМ № 1 ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 51-52).

Відмову профспілкового комітету на звільнення працівників обгрунтовано тим, що в Україні введено воєнний стан та є потреба в медичних працівниках для надання кваліфікованої медичної допомоги в разі необхідності.

Зазначено, що під час вивільнення працівників у разі змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України, зокрема ОСОБА_1 (менше 3 років до настання пенсійного віку).

08 квітня 2022 року профспілковий комітет КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука звернувся до директора КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука з проханням розглянути умови переведення працівників, які потрапили під скорочення, перевести на вільні ставки в КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука або розподілення ставки на декількох осіб. Вказано про потребу в медичних працівниках під час воєнного стану та переважне право залишення ОСОБА_1 на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України (т. 1, а.с. 53).

11 квітня 2022 року директором КНМП «ЦПМСД № 2» м. Кременчука надано відповідь на вищевказане звернення в якому повідомлено про відсутність заборони скорочення працівників в умовах воєнного стану. Окрім того зазначено, що наявність переважного права для залишення на роботі не є прямою забороною для скорочення. Також повідомлено, що в ході скорочення чисельності і штату працівників адміністрацією повідомлялось про відсутність вакантних посад для переведення. В той же час, 30.03.2022 працівникам, що підлягали скороченню, було запропоновано переведення на інше підприємство до КНМП «ЛІЛ «Кременчуцька» та КНМП «Кременчуцька міська лікарня планового лікування» (т. 1, а.с. 54).

28 квітня 2022 року ОСОБА_1 відмовилася від пропозиції відповідача про переведення на інше підприємство (т. 1, а.с. 55).

Наказом Комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука № 39/к від 29.04.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , сестру медичну загальної практики-сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1, 29.04.2022 року у зв?язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 8).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог посилалась на те, що жодних змін у організації праці у відповідача не відбулося, профспілковим комітетом не надано згоди щодо її звільнення, тому вважає, що відповідачем було порушено процедуру її звільнення.

Відповідно дост. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістомстатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті2,36,40,41 КЗпП України).

Статтею 40 КЗпП Україниврегульовано правові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналогічне положення викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 278/2487/21, провадження № 61-4649св22.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Дослідивши наявнів матеріалахсправи докази,суд першоїінстанції прийшовдо висновку,що у відповідачадійсно малимісце змінив організаціївиробництва іпраці,скорочення чисельностіта штатупрацівників.

Тобто у відповідача були наявні правові підстави для звільнення працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судом встановлено, що письмовим повідомленням від 24.02.2022 № 2 ОСОБА_1 , сестрі медичній загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики-сімейної медицини № 1, повідомлено відповідачем про заплановане вивільнення, яке відбудеться 29.04.2022 та про відсутність вакантних посад, на які вона може бути переведена відповідно до кваліфікації. Від отримання даного повідомлення позивач відмовилася, що підтверджується відповідним актом.

Відсутність вакантних посад сестри медичної ЗПСМ та інших вакансій, які б відповідали кваліфікації позивачки, на підприємстві протягом усього періоду не заперечується позивачем та вбачається з наданих суду копій штатних розписів, протоколу № 1 від 26.01.2022, повідомлення про заплановане вивільнення від 24.02.2022 № 2.

Листом від 28.04.2022 № 01-17/236 роботодавець повідомив ОСОБА_1 під підпис про можливість звільнення з посади у зв`язку з переведенням на роботу до іншого підприємства, а саме до КНМП «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька» та КНМП «Кременчуцька міська лікарня планового лікування» та повідомив, що у разі відмови вона підлягає звільненню з підприємства з 29.04.2022. ОСОБА_1 письмово від пропозиції відмовилася.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач виконав вимоги ч. 2 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, а тому порушень процедури звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не встановлено.

Відповідно до частини першоїстатті 43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40і пунктами 2 і 3 статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім встановлених цією статтею випадків. Згідно з ч. 7статті 43 КЗпП Українирішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 рокубуло введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до цього часу. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності з 23.04.2022 (п. 2Прикінцевих Положень КЗпП України). Згідно ч. 2ст. 5 цього Законуу період дії воєнного стану нормистатті 43 Кодексу законів про працю Українине застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. У справі відсутні об`єктивні докази обрання позивачки до профспілкового органу та цих обставин сторони по справі не заперечували, тобто судом першої інстанції було констатовано, що у відповідача на момент звільнення ОСОБА_1 був відсутній обов`язок щодо отримання попередньої згоди виборного органу.

Таким чином, судом не встановлено порушень відповідачем вимог трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з підстав заявлених у позовній заяві.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про недотримання відповідачем вимог ст. 42 КЗпП України.

Положеннями частини першої статті 42 КЗпП Українирегламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Проте, ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом не було зазначено підставою позову порушення відповідачем вимог ст. 42 КЗпП України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначаєтьсяЦПК Українита іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та другастатті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертоїстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого устатті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першоюстатті 49 ЦПК Українисторони користуються рівними процесуальними правами.

Пунктом 2 частини другої, частиною третьоюстатті 49 ЦПК Українипередбачено, що крім прав та обов`язків, визначених устатті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема устатті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

У свою чергу, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При поданні заяви про збільшення позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбаченіЦПК України.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 603/761/19.

Разом з тим, матеріали справи не містять письмової заяви позивача про зміну підстави позову, яка у сукупності із позовною заявою містять вимоги позивача до відповідача з їх обгрунтуванням.

Інші заяви, подані позивачем, зокрема відповідь на відзив не можуть вважатися заявою про зміну підстав позову, оскільки відповідно дочастини першої статті 179 ЦПК Україниу відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, тобто є відповіддю на заперечення відповідача щодо позову.

Таким чином, під час апеляційного перегляду даної справи доводи апеляційної скарги щодо виходу суду першої інстанції за межі заявлених підстав позову знайшли своє підтведження.

Колегія суддів наголошує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 723/1233/17, провадження № 61-1002св23.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практики його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі відмови у задоволенні позову покладається на позивача.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13ст. 141 ЦПК України).

За розгляд справи в суді апеляційної інстанції відповідачем було сплачено судовий збір у сумі 1610,41 грн.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, тому сплачений судовий збір підлягає компенсації відповідачу за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Комунальногонекомерційного медичногопідприємства "Центрпервинної медико-санітарноїдопомоги №2"м.Кременчука адвокатаЛобова МиколиОлександровича задовольнити.

Рішення Крюківського районногосуду м.Кременчука від03листопада 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного медичного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» м. Кременчука про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Компенсувати Комунальному некомерційному медичному підприємству "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2" м. Кременчука судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1610,41 грн. за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

О. В. Прядкіна