Рішення

від 23.05.2024 по справі 440/14491/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/14491/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкової вимоги, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 31.08.2023 №0004536-1309-1631.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що даною податковою вимогою та податковим повідомленням-рішенням встановлено обов`язок щодо сплати орендної плати з фізичних осіб, проте, це рішення суб`єкта владних повноважень порушує права позивача та створюють обов`язки з оплати 113312,61 грн протиправно.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування податкової вимоги залишено без руху.

11.10.2023 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/14491/23; витребувано докази.

02.11.2023 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на правомірність та обґрунтованість спірного рішення, зазначивши про вчинення платником податків порушення вимог податкового законодавства.

Суд розглядає цю справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2021 позивач купив нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 553214353248) за адресою: АДРЕСА_1 в, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,4947 га з кадастровим номером 5324810100:50:008:0002.

Між позивачем (орендар) та Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області в особі міського голови ОСОБА_2 (орендодавець) укладений договір оренди землі від 17.11.2021, згідно з пунктом 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку не сільськогосподарського призначення для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (КВЦПЗ - 03.07). яка знаходиться за адресою: м.Хорол, вул. Залізнична, 1 в.

У пункті 2 цього договору зазначено, що в оренду згідно з рішенням 20 сесії Хорольської міської ради 8 скликання від 29.10.2021 №1085 передається земельна ділянка площею 0,4947 га (кадастровий номер 5324810100:50:008:0002).

У пункті 9 цього договору оренди землі наведено, що орендна плата вносить у формі та розмірі: у грошовій формі: у розмірі 4% нормативної грошової оцінки землі відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки року, за який проводилася плата.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 5324810100:50:008:0002) станом на 12.11.2021 (дата формування витягу) складає 2213337,27 грн.

Відповідно до акта прийому-передачі та грошової оцінки майна від 20.01.2023 ОСОБА_1 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселка-Полтава" нерухоме майно: склад будівельних матеріалів (складові частини об`єкта нерухомого майна - адміністративна будівля, склад, огорожа, відмостка), яке належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 431,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 553214353248, номер запису про право власності 44211219.

24.01.2023 позивачем на адресу Хорольської міської ради направлено лист від 24.01.2023 про припинення дії договору оренди землі з підстав набуття права власності на нерухоме майно іншою особою, що підтверджується копією опису відправлення з наявним штампом оператора поштового зв`язку.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення №494878-2412-1618 від 10.04.2023, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з платежу орендної плати з фізичних осіб за 2023 рік у сумі 111994,87 грн.

31.08.2023 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано податкову вимогу №0004536-1309-1631 на суму податкового боргу в розмірі 113312,61 грн.

Не погодившись з винесенням податкової вимоги №0004536-1309-1631 від 31.08.2023 в сумі 113312,61 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України від 06.10.1998 № 161 "Про оренду землі" (далі - Закон №161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статей 13, 15 Закону №161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з статтею 21 Закону №161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

У пункті 288.7 статті 288 ПК України зазначено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Так, відповідно до пунктів 285.1 та 285.2 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.

Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

У пункті 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з актом прийому-передачі та грошової оцінки майна від 20.01.2023 ОСОБА_1 передав до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веселка-Полтава" нерухоме майно: склад будівельних матеріалів (складові частини об`єкта нерухомого майна - адміністративна будівля, склад, огорожа, відмостка), яке належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 431,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 553214353248, номер запису про право власності 44211219.

Факт державної реєстрації 20.01.2023 права власності об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 553214353248 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселка-Полтава" підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявним у матеріалах справи.

При цьому, 24.01.2023 позивачем на адресу Хорольської міської ради направлено лист про припинення дії договору оренди землі з підстав набуття права власності на нерухоме майно іншою особою, що підтверджується копією опису відправлення з наявним штампом оператора поштового зв`язку.

Отже, з 20.01.2023 об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 553214353248 не перебував у власності позивача.

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Наведені норми кореспондуються з приписами статті 120 Земельного кодексу України, у частині четвертій якої наведено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Крім того, відповідно до пункту "а" частини першої статті 141 Земельного кодекс України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (частина третя статті 142 Земельного кодекс України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 дійшла висновку, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Водночас, на виконання положень пункту 287.1 статті 287 ПК України матеріали справи не містять доказів сплати позивачем плати за землю за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році, тобто з 01.01.2023 до 20.01.2023.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача про те, що оскільки податкове повідомлення-рішення №494878-2412-1618 від 10.04.2023 в судовому або адміністративному порядку не оскаржувалось, податкове зобов`язання набуло статусу узгодженого, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджений факт неотримання позивачем цього податкового повідомлення рішення /а.с. 68/.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено перебування землі у власності або користуванні позивача з 20.01.2023.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №494878-2412-1618 від 10.04.2023 є протиправним, прийняте без з`ясування всіх обставин.

Відповідно до визначень, наведених у підпунктах 14.1.153 та 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладений висновок суду про протиправне визначення позивачу податкового зобов`язання, наявні підстави стверджувати про безпідставне виникнення у позивача податкового боргу за вказаним податковим зобов`язанням, у зв`язку з чим і про безпідставне винесення відповідачем податкової вимоги від 31.08.2023 №0004536-1309-1631.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне з огляду на приписи частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області №494878-2412-1618 від 10.04.2023.

Щодо клопотання про стягнення витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 10800,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/160 від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги від 12.09.2023, акт прийому-передачі виконаних робіт від 25.09.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Дослідивши надані документи, суд враховує такі обставини.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо необґрунтованості витрат на правову допомогу, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 5000,00 грн.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ ВП 44057192) про скасування податкової вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 10.04.2023 №494878-2412-1618.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 31.08.2023 №0004536-1309-1631.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ ВП 44057192) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та витрати, пов`язанні із наданням правової допомоги, у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.С. Канигіна