Ухвала

від 21.05.2024 по справі 196/478/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/912/24 Справа № 196/478/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника третьоїособи,щодо майнаяких вирішуєтьсяпитання проарешт -адвоката ОСОБА_6 на ухвалуслідчого суддіЦаричанського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від11квітня 2024року пронакладення арештуна майноу кримінальномупровадженні №120240416000000059від 06.04.2024за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 246 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за участю:

представника третьої особи, щодо майна якої

вирішується питання про арешт ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Обставини, встановлені рішенням слідчого судді, короткий зміст оскарженого рішення.

Ухвалою слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року клопотання слідчого про арешт майна задоволено частково.

Накладено арешт на автомобіль ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 та перебуває у користуванні ОСОБА_8 , а також причіп КРАЗ-8138 реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 та перебуває у користуванні ОСОБА_8 , із забороною відчуження та розпорядження у будь-який спосіб.

В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя, зазначив, що стороною обвинувачення доведено наявність достатніх підстав вважати, що вилучений під час огляду місця події транспортний засіб та причіп відповідають критеріям речового доказу, тому зметою запобіганняїх пошкодження,знищення,відчуження,слідчий суддя вважав за необхідне накласти арешт на вищевказане майно, із забороною його відчуження та розпорядження, однак зі збереженням права користування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт просить ухвалу слідчого судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає на неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що судом не надано належної правової оцінки, що 06 квітня 2024 року проводилось кронування дерев, а саме відділення гілок, які звисали на сільськогосподарське поле, на підтвердження чого було надано дозвільні документи. Вважає, що вилучене майно не може бути використане, як доказ оскільки відсутні правові підстави для його накладання, а саме склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК, обґрунтована підозра та матеріальна шкода. Зазначає, що автомобіль не є речовим доказів, не містить будь-яких слідів злочину, оскільки жодна деревина на ньому не перевозилась. Вважає, що накладання арешту на автомобіль та причіп, позбавляє законних власників майна можливості безперешкодного володіння та користування.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених в ній підстав.

Прокурор татретя особа,щодо майнаякої вирішуєтьсяпитання проарешт ОСОБА_8 будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце апеляційного розгляду, до суду не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи чи особисту участь до суду апеляційної інстанції не подавали, що не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК без їх участі.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Надаючи оцінку правильності висновків слідчого судді, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Вказаних вимог закону слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого про накладання арешту дотримано.

З наданих матеріалів вбачається, що у провадженні СВ ВП №11 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №120240416000000059від 06.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 06.04.2024 в захисній лісосмузі за межами населеного пункту між земельними ділянками за вказаними в матеріалах кадастровими номерами було виявлено групу осіб, які здійснювали незаконну порубку дерев та чагарників. Того ж дня, слідчим проведено огляд місця події, в ході якого було виявлено автомобіль ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 з причіп Краз-8138 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

06.04.2024 слідчим винесено постанову про визнання вказаного транспортного засобу та причіпу речовими доказами.

Наступного дня прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладання арешт на вказаний транспортний засіб. В обґрунтування своїх вимог слідчий зазначив, що вказаний транспортний засіб та причіп є речовим доказом та має доказове значення у даному кримінальному провадженні, тому з метою збереження речового доказу вважав за необхідне накласти арешт.

Слідчий суддя,задовольняючи клопотаннятанакладаючи арештна вказанемайно, дотримуючись вимог ст. 132, 170 КПК надав належну правову оцінку клопотанню у контексті відповідності його вимогам процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що транспортний засіб та причіп відповідає критериям речового доказу відповідно до ст. 98 КПК, так як були безпосередньо виялені на місці йомовірного вчинення незаконної порубки дерев та слугували засобом для переміщення/перевезення, а отже як матеріальні об`єкти можуть бути доказом конкретних фактів чи обставин, що встановлюються у межах кримінального провадження.

Апеляційні доводи щодо недоведеності необхідності накладання арешту колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки встановлені досудовим розслідуванням фактичні обставини свідчать, що 06.04.2024 в захисній лісосмузі було виявлено групу осіб, які здійснювали незаконну порубку дерев та під час огляду місця події було виявлено та вилучено знаряддя бензопили, та предмет злочину - колоди дерев попиляні на шматки різної довжини та діаметру, які безпосередньо стосуються предмету розслідування, та транспортний засіб і причіп, які слугували засобом для перевезення осіб та у разі необхідності колод дерев. Останні містять на собі сліди злочину, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК дає правові підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчим суддею дотримано принципу справедливого балансу та співмірності у обмеженні прав власника/користувача, так як право користування транспортним засобом та причіпом не обмежено, а заборона розпорядження та відчуження майна на даній стадії досудового розслідування є виправданою, оскільки кримінальне провадження перебуває на початковій стадії збору доказів та проведення слідчих розшукових дій.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу органу досудового розслідування на те, що після забезпечення потреб досудового розслідування та проведення відповідних експертних досліджень речові докази повинні бути якнайшвидше повернуті законним власникам майна.

Аналізуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до переконання, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують втручання у права осіб, які володіють, користуються і можуть розпоряджатись певним майном, враховуючи їх приватні чи суспільні інтереси.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що слідчий суддя обґрунтовано, з дотриманням вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК наклав арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали слідчого судді.

Керуючись статтями 170, 172, 173, 405, 407, 419, 422 КПК, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна яких вирішується питання про арешт - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Царичанськогорайонного судуДніпропетровської областівід 11квітня 2024року пронакладення арештуна майноу кримінальномупровадженні №120240416000000059від 06.04.2024за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 246 Кримінального кодексу України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4