Рішення

від 14.05.2024 по справі 403/16180/12

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 403/16180/12

Провадження № 2/932/1308/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Рибалці В.І.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5

представника відповідача 3 - Гущиної М.С.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні узалі судуу містіДніпрі заправилами загального позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах непоновлітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, треті особи Виконавчий комітет Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради, комунальне підприємство «Жилсервіс-2», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерини Юріївни, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна, Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради про визнання права власності, визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа комунальне підприємство «Жилсервіс-2» про усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , в останній редакції якої (від 09.01.2023) позивачі просили суд:

-визнати недійсним розпорядження ВАТ «Дніпрошина» №4608, зареєстроване в МБТІ м.Дніпропетровська 11.05.1998 та записане до реєстрової книги за №256п-16-31;

-скасувати свідоцтво про право власності на житло, квартиру АДРЕСА_1 , видане ВАТ «Дніпрошина» м.Дніпропетровська 11.05.1998 на підставі розпорядження №4608, зареєстрованого в МБТІ м.Дніпропетровська 11.05.1998 та записаного до реєстрової книги за №256п-16-31;

-скасувати Державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену за №256п16-31 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»;

-визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 травня 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 ;

-визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

-визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачі посилались на те, що ОСОБА_1 , з квітня 1995 року, мала фактично шлюбні стосунки зі ОСОБА_10 , батьку якого у 1995 році виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради народних депутатів було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 разом з членами його сім`ї до якої входив син ОСОБА_10 . Вказана квартира була приватизована у 1998 році.

Під час спільного проживання ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , останньою було народжено двох синів: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 .

З огляду на те, що після смерті ОСОБА_10 його рідні почали вчиняти дії, що перешкоджають позивачам вільно користуватись квартирою АДРЕСА_1 , останні вважали за необхідне звернутися до суду з даним позовом, оскільки вважають, що: приватизація вказаної квартири відбулась без включення осіб, які фактично в ній проживали, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_10 ; договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 є не дійсним виходячи з того, що останній на момент його укладення знаходився у вкрай тяжкому стані та не міг усвідомлювати своїх дій; договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є не дійсним з огляду на те, що він не спрямований на реальне настання наслідків передбачених такою дією.

Відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було надано відзив на позов ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , доводи викладені в якому зводяться до не згоди з заявленими позовними вимогами. Так, останнім зазначено, що на час здійснення приватизації квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не тільки не була зареєстрованою у вказаній квартирі, а і не проживала в ній, оскільки мешкала за адресою: АДРЕСА_3 , гуртожиток. Також, на момент проведення приватизації квартири АДРЕСА_4 в ній не мешкав і ОСОБА_7 .

Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності.

Іншими відповідачами відзиву не надано.

Третіми особами письмових пояснень не надано.

Відповідачем ОСОБА_3 , до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська у жовтні 2013 року подано зустрічну позовну заяву в якій останній просив суд:

-усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 разом з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом, посилався на те, що він набув у власність квартиру АДРЕСА_1 в якій рахуються зареєстрованими: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

З огляду на те, що відбулась зміна власника квартири, а відповідачі за зустрічним позовом чинять перешкоди у реалізації останнім прав передбачених ст.319 ЦК України, що виражається у не допуску до об`єкта власності, ОСОБА_3 вважав за необхідне звернутись до суду з даним позовом.

Відповідачами, за зустрічним позовом, відзиву не надано.

Третіми особами, за зустрічним позовом, письмових пояснень не надано.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О. від 29.12.2012 позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без руху у зв`язку з її не відповідністю приписам ЦПК України.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О. від 09.04.2013, у зв`язку з усуненням недоліків зазначених в ухвалі від 29.12.2012, відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Кудрявцевої Т.О, ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09.04.2013, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.11.2013, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_5 .

Протокольною ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.11.2013, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_11 та ОСОБА_4 . Також відмовлено в роз`єднанні позову.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.11.2014 провадження у справі зупинено до залучення до участі правонаступника ОСОБА_11 , яка вибула з процесу у зв`язку зі смертю.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 15.05.2015 відновлено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18.06.2015 відмовлено представнику ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_11 про визнання договорів недійсними.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2016, виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сімє`ю без реєстрації шлюбу, встановлення факту батьківства.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 07.12.2016, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_11 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа КП «Жилсервіс-2», про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення без надання іншого житлового приміщення, закрито в частині позовних вимог ОСОБА_11 та залишено без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_4 .

У зв`язку із знаходженням судді Кудрявцевої Т.О. на довготривалому лікарняному, справу було передано судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Єлісєєвій Т.Ю., якою за ухвалою від 27.03.2017 її прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_12 із займаної посади, справу було передано судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Лукіновій К.С., якою за ухвалою від 02.05.2019 її прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

У зв`язку із закінченням повноважень судді Лукінової К.С., справу було передано судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Женеску Е.В., якою за ухвалою від 22.11.2019 її прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

У зв`язку із відстороненням судді ОСОБА_13 від здійснення правосуддя, справу було передано судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Яковлеву Д.О., яким за ухвалою від 20.03.2020 її прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

У зв`язку із відстороненням судді ОСОБА_14 від здійснення правосуддя, справу було передано судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Куцеволу В.В., яким за ухвалою від 18.03.2021 її прийнято до свого провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 25.11.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 15.08.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_4 про відвід судді.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник підтримали заявлені позовні вимоги і надали пояснення аналогічні викладеним в ньому. Заперечували щодо вимог зустрічного позову.

ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні відповідачі за первинним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник ОСОБА_4 підтримали зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , надали пояснення аналогічні викладеним в ньому та у запереченнях на позов ОСОБА_1 і ОСОБА_7 . Заперечували проти вимог первісного позову.

У судовому засіданні представник Дніпровської міської ради, щодо вирішення заявлених позовних вимог покладалась на розсуд суду.

У судове засідання відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_8 не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності та про підтримання позовних вимог ОСОБА_1 і заперечуючи проти вимог ОСОБА_3 .

У судове засідання, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Юрченко Л.Л., не з`явилася. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за її відсутності.

Представник органу опіки та піклування у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце її розгляду, до судового засідання не з`явилися, про причину неявки суд не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що відповідно до копії ордера на житлове приміщення №98 серія №1 виданого ВК Бабушкінської районної ради Народних депутатів м.Дніпропетровська 08.02.1995, ОСОБА_4 разом з членами його сім`ї: ОСОБА_11 дружина; ОСОБА_10 син; надано право на вселення до квартири АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7 батьками якого записані: ОСОБА_10 та ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 11.05.1998 року виданого ТОВ «Дніпрошина», квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 батьками якого записані: ОСОБА_15 та ОСОБА_1 .

Відповідно до копії договору дарування від 16.05.2012 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка К.Ю., ОСОБА_10 передав у дар ОСОБА_4 , належну останньому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до копії договору дарування від 29.06.2013 посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л., ОСОБА_4 передав у дар ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_6 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 5478759), право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (розмір частки: 1).

Згідно довідки про склад сім`ї №6281 від 03.04.2014, ОСОБА_4 та ОСОБА_11 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 з 19.09.1995 року.

Відповідно до довідки наданої Житлово-експлуатаційною дільницею Міського КП «Дніпропетровський електротранспорт» від 28.08.2013, ОСОБА_1 , у період з 19.01.1993 до 24.03.1997 проживала у гуртожитку № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 , а у період з 08.04.1997 до 25.07.2002 у гуртожитку АДРЕСА_7 .

Згідно листа директора МКП «Дніпропетровський електротранспорт» ОСОБА_16 від 03.09.2013, ОСОБА_1 мешкала та була зареєстрована з 19.01.1993 в гуртожитку АДРЕСА_3 . При сдачі паспорта на виписку - 24.03.1997, ОСОБА_1 в листок вибуття вписала сина ОСОБА_7 . ОСОБА_1 , мешкала та була зареєстрована разом з сином в гуртожитку АДРЕСА_7 , де займала окрему кімнату з сином з 08.04.1997, виписалась на АДРЕСА_8 , 25.07.2007.

Відповідно до листа в.о. начальника відділу-головного бухгалтера Дніпропетровського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області Кузіної С.В., аліменти на користь на утримання ОСОБА_7 відраховувались зі ОСОБА_10 та перераховувались ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_9 . Період: січень 1998 року жовтень 1998 року; серпень 2000 року - вересень 2002 року.

Згідно ч.3 ст.9 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першою статті 345 ЦК України.

Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції закону чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Положеннями абзацу другого частини першої статті 5 вказаного Закону визначено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ст.5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству

від 15 вересня 1992 р. №56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Тобто, з зазначеного вбачається, що якщо особа не є наймачем квартири, для її участі у приватизації цієї квартири є необхідною наявність двох умов: 1) статус члена сім`ї наймача; 2) постійне проживання у цій квартирі або збереження за цією особою права на житло.

Відповідно до змісту ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. №56.

При цьому вказаним Положенням визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99у справі проофіційне тлумачення терміна «член сім`ї»членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), алей інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках(брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

При цьому, положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з01 січня 2004 року .Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наведеними нормами процесуального права саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість усіх заявлених вимог, надати належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не надано належних доказів того, що вона була членом сім`ї наймача ОСОБА_4 , а також того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 мали постійне проживання у квартирі АДРЕСА_10 на момент її приватизації, заявлені позовні вимоги в частині: визнання недійсним розпорядження ВАТ «Дніпрошина» №4608; скасування свідоцтва про право власності на житло та скасування Державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_10 ; є такими, що не підлягають задоволенню.

Надані позивачем ОСОБА_1 докази, як-то: виписка з медичної карти ОСОБА_7 та фотокартки, не свідчать про постійне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1 на момент реалізації механізму приватизації вказаної квартири.

Крім того, судом враховано, що у матеріалах справи містяться докази з яких вбачається, що у період з 1993 року до 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 мали зареєстроване місце проживання у гуртожитку АДРЕСА_3 , а потім у гуртожитку АДРЕСА_7 .

Тобто, наявні у сукупності докази, які містяться в матеріалах справи свідчать про не доведеність позивачами, за первісним позовом, обґрунтованості порушення механізму приватизації квартири, з підстав зазначених ними.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 29 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1-2 ст.234 ЦК України, фіктивним єправочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з висновком до якого дійшла колегія суддів ВС/КГС у постанові від 24.11.2021 прийнятій за результатами розгляду справи №905/2030/19, фіктивний правочин, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує.

Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.

Відповідно до висновків ВС/КГС викладених у постанові від 03.09.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №904/4567/18, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним.

Отже, з аналізу зазначеного вбачається, що «фіктивний правочин» характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Відповідно до загальних приписів норм права, які регулюють виниклі правовідносини, тягар доведення у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника таких вимог, оскільки діє презумпція правомірності правочину.

З огляду на те, що сторони оскаржуваного правочину визнають його правову природу, та вчиняли дії спрямовані на настання його правових наслідків про що свідчить подання зустрічного позову про виселення, відсутні підстави для визнання його фіктивним за доводами наведеними позивачами за зустрічним позовом.

Крім того, суд зазначає, що судова практика, про яку йдеться у первинному позові, не підлягає застосування до виниклих у даній справі правовідносин, оскільки обставини спору є різними.

Щодо вимог про визнання договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 травня 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , не дійсним, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів перебування ОСОБА_10 станом на 16 травня 2012 року у стані який би не дозволяв усвідомлювати останнім своїх дій. Позивачами за первісним позовом не реалізовано право на подання клопотання про призначення експертизи спрямованої на дослідження дієздатності ОСОБА_10 станом на 16 травня 2012 року.

З огляду на вищевикладене не підлягає задоволенню вимога позивачів за первісним позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_10 , оскільки вона є похідною від вищезазначених позовних вимог.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява N 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява N 19009/04, пункт 50).

У пункті 36рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людинивизначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВС/КЦС від 15.01.2020 прийнятій за результатами розгляду справи №754/613/18 у якому також зазначено, що при вирішенні спорів щодо наявності передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Оскільки позивач за зустрічним позовом, прийнявши квартиру у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знав про проживання в ньому відповідачів, які між іншим були членами сім`ї колишнього співвласника цього житла, тому його право на це майно не може бути захищено, шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, які внаслідок цього, враховуючи відсутність іншого житла, стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням всіх обставин цієї справи. Отримана позивачем у дарунок квартира не є єдиним можливим місцем його проживання.

З огляду на вищевикладене заявлені позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що згідно зістаттею 109 ЖК УРСРвиселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Устатті 114 ЖК УРСРпередбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьоюстатті 116 ЖК УРСРпередбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

З огляду на те, що відповідачі за зустрічним позовом вселились до квартири АДРЕСА_10 за згоди колишнього співвласника ( ОСОБА_10 ), тобто не самовправно, підстави для їх виселення без надання іншого жилого приміщення відсутні, що є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог зустрічного позову.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що підстави для закриття провадження за первісним позовом, про які зазначив представник ОСОБА_4 у клопотанні від 18.08.2022 року відсутні, оскільки до ОСОБА_10 жодних вимог не пред`явлено, він не є учасником справи. У справах на які посилається представник ОСОБА_4 позов було пред`явлено саме до особи, яка померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, а отже, зазначені у клопотанні висновки Верховного Суду не можливо застосувати у цій справі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах непоновлітнього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, треті особи Виконавчий комітет Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради, комунальне підприємство «Жилсервіс-2», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерини Юріївни, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Юрченко Лариса Леонідівна, Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради про визнання права власності, визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності відмовити.

У задоволеннізустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,третя особа комунальнепідприємство «Жилсервіс-2»про усуненняперешкод укористуванні власністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 24.05.2024 року.

Суддя В.В. Куцевол

14 травня 2024 року