Рішення

від 24.05.2024 по справі 910/1869/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2024Справа № 910/1869/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/1869/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг"</a>;

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

про стягнення 121 135,48 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" грошові кошти у розмірі 121 135,48 грн, з яких 105 949,91 грн - інфляційні втрати та 15 185,57 грн - 1% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно умов договору поставки № 53-129-01-23-02765 від 16.05.2023 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1869/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 07.03.2024 подало до господарського суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог, а у разі задоволенні позову розглянути можливість зменшення !% річних до 0,1 % річних та відстрочити виконання рішення на один рік з дня його ухвалення, а витрати на професійну правничу допомогу зменшити до розумного та справедливого розміру.

25.03.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг"</a> подало до господарського суду відповідь на відзив та заперечення проти зменшення розміру 1% річних.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг" (далі також позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яке, в свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1420 з 11.01.2024 перетворено на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі також відповідач, покупець) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі", укладено договір поставки № 53-129-01-23-02765 (далі договір), за змістом п. 1.1. якого, постачальник зобов`язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити оливу моторну М-20Г2 виробництва ТОВ "ЕВРО ОЙЛ ПРОДАКШН", Україна (далі продукція) для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" (далі кінцевий споживач), а покупець зобов`язувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 1 до договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, ціна договору без ПДВ становить 3 499 200,00 грн, крім того ПДВ - 699 840,00 грн. Загальна сума договору становить 4 199 040,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 5.4, 5.5 договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження продукції переходить до покупця з моменту її передачі вантажоодержувачу.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 30 робочих днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання - передачі продукції.

Згідно з пп. 6.1.1 п. 6.1 договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.

Договір є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем була укладена специфікація № 1 (додаток № 1 до договору), якою передбачено поставку 43 2000 кг оливи моторної М-20Г2 для ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" на загальну суму 4 199 040,00 грн у строк до 04.06.2023.

Позивач вказує, що поставив відповідачу передбачену договором та специфікацією № 1 продукцію на загальну суму 4 199 040,00 грн, однак відповідач за поставлений товар не розрахувався, що стало приводом для звернення до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 4 199 040,00 грн, за наслідком розгляду якої, Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 23.10.2023 у справі № 910/12489/23, яким позов задоволено повністю.

Також позивач зазначає, що заборгованість у розмірі 4 199 040,00 грн сплачена відповідачем лише 26.12.2023, що свідчить про порушення останнім строку виконання свого зобов`язання визначеного у п. 4.2. договору, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 105 949,91 грн та 1 % річних у розмірі 15 185,57 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що для нарахування інфляційних втрат та 1 % річних у позивача відсутні підстави, оскільки у нього відсутня вина.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/12489/23, позивачем було виконане зобов`язання за договором та поставлено відповідачу товар на загальну суму 4 199 040,00 грн, однак відповідачем, у встановлений договором строк, своє зобов`язання з оплати вартості товару не було виконано, у зв`язку з чим господарським судом було стягнуто на корить позивача грошові кошти у розмірі 4 199 040,00 грн.

За змістом частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом встановлено, що 26.12.2023 відповідач сплатив позивачеві заборгованість за договором у розмірі 4 199 040,00 грн, про що свідчить інформаційне повідомлення № 2667 від 26.12.2023 про зарахування коштів.

Згідно зі статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 30 робочих днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання - передачі продукції.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату за поставлену йому продукцію в строк до 27.07.2023 (15.06.2023 + 30 робочих днів).

Тобто відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання на 132 дні.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

За змістом п. 7.12. договору, у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 1 (один) % річних від простроченої суми.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд, перевіривши розрахунок 1 % річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар та інфляційних втрат, встановив, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 % річних у розмірі 15 185,57 грн та інфляційних втрат у розмірі 105 949,91 грн підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що власного контррозрахунку позовних вимог відповідачем до суду не надано.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог з огляду на відсутність його вини у порушенні зобов`язання щодо розрахунків за договором з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом (п. 8.2. договору).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 10 (десяти) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом 30 (тридцяти) днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документу, підтвердити вказані обставини у передбачений п. 8.2. договору спосіб (п. 8.3 договору).

У разі пропущення стороною строків, визначених п. 8.3 договору, остання позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили при вирішенні спору, що виник при виконанні договору (п. 8.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не повідомляв позивача про виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін, а відтак він позбавлений права посилатися на них як на підставу невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором.

Суд звертає увагу, що всі обставини, на які посилається відповідач, які стали підставами неможливості виконання ним своїх зобов`язань за договором (несплата ДП "Гарантований покупець" заборгованості відповідачу; наявні воєнні дії в Україні та їх наслідки; руйнування енергетичної інфраструктури; захоплення Запорізької АЕС; відсутність достатнього фінансування у воєнний період, тощо), виникли ще до укладення договору та до моменту настання строку оплати за договором.

Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру 1% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п. 7.12. договору, у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання за договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 1 (один) % річних від простроченої суми.

Тобто сторонами погоджено розмір 1% річних від простроченої суми.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а є, в свою чергу, складовими основного боргу.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення, тому відмовляє відповідачу у задоволенні такого клопотання.

При цьому суд вказує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Також суд зазначає, що у п. 7.12. договору і так визначено зменшену відсоткову ставку, в порівнянні з ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме сторонами погоджено 1 % річних від простроченої суми.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Щодо заяви відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на один рік з дня його ухвалення, з огляду на стратегічне значення АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" для економіки і безпеки держави, наявний воєнний стан, понесені відповідачем від військової агресії збитки, а також необхідність підтримання відповідачем безпечної роботи атомних електростанцій, відновлення електропостачання після масованих ракетних атак, проведення ремонтних робіт ряду об`єктів тощо.

Позивач просив суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду з огляду на передчасність тверджень відповідача щодо неможливості виконання ним рішення суду, оскільки надані відповідачем документи не свідчать про відсутність можливості сплати заборгованості на користь позивача. На думку позивача, надані відповідачем інформація та документи жодним чином не свідчать про очікування покращення фінансового стану відповідача у строки, на які він просить відкласти виконання рішення суду. Навпаки, наведена відповідачем тенденція на погіршення його фінансового стану ставить під загрозу можливість виконання рішення суду через рік після набрання ним законної сили, тоді як реальне та своєчасне виконання рішення суду є легітимним очікуванням позивача.

Частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання щодо надання розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

В силу приписів ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Подані докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем не підтверджено відповідно до положень статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України існування виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду у даній справі або роблять його неможливим. За таких обставин, дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, 31, ідентифікаційний код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнет Холдинг"</a> (01021, м. Київ, вул. М. Грушевського, 9-Б, ідентифікаційний код 39798690) 1 % річних у розмірі 15 185 (п`ятнадцять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 105 949 (сто п`ять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко