Постанова

від 21.05.2024 по справі 918/18/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Справа №918/18/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 (суддя Церковна Н.Ф., повний текст рішення складено 20.03.2024)

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

2) Комунального підприємства "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів 152 510,13 грн

за участю:

прокурора - Мельничук Л.О.

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача-1 - Гуз О.С.,

представника відповідача-2 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 09.09.2021, №3 від 13.09.2021, №4 від 14.09.2021, №5 від 24.09.2021, №6 від 19.10.2021, №7 від 20.10.2021, №8 від 27.10.2021, №9 від 09.11.2021 до договору №16373-ВЦ від 18.01.2021 на постачання електричної енергії споживачу, укладеного між КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 152 510,13 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури, понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 26 840,00 грн.

Суд першої інстанції, із врахуванням правових позиції Верховного Суду щодо застосування норми п.2 ч.4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" вважає, що перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 кВт*год електричної енергії 2,833 грн без ПДВ, та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваних додаткових угод, що призвело до загального збільшення ціни на 70 % є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача.

Відтак, аналізуючи інформацію щодо підстав укладення додаткових угод та рівня середньозважених цін на ринку, а також ціну за одиницю товару, приймаючи до уваги можливість збільшення ціни не більше як на 10%, дійшов висновку, що спірні додаткові угоди не відповідають нормам законодавства, зокрема, укладені з порушенням вимог ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому, з огляду на положення ст.203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи визнання додаткових угод недійсними, господарський суд зазначив, що розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, передбаченою за умовами додаткової угоди №1, з огляду на що Центр повинен був сплатити за поставлену електричну енергію кошти у розмірі 301000,14 грн (83765*2,99449+20%), а відтак внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладення спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 152510,13 грн. Оскільки матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем для позивача зазначеної суми переплати, а тому вона підлягає стягненню з відповідача на підставі ч.1 ст.670 ЦК України.

Крім того, враховуючи, що укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм законодавства є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель, зважаючи на невжиття ефективних заходів Рівненською обласною радою для усунення вказаних порушень, а також з огляду на предмет та підстави заявленого позову, суд дійшов висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вказує, що Рівненська обласна рада у даній справі є неналежним позивачем, а відтак звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради є безпідставним, оскільки відповідні повноваження в установленому законодавством порядку покладено на орган державного фінансового контролю Держаудитслужбу.

При цьому, звертає увагу, що вимогами Закону України "Про прокуратуру" не передбачено прокуратурою проведення моніторингу державних закупівель та постановлення висновків щодо незаконності господарської діяльності підприємств, установ, організацій. Натомість, прокуратура згідно закону має повноваження звернутись до органу, уповноваженого державою на здійснення державного фінансового контролю, а саме до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, із повідомленням щодо можливого виявлення порушення у сфері державних закупівель та про вжиття заходів щодо усунення порушень, і у випадку якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Крім того, вважає, що твердження прокурора про використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства не підтверджується матеріалами справи та не вказує на порушення інтересів держави, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який підтверджував би, що КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради використовувало саме кошти обласного бюджету на закупівлю електричної енергії.

Скаржник також зазначає, що додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладенні між сторонами у відповідності до вимог ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та умов пунктів 5.2., 13.8. договору без порушення вимог чинного законодавства. Крім того, ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в договорі, а тому вказані додаткові угоди згідно ст.203, 215 ЦК України не підлягають визнанню недійсними, що вказує на неправильне застосування норм матеріального права при ухвалені оспорюваного рішення.

Щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, апелянт вказує, що оскільки спір виник внаслідок неправильних дій, зокрема, відповідача-2, то при розподілі судових витрат необхідно було покласти витрати зі сплати судового спору порівну на кожну зі сторін.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що позовні вимоги прокурора у даній справі ґрунтуються на факті неефективного витрачання коштів підконтрольним Рівненській обласній раді комунальним підприємством, а тому, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1907/21, саме обласна рада є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в розумінні ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор також зазначає, що неодноразове, "каскадне" збільшення цін за договором дає підстави для висновку, що такий підхід до оформлення змін до ціни до договору був зумовлений не відповідними коливаннями на ринку товару, а формальним дотриманням приписів щодо не перевищення 10% одноразового збільшення, який суттєво дотримано не був - тобто укладення спірних додаткових угод не мало легітимної мети у розумінні ч. 1 ст. 203 ЦК України та відповідно вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому, з огляду на положення ст.203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Відтак, прокурор вважає, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 152510,13 грн, а тому вказані кошти безпідставно отримані ТОВ "РОЕК" в результаті укладення оскаржуваних додаткових угод мають бути стягнуті на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету.

Прокурор просив апеляційну скаргу ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 року у справі №918/18/24 - без змін.

Позивач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

У судове засідання, призначене на 21.05.2024 року, позивач та відповідач-2 не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання (т.2, а.с.18-21), про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.01.2021 за результатами здійснення процедури закупівлі (т.1, а.с.17-19) між КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради (споживач) та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) укладено договір на постачання електричної енергії №16373-ВЦ (т.1, а.с.20-24).

Відповідно до п.2.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору, постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.

За умовами п. 5.1., 5.2. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію і за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п.5.4. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток № 1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток №3 до договору) та укладається на строк до 31.12.2021 включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) договір діє до повного їх виконання (п. 13.1. договору).

У відповідності до п.13.8 договору, істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

У випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення, постачальник зобов`язаний письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення - повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або * документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну товару.

Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на будь-яку дату після укладення договору та середньоринкової ціни (діапазону, цін тощо) за одиницю товару на більш пізню дату та до моменту письмового звернення постачальника до споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої до довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.

Невід`ємною частиною до договору є: заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток № 1); комерційна пропозиція (додаток № 2); договірні величини споживання електричної енергії (додаток № 3).

Пунктом 1 додатку №2 до Договору Комерційна пропозиція №"По Факту-Тендер" встановлено ціну на електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) в розмірі 2,833 грн./кВт*год. без ПДВ. Дане значення ціни не включає тариф на послуги з розподілу електричної енергії (т.1, а.с.25-27).

Зі звіту про виконання договору на закупівлю UA-2020-12-15-014663-с вбачається, що ціна в договорі на закупівлю 745240,00 грн. (т.1, а.с. 17-19).

У додатку №3 до договору сторони визначили договірні величини споживання електричної енергії (обсяги постачання електроенергії на 2021 рік), всього 190,8 тис кВт\год (т.1, а.с.29).

Додатковою угодою №1 від 25.02.2021 сторони визначили, що ціна за кВт*год спожитої електричної енергії становить 2,99449 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з лютого 2021 року (збільшено ціну на 5,7% - т.1, а.с.28).

Крім того, між постачальником та споживачем укладено ряд додаткових угод про збільшення ціни товару, а саме:

-за умовами додаткової угоди №2 від 09.09.2021 - 3,171715 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 01.08.2021 року (збільшено ціну на 12% - т.1, а.с.30);

-за умовами додаткової угоди № 3 від 13.09.2021 - 3,36671 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 19.08.2021 року (збільшено ціну на 18,8% - т.1, а.с.34);

-за умовами додаткової угоди №4 від 14.09.2021 - 3,58116 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 26.08.2021 року (збільшено ціну на 26% - т.1, а.с.39);

-за умовами додаткової угоди №5 від 24.09.2021- 3,79341 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 01.09.2021 року (збільшено ціну на 33,8% - т.1, а.с.44);

-за умовами додаткової угоди №6 від 19.10.2021 - 3,97155 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 14.09.2021 року (збільшено ціну на 40,2% - т.1, а.с.48);

-за умовами додаткової угоди №7 від 20.10.2021 - 4,21759 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 15.09.2021 року (збільшено ціну на 48,7% - т.1, а.с.52);

-за умовами додаткової угоди № 8 від 27,10.2021 - 4,51865 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 01.10.2021 року (збільшено ціну на 59,2% - т.1, а.с.54);

-за умовами додаткової угоди №9 від 09.11.2021 - 4,84978 грн. без ПДВ та починає застосовуватись з 14.10.2021 року (збільшено ціну на 71,2% - т.1, а.с.58).

До кожної з додаткових угод сторони підписали додаток №1 "Договірні величини споживання електричної енергії" (т.1, а.с.31, 35, 40, 45, 49, 53, 55, 59).

Прокурор, проаналізувавши укладені додаткові угоди до договору (кожну окремо взяту за критерієм збільшення вартості послуги), та вважаючи, що істотні умови договору в частині формування ціни постачальником були порушені, оскільки вартість електроенергії збільшилася не на 10% загалом, а на понад 70%, що є порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», процедури тендерної закупівлі та призвело до неотримання споживачем електроенергії, на яку останній розраховував при укладенні вказаного договору, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 23.11.2023 (т.1, а.с.92-96), у зв`язку із виявленим порушенням п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" при підписанні додаткових угод до договору постачання електричної енергії та здійсненні розрахунків за даним договором, та з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у відповідності до вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Рівненська окружна прокуратура звернулась до Рівненської обласної ради та просила повідомити про вжиті заходи щодо оскарження додаткових угод до договору, а у разі їх невжиття - вказати причини такого стану.

У відповідь на вказаний лист Рівненська обласна рада листом від 21.12.2023 (т.1, а.с.97-98) повідомила, що нею не вживалися заходи із порушеного у листі прокуратури питання, в тому числі щодо проведення претензійно-позовної роботи.

Листом від 26.12.2023 (т.1, а.с.102) прокуратура повідомила Рівненську обласну раду про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та про ініціювання подання до господарського суду позову в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради.

Обґрунтовуючи звернення з даним позовом до суду, прокурор вказав, що укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм ЦК України, ГК України, Закону України "Про публічні закупівлі" є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. Звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання цільового використання коштів державного підприємства або установи.

Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд апеляційної інстанції констатує, що прокурор, звертаючись з позовом, у встановленому законом порядку обґрунтував порушення інтересів держави, вказав у чому полягає бездіяльність органу, в інтересах якого звертається до суду, щодо захисту законних інтересів держави.

Крім того, суд також враховує, що Рівненська обласна рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала час, можливість та відповідні повноваження для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, однак цим правом не скористалася, натомість повідомила, що не є органом, який здійснює державний фінансовий контроль, контроль у сфері публічних закупівель та не є головним розпорядником бюджетних коштів КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", а тому суд вважає, що рада фактично усунулася від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді Рівненської обласної ради про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, а також відсутність заперечення уповноваженого органу на повідомлення про намір здійснювати представництво, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Поряд з цим, колегія суддів також звертає увагу, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивача та не є його альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності позивача у даній справі, апеляційний суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 у подібних за змістовним критерієм (зокрема, суб`єктним складом та у правовідносинах, де Рада не була безпосередньо стороною договору) міститься, наступний висновок: використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема, законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (пп.5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (п.33).

Відтак, враховуючи, що засновником та власником майна КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" згідно статуту є територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради, приймаючи до уваги предмет та підстави заявленого позову, що ґрунтується на незаконному та неефективному використанні комунальним підприємством бюджетних коштів, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави саме в особі органу місцевого самоврядування, якому таке підприємство підконтрольне. Вказане спростовує доводи апеляційної скарги, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

У постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21, від 01.02.2023 у справі №924/996/21, від 13.04.2021 у справі №906/756/20, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, Верховний Суд не формував висновків про те, що саме Держаудитслужба є єдиним належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

До того ж апеляційний суд зазначає, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено висновок, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті позовних вимог, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України).

У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання електричної енергії №16373-ВЦ від 18.01.2021 на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом першої інстанції, КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради за результатами проведеної процедури закупівлі електричної енергії відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" було укладено з переможцем ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" договір на постачання електричної енергії №16373-ВЦ від 18.01.2021 та погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов`язань за договором.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% з обґрунтуванням коливання ціни такого товару на ринку, при цьому не збільшуючи суму закупівлі визначену в договорі, тобто, правовою підставою для їх укладення були норми п. 2 ч.5 ст. 41 цього Закону.

За приписами п.8 ч.2 ст.22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Частиною 4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору. Відтак, за доводами відповідача, сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при тому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі.

Як вірно встановив суд першої інстанції, внаслідок укладання додаткових угод №2-9 щодо зміни ціни до договору про постачання електричної енергії споживачу №16373-ВЦ від 18.01.2021 року збільшено для споживача ціну за спожиту електричну енергію (з урахуванням додаткової угоди №1 від 25.02.2021) з 2,99449 грн/кВт*год без ПДВ на 4,84978 грн/кВт*год без ПДВ, тобто на 71,2 % від ціни визначеної в договорі, у той час як зменшено обсяги річного плану постачання електроенергії.

Відповідно до ч.1 ст.188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Колегія суддів зауважує, що споживач мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про збільшення ціни підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електроенергії збільшилася на 71,2 %, а обсяг поставки електроенергії за договором істотно зменшився.

Відтак, враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що така поведінка сторін договору призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

Метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст.652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п. 2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівл".

Відтак, із наведеного вбачається, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Тобто, обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/4058/21, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22 прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 19.04.2020 та застосовується до спірних правовідносин.

Колегія суддів також зауважує, що тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Згідно зі ст.5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога у тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10%, а саме на 71,2%, шляхом так званого "каскадного" укладення декількох додаткових угод є нечесною та недобросовісною діловою практикою з боку постачальника, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" у тендері з метою перемоги.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади.

Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідно до п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, колегія суддів погоджується з висновок суду першої інстанції, що за встановлених обставин справи оспорювані додаткові угоди №2 від 09.09.2021, №3 від 13.09.2021, №4 від 14.09.2021, №5 від 24.09.2021, №6 від 19.10.2021, №7 від 20.10.2021, №8 від 27.10.2021, №9 від 09.11.2021 до договору на постачання електричної енергії №16373-ВЦ від 18.01.2021 суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.203, 215 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 коштів у сумі 152510,23 грн, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між споживачем та постачальником щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись основним договором з урахуванням додаткової угоди №1 від 25.02.2021, та встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 152510,13 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам ст.216, 1212 ЦК України. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів на користь Рівненської обласної ради в дохід місцевого бюджету.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що господарський суд застосував ч.1 ст.670 ЦК України замість ст.1212 ЦК України. Однак, помилкове застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України.

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи по суті спору не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права в частині задоволення позовних вимог та розгляду спору по суті судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права в частині стягнення судового збору за розгляд позовної заяви, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що прокурором за подання позову сплачено судовий збір в розмірі 26840,00 грн (9 немайнових вимог * 2684,00 грн; 1 майнова вимога * 2684,00 грн).

Аналізуючи, поданий прокурором позов, вбачається, що до відповідачів заявлено солідарні вимоги про визнання недійсними додаткових угод, оскільки вони укладені між КП "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". При цьому, позовна вимога про стягнення коштів заявлена лише до відповідача-1.

З огляду на те, що відповідачами у даній справі є споживач та постачальник як сторони спірних додаткових угод, враховуючи солідарність вимог про визнання недійсними додаткових угод, та приймаючи до уваги задоволення позову у повному обсязі, колегія суддів погоджуються з доводами апелянта, що витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в частині немайнових вимог необхідно було покласти порівну на кожну зі сторін, що не було враховано судом першої інстанції.

Відтак, здійснивши розподіл судових витрат за подання позовної заяви, апеляційний суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача-1 підлягає судовий збір у розмірі 14762,00 грн (2684,00 грн за 1 майнову вимогу + 50% від 2684,00 грн*9 немайнових вимог), з відповідача-2 12078,00 грн (50% від 2684,00 грн*9 немайнових вимог).

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

Підставами для зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права (п.4 ч.1 ст.277 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене та приписи ч.1, 4 ст.277 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 у справі №918/18/24 в частині розподілу судового збору між відповідачами.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 у справі №918/18/24 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 у справі №918/18/24 в частині стягнення судового збору змінити та викласти його в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (вул.Князя Володимира, буд.71-Б, м.Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р НА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 14762,00 грн.

Стягнути з Комунального підприємства "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради (вул.Котляревського, 5, м.Рівне, код ЄДРПОУ 26353256) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р НА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 12078,00 грн."

3. У решті рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2024 у справі №918/18/24 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" травня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.