Ухвала

від 22.05.2024 по справі 509/1725/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1725/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року. Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь заяву представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Самодурової Н.В. про стягнення витрат на професійну правову допомогу по цивільній справі за позовом ТОВ «БЛ Лізинг» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафу), -

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Овідіопольського райсуду Одеської області перебувала справа № 509/1725/23 за позовом ТОВ «БЛ Лізинг» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафу).

05.10.2023 р. Овідіопольським райсудом Одеської області було прийнято заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, вилучено у ОСОБА_1 предмет лізингу : автомобіль загальний легковий універсал-В Toyota, моделі RAV 4, 2017 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 ; державний реєстраційний номерний номер: НОМЕР_2 та передано власнику - ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» частину неустойки за неповернення предмету лізингу, нараховану за період з 13.07.2022 р. по 21.10.2022 р. за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від15.02.2018 року у розмірі 172566 грн. та судовий збір 5368 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2023 р. задоволено заяву адвоката Самодурової Н.В. в ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 509/1725/23 ; скасовано заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.10.2023 р.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.12.2023 р. вказані матеріали цивільної справи розподілені в провадженні судді Овідіопольського райсуду Одеської області Гандзій Д.М.

27.03.2024 р. від представниці позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» надійшла заява про залишення без розгляду позовної заяви ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафних санкцій), яка мотивована тим, що позивачами було виявлено, що за договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 10.10.2022 р. за номером 10/10/22-1 так як і за договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 30.09.2022 р. за номером 30/09/22-1 - право вимоги по вилученню об`єкту лізингу не переходило до позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ», а також до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР ПЛЮС», так як на сьогодні цим правом володіє виключно ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» як законний власник майна, що було передано на умовах фінансового лізингу у платне користування ОСОБА_1 на підставі договору фінансового лізингу №180215-1/ФЛ-Ф-А від 15.02.2018 р. та Акту приймання-передачі від 24.02.2018 р.

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 28.03.2024 р. позов ТОВ «БЛ Лізинг» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафу) був залишений без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

09.04.2024 р. до суду звернулася представниця відповідачки ОСОБА_1 адвокат Самодурова Н.В., в якій просила суд, стягнути на користь відповідачки витрати на професійну правову допомогу у даній цивільній справі в розмірі 20000 грн. та судовий збір, сплачений відповідачкою за перегляд заочного рішення суду в розмірі 429,44 грн., посилаючись на приписи ч.ч. 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України, вказуючи на необґрунтовані дії позивачів, як підставу для компенсації здійснених відповідачкою ОСОБА_1 витрат, пов?язаних із розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, якою передбачено свідомі недобросовісні дії позивачів, які свідчать про зловживання процесуальними правами, а саме, позовну заяву було підписано директором ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ», до компетенції якого входили повноваження, які давали змогу встановити факт набуття/не набуття ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» права вимоги за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від15.02.2018 р. на момент подачі позову (05.04.2023 р.), адже, п. 4.2 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 10.10.2022 р. № 10/10/22-1 встановлено обов`язок покупця сплатити ціну договору до 20.10.2022 р. Таким чином, станом на станом на 05.04.2023 р. директору ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» (позивачі) було достеменно відомо, що воно не набуло будь-яких прав вимоги за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від15.02.2018 року до ОСОБА_1 , що підтверджується зробленою 27.03.2024 р. заявою самого позивача, який констатував відсутність у нього будь-яких прав за цим договором фінансового лізингу. Такі дії позивачів, на думку представниці відповідачки є явно недобросовісними, та такими, в яких наявні ознаки шахрайства, адже, ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» скористалося наявними у нього документами, що посвідчували намір у нього набути прав вимоги, пред?явивши до суду завідомо безпідставний позов, спрямований на протиправне заволодіння коштами відповідачки ОСОБА_1 за допомогою рішення суду, що дає підстави представниці відповідачки вимагати відшкодування (компенсацію) судових витрат на правову допомогу ч.ч. 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України.

В судове засідання представниця відповідачки ОСОБА_1 адвокат Самодурова Н.В. не з?явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши на електронну адресу суду клопотання, в якому просила суд провести судове засідання за їхньої відсутності за наявним матеріалами справи (а.с. 228-229).

Представниця позивачів ТОВ «БЛЛІЗИНГ» в судове засідання не з?явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги до 5000 грн. з підстав безпідставно завищеної суми витрат на правову допомогу в розмірі 20000 грн. з огляду на незначну кількість судових засідань по даній справі та несуттєвий об?єм роботи адвоката по даній справі, а також враховуючи, що позивачі відмовились від позову, а не адвокат Самодурова Н.В. довела суду про необґрунтованість позовних вимог, а також заяву про слухання справи за її відсутності (а.с. 207-212,224-226).

Дослідивши матеріали зазначеної цивільної справи та заяви про судові витрати, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов?язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частиною 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною третьою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Виходячи із системного тлумачення положень ч.ч. 5 та 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов?язаних із розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно:

чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов;

чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору;

чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;

чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Дана правова позиція викладена у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2022 р. по справі № 130/2920/21.

У Постанові Верховного Суду від 15.09.2021 р. по справі № 902/136/21 зазначено, що подання заяви про залишення позову без розгляду - є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Низка рішень ЄСПЛ містить та розвиває такий підхід до обґрунтованості судових рішень, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд з?ясував, що 05.10.2023 р. Овідіопольським райсудом Одеської області було прийнято заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю, вилучено у ОСОБА_1 предмет лізингу : автомобіль загальний легковий універсал-В Toyota, моделі RAV 4, 2017 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 ; державний реєстраційний номерний номер: НОМЕР_2 та передано власнику - ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ», стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» частину неустойки за неповернення предмету лізингу, нараховану за період з 13.07.2022 р. по 21.10.2022 р. за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від15.02.2018 року у розмірі 172566 грн. та судовий збір 5368 грн. (а.с. 88-94).

Ухвалою суду від 19.12.2023 р. задоволено заяву адвоката Самодурової Н.В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 509/1725/23 ; скасовано заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 05.10.2023 р. (а.с. 163-164).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.12.2023 р. вказані матеріали цивільної справи розподілені в провадженні судді Овідіопольського райсуду Одеської області Гандзій Д.М. (а.с. 166).

27.03.2024 р. від представниці позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» надійшла заява про залишення без розгляду позовної заяви ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафних санкцій), яка мотивована тим, що позивачами було виявлено, що за договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 10.10.2022 р. за номером 10/10/22-1 так як і за договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги від 30.09.2022 р. за номером 30/09/22-1 - право вимоги по вилученню об`єкту лізингу не переходило до позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ», а також до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАКТОР ПЛЮС», так як на сьогодні цим правом володіє виключно ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» як законний власник майна, що було передано на умовах фінансового лізингу у платне користування ОСОБА_1 на підставі договору фінансового лізингу №180215-1/ФЛ-Ф-А від 15.02.2018 р. та Акту приймання-передачі від 24.02.2018 р. (а.с. 184-185).

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 28.03.2024 р. позов ТОВ «БЛ Лізинг» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафу) був залишений без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а.с. 190).

На думку суду, директор позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» Язовицький В., звертаючись 05.04.2023 р. з вказаним позовом по даній справі до суду та підписавши позов, стверджував, що його товариство нібито набуло право вимоги за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.02.2018 р., на підтвердження чого надавав до позову договір купівлі-продажу прав вимоги від 10.10.2022 р. № 10/10/22-1, акт приймання-передачі від 10.10.2022 р. (а.с. 5,22-23).

Тобто, на думку суду, позивачі ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» свідомо та цілеспрямовано повідомили суд, що набуло право вимоги до ОСОБА_1 в порядку ст.ст. 512,514,516,517 ЦК України, з метою стягнення на користь ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» з ОСОБА_1 неустойки в сумі 172566 грн.

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що до компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Пунктами 7.18.1, 7.18.2, 7.18.4 та 7.18.12 Статуту ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» передбачено, що до компетенції директора, зокрема, належить:

- здійснення керівництва поточною діяльністю товариства, представлення його інтересів у всіх органах державної влади та управління, органах судової влади;

- вирішення фінансово-господарських питань діяльності Товариства та розпорядження майном Товариства у межах своїх повноважень, затвердження планів доходів та кошторисів витрат по структурних підрозділах Товариства;

- укладення від імені Товариства будь-яких правочинів (договорів, контрактів, тощо) в тому числі договорів лізингу, оренди, купівлі-продажу та будь-яких інших не заборонених законодавством;

- розгляд фінансових результатів діяльності Товариства(бухгалтерських звітів (а.с. 25-36).

Таким чином, момент здійснення представництва інтересів позивачів новим адвокатом не може ставитися у взаємозв`язок моментом, з якого позивачу було достеменно відомо про безпідставність своїх позовних вимог по даній справі до відповідачки ОСОБА_1 з огляду на те, що позовну заяву від імені ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» було підписано директором підприємства Язовицьким В., до компетенції якого входили повноваження, які достеменно давали змогу встановити факт набуття чи не набуття ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» права вимоги за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від15.02.2018 р. на момент подачі позову до суду 05.04.2023 р., адже, п. 4.2 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 10.10.2022 р. № 10/10/22-1 встановлено обов`язок покупця сплатити ціну договору до 20.10.2022 р.

З огляду на викладене, ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» станом на 05.04.2023 р. було відомо, що воно - не набуло будь-яких прав вимоги за Договором № 180215-1/ФЛ-Ф-А фінансового лізингу від 15.02.2018 року до ОСОБА_1 , що підтверджується зробленою 27.03.2024 р. заявою представниці позивачів за довіреністю від директора ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» Язовицького В., якою фактично констатовано факт відсутності у ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» будь-яких прав за вказаним вище договором фінансового лізингу.

Суд погоджується з думкою представниці відповідачки з приводу того, що такі дії позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» є недобросовісними, та в яких наявні ознаки шахрайства, адже, підприємство скористалося наявними у нього документами, що посвідчували свідомий намір набути прав вимоги, шляхом подачі завідомо безпідставного позову, аби за допомогою рішення суду безпідставно заволодіти коштами відповідачки ОСОБА_1 .

Таким чином, самою представницею позивачів підтверджено наявність в діях позивачів ТОВ «БЛ ЛІЗИНГ» з подання позову ознак необґрунтованості та недобросовісності, що випливає з її клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги з 20000 грн. до 5000 грн.

В той же час, розмір судових витрат, понесених відповідачкою ОСОБА_1 , у зв`язку з розглядом даної справи об?єктивно підтверджується наступними документальними доказами.

16.10.2023 р. між Адвокатським об`єднанням «Щит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 1-124, предметом якого було надання АО «Щит» правової допомоги з представництва інтересів відовідачки ОСОБА_1 в суді першої інстанції по справі № 509/1725/23 (а.с. 199-202).

Пунктом 4.1 вказаного Договору перебачено, що за послуги, що надаються АО «Щит» в межах цього Договору, Клієнт зобов`язується сплатити грошові кошти в сумі 20000 грн. протягом 30 днів, з часу винесення судом першої інстанції судового рішення за результатами розгляду справи № 509/1725/23 (а.с. 200).

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Вищевказаним договором про надання правової допомоги від 16.10.2023 р. № 1-124 та актом приймання-передачі наданих правовий послуг від 27.03.2024 р. № 1 з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних АО «Щит», підтверджується виникнення у ОСОБА_1 на користь АО «Щит» заборгованості з оплати послуг за правову (правничу) допомогу, у розмірі 20000 грн, згідно договору про надання правової допомоги від 16.10.2023 р. № 1-124 (а.с. 203).

У зв?язку з чим, суд вважає документально підтвердженою суму витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн, які понесла відповідачка ОСОБА_1 , і яка належить стягненню з позивачів.

Крім цього, відповідачкою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 429,44 грн за подання заяви про перегляд заочного рішення суду по даній справі, які також підлягають стягненню з позивачів на користь відповідачки в порядку ст.ст. 137,141,142 ЦПК України (а.с. 124).

Таким чином, загальний розмір витрат відповідачки ОСОБА_1 на правову (правничу) допомогу, які вона зобов`язана понести, у зв`язку з розглядом справи № 509/1725/23 Овідіопольським райсудом Одеської області становить 20000 грн. - витрат на правничу допомогу та судового збору в сумі 429,44 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про судові витрати в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 133,137,141,142 ЦПК України, Постановою Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -

УХВАЛИВ :

1.Заяву представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Самодурової Н.В. про стягнення витрат на професійну правову допомогу по цивільній справі за позовом ТОВ «БЛ Лізинг» до ОСОБА_1 про вилучення майна та стягнення неустойки (штрафу) задовольнити ;

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛ Лізинг» (ЄДРПОУ : 37027379) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20000 грн. та судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення суду у сумі 429,44 грн.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали суду виготовлено та підписано 24.05.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.