Рішення

від 22.05.2024 по справі 320/8597/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2024 року № 320/8597/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів при звільненні, а саме за несвоєчасну виплату суму індексації грошового забезпечення з часу звільнення - 29.11.2016 і по - 30.08.2022 дату остаточного розрахунку на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2022 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що в даному випадку на позивача не поширюються положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, а не перебував на посаді державного службовця.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 28.07.2015 по 29.11.2016 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Державної прикордонної служби від 29.11.2016 № 207-ос ОСОБА_2 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 29.11.2016.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 06.05.2021, у якій просив надати: довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.12.2015 по 29.11.2016 або витяг з роздавальних відомостей за період з 01.12.2015 по 29.11.2016; довідку про розмір виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 29.11.2016; копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016; розрахунок належної заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про здачу справ та посади та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 07.06.2021 №11/Я-38 військова частина НОМЕР_1 повідомила про те, що виплата належної позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 не здійснювалася у зв`язку з обмеженим фінансуванням. Військовою частиною проведено розрахунок належної, але невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 та направлено до Адміністрації Державної прикордонної служби України потребу в коштах.

Згідно з довідкою-розрахунком, наданої відповідачем, позивачу нараховано, але не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 31.10.2016 із застосуванням липня 2015 року як базового місяця для нарахування індексації.

Не погоджуючись з застосуванням відповідачем при розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - липень 2015 року, замість січня 2008 року, позивач звернувся до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування липня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Згідно банківської виписки від 30.08.2022 відповідач перерахував позивачу 29 620,15 грн. індексації грошового забезпечення згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 р. у справі № 320/9146/21.

Як зазначає позивач, відповідач не нарахував та не виплатив йому середнє грошове забезпечення за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення, а саме з 30.11.2016 (дати звільнення) по 29.08.2022 (дату остаточного розрахунку на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 р. у справі № 320/9146/21).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Предметом дослідження та оцінки у даній справі є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно в частині виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21, яке набрало законної сили, встановлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив виплату усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.

Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Суд зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19, від 16.07.2020 р. у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 р. у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 р. у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 р. у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 р. у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 р. у справі № 480/2577/20, від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 п. у справі № 826/15235/16.

За наведених обставин та враховуючи вказану судову практику суд вважає необґрунтованими доводи відповідача у відзиві щодо не поширення на позивача положень статей 116, 117КЗпП України

Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на 30.08.2022) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції станом на 30.08.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановлено судом, у день виключення позивача із списків особового складу Державної прикордонної служби (29.11.2016) позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення.

Вказана заборгованість, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21, була остаточно сплачена відповідачем 30.08.2022 р.

Отже у даній справі судом встановлено, що відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

А враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Аналогічний висновок щодо подібних правовідносин викладений Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 120/3857/19-а та від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19.

За таких обставин Позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 580/2264/20, від 20 липня 2023 року у справі № 200/18480/21, від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.

Водночас судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідачем був здійснений 30.08.2022.

Станом на 30.08.2022 вже діяла стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, яка набрала чинності 19.07.2022, та вже обмежує виплату працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Проте оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 набрала чинності 19.07.2022, то шестимісячний строк необхідно обраховувати саме з 19.07.2022.

Остаточний розрахунок з позивачем відповідачем був здійснений 30.08.2022, тобто в межах шестимісячного строку.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 992,40 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 992,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.