Рішення

від 24.05.2024 по справі 902/321/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2024 р.Cправа № 902/321/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аленруд", 12301, Житомирська область, селище міського типу Черняхів, вулиця Коростенська, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 39009440

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент", 23337, Вінницька область, Вінницький р-н, село Гришівці, вулиця Подільська, будинок 1В, ідентифікаційний код юридичної особи 43413041

про стягнення 141 685,84 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 20.03.2024 року надійшла позовна заява (вх. № 330/24 від 20.03.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аленруд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 175 від 25.01.2023 у розмірі 141 685,84 гривень, з яких: 93 758,40 гривень основного боргу, 46 879,20 гривень 50% штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 25.03.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/321/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строк для вчинення процесуальних дій до 24.04.2024 року.

10.04.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 09.04.2024 (вх. № 01-34/3809/24) у якому останній заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просив відмовити, а також клопотав про перехід до розгляду справи № 902/321/24 за правилами загального позовного провадження.

15.04.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 14.04.2024 (вх. № 01-34/3960/24).

Ухвалою від 30.04.2024 судом відмовлено у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" про перехід до розгляду справи № 902/321/24 за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до вимог частини 13 статті 8, частини 5 статті 252 ГПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аленруд" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" про стягнення заборгованості у розмірі 141 685,84 гривень, з яких: 93 758,40 гривень основного боргу, 46 879,20 гривень 50% штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних.

На обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 25.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аленруд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" було укладено договір № 175 за умовами якого позивач поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" товар на загальну суму 93 758,40 гривень, проте відповідачем оплати за товар здійснено не було.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару за договором стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 93 758,40 гривень основного боргу, 46 879,20 гривень 50% штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Відповідач у поданому до суду відзиві зазначив, що пунктом 2.3 договору поставки передбачено, що якість товару має підтверджуватись декларацією виробника, водночас долучені до позовної заяви матеріали не містять товаросупровідних документів на партії товару, щодо яких заявлено вимогу про оплату.

З урахуванням наведеного, посилаючись на положення пункту 2.3 договору поставки, статтю 664 ЦК України, частину 4 статті 268 ГК України відповідач зазначив, що підстави для оплати товару на який покупцю не передані в повному обсязі товаросупровідні документи відсутні, а тому і відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за прострочення платежів з огляду на відсутність факту відповідного прострочення, тому у задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач - ТОВ "ВТ Девелопмент" продукцію від виробника ТОВ «Аленруд» приймав заявленими партіями в повному обсязі, без будь - яких заперечень, зауважень та претензій, що підтверджується підписами матеріально - відповідальної особи та печаткою та зазначив, що без наявності декларації виробника, продукція боржником би не приймалась.

Позивач зауважив, що на підприємстві ТОВ «Аленруд» працює виробничо - випробувальна лабораторія, яка на кожну виготовлену партію готової продукції видає декларацію виробника (сертифікат якості), така декларація складається в двох примірниках, один із яких додається до товаросупровідних документів на поставлену партію товару для покупця (замовнику), а другий примірник залишається в лабораторії виробника.

Як стверджує позивач у процесі господарської діяльності будь-яких заперечень до ТОВ «Аленруд» зі сторони покупця ТОВ "ВТ Девелопмент", зокрема і щодо якості продукції, її кількості чи доданих відповідних товаросупровідних документів, у тому числі декларації виробника не пред`являлось.

Позивач зазначив, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З урахуванням наведеного позивач зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є безпідставними, необґрунтованими, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

25 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аленруд" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 175 (далі - договір) (т. 1 а.с. 6, 7).

Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник, на умовах передбачених цим договором зобов`язується постачати продовольчі товари, надалі товар, з необхідними супроводжувальними документами та передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити переданий товар за цінами, узгодженими сторонами.

Відповідно до пункту 1.2. договору постачальник передає товар у кількості та асортименті, передбаченими у відповідності до узгодженої сторонами заявки покупця.

Згідно з пунктом 1.5. договору сумою цього договору є сума усіх накладних по яких передавався товар покупцю в термін дії цього договору.

Відповідно до пункту 3.4. договору вартість поставки товару вказується у видаткових накладних.

Згідно з пунктом 4.1. договору ціна на товар є договірною і формується до відповідності прайс-листа постачальника, узгоджується сторонами при кожному замовленні і фіксується у рахунку-фактурі або у видатковій накладній постачальника.

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що покупець зобов`язується перерахувати кошти за товар у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця, або внести в касу підприємства не пізніше 10-ти календарних днів з моменту переходу права власності на товар, відповідно до п.1.3. цього договору.

За змістом пункту 5.1. договору сторони несуть відповідальність у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством України, включаючи відшкодування прямого збитку і втраченої вигоди.

За умовами пункту 5.3. договору, у випадку коли покупець прострочив оплату отриманого товару більш як на 30 (тридцять) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків від суми заборгованості.

Пунктом 8.1. договору визначено, що даний договір складений українською мовою в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін, набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного їх виконання.

Згідно Генерального доручення до договору № 175 від 25.01.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" засвідчено особисті підписи осіб, котрим доручено отримання товарно-матеріальних цінностей у відповідності з товарно-транспортними накладними або видатковими накладними, зокрема особистий підпис уповноваженої на отримання товарно-матеріальних цінностей особи ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 5 (зворотна сторона).

На виконання умов договору, відповідно до видаткової накладної № 7089 від 28.12.2023 на суму 93 758,40 гривень, товарно-транспортної накладної № Р7089 від 28.12.2023 ТОВ "Аленруд" передано, а ТОВ "ВТ Девелопмент" прийнято товар (за асортиментом та кількістю зазначених у видатковій накладній) на суму 93 758,40 гривень (т. 1 а.с. 7, 11).

Договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені печатками сторін.

Заперечень щодо змісту та підписання вказаних документів відповідачем не заявлено.

Доказів здійснення оплати отриманого товару матеріали справи не містять.

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 141 685,84 гривень заборгованості, у тому числі: 93 758,40 гривень основного боргу, 46 879,20 гривень 50% штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 175 від 25.01.2023 року у розмірі 141 685,84 гривень заборгованості, з яких: 93 758,40 гривень основного боргу, 46 879,20 гривень 50% штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

Згідно з пунктом 1.3. договору перехід права власності, а також ризик випадковою пошкодження товару переходить від постачальника до покупця, під час підписання видаткових накладних вповноваженими особами сторін.

Відповідно до пункту 2.2. договору найменування, асортимент, кількість і ціна товару зазначається у видаткових накладних постачальника, які є невід`ємною частиною цього договору.

Як вбачається із видаткової накладної № 7089 від 28.12.2023 на суму 93 758,40 гривень у ній зазначено найменування товару (печиво здобне "Вівсяник" (0,5 кг)), одиниці товару (ящ), його кількість (400), вагу (2 000), ціну за кг (39,06600), загальну вартість товару до сплати із ПДВ (93 758,40 гривень). Підставою господарської операції вказано договір № 175 від 25.01.2023.

Відповідач заперечив щодо позовних вимог посилаючись на відсутність підстави для оплати товару, нарахування штрафних санкцій за прострочення платежів у зв`язку з тим, що покупцю не передані у повному обсязі товаросупровідні документи на товар.

Надаючи оцінку наведеним твердженням судом враховано таке.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Цивільним законодавством визначено правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару.

Так, відповідно до частини 1 статті 666 ЦК України у разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Згідно з частиною 2 статті 666 ЦК України, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Положеннями статті 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами (у разі наявності) чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. У разі якщо недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. У разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам (у разі наявності), зразкам (еталонам) або умовам договору, постачальник (виробник) зобов`язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису.

За змістом пункту 2.3. договору сторони передбачили, що якість товару, що постачається постачальником, повинна відповідати діючим на території України стандартам і підтверджуватись сертифікатом виробника.

За умовами пункту 3.3. договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється за участю уповноважених представників постачальника та покупця. Покупець зобов`язаний особисто або через уповноважену особу засвідчити приймання товару підписом у видатковій накладній, із зазначенням прізвища, та при наявності скріпити підпис печаткою.

Представником позивача у відповіді на відзив зазначено про наявність на підприємстві ТОВ «Аленруд» виробничо - випробувальної лабораторії, яка на кожну виготовлену партію готової продукції видає декларацію виробника (сертифікат якості) та зауважено, що така декларація складається в двох примірниках, один із яких додається до товаросупровідних документів на поставлену партію товару для покупця (замовнику), а другий примірник залишається в лабораторії виробника.

У декларації виробника (сертифікат якості) № 148 на видачу продукції від 28.12.2023 виданої ТОВ "Аленруд" на печиво здобне ТОВ "ВТ Девелопмент" зазначено, що печиво здобне "Вівсяник" за органолептичними показниками відповідає ДСТУ 3781:2014. Висновок щодо відповідності печива здобного "Вівсяник" вимогам ДСТУ 3781:2014 Печиво засвідчений підписом Зав.ВВЛ Євгенією Бабин та скріплено печаткою ТОВ "Аленруд" (т. 1 а.с. 33 (зворотна сторона).

Як вбачається із видаткової накладної № 7089 від 28.12.2023 на суму 93 758,40 гривень накладна містить графу "Штамп про якість. Продукція відповідає вимогам нормативної документації. Зав. ВТЛ Бабин Є.Д.".

Вказана видаткова накладна містить особистий підпис уповноваженої згідно генеральної довіреності особи ТОВ "ВТ Девелопмент" Журбей О.С. скріплений печаткою ТОВ "ВТ Девелопмент".

Видаткова накладна № 7089 від 28.12.2023 спільно підписана уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень (т. 1 а.с. 7).

Декларація виробника (сертифікат якості) № 148 на видачу продукції від 28.12.2023 видана ТОВ "Аленруд" на печиво здобне ТОВ "ВТ Девелопмент" наявна у матеріалах справи (т. 1 а.с. 33 (зворотна сторона).

Пунктом 8.5. договору сторонами погоджено, що за цим договором товар відпускається покупцю на підставі довіреності встановленого зразку, або на підставі генерального доручення з засвідченням відбитку печатки (штампу) та особистих підписів осіб, яким доручається отримання товарно-матеріальних цінностей у відповідності з товарно-транспортними (видатковими) накладними. Підпис такої особи на видаткових накладних постачальника скріплений печаткою/штампом покупця, або без такої печатки штампа є підтвердженням прийняття покупцем товару за кількістю та асортиментом. Відповідальність за прийом товару особами не зазначеними покупцем в даній довіреності чи дорученні лягає на покупця, а товар вважається належним чином прийнятим і підлягає оплаті покупцем в повному обсязі.

Доказів звернення до позивача щодо відсутності чи невірного оформлення документів, передбачених цим договором, чи деяких з них, а також помилці (невідповідності) в документах відповідачем не надано.

Відповідачем прийнято товар згідно вказаних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних без жодних заперечень та зауважень щодо якості переданого товару або ж щодо відсутності товаросупровідних документів.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність підстав для оплати товару на який покупцю не передані у повному обсязі товаросупровідні документи спростовуються матеріалами справи та відхиляються судом як необгрунтовані.

За умовами пункту 4.2. договору покупець взяв на себе зобов`язання перерахувати кошти за товар у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця, або внести в касу підприємства не пізніше 10-ти календарних днів з моменту переходу права власності на товар, відповідно до п.1.3. цього договору, тобто з моменту підписання видаткових накладних уповноваженими особами сторін.

Матеріалами справи (товарно-транспортною накладною, видатковою накладною) підтверджується обставина передання позивачем товару відповідачу та підписання уповноваженими особами сторін видаткової накладної - 28 грудня 2023 року. Загальна вартість поставленого товару склала 93 758,40 гривень.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару у сумі 93 758,40 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 93 758,40 гривень.

Доказів сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 93 758,40 гривень відповідач суду не надав. Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 93 758,40 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 46 879,20 гривень штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних нарахованих відповідачу у зв`язку із несвоєчасною сплатою заборгованості за договором поставки.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу судом враховано таке.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 5.3. договору сторони погодили, що у випадку коли покупець прострочив оплату отриманого товару більш як на 30 (тридцять) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків від суми заборгованості.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений не пізніше 10-ти календарних днів з моменту переходу права власності на товар, відповідно до п.1.3. цього договору (28.12.2023), тобто не пізніше 08 січня 2024 року, прострочення з оплати виникло з 09.01.2024 року. Разом з тим станом на 09.01.2024 року та станом на день розгляду справи у суді зобов`язання з оплати 93 758,40 гривень заборгованості відповідачем не були виконані.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманого товару понад 30 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, вимога про стягнення штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 50% від суми боргу, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума штрафу у розмірі 46 879,20 гривень є арифметично вірною.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими в сумі 46 879,20 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом враховано таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як уже було зазначено остаточний розрахунок за отриманий товар мав бути здійснений до 08 січня 2024 року, прострочення з оплати виникло з 09.01.2024 року. Станом на 09.01.2024 року та станом на день розгляду справи у суді зобов`язання з оплати 93 758,40 гривень заборгованості відповідачем не виконані.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, що нараховані на заборгованість за договором поставки в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 391,94 гривень 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що нарахована сума інфляційних втрат складає 657,43 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 656,30 гривень.

Визначаючись щодо остаточної суми стягнення, судом враховано, що відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафу, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу суд враховує, що інтереси позивача захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Суд також враховує, що штраф є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні його розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування штрафу в сумі 46 879,20 гривень, з урахуванням зменшення розміру штрафу на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в сумі 23 439,60 гривень, у стягненні решти штрафу слід відмовити з підстав його зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 118 246,24 гривень заборгованості, у тому числі 93 758,40 гривень основного боргу, 23 439,60 гривень штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 4300 від 18.03.2024 сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, в частині зменшення судом суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Враховуючи викладене, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 гривень покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ Девелопмент" (23337, Вінницька область, Вінницький р-н, село Гришівці, вулиця Подільська, будинок 1В, ідентифікаційний код юридичної особи 43413041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аленруд" (12301, Житомирська область, селище міського типу Черняхів, вулиця Коростенська, будинок 101, ідентифікаційний код юридичної особи 39009440) 118 246,24 гривень (сто вісімнадцять тисяч двісті сорок шість гривень, 24 копійки) заборгованості, з них: 93 758,40 гривень основного боргу, 23 439,60 гривень штрафу, 656,30 гривень інфляційних втрат та 391,94 гривень 3% річних та 3 028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень) судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 23 439,60 гривень штрафу - відмовити.

5. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник судового рішення направити сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повний текст рішення складено 24 травня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.