Постанова

від 15.05.2024 по справі 927/1597/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р. Справа№ 927/1597/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Тіток Д.О.;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 06.02.2024 року)

у справі №927/1597/23 (суддя А.В. Романенко)

за позовом Фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт»

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.10.2023 року № 1/03-10/23-ПВ,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Кривенко Богдан Анатолійович (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.10.2023 року № 1/03-10/23-ПВ, укладеного відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203, ч.ч. 1 - 3 ст. 215, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки оскаржуваний правочин укладений за відсутності згоди боржника Кривенка Богдана Анатолійовича на відступлення первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» до нового кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» права вимоги до нього як боржника за договором оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року б/н (п. 15.5.). Всупереч положенням п. 15.1. договору оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року (правочин за яким у нього виникло зобов`язання перед первісним кредитором, відповідачем 1), позивач письмову згоду, на відступлення прав вимоги до нього, як боржника за цим договором, до нового кредитора (відповідача 2) не надавав.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 року відмовлено в задоволенні позову повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Кривенко Богдан Анатолійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 у справі №927/1597/23 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що суд встановив факт порушення відповідачами норм матеріального права, а саме п. 15.5 договору оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року та ст. 516 Цивільного кодексу України.

При цьому, скаржник наголосив, що суд першої інстанції свідомо виходячи за межі позовних вимог, належним чином не дослідивши та не з`ясувавши обставини стосовно того, а чи виникло взагалі право вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» від скаржника бодай будь-якої сплати орендної плати за договором оренди робить передчасні висновки про зловживання правами позивачем.

Крім того, представник скаржника зауважив, що саме відповідач діючи недобросовісно та зловживаючи своїми правами звернувся з передчасним позовом (927/1467/23) до скаржника з необґрунтованими вимогами про розірвання договору оренди, про стягнення заборгованості на підставі недійсних договорів про відступлення права вимоги.

Скаржник в свою чергу з метою захистити свої права та законні інтереси належним способом захисту, подано позов з законною вимогою про визнання недійсним договору, посилаючись на визначені чинним законодавством підстави.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Суліму В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), суддям: Майданевичу А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 року у справі №927/1597/23 своєю ухвалою від 11.03.2024 року.

17.04.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 1 до суду надійшла заява, відповідно до якої представник відповідача 1 просив суд розглядати справу на стадії апеляційного провадження без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс», яка була задоволена судом.

При цьому, представник відповідача 1, зокрема зазначив, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Крім того, 17.04.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 2 до суду надійшла заява, відповідно до якої представник відповідача 2 просив суд розглядати справу на стадії апеляційного провадження без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт», яка була задоволена судом.

При цьому, представник відповідача 2, зокрема зазначив, що позивач допустився помилки, вважаючи Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» - третьою особою, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» - однією із сторін договору.

Відповідачі своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник скаржника в судовому засіданні 15.05.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача 1, 2 в судове засідання15.05.2024 року не прибув про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними довідками (наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2015 року, Приватне акціонерне товариство «Побутсервіс» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс») (орендодавець) та Фізична особа-підприємець Кривенко Богдан Анатолійович (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у передбаченому цим договором порядку в строкове платне володіння та користування нерухоме майно нежитлові приміщення (далі майно), що входять до складу належних Приватному акціонерному товариству «Побутсервіс» будівель за адресою: вул. Комсомольська, 2, смт Козелець, Чернігівської області та вул. Комсомольська, 13 смт Козелець, Чернігівської області.

Договір оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Афанасьєвою О.Ф., зареєстрований в Реєстрі за № 337.

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованим 27.03.2015 року № 35589981, зареєстроване право оренди приміщень в цілісному майновому комплексі зі строком дії з 27.03.2015 року по 26.03.2035 року, на підставі договору оренди № 337 від 27.03.2015 року, зокрема щодо приміщень в будівлі по вул. Комсомольській, 2 у смт Козелець Чернігівської області (1-й поверх) площею 80 кв. м та в будівлі по вул. Комсомольській, 13 в смт Козелець Чернігівської області (1-й та 2-й поверхи) площею 157,8 кв. м; орендар Кривенко Б.А., орендодавець ПрАТ «Побутсервіс».

Передача майна проведена за актом приймання передачі нерухомого майна, складеним 27.03.2015 року, за підписом повноважних представників сторін, що свідчить про фактичну передачу майна в оренду.

Згідно п. 2.1. договору майно надане в оренду для розміщення офісу, магазинів, перукарні, складів.

Відповідно до п. 4.1 договору термін оренди 20 років, з 27.03.2015 року по 26.03.2035 року.

Договір оренди нерухомого майна укладений та набирає чинності з моменту підписання акту прийому-передачі майна сторонами п. 14.1. договору).

Сторони в п. 15. 5. договору оренди нерухомого майна узгодили, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною.

В подальшому сторони шляхом укладення 13.04.2015 договору про внесення змін, переглянули редакцію пунктів 1.1. та 1.2. договору оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року, в частині орендованих площ, за якими: площа орендованого майна в будівлі по вул. Комсомольській, 2 у смт Козелець Чернігівської області (1 й поверх) 80 кв. м та в будівлі по вул. Комсомольській, 13 у смт Козелець Чернігівської області (1 й поверх) 108,3 кв. м, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.04.2015 внесені відповідні відомості (витяг за № 37031448).

20.07.2017 року, Приватне акціонерне товариство «Побутсервіс» (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозем Холдинг» (покупець), уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за п. 1.1. та п. 1.2. якого продавець передає майно в власність покупця, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму, а саме: нежитлову будівлю, загальною площею 493,3 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 та має наступні характеристики: основна будівля «А», підвал «Пд», ганок «а», ганок - «а1», ганок «а2», сарай «Б», гараж «Д», вбиральня «У», огорожа 2 - 4. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1965 га, за кадастровим номером 7422055100:72:041:0002.

Договір купівлі продажу нежитлової будівлі від 20.07.2017 року посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Афанасьєвою О.Ф., зареєстрований в Реєстрі за № 1365.

07.11.2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозем Холдинг» (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» (покупець) уклали договір купівлі продажу нежитлової будівлі, за пунктами 1.1. - 1.3. якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) нежитлову будівлю, загальною площею 493,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1187055574220, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, Козелецький район, смт Козелець, вул. Соборності, будинок 2, і сплатив за нерухоме майно в повному обсязі грошову суму за ціною, в порядку та в строки, встановлені цим Договором. Указана нежитлова будівля має наступні характеристики: основна будівля «А», підвал «Пд», ганок «а», ганок - «а1», ганок «а2», сарай «Б», гараж «Д», вбиральня «У», огорожа 2 - 4. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1965 га, за кадастровим номером 7422055100:72:041:0002.

Договір купівлі продажу нежитлової будівлі від 07.11.2019 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деделюк С.Ю., зареєстрований в Реєстрі за № 3363.

30.10.2023 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» (новий кредитор) був укладений договір № 1/03-10/23-ПВ про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором Кривенка Б.А. (РНОКПП НОМЕР_1 , далі боржник), як фізичної особи підприємця, так і фізичної особи, щодо зобов`язання на суму 57578,08 грн орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року, укладеного між первісним кредитором та боржником, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Афанасьєвою О.Ф. (речове право оренди нерухомого майна зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цим же нотаріусом 27.03.2015 року за № 19278395), яке виникло в період з 28.03.2015 року по 20.07.2017 року, в частині оренди приміщень загальною площею 80 кв. м (1 поверх) по АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання зобов`язань, визначених у п. 1.1. цього договору, а також сплати неустойки, збитків, відсотків річних та інших можливих платежів (сум), похідних від основних зобов`язань, визначених у цьому пункті договору, за період з дати виникнення заборгованості за основним зобов`язанням.

Право вимог за договором про відступлення права вимоги переходить з моменту його укладення (підписання) (п. 1.3.).

Згідно п. 2.1. договору про відступлення права вимоги, відступлення права вимоги, передбачене Договором № 1/03-10/23-ПВ, здійснюється за 57578,08 грн, які новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору до 31.12.2024 року.

Первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору в день підписання договору про відступлення права вимоги усі документи, що підтверджують право вимоги за зобов`язаннями боржника (п. 3.1.)

Відповідно до п. 3.2. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за договором № 1/03-10/23-ПВ на протязі одного місяця після переходу до нового кредитора права на вимогу. У випадку неповідомлення боржника первісним кредитором протягом одного місяця після переходу до нового кредитора права на вимогу, таке повідомлення здійснює новий кредитор.

Згідно п. 5.1. договору про відступлення права вимоги останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до його повного виконання.

Позивач оскаржує дійсність договору про відступлення права вимоги від 03.10.2023 № 1/03-10/23-ПВ, що за правовим змістом є договором цесії, оскільки, зокрема, останній письмову згоду, на відступлення прав вимоги до нього, як боржника за цим договором, до нового кредитора (відповідача 2) не надавав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлені чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких поданий позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 наведеного Кодексу вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненим правочином.

Зміст наведених правових норм дає підстави для висновку, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і в випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.06.2020 року у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 року у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 року у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 року у справі № 910/14255/18 та в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17.

Так, за правовим висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 910/14255/18, статтями 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлене договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, отримання згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні є обов`язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки в такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

За ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, в п. 15.5. договору оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року сторонами було визначено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із іншою стороною.

Доказів письмового погодження з позивачем відступлення права вимоги матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що укладення відповідачами договору про відступлення права вимоги до Фізичної особи-підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича щодо зобов`язання на суму 57578,08 грн орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року, без його письмового погодження, вчинене всупереч умов п. 15.5. договору оренди нерухомого майна та не відповідає вимогам ст. 516 Цивільного кодексу України.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, при зверненні до суду з вимогою визнати недійсним договір позивач у будь-якому випадку має довести належними та допустимими доказами обставини порушення його прав та законних інтересів, які підлягають відновленню із застосуванням обраного способу захисту.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.

При цьому, колегія суддів відзначає, що в разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.ч. 2, 3 ст.13 Цивільного кодексу України).

З аналізу ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Так, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (правовий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду наведений у постанові від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17).

Правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова в захисті цивільного права та інтересу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі № 318/89/18.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, звертаючись до суду з метою захисту свого порушеного права із позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги позивач залишив поза увагою суду обставини невиконання ним зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» щодо оплати орендної плати за період з 28.03.2015 року по 20.07.2017 року (первісне зобов`язання).

Такі дії хоч і не порушують конкретних імперативних норм, які регулюють спірні правовідносини, але можуть свідчити про нехтування позивачем обов`язком щодо належного виконання зобов`язань за договором оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року, недобросовісне користування правами і зловживання ними при вирішенні спору в даній справі.

Так, укладення оскаржуваного договору зумовлене набуттям Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» у власність об`єкту оренди, що перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди нерухомого майна від 27.03.2015 року.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, вимога позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги щодо зобов`язання на суму орендної плати в розмірі 57578,08 грн може бути кваліфікована як зловживання правом, направленим на уникнення сплати боргу за договором оренди нерухомого майна та задоволення вимог кредиторів.

Добросовісність як одна із фундаментальних засад цивільного права означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши в тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, в тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Отже, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасником для уникнення сплати боргу; ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим; правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу.

Таким чином, враховуючи умови спірного договору, які стосуються невиконання позивачем зобов`язань по договору оренди нерухомого майна щодо оплати орендної плати, права позивача не зазнавали протиправного впливу з боку відповідачів.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції належним чином не дослідивши та не з`ясувавши обставини стосовно того, а чи виникло взагалі право вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» від скаржника бодай будь-якої сплати орендної плати за договором оренди, робить передчасні висновки про зловживання правами позивачем - вийшов за межі позовних вимог, оскільки останнє входить до предмету доказування у даній справі, зокрема щодо наявності/відсутності порушення інтересів позивача, тощо.

Водночас, суд відзначає, що у Господарському суді Чернігівської області наявний спір (927/1467/23) щодо стягнення заборгованості за відповідним договором оренди з Фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича, що не заперечується скаржником.

Зазначеним обставинам місцевий господарський суд надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний господарський суд.

Твердження скаржника, що саме відповідач 2 діючи недобросовісно та зловживаючи своїми правами звернувся з передчасним позовом (927/1467/23) до скаржника з необґрунтованими вимогами, зокрема, про розірвання договору оренди, чим самим порушив відповідне право позивача, колегія суддів не визнає переконливими доводами, як безпідставне та таке, що не підтверджено належними та допустимими доказами.

При цьому, колегія суддів відзначає, що предметом розгляду даного спору є визнання недійсним саме договору про відступлення права вимоги щодо зобов`язання на суму орендної плати в розмірі 57578,08 грн. Проте, заміна кредитора в зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і необхідність виконання позивачем своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Тобто, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішуючи даний спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до господарського суду.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушеного права, свободи або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідачів, який стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Так, з огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав до суду доказів, які обґрунтовують його доводи щодо наявності в нього певного суб`єктивного права (інтересу), його порушення (невизнання або оспорювання) з боку відповідачів, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Твердження представника відповідача 2, викладене в заяві про розгляд справи на стадії апеляційного провадження без участі представника відповідача 2, що позивач допустився помилки, вважаючи Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрріелістейт» - третьою особою, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Побутовий сервіс» - однією із сторін договору, як необґрунтоване та таке, що не спростовує висновків суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кривенка Богдана Анатолійовича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 року у справі №927/1597/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 31.01.2024 року у справі №927/1597/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №927/1597/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 22.05.2024 року.