Постанова

від 26.11.2024 по справі 320/8597/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8597/22 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.11.2016 по 29.08.2022 включно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів при звільненні, а саме за несвоєчасну виплату суму індексації грошового забезпечення з часу звільнення з 29.11.2016 по 30.08.2022 дату остаточного розрахунку на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що в даному випадку на позивача не поширюються положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, а не перебував на посаді державного службовця.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що положення ст. 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставним.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 28.07.2015 по 29.11.2016 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Державної прикордонної служби від 29.11.2016 № 207-ос ОСОБА_2 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення з 29.11.2016.

Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 06.05.2021, у якій просив надати: довідку про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.12.2015 по 29.11.2016 або витяг з роздавальних відомостей за період з 01.12.2015 по 29.11.2016; довідку про розмір виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 29.11.2016; копії карток особового рахунку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016; розрахунок належної заявнику індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про здачу справ та посади та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 07.06.2021 №11/Я-38 військова частина НОМЕР_1 повідомила про те, що виплата належної позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 не здійснювалася у зв`язку з обмеженим фінансуванням. Військовою частиною проведено розрахунок належної, але невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 та направлено до Адміністрації Державної прикордонної служби України потребу в коштах.

Згідно з довідкою-розрахунком, наданої відповідачем, позивачу нарахована, але не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 31.10.2016 із застосуванням липня 2015 року як базового місяця для нарахування індексації.

Не погоджуючись з застосуванням відповідачем при розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - липень 2015 року, замість - січня 2008 року, позивач звернувся до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування липня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Згідно банківської виписки від 30.08.2022 відповідач перерахував позивачу 29 620,15 грн індексації грошового забезпечення згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21.

Позивач зазначає, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середнє грошове забезпечення за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення, а саме з 30.11.2016 (дати звільнення) по 29.08.2022 (дату остаточного розрахунку на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21).

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що судовим рішенням установлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.

За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Також судом апеляційної інстанції враховано правову позицію викладену у поставах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 520/5559/2020, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19.

У даному випадку, на переконання судової колегії, вина відповідача полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні не було вірно обчислено грошове забезпечення позивача, у зв`язку з протиправним, як встановлено рішенням суду у справі №320/9146/21, ненарахуванням та невиплатою останньому індексації грошового забезпечення.

При цьому правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями, зокрема військовослужбовцями, Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, з якої вбачається, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування липня 2015 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.11.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Згідно банківської виписки від 30.08.2022 відповідач перерахував позивачу 29 620,15 грн індексації грошового забезпечення згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 320/9146/21.

Отже, остаточний розрахунок при звільненні позивача був здійснений відповідачем лише 30.08.2022.

Суд першої інстанції виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні зі служби визначається як проміжок часу між днем звільнення позивача (29.11.2016) та днем проведення виплати усіх належних їй за місцем служби коштів (30.08.2022).

При розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виплати застосуванню підлягає Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Затримка у здійсненні виплати всіх належних позивачу сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для індексації грошового забезпечення.

Право позивача на отримання такої компенсації було підтверджене рішеннями судів. Фактична виплата коштів здійснена 30.08.2022.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Позивачу при звільненні та виключенні з 29.11.2016 зі списків особового складу військової частини не була виплачена індексація грошового забезпечення. Таку компенсацію присуджено судовим рішенням у справі № 320/9146/21, яке набрало законної сили та на виконання якого 30.08.2022 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 29 620,15 грн.

Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 29.11.2016 - 30.08.2022.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 29 листопада 2016 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 30 вересня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 26.11.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Н.В. Безименна

Л.В. Бєлова