Постанова

від 23.05.2024 по справі 400/978/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/978/22

Перша інстанція: суддя Малих О.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2022р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 7.06.2021р. за №0511441-2410-1422 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40 118,11грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що їй на праві власності належить комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в..

В подальшому, у червні 2021р. посадовими особами ГУ ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0511441-2410-1422, яким позивачці було нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40 118,11грн..

Позивачка не погоджується із вказаним рішенням податкового органу та вказала на те, що вказаний комплекс нежитлових будівель загальною площею 1544,4кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, вона використовує в сільськогосподарській діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво) за прямим цільовим призначенням, а саме, з метою зберігання вирощеної власними силами сільськогосподарської продукції, господарського інвентарю, техніки, добрив тощо. При цьому, вона не здає його а ні в оренду, а ні в лізинг, а ні в позичку. А тому, позивачка вважає, що вона має відповідні пільги зі сплати податку на нерухоме майно, а підставою для вказаного звільнення є саме правовий статус спірної будівлі.

На підставі вказаного, позивачка вважає, прийняте рішення податкового органу протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 7.06.2021р. №0511441-2410-1422 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40 118,11грн..

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 992,4грн..

Не погодившись із даним рішенням суду, ГУ ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв протиправно та з порушенням чинних норм податкового законодавства, оскільки позивачка використовує спірний комплекс нежитлових будівель, як сільськогосподарський товаровиробник у власних цілях та не здає його в оренду, лізинг, позичку, у зв`язку із чим, у позивачки наявні пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати, а підставою для такого звільнення є правовий статус будівлі.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що з 25.03.2005р. ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, одним видів економічної діяльності якої є КВНД 01.11: Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Позивачці на праві власності належить комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в.

7.06.2021р. ГУ ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення за №0511441-2410-1422, яким ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 40 118,11грн..

Не погоджуючись із вказаним рішенням контролюючого органу, позивачка звернулась в суд із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення податкового органу, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує його протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пп.12.1.2 п.12.1. ст.12 ПК України, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено п.12.3. ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1. п.12.3 ст.12 ПК України).

Згідно пп.12.3.3, 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За правилами пп.12.4.3 п.12.4 ст.12 ПК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Положення п.12.5. ст.12 ПК України встановлюють, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

У відповідності до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Приписами пп.266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У відповідності до п.30.1 ст.30 ПК України, податкова пільга передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Згідно п.30.2 ст.30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пунктом 72 ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015р. за №909-VІІІ змінено правове регулювання у ст.266 ПК України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (пп.266.2.2), порядку встановлення пільг (пп.266.4.2), ставки податку (пп.266.5.1), обчислення суми податку (пп.266.7.2), порядку сплати податку (пп.266.5.9).

Виходячи із системного тлумачення норм Податкового кодексу України, судова колегія зазначає, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, приписами пп.«ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У розумінні пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Крім того, у пп.14.1.235 ст.14 ПК України визначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу сільськогосподарські товаровиробники, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Отже, визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено самим пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України.

Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства, судова колегія зазначає, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

У відповідності до пп.5.2, 5.3 ст.5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Положеннями абз.11 ст.1 ЗУ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001р. за №2238-ІІІ передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

В наведеному вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Приписами абз.2 ст.1 ЗУ «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008р. за №575-VІ визначено, що виробники сільськогосподарської продукції сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

В силу вимог пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Як вбачається із матеріалів справи, що будівля, яка належить позивачці на праві власності, відноситься до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000р. за №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Так, у відповідності до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До класу (код 1272) «Будівлі для культової та релігійної діяльності» належать, зокрема, церкви, каплиці, мечеті, синагоги.

Отже, враховуючи вказане, судова колегія зазначає, що на підставі вищевикладеного, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2020р. у справі за №820/3706/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що позивачка з моменту набуття права власності на комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, використовує його у сільськогосподарській діяльності.

З часу здійснення діяльності з вирощування сільськогосподарських культур позивачкою, як орендарем, протягом 2019 2021р. були укладені договори оренди на 12 земельних ділянок.

На підставі рішення XI сесії восьмого скликання Кривоозерської селищної ради від 1.07.2021р. за №202 у приватну власність ОСОБА_1 було передано земельну ділянку площею 3,9618га з кадастровим номером 4823980700:01:000:2459, цільове призначення: для ведення фермерського господарства.

Проведення державної реєстрації речових прав позивача на вищевказані земельні ділянки підтверджується інформаційною довідкою від 24.11.2021р. №286468368.

На підставі державного акту від 21.05.2001р. І-МК 041360 позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 25,2639 га з кадастровим номером 4823980700:02:000:1084 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У власності чоловіка ОСОБА_2 ОСОБА_3 перебуває трактор колісний марки БЕЛАРУС-1221.2, що використовується для обробітку вищевказаних земельних ділянок, а також земля для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається із довідки старости Бурилівського старостинського округу Кривоозерської селищної ради від 29.11.2021р. за №19.02.01-13/649, що комплекс нежитлових будівель, який належить позивачу, протягом 2019 2021р. використовується позивачкою в сільськогосподарській діяльності (сільськогосподарське товаровиробництво) за прямим цільовим призначенням, а саме, з метою зберігання вирощеної власними силами сільськогосподарської продукції, господарського інвентарю, техніки, добрив тощо.

Також, відповідно до висновку інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_4 від 15.12.2021р. за №279 вказані будівлі та споруди використовуються власником в сільськогосподарському товаровиробництві для зберігання вирощених зернових культур, насіння, мінеральних добрив, сільськогосподарської техніки, господарського інвентарю тощо.

Враховуючи вказане, судова колегія вважає, що позивачка використовує комплекс нежитлових будівель загальною площею 1 544,4кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, як сільськогосподарський товаровиробник у власних цілях та не здає його в оренду, лізинг, позичку.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко