Ухвала

від 22.05.2024 по справі 402/232/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/103/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 358 (194) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2024 року. м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому матеріали кримінального провадження №12022121110000046за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ульновського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2023 року, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Грушка Ульяновського району Кіровоградської області, громадянина України, освіта вища, ФОП, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого

у пред`явленому обвинуваченні за ч.1,3 ст. 358 КК України виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад вказаного кримінального правопорушення

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9

виправданого ОСОБА_6

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв`язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не враховано, що ОСОБА_6 , згідно з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.06.2016 являється фізичною особою-підприємцем та, виконуючи обов`язки інженера-землевпорядника, усвідомлюючи, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3525583600:02:000:5088; 3525583600:02:000:5089; 3525583600:02:000:5090; 3525583600:02:000:5091 є землями природно-заповідного фонду, на що вказує наявність його підпису на схемі ландшафтного заказнику «Кам`яногірський», зловживаючи своїми повноваженнями завідомо вніс до Пректів, зокрема Переліків обмежень щодо використання земельних ділянок, які є офіційними документами, завідомо недостовірні відомості про не віднесення їх до територій природно-заповідного фонду, що спричинило до подальшого затвердження Головним управлінням Держегеокадастру у Кіровоградській області вказаних Проектів та незаконної передачі земельних ділянок у власність громадян. Щодо посилання суду першої інстанції на не встановлення меж територій природно-заповідного фонду ландшафтного заказника « ІНФОРМАЦІЯ_2 » станом на момент винесення вироку, то вважає, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій, як земель природно-заповідного фонду, є незмінним. При оголошені заказника його межі в натурі не встановлювалися, оскільки обов`язкового попереднього розроблення технічної документації із землеустрою щодо об`єктів природно заповідного фонду законодавство не вимагає. У такому випадку межі визначаються за матеріалами проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Разом з тим, судом першої інстанції не надано оцінки проекту створення територій, ні картографічним матеріалам, які підтверджують місце знаходження об`єкту природно-заповідного фонду. Отже, приймаючи незаконне рішення про виправдання ОСОБА_6 за відсутністю складу кримінального правопорушення, судом першої безпідставно не застосовано норма ч.1,3 ст.358 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за суспільно-небезпечне діяння, інкриміноване обвинуваченому, тобто не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, перебуваючи на посаді начальника відділу Держкомзему у Ульяновському районі Кіровоградської області, своїм підписом погодив схему пропонованого ландшафтного заказнику "Кам`яногірський" загальною площею293,13 га, який розташований на схилах правого та лівого берега долини р. Синиця між с.Синицівка, Кам`яний Брід та Шамраївка Ульяновського району Кіровоградської області та маючи злочинний намір направлений на підроблення документів, діючи умисно з корисливих спонукань, 21.01.2020, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, не здійснив усіх дій щодо перевірки земельних ділянок, що вказані в поданих схематичних матеріалах, а шляхом внесення недостовірних даних до офіційного документу, а саме у заповненні ПЕРЕЛІКУ обмежень щодо використання земельних ділянок зазначив, що до територій та об`єктів природно-заповідного фонду не відносяться, що стало підставою отримання: ОСОБА_10 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку було зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5088; ОСОБА_11 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5089; ОСОБА_12 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5090; ОСОБА_13 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5091.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за ч. 1,3 ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення. Своє рішення суд мотивував тим, що Єдиним належним та достовірним джерелом наявності обмежень у використанні земель є відомості Державного земельного кадастру, до якого вносяться такі обмеження. Щодо земельних ділянок 3525583600:02:000:5068; 3525583600:02:000:5089; 3525583600:02:0005090; 3525583600:02:000:5091 будь-які відомості про обмеження до Державного земельного кадастру не внесені. Так само, відомості про обмеження у використанні земель природно-заповідного фонду - ландшафтного заказнику "Кам`яногірський" до Державного земельного кадастру не вносилися. Відтак будь-яких офіційних обмежень у використанні земель, зокрема, на території де розташовані спірні земельні ділянки, не існує і тому, такі відомості не могли бути відображені ОСОБА_6 у відповідних переліках обмежень. При цьому, сторона обвинувачення не зазначає у який саме спосіб обвинувачений повинен був перевірити вищевказані земельні ділянки та не надала суду жодного офіційного документа, який би підтверджував факт обмеження у використанні даних земельних ділянок. Отже, стороною обвинувачення не встановлено та не доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений на час заповнення Переліку обмежень щодо використання земельних ділянок достеменно знав про знаходження даних земельних ділянок в межах ландшафтного заказника "Кам"яногірський", мав чи міг мати у розпорядженні такі відомості та вніс недостовірні дані про відсутність таких обмежень. Крім того, обвинувачення посилається в обґрунтування своїх вимог на норму закону, яку навіть не була ще прийнята на момент розробки відповідної документації.

Заслухавши доповідача, в дебатах прокурорів, які підтримали апеляційні вимоги, виправданого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили вирок суду залишити без зміни, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до п.1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Пунктом другим цієї ж статті передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно зі статтею 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону дотримався в повному обсязі. Дослідив та перевірив докази, на які посилався прокурор, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх зточки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказівта обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1, 3 ст.358 КК України.

Відповідно до ч.2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься, згідно з п.10 ч.1 ст. 7 КПК України, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, окрім іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно з ч.2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, в кримінальному провадженні у формі публічного обвинувачення покладається на слідчого, прокурора.

Це означає, що метою доказування і обов`язком слідчого, прокурора, є встановлення всіх обставин, які мають значення для кримінального провадження, і не тільки тих, які зазначені в ч.1 ст. 91 КПК України.

Національне законодавство України повністю узгоджується і з прецедентною судовою практикою ЄСПЛ, що сформульована зокрема у п. 43 рішення від 14.02.2008 в справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine) (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». При цьому розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом кримінального провадження, крім того, що інкримінований злочин вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом кримінального провадження. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Суд першої інстанції закладених в зазначеній нормі закону завдань дотримався, провів стосовно ОСОБА_6 за ч. 1,3 ст. 358 КК України повний та неупереджений судовий розгляд, дослідив всі наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, допитав свідків даного кримінального провадження, перевірив дотримання органом досудового розслідування вимогКПК Українищодо порядку зібрання письмових доказів і навів достатніх обґрунтувань тих підстав, з яких суд дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1,3ст. 358 КК України.

Так,з матеріалівкримінального провадженнята вирокуслідує,що вході судовогорозгляду ОСОБА_6 своювину невизнав тапоказав,що ніякого наміру на підроблення документів не мав та здійснив усі дії щодо перевірки земельних ділянок відповідно до встановленого законом порядку. Так, він розробив проектну документацію на спірні ділянки згідно чинного законодавства. Особисто виїжджав на місце, де знаходяться згадані ділянки, щоб зробити зйомки. Візуально не можливо було встановити, що дані земельні ділянки належать природно-заповідного фонду. Зазначив, що після того як він виготовив вказані документи, проводиться ще перевірка його документів як мінімумів трьома органами державної влади на відповідність діючого законодавства. Вказав, що відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів офіційно не внесені до Державного земельного кадастру до цього часу.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 підтвердив вказані обставини.

Як свідчать дані журналів судових засідань, носіїв інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії та зміст вироку, суд при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 встановив фактичні обставини, дослідив усі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення укримінальному провадженні, повно й всебічно перевірив зібрані докази, які були надані сторонами кримінального провадження, і дав їм у сукупності належну оцінку, відповідно до вимогст. 94 КПК України, на що вказує наведений у вироку розгорнутий аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні зач.1,3 ст. 358 КК України, на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Диспозицією ч.1,3 ст.358 КК України передбачена відповідальність за три форми вчинення злочину: 1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою; 2) збут підробленого документа; 3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку; 4) збут таких штампів, печаток, бланків;5) використання завідомо підробленого документа. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов`язковою суб`єктивною ознакою підроблення документа є мета використання як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов`язків і має конкретний характер.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (справа №688/788/15-к, провадження №51-597км17) у рішенні від 04.07.2018 року вказав: «Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону».

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , якіпояснювали, що обвинувачений виготовляв для них проекти землеустрою на відведення земель сільськогосподарського призначення у приватну власність для ведення особистого селянського господарства. Про належність земель до природно-заповідного фонду вони обізнані не були.

При цьому, районний суд обгрунтовано зазначив, що показання данних свідків жодним чином не підтверджують його винуватість у вчиненні злочинів передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України.

Також, на спростування доводів обвинувачення безпосередньо судом першої інстанції, у судовому засіданні досліджено наступні письмові докази, а саме:

- лист Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.05.2022 року №29-11-0.332-1097/2-22 за змістом якого повідомлено про те, що межі ландшафтного заказника місцевого значення "Кам`яногірський" в натурі не встановлено, документація до фонду документації із землеустрою не надходила. Також повідомлено, що Шар "Природно-заповідний фонд" на Публічній кадастровій карті не містить офіційних відомостей Державного земельного кадастру та носить виключно інформативний характер. Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів офіційно не внесені до Державного земельного кадастру;

- лист Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 24.05.2022 року №03-23/93/1 про те, що проект землеустрою щодо організації і встановлення меж та проект створення територій природно-заповідного фонду - ландшафтного заказнику "Кам`яногірський" не розроблялися, рішення про розроблення не приймалося і такі документи відсутні;

- копію рішення Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 03.06.2022 року №1343 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду ландшафтного заказника " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Крім тогоз матеріалівкримінального провадженнявбачається,що ОСОБА_6 , 21.01.2020 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), маючи злочинний намір направлений на підроблення документів, діючи умисно з корисливих спонукань, не здійснив усіх дій щодо перевірки земельних ділянок, що вказані в поданих схематичних матеріалах, а шляхом внесення недостовірних даних до офіційного документу, а саме у заповненні ПЕРЕЛІКУ обмежень щодо використання земельних ділянок зазначив, що до територій та об`єктів природно-заповідного фонду не відносяться, що стало підставою отримання:

- ОСОБА_10 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку було зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5088;

- ОСОБА_11 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5089;

- ОСОБА_12 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5090;

- ОСОБА_13 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0000 га., яку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 3525583600:02:000:5091.

При цьому, сторона обвинувачення взагалі не зазначає у який саме спосіб обвинувачений повинен був перевірити вищевказані земельні ділянки та не надала суду жодного офіційного документа, який би підтверджував факт обмеження у використанні даних земельних ділянок.

Разом з тим, колегія суддів вважає, районний суд, належним чином дослідивши матеріали справи, обґрунтовано зазначив, щоположення ч. 4 ст. 111 Земельного кодексу України (в редакції від 16.01.2020, що діяла на час, коли за версією обвинувачення були вчиненні кримінальні правопорушення), яка визначає, що обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Частина 5 цієї ж статті передбачає, що відомості про обмеження у використанні земель зазначаються, зокрема, у проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Таким чином, Закон чітко визначає види обмеження у використанні земель та порядок їх обліку (реєстрації) та офіційного підтвердження.

Єдиним належним та достовірним джерелом наявності обмежень у використанні земель є відомості Державного земельного кадастру, до якого вносяться такі обмеження. Щодо земельних ділянок 3525583600:02:000:5088; 3525583600:02:000:5089; 3525583600:02:000:5090; 3525583600:02:000:5091 будь-які відомості про обмеження до Державного земельного кадастру не внесені.

Так само, відомості про обмеження у використанні земель природно-заповідного фонду - ландшафтного заказнику «Кам`яногірський» до Державного земельного кадастру не вносилися.

Відтак, будь-яких офіційних обмежень у використанні земель, зокрема, на території де розташовані спірні земельні ділянки, не існує і тому такі відомості не могли бути відображені ОСОБА_6 .

Із субєктивної сторони даний злочин характеризується виною у формі умислу, який є прямий, особа усвідомлює, що вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити.

При цьому, обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Таким чином, на переконання колегії суддів, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не встановлено та не доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений на час заповнення ПЕРЕЛІКУ обмежень щодо використання земельних ділянок достеменно знав про знаходження даних земельних ділянок в межах ландшафтного заказника «Камяногірський», або міг мати у розпорядженні такі відомості та умисно вніс недостовірні дані про відсутність таких обмежень.

Навпаки, з дослідженогосудом листа відділу №1 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області ( Т.2 а.п.197) встановлено, що відомості щодо земельних ділянок кадастрові номери: 3525583600:02:000:5088, 3525583600:02:000:5090, 3525583600:02:000:5091, 3525583600:02:000:5089, внесені до Національно-кадастрової системи 23.03.2020 на підставі Проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , однак, на час реєстрації вище вказаних земельних ділянок інформація щодо віднесення даних земельних ділянок до природно-заповідного фонду у відділі та на Публічно-кадастровій карті України була відсутня.

Крім того, лише 03.06.2022Благовіщенською міської радою Кіровоградської області прийнято рішення № 1343 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду ландшафтного заказника « ІНФОРМАЦІЯ_2 », однак на момент ухвалення вироку судом першої інстанції, даний проект не розроблено та не встановлено меж територій природно-заповідного фонду ландшафтного заказника « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Отже, на момент розгляду справи стороною обвинувачення не надано суду будь-яких офіційних документів, які б встановлювали чіткі обмеження у використанні земель, зокрема, на території де розташовані спірні земельні ділянки і такі відомості могли бути відображені ОСОБА_6 у відповідних Переліках обмежень.

Колегія суддів вважає не обґрунтованими твердження прокурора про те, що оскільки ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника відділу Держкомзему у Ульяновському районі Кіровоградської області, своїм підписом погодив схему пропонованого ландшафтного заказника "Кам"яногірський" загальною площею 293,13 га., який розташований на схилах правого та лівого берега долини АДРЕСА_3 , то він умисно вніс недостовірні дані до офіційного документу "ПЕРЕЛІКУ" обмежень щодо використання земельних ділянок та зазначив, що спірні земельні ділянки не відносяться до території та об`єктів природно-заповідного фонду, що й стало підставою отримання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 та ОСОБА_13 земельних ділянок, так як відомості про обмеження у використанні земель природно-заповідного фонду - ландшафтного заказнику "Кам`яногірський" до Державного земельного кадастру, як на момент погодження схеми так і на момент внесення ОСОБА_6 даних до "ПЕРЕЛІКУ" обмежень щодо використання земельних ділянок так і на момент винесення вироку - не вносилися.

Крім того, обвинувачення не довело у ході судового розгляду, що погоджена ОСОБА_6 схема пропонованого ландшафтного заказника "Кам"яногірський" загальною площею 293,13 га, який розташований на схилах правого та лівого берега долини АДРЕСА_3 , в подальшому була затверджена в установленому законом порядку і вона стосується територій на якій знаходяться спірні земельні ділянки.

В апеляційній скарзі прокурор також стверджує, що ОСОБА_6 було вчинено кримінальне правопорушення з тих підстав, що ним не виконано обов`язки покладенні на нього, як на сертифікованого інженера - землевпорядника. При цьому, здійснено посилання на ст. 28 Закону України «Про землеустрій», згідно якої розробники документації із землеустрою мають право: є) у процесі розробки документації із землеустрою, на підставі якої формуються відомості про об`єкти Державного земельного кадастру (у тому числі документації із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією), одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацію про місце розташування таких об`єктів та їх характеристики (з урахуванням законодавства про користування інформацією, що становить державну таємницю).

Водночас, колегією суддів звертається увага і на те, що формулювання пункту є) ч. 1 ст. 28 Закону України «Про землеустрій» не зобов`язує, а надає право розробникам документації із землеустрою одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацію про місце розташування таких об`єктів та їх характеристики.

Більш того, частину першу статті 28 Закону України «Про землеустрій» доповнено пунктом "є" згідно із Законом № 711-ІХ від 17.06.2020, а, за версією обвинувачення вчинення правопорушення ОСОБА_6 відбулося 21.01.2020.

Отже, обвинувачення посилається в обґрунтування своїх вимог на норму Закону, яка навіть не була ще прийнята на момент розробки відповідної документації та докази того, що уповноваженим органом була розроблена відповідна документація із землеустрою, і що вона подавалася на реєстрацію і була зареєстрована в Державному земельному кадастрі в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Більш того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 116, 118, 123, 124, 134, 186 Земельного кодексу України, статей 25, 50, 56 Закону України «Про землеустрій», ст. 5, ч. 13 ст. 21, ст. 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр», постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», п. 15, п. 24, п. 50 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель (далі - Порядок № 174), затвердженого наказом Держкомзему від 02.07.2003 № 174 (чинний в період з 05.08.2003 р. по 20.08.2012 р.), проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають затвердженню органами, які надали дозвіл на їх розроблення. Результати робіт із землеустрою та оцінки земель, в тому числі документація із землеустрою, оформляються у паперовій та електронній формі і перевіряються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на відповідність встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа. Документація із землеустрою набуває статусу офіційного документу після її затвердження відповідним органом (у випадках передбачених законодавством) або після перевірки обмінного файлу відповідним органом (у випадках, якщо документація із землеустрою не підлягає затвердженню).

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2023, справа № 686/5749/16-к.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, за результатами судового розгляду, всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення з точки зору належності, допустимості, достовірності, дійшов правильного висновку, що жодних доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 358 КК України, стороною обвинувачення здобуто не було, а жодний довід апеляційної скарги прокурора не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності законних підстав для виправдання ОСОБА_6 .

За приписами ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Це положення також передбачено і п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений у скоєнні кримінального злочину вважається невинуватим до тих пір, поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

Що стосуєтьсядоводів апеляційноїскарги прокурорапро те,що судпершої інстанції, дослідивши всі обставини кримінального провадження, не дав їм належної правової оцінки, то колегія суддів зауважує, що виправдувальний вирок судом першої інстанції було ухвалено з підстав за недоведеністю вчинення обвинуваченою вказаних кримінальних правопорушень, і цей висновок суд зробив, дослідивши сукупність всіх доказів наданих стороною обвинувачення, які, на думку суду першої інстанції, вказують на відсутність корисливого мотиву та умислу на вчинення злочину, належним чином мотивувавши своє рішення, а тому, в цьому випадку відсутність у вироку аналізу деяких інших доказів сторони обвинувачення, які були досліджені судом, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Інших переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду першої інстанції щодо оцінки доказів, в апеляційній скарзі прокурора, не наведено.

Також, в апеляційній скарзі прокурора не зазначено будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли бути підставою для скасування зазначеного вироку суду з необхідністю призначення нового судового розгляду.

Крім того, слід зазначити, що ставлячи питання про скасування вироку суду і призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, підстав визначених для цього положеннями ст. 415 КПК України, прокурор взагалі не наводить.

Таким чином, виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, оскільки постановлений згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, з наведенням належних і достатніх мотивів для його ухвалення, а тому підстав для його скасування та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 червня 2018 р. у справі № 712/13361/15, провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ № 74777387).

Апеляційний суд не вбачає неповноти судового розгляду, адже під час нього не залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора щодо порушення місцевим судом правил оцінки доказів та вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незабезпечення судом першої інстанції рівних прав на подання до суду доказів та допущену упередженість при ухваленні виправдувального вироку.

Отже, на переконання колегії суддів, оцінка доказів судом, у порівнянні з їх оцінкою стороною обвинувачення, не може свідчити про неправильність такої, чи упередженість суду, а тому також безпідставними є доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості та незаконності судового рішення у зв`язку з невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи.

Відтак, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги про скасування вироку на зазначених у ній підставах, не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, у зв`язку з чим скарга задоволенню не підлягає.

Отже, районний суд, розглядаючи матеріали кримінального провадження, обґрунтовано постановив виправдувальний вирок, зробивши ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, допитавши ОСОБА_6 , свідків, дослідивши письмові докази, зазначивши підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимогист. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено.

На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає будь-яких законних підстав для скасування вироку суду, як про це поставлено питання прокурором, а тому оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.376 ч.2, 404,405,407, 419 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргупрокуроразалишити без задоволення, а вирок Ульновського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_6 без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді: