Постанова
від 15.05.2024 по справі 918/920/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року Справа № 918/920/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Табаровець А.П.

від відповідача 1 - не з`явився

від відповідача 2 - Тарасенко Є.О.

від відповідача 3 - Сидоренко С.В.

від третьої особи - Савісько І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23 (повний текст складено 21 грудня 2023 року, суддя Політика Н.А.)

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство"

до Рівненської районної державної адміністрації (відповідач 1)

до Приватного підприємства "КОРОП" (відповідач 2)

та до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (відповідач 3)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департаменту екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди землі, визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1), Приватного підприємства "КОРОП" (далі - відповідач-2), Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - відповідач-3), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 "Про затвердження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду";

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 Площею (га): 124.4188 Цільове призначення: 96; Адреса: Рівненська обл., Березнівський р., с. Князівка;

- визнати недійсним договір оренди землі від 13 червня 2013 року, що укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Короп" (код ЄДРПОУ 33277063), яким передано в строкове платне користування земельну ділянку площею 124,4190 га;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Березнівського районного управління юстиції Рівненської області Люшин Людмили Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3134372 від 13 червня 2013 року, про державну реєстрацію за ПП "Короп" код ЄДРПОУ: 33277063 права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001; РНОНМ 67480456204;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, Сіволіна Михайла Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2584154 від 25 травня 2013 року, про державну реєстрацію за Березнівською районною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001; РНОНМ 67480456204 та закрити розділ Державного реєстру речових прав за № 67480456204.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11 вересня 2023 року у справі №918/920/23, серед іншого, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Департамент екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23 відмовлено у задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство" до Рівненської районної державної адміністрації, Приватного підприємства "КОРОП" та до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департаменту екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди землі, визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів.

Вказане рішення мотивоване тим, що позовні матеріали (надані позивачем докази та пояснення) не містять достатніх обґрунтувань та доказів, які свідчать про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в тому числі, і до земель природно-заповідного фонду. Відповідна земельна ділянка розташована за межами с. Князівка урочище "Князівські ставки", достовірні відомості щодо того, що така земельна ділянка входила до території урочища "Брище" в матеріалах справи відсутні. Оскільки суд не знайшов об`єктивних підстав для визнання недійсним розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року №560 "Про затвердження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду", а доводи позивача щодо недійсності договору оренди землі від 13 червня 2013 року ґрунтуються виключно на незаконності прийнятого розпорядження, на підставі якого було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, за відсутності інших передбачених законодавством підстав для визнання вказаного правочину недійсним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідної позовної вимоги.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23, позивач подав апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків, оскільки у відповідності до матеріалів лісовпорядкування, які наявні в матеріалах справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, в тому числі, які є землями природно-заповідного фонду, а саме: кв. 5 вид. 35, кв. 6 вид. 60, кв. 8 вид. 9, кв. 8 вид. 31, кв. 12 вид. 20 Князівського лісництва.

Скаржник звертає увагу суду, що враховуючи те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме додержання норм земельного законодавства при розробленні технічної документації, а для з`ясування зазначених обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право без яких встановити відповідні обставини неможливо, 13 листопада 2023 року представником позивача до господарського суду подано клопотання про призначення земельно-технічної експертизи. Однак, ухвалою суду від 27 листопада 2023 року у задоволенні клопотання представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство" від 13 листопада 2023 року про призначення земельно-технічної експертизи відмовлено. Для встановлення факту накладання (не накладення) земельної ділянки, архівний кадастровий номер 5620488600:04:001:0001 Площею (га): 124.4188 Цільове призначення: 96; Адреса: Рівненська обл., Березнівський р., с.Князівка на землі лісогосподарського призначення, в тому числі, які є землями природно-заповідного фонду слід вчинити ряд дій, що виходять за межі звичайного дослідження матеріалів справи в межах судового розгляду та потребує застосування спеціальних знань не юридичного спрямування, а тому не може бути проведено судом самостійно, що в свою чергу свідчить про об`єктивну необхідність залучення експерта шляхом призначення відповідної експертизи.

Апелянт стверджує, що право державної власності на спірну земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні державного підприємства, фактично припинилося внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду, про їх передачу в комунальну власність з подальшою передачею в оренду.

Крім того, на переконання апелянта, земельні ділянки, що розташовані в межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище "Брище" є землями природно-заповідного призначення, а отже мають особливий статус. Системний аналіз положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Відповідні погодження на вилучення земельних ділянок природно-заповідного фонду відсутні.

Листом №918/920/23/390/24 від 19 січня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

25 січня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/920/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2024 року у справі №918/920/23 залишено без руху апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати належні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 20130 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2024 року у справі №918/920/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23 та призначено розгляд апеляційної скарги на 27 березня 2024 року об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

26 березня 2024 року від відповідача 2 Приватного підприємства "КОРОП" надійшов відзив на апеляційну скаргу. На переконання заявника апеляційна скарга ДСГП "Ліси України" в особі Філії "Березнівське лісове господарство" не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року по справі №918/920/23 є безпідставними та необгрунтованими, а натомість рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обгрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду, грунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, відповідач 2 зазначає, що в матеріалах справи наявна копія проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП", отримано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 26 жовтня 2006 року № 1476-06, і як наслідок - ще раз підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 знаходиться на землях запасу водного фонду Тишицької сільської ради. Також, 22 листопада 2007 року Рівненською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" прийнято технічний звіт із землеустрою щодо винесення меж земельної ділянки в натуру по передачі земельної ділянки в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для здійснення підприємницької діяльності - ведення рибного господарства за рахунок земель запасу водного фонду Тишицької сільської ради за межами с. Князівка, урочище "Князівські ставки" Березнівського району Рівненської області. У ході розроблення технічного звіту було погоджено план, межі та площу земельної ділянки, яку було передано в оренду з начальником Березнівського районного відділу земельних ресурсів та сільським головою, директором Березнівського держлісгоспу (правонаступником якого є Позивач). Тобто, Позивач погодив межі і площу земельної ділянки.

ПП "Короп" стверджує, що докази та пояснення надані позивачем не містять достатніх обґрунтувань, які свідчать про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, в тому числі, і до земель природно-заповідного фонду.

26 березня 2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого управління вважає рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року по справі №918/920/23 законним та обґрунтованим. Заявник звертає увагу суду, що позивач ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не зазначає, яким чином Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області порушується, не визнається чи оспорюється його право на вказану земельну ділянку, а тому Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області не може бути відповідачем у даній справі, оскільки не є стороною спірних правовідносин.

Крім того, на переконання управління спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га. було зареєстровано управлінням Державного земельного агентства у Березнівському районі, а тому заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки, за кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га, позивач не зазначає у позовній заяві, які порушення були допущені під час здійснення реєстраційних дій, які права чи інтереси Позивача були порушені Головним управлінням, не визнані чи оспорені, та не підтверджує вказане доказами.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у справі №918/920/23 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17 квітня 2024 року об 10:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2024 року у справі №918/920/23 розгляд апеляційної скарги відкладено на 15 травня 2024 року об 14:15 год.

15 травня 2024 року від апелянта ДСГП "Ліси України" надійшло клопотання про призначення земельно-технічної експертизи.

Заявник стверджує, що з матеріалів справи та з матеріалів лісовпорядкування вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, в тому числі, які є землями природно-заповідного фонду, а саме: кв. 5 вид.35, кв.6 вид.60, кв.8 вид. 9, кв.8 вид31, кв.12 вид.20 Князівського лісництва.

У судовому засіданні 15 травня 2024 року представник апелянта підтримав подане клопотання. Представники відповідачів та третьої особи проти задоволення клопотання про призначення експертизи заперечили.

Розглянувши подане ДСГП "Ліси України" клопотання про призначення експеритизи колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках призначення судом експертизи.

Згідно імперативних приписів частини 3 статті 195 ГПК провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу.

Отже, призначення судом експертизи не входить до вичерпного переліку підстав для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті.

Пунктом 6 частини 1 статті 267 ГПК передбачено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує, зокрема, питання про призначення експертизи.

Тобто ГПК України чітко визначено, що питання про призначення експертизи та витребування доказів вирішується судом саме на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду.

Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини 1 цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина 2 статті 267 ГПК України).

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій в разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (стаття 268 ГПК України).

З аналізу положення статті 267 ГПК України, з метою дотримання прав всіх учасників, клопотання про призначення експертизи мало бути подано разом з апеляційною скаргою та у будь-якому разі до вирішення питання про призначення справи до розгляду.

Відповідно до частин 1-2 статті 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ДСГП "Ліси України" надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду 15 січня 2024 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2024 року у справі №918/920/23 відкрито апеляційне провадження та призначено дату судового засідання на 27 березня 2024 року. В свою чергу, клопотання про призначення експерити апелянтом було подано лише 15 травня 2024 року, тобто поза межами строку та стадії, встановленими ГПК України.

Крім того, місцевим господарським судом було відхилено клопотання позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи. Апеляційна скарга ДСГП "Ліси України" містить доводи щодо незгоди з таким процесуальним рішенням місцевого суду і колегією суддів під час розгляду справи по суті буде надана оцінка таким доводам апелянта.

З огляду на викладене в сукупності, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ДСГП "Ліси України" від 15 травня 2024 року про призначення земельно-технічної експертизи.

Безпосередньо в судових засіданнях представники позивача, відповідача 2, відповідача 3 та третьої особи повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 22 листопада 1983 року №343 "Про віднесення територій та об`єктів природно-заповідного фонду області відповідно до затвердженої Радою Міністрів Української РСР класифікації" зі змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 18 червня 1991 року №98 "Про впорядкування об`єктів і територій природно-заповідного фонду області", рішенням Рівненської обласної ради від 25 вересня 2009 року №1331 "Про впорядкування природно-заповідного фонду області" та рішенням Рівненської обласної ради від 16 листопада 2012 року №784 "Про впорядкування об`єктів природно-заповідного фонду області" було створено державний заказник місцевого значення урочище "Брище" (загальнозоологічний) площею 850 га, місцезнаходження:

- Князівське лісництво: кв. 5 (вид. 14, 15, 17, 18, 24-26, 28. 29, 32, 33, 35, 37, кв. 6 (вид. 32), кв. 8 (вид. 1, 2, 4, 9, 10, 14-16, 20, 21, 31-33), кв. 12 (вид. 20-29, 32), кв. 15 (вид. 1-21), кв. 16 (вид. 1-7, 9, 11), кв. 17 (вид. 1-51), кв. 19 (вид. 2-7, 12, 40, 41, 45), кв. 20 (вид. 24-29, 32, 33);

- Бобрівське лісництво: кв. 13 (вид. 1-48), кв. 14 (вид. 1-36), кв. 20 (вид. 45-59), кв. 26 (вид. 1-36), кв. 34 (вид. 1-4), кв. 35 (вид. 1-14). кв. 36 (вид. 20-50), кв. 37 (вид. 35-52), кв. 47 (вид. 1-16, 54), кв. 48 (вид. 1-21, 70, кв. 49 (вид. 1-6) та перебуває у відданні ДП "Березнівський лісгосп".

Відповідно до вказаного рішення та рішень, якими до нього вносилися зміни, урочище "Брище" є ділянкою лісу вздовж річки Бобер з бобровими поселеннями.

Як вбачається із зазначених рішень територія урочища "Брище" не включає в себе землі водного фонду.

На підтвердження створення природного загальнозоологічного заказника "Брище" надано паспорт №43/571 від 22 грудня 1993 року. Із паспорту вбачається, що площа заказника 850 га. Землекористувач у віданні якого знаходиться об`єкт Березнівський держлісгосп Рівненського обласного державного лісогосподарського об`єднання "Рівнеліс".

Матеріали справи також містять Охоронне зобов`язання, яке зареєстроване у держуправлінні охорони навколишнього природного середовища за №М3зз43/571 від 24 грудня 1993 року. Відповідно до даного зобов`язання на заповідному об`єкті забороняється: всяка діяльність, що може бути фактором турбування бобрів, водоплаваючої дичини; викликати погіршення природних умов, сприятливих дій для їх розмноження; знищення характерної водно-болотної рослинності.

21 грудня 2012 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області видано та зареєстровано за №2 ЗМЗ нове охоронне зобов`язання на заповідний об`єкт заказник місцевого значення Урочище "Брище" площею 850 га.

Відповідно до пункту 1.8 Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення Урочище "Брище", яке затверджене начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області 21 грудня 2012 року, межі заказника встановлюються в натурі відповідно до законодавства, оформлюються відповідними знаками та інформаційними аншлагами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали органів Держземагенства України, обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. Також межі наносяться на плавново-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах.

Пунктом 3.1 Положення перебачено перелік видів діяльності, яка забороняється на території заказника.

Згідно пункту 3.2 Положення на території заказника дозволяється господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Землекористувач бере на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму та охорони заказника та несе відповідальність за належний стан території заказника й додержання встановленого режиму. Державний контроль за дотриманням режиму заказника здійснюється територіальними органами Держекоінспекції України, іншими уповноваженими на те державними органами в порядку, передбаченому законодавством України (пункти 3.6, 3.7 Положення).

Матеріали справи також містять Планчик розміщення загальнозоологічного заказника місцевого значення "Брище" ДП "Березнівське лісове господарство" Князівське лісництво кв. 5 (вид. 14-15, 17-18, 24-26, 28-29, 32-33, 35, 37), кв. 6 (вид. 32), кв. 8 (вид. 1-2, 4, 9-10, 14-16, 20-21, 31-33), кв. 12 (вид. 20-29, 32), кв. 15 (вид. 1-21), кв. 16 (вид. 1-7, 9, 11), кв. 17 (вид. 1-51), кв. 19 (вид. 2-7, 12, 40-41, 45), кв. 20 (вид. 24-29, 32, 33) площа 347,8 га (матеріали лісовпорядкування 2009 року).

28 серпня 2006 року між Південно-Бузьким басейновим управлінням водних ресурсів та ПП "Короп" укладено договір №1 про спільне використання гідротехнічних об`єктів Боберського водосховища.

Згідно пункту 2.1 Договору ПП "Короп" використовує гідротехнічні об`єкти водосховища для розведення товарної риби згідно режиму, затвердженого Головрибводом і узгодженого Рівненської держрибінспекцією та Рівненським державним управлінням екології та природних ресурсів.

Розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації від 07 вересня 2006 року №438 "Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки" надано дозвіл Приватному підприємству "КОРОП" на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, строком на 49 років для риборозведення, орієнтовною площею 124,419 га, в ур. "Князівські ставки", яка розташована на землях запасу Тишицької сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження розроблений та погоджений усіма відповідними органами Проект із землеустрою щодо передачі земельної ділянки водного фонду в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для ведення рибного господарства площею 124,4190 на території Тишицької сільської ради.

Розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду" затверджено Проект із землеустрою щодо передачі земельної ділянки водного фонду в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для ведення рибного господарства на території Тишицької сільської ради. Надано земельну ділянку водного фонду в оренду Приватному підприємству "КОРОП" для ведення рибного господарства площею 124,4190 га за рахунок земель запасу Тишицької сільської ради строком на 49 років на території Тишицької сільської ради. Встановлено розмір орендної плати в розмірі 4 741,99 гривні в рік, що становить 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, затвердженої рішенням Березнівської районної ради від 12 грудня 2006 року №121 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розміщеної за межами населеного пункту на території Тишицької сільської ради".

Як вбачається з матеріалів справи, Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 26 жовтня 2006 року №1476-06, якою підтверджено, що земельна ділянка знаходиться на землях запасу водного фонду Тишицької сільської ради.

Проект землеустрою погоджений Березнівською районною санепідемстанцією 20 вересня 2006 року, Березнівською державною інспекцією з екологічної безпеки 18 квітня 2006 року, Березнівським районним відділом земельних ресурсів 18 серпня 2006 року, Відділом містобудування та архітектури Березнівської райдержадміністрації 15 вересня 2006 року, Відділом охорони культурної спадщини 20 вересня 2006 року.

У 2006 році розроблений та 22 листопада 2007 року прийнятий Рівненською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" Технічний звіт із землеустрою щодо винесення меж земельної ділянки в натуру по передачі земельної ділянки в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для здійснення підприємницької діяльності - ведення рибного господарства за рахунок земель запасу водного фонду Тишицької сільської ради за межами с. Князівка, урочище "Князівські ставки" Березнівського району Рівненської області.

У ході розроблення технічного звіту було погоджено план, межі та площу земельної ділянки, що передана в оренду, з начальником Березнівського районного відділу земельних ресурсів, сільським головою, директором Березнівського держлісгоспу.

Погодження меж земельної ділянки, яка передавалася в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для розведення та вирощування риби площею 1244190.0 кв.м, відбулося шляхом підписання протоколу встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі.

Вказаний протокол підписаний спеціалістом Березнівського районного відділу Рівненської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", сільським головою, директором Приватного підприємства "КОРОП", директором Березнівського держлісгоспу, землевпорядником.

В протоколі зазначено, що земельна ділянка на всій протяжності межує з землями Березнівського держлісгоспу, заперечень з боку суміжних землекористувачів, у тому числі, Березнівського держлісгоспу, при встановленні меж в натурі не надходило.

26 листопада 2007 року між Березнівського районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Приватним підприємством "КОРОП" (Орендар) укладений договір оренди землі №97 та зареєстрований у Березнівському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держ. комітеті України по земельних ресурсах" 26 листопада 2007 року за №040758700008.

Відповідно до пункту 1 Договору оренди землі від 26 листопада 2007 року №97 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для несільськогосподарського використання, яка знаходиться на території Тишицької сільської ради.

Згідно пункту 2 Договору оренди землі від 26 листопада 2007 року №97 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 124,419 га, у тому числі площа водного дзеркала - 124,1135 га, під гідротехнічними спорудами - 0,3055 га, тип живлення - змішане.

Договір укладено на 49 років (пункт 8 Договору оренди землі від 26 листопада 2007 року № 97).

Розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації від 08 січня 2013 року №11 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року №560 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду" внесено до розпорядження голови районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 наступні зміни:

1) пункти 2, 3, 4 розпорядження викладено в такій редакції:

"2. Надати земельну ділянку водного фонду в оренду Приватному підприємству "КОРОП" для ведення рибного господарства площею 124,4190 га за рахунок земель запасу на території Тишицької сільської ради.

3. Встановити розмір орендної плати за земельну ділянку площею 124,4190 га, яка передана в оренду Приватному підприємству "КОРОП" для ведення рибного господарства, за межами населеного пункту, на території Тишицької сільської ради згідно з договором оренди землі, який зареєстрований у Державному реєстрі земель 26 листопада 2007 року за № 040758700008, в сумі 17840 гривень в рік, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4. Рекомендувати директору Приватного підприємства "КОРОП" Зосюку Богдану Володимировичу до 1 квітня 2013 року переукласти договір оренди землі з Березнівською районною державною адміністрацією згідно з вимогами чинного законодавства."

13 червня 2013 року між Березнівською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "КОРОП" укладено Договір оренди землі. Відповідно до вказаного договору Приватному підприємству "КОРОП" передано в оренду земельну ділянку загальною площею 124,4190 га для ведення рибного господарства за межами с. Князівка урочище "Князівські ставки" строком на 44 роки (до 26 листопада 2056 року).

09 вересня 2015 року між Рівненською обласною державною адміністрацією та Приватним підприємством "КОРОП" укладено Договір оренди водного об`єкта №02, згідно з яким Приватному підприємству "КОРОП" передано в оренду водний об`єкт для рибогосподарських потреб водосховище "Боберське" площею 124,1135 га, розташоване за межами села Князівка Тищицької сільської ради Березнівського району Рівненської області, на річці Бобер, права притока р. Случ (басейн р. Случ).

Вказаний договір погоджено з Держводагентством 24 вересня 2015 року та зареєстровано в Департаменті екології та природних ресурсів Рівненської облдержадміністрації 08 жовтня 2015 року №02.

Із землевпорядної документації вбачається, що земельна ділянка, яка передана в оренду Приватному підприємству "КОРОП", знаходиться на землях запасу водного фонду Тишицької сільської ради.

Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що Державним спеціалізованим господарським товариством "Ліси України" 19 березня 2014 року, номер запису 5207636, оформлено право постійного користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг на земельну ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003, яка, зокрема, межує із земельною ділянкою, наданою в оренду Приватному підприємству "КОРОП".

Матеріали справи також містять Проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства по Князівському лісництву, який виготовлений у 2020 році.

Судами встановлено, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року №931 "Про припинення Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" та затвердження складу комісії з припинення" припинено Державне підприємство "Березнівське лісове господарство" шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" код ЄДРПОУ 44768034, утворено Комісію з припинення Державного підприємства "Березнівське лісове господарство", визначено термін припинення до 20 січня 2023 року та визначено правонаступника - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої 08 грудня 2022 року підтверджується, що Державне підприємство "Березнівське лісове господарство" перебуває в стані припинення і до реєстру внесені відомості про голову комісії з припинення.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої 20 грудня 2022 року, включено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації відокремленого підрозділу - філії "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", код ЄДРПОУ 44923945.

З моменту прийняття Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року №931 "Про припинення Державного підприємства "Березнівське лісове господарство", Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником всіх прав, обов`язків, зобов`язань Державного підприємства "Березнівське лісове господарство", та не пов`язується з державною реєстрацією припинення юридичної особи.

Аналогічний правовий висновок зазначений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі №296/443/16-ц.

За таких обставин, Державне підприємство "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" є правонаступником всіх прав, обов`язків, зобов`язань Державного підприємства "Березнівське лісове господарство".

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" внесено зміни до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", якими врегульовано питання утворення та реорганізації районних державних адміністрацій.

Зокрема, стаття 7-1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачає, що утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Також, враховуючи те, що відповідно до пункту 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1321, передбачено, що у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) здійснюється з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів країни від 16 грудня 2020 року №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" Березнівська райдержадміністрація припиняється шляхом приєднання до Рівненської районної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 12 січня 2021 року №5 "Про утворення комісії з реорганізації Березнівської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Рівненської районної державної адміністрації та ствердження її персонального складу" утворено комісію з реорганізації Березнівської райдержадміністрації шляхом приєднання до Рівненської райдержадміністрації.

Таким чином, з 12 січня 2021 року Березнівська районна державна адміністрація знаходиться в стані припинення, а публічно-владні повноваження перейшли до правонаступника - Рівненської районної державної адміністрації.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Як зазначається в позові, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство" вважає, що особливо цінні землі лісового фонду вибули з постійного користування спеціалізованого державного підприємства та, всупереч прямої заборони на їх вилучення з державної власності, передані у комунальну власність з подальшою передачею в оренду під виглядом земель водного фонду.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що земельна ділянка 5620488600:04:001:0001 водного фонду накладається на землі лісогосподарського призначення, в тому числі на землі, які є землями природно-заповідного фонду.

Апеляційним господарським судом з`ясовувалось у представника позивача на захист якого права ДСГП "Ліси України" відбулось звернення з даним позовом до суду. Представником апелянта було пояснено, що відбулось: 1) порушення прав лісокористувача згідно проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" (Ірпінь, 2020 рік); 2) порушення прав землекористувача згідно охоронного зобов`язання на природний загальнозоологічний заказник місцевого значення урочище "Брище".

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13 Конституції України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що на момент надання земельної ділянки 5620488600:04:001:0001 в оренду ПП "Короп", така земельна ділянка обліковувалась як землі водного фонду.

Відповідно до частини 1 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту а частини 3, частини 4 статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Наведені норми статті 59 Земельного кодексу України свідчать про можливість надання землі водного фонду у постійне користування державним водогосподарським організаціям, а в оренду зокрема, юридичним особам для рибогосподарських потреб. Тому, обидва випадки стосуються ведення водного господарства.

За наслідками розгляду спору судами обох інстанцій не встановлено порушення відповідачами чітко визначених законодавством заборон чи інтересів держави та землекористувачів, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га. могла передаватись Березнівською районною державною адміністрацією в довгострокове користування на умовах оренди відповідачу-2 і використовуватись для риборозведення, оскільки така земельна ділянка є землею водного фонду і діяльність відповідача-2 не суперечить правам землекористувачів.

З огляду на викладені у позові та встановлені в ході розгляду спору обставини, ДСГП "Ліси України" не обґрунтовано, яку норму законодавства, що містить пряму однозначну вказівку чи заборону, порушено відповідачами. Виходячи з фактичних обставин на момент виділення земельної ділянки, у відповідача-2 були достатні підстави передбачати дотримання ним порядку отримання земельної ділянки в оренду.

ДСГП "Ліси України" стверджує про те, що земельна ділянка 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га. вибула з державної власності та перебуває у комунальній власності. Проте, апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження таких обставин. Із встановленого колегією суддів вбачається, що спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, що також не заперечується відповідачами.

Доводи апелянта про перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності з огляду на пункт 24 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України є помилковими, оскільки грунтуються на неправильному тлумаченні даного пункту кодексу.

Крім того, пунктом 24 Перехідних положень передбачено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності, на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Колегією суддів не встановлено факту державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га.

Як доречно зауважив місцевий господарський суд, порушення про які стверджує позивач ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні позивачем норм законодавства, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.

Як було встановлено судами, у 2006 році розроблений та 22 листопада 2007 року прийнятий Рівненською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" Технічний звіт із землеустрою щодо винесення меж земельної ділянки в натуру по передачі земельної ділянки в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для здійснення підприємницької діяльності - ведення рибного господарства за рахунок земель запасу водного фонду Тишицької сільської ради за межами с. Князівка, урочище "Князівські ставки" Березнівського району Рівненської області.

Погодження меж земельної ділянки, яка передавалася в оренду строком на 49 років Приватному підприємству "КОРОП" для розведення та вирощування риби площею 1244190.0 кв.м., відбулося шляхом підписання протоколу встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі.

За таких обставин, твердження позивача про накладення земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення спростовуються вищенаведеним, оскільки як зазначено в протоколі, земельна ділянка на всій протяжності межує з землями Березнівського держлісгоспу.

Крім того в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство".

Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що 05 липня 2013 року у Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003, категорія земель "землі лісогосподарського призначення", площею 2793,9833 га.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що Державним спеціалізованим господарським товариством "Ліси України" 19 березня 2014 року, номер запису 5207636, оформлено право постійного користування для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг на земельну ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003, яка, зокрема, межує із земельною ділянкою, наданою в оренду Приватному підприємству "КОРОП".

В судовому засіданні апеляційного господарського суду у представника апелянта з`ясовувались обставини реєстрації такої ділянки та наявність проекту землеустрою на неї. На запитання головуючого судді позивачем ствердно пояснено, що ДСГП "Ліси України" керується виключно Проектом організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Березнівське лісове господарство" Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства по Князівському лісництву, який виготовлений у 2020 році. Апелянт ухилився від надання пояснень щодо формування земельної ділянки 5620488600:04:001:0003 площею 2793,9833 га.

Однак, суд зауважує, що відповідно до частини шостої статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Зазначене правило застосовується незалежно від того, чи зареєстроване право власності чи інше речове право на земельну ділянку, яка повністю або частково знаходиться в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, а якщо зареєстроване, то за ким саме. Це правило спрямоване на недопущення накладок земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі №902/1046/22.

З аналізу викладеного вбачається, що ДСГП "Ліси України" зареєстровано земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003 площею 2793,9833 га, яка межує із земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 площею 124,4188 га, що додатково підтверджує відсутність факту накладення земельних ділянок та відповідно відсутність факту порушення прав лісокористувача.

Крім того, ДСГП "Ліси України" не надано жодного доказу, що у позивача в постійному користуванні перебуває земельна ділянка лісогосподарського призначення площею більшою, ніж зареєстрована з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003, що могло б свідчити про наявність порушення прав лісокористувача.

Щодо порушення природоохоронного законодавства.

Апелянт стверджує про порушення його прав землекористувача згідно охоронного зобов`язання, оскільки земельна ділянка 5620488600:04:001:0001 водного фонду накладається на землі природно-заповідного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 22 листопада 1983 року №343 "Про віднесення територій та об`єктів природно-заповідного фонду області відповідно до затвердженої Радою Міністрів Української РСР класифікації" зі змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 18 червня 1991 року №98 "Про впорядкування об`єктів і територій природно-заповідного фонду області", рішенням Рівненської обласної ради від 25 вересня 2009 року №1331 "Про впорядкування природно-заповідного фонду області" та рішенням Рівненської обласної ради від 16 листопада 2012 року №784 "Про впорядкування об`єктів природно-заповідного фонду області" було створено державний заказник місцевого значення урочище "Брище" (загальнозоологічний) площею 850 га, місцезнаходження:

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Представником Департаменту екології та природних ресурсів Рівненської обласної державної адміністрації пояснено, що межі урочища "Брище" в натурі не встановлені.

Відповідно до вказаних вище рішень, урочище "Брище" є ділянкою лісу вздовж річки Бобер з бобровими поселеннями, межі якого встановлюються кварталами та виділами згідно матеріалів лісовпорядкування.

Як вбачається із зазначених рішень територія урочища "Брище" не включає в себе землі водного фонду.

Колегією суддів встановлено, що заповідний об`єкт знаходиться в межах землекористування Березнівського держлісгоспу, тобто урочище "Брище" було створено на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні позивача. Як вже зазначалося, ДСГП "Ліси України" зареєстровано земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності на праві постійного користування з кадастровим номером 5620488600:04:001:0003 площею 2793,9833 га, тобто факт реєстрації такої ділянки свідчить про знаходження урочища "Брище" саме на ній. Крім того, з Публічної кадастрової карти вбачається, що поряд із земельною ділянкою водного фонду 5620488600:04:001:0001, яка передана в оренду ПП "Короп" та земельною ділянкою лісогосподарського призначення 5620488600:04:001:0003 існує незареєстрована земельна ділянка, через яку протікає річка Бобер та, яка є вкритою лісом.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що матеріалами справи не доведено факт накладення земельної ділянки 5620488600:04:001:0001, яка передана в оренду ПП "Короп" на землі загальнозоологічного заказника місцевого значення "Брище".

Колегією суддів не встановлено порушень прав ДСГП "Ліси України" згідно охоронного зобов`язання на урочище "Брище".

Матеріали справи містять Охоронне зобов`язання, яке зареєстроване у держуправлінні охорони навколишнього природного середовища за №М3зз43/571 від 24 грудня 1993 року. Відповідно до даного зобов`язання на заповідному об`єкті забороняється: всяка діяльність, що може бути фактором турбування бобрів, водоплаваючої дичини; викликати погіршення природних умов, сприятливих дій для їх розмноження; знищення характерної водно-болотної рослинності.

Відповідно до пункту 1.8 Положення про загальнозоологічний заказник місцевого значення Урочище "Брище", яке затверджене начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області 21 грудня 2012 року, межі заказника встановлюються в натурі відповідно до законодавства, оформлюються відповідними знаками та інформаційними аншлагами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали органів Держземагенства України, обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. Також межі наносяться на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування з детальною характеристикою в таксаційних описах.

Пунктом 3.1 Положення перебачено перелік видів діяльності, яка забороняється на території заказника.

Згідно статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, навколишнього природного середовища здійснюється уповноваженими законом органами в порядку державного нагляду (контролю), що здійснюється шляхом вжиття планових та позапланових заходів у формі перевірок, обстежень тощо.

Так, згідно з пунктом 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19 квітня 2017 року, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).

Оформлений відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" акт перевірки є документом, який фіксує факт проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У постанові від 18 травня 2023 року у справі №914/669/22 Верховний Суд також зауважив, що такий доказ як акт перевірки державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №922/618/22.

При цьому, як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №922/3414/19) позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Як вбачається з матеріалів справи, ДСГП "Ліси України" не надано жодного доказу на підтвердження того, що ПП "Короп" вчиняються дії, які мають шкідливий вплив на природні комплекси та об`єкти загальнозоологічного заказника місцевого значення Урочище "Брище" (таких як звернень позивача до державної екологічної служби з питань здійснення відповідачем діяльності, яка заборонена на території заказника; складання актів про порушення відповідачем природо-охоронного законодавства не надано). Не зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів входження спірної земельної ділянки водного фонду до Урочища "Брище", положення про заказник не забороняє таку господарську діяльність як риборозведення.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів не встановлено порушення прав Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Березнівське лісове господарство", на захист яких підприємство звернулося з даним позовом до суду.

За таких обставин місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 "Про затвердження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду", скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001 Площею (га): 124.4188 Цільове призначення: 96; Адреса: Рівненська обл., Березнівський р., с. Князівка, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, Сіволіна Михайла Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2584154 від 25 травня 2013 року, про державну реєстрацію за Березнівською районною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001; РНОНМ 67480456204 та закрити розділ Державного реєстру речових прав за № 67480456204.

Крім того, Північно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що ДСГП "Ліси України" у цій справі звернулося з вимогою до Рівненської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 "Про затвердження проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду".

Судами встановлено, що на виконання розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі №910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 у справі №920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 910/23369/17).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункти 8.3 - 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18).

Вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39) та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження №14-206цс21).

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

З огляду на те, що розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації від 27 вересня 2007 року № 560 уже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення оспорюваного договору оренди, визнання недійсним такого розпорядження не може забезпечити ефективного захисту прав позивача, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки або відшкодування шкоди (за наявності підстав). А тому така вимога ДСГП "Ліси України" є неефективним способом захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21 та від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ПП "Короп" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001, суд враховує, що у відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину у відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб`єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з`ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення статті 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що було підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки судами не встановлено обставин порушення прав ДСГП "Ліси України" відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду.

За відсутності підстав стверджувати про незаконність надання відповідачу-2 в оренду спірної земельної ділянки та відсутність підстав для визнання договору оренди неправомірним, також відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Березнівського районного управління юстиції Рівненської області Люшин Людмили Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3134372 від 13.06.2013, про державну реєстрацію за ПП "Короп" код ЄДРПОУ: 33277063 права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5620488600:04:001:0001; РНОНМ 67480456204.

Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 11 грудня 2023 року у справі №918/920/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/920/23 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "23" травня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	15.05.2024
Оприлюднено	27.05.2024
Номер документу	119247683
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Бучинська Г.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 15.05.2024 по справі 918/920/23ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —918/920/23

Постанова від 15.05.2024

Постанова
від 15.05.2024 по справі 918/920/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД