Ухвала

від 24.05.2024 по справі 917/631/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

24.05.2024 Справа № 917/631/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши (без виклику сторін) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" вх. № 7235 від 23.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №917/631/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка", вул. А.Герасимовича, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39621

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", вул. І.Приходька, 139, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області, пл. Перемоги, 2, м.Кременчук, Полтавська область, 39600

про визнання договору дійсним та визнання права власності,

установив:

15.04.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" до відповідача Публічного про:

- визнання договору № 15, укладеного 26.10.2005 року між Закритим акціонерним товариством "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" та Відкритим акціонерним товариством "Крюківський вагонобудівний завод", згідно якого Відкрите акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" передало Закритому акціонерному товариству "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" незавершене будівництво житлового будинку № 3 по вул. Дем`яна Бєдного, технічну документацію на будівництво житлового будинку № 3 по вул. Дем`яна Бєдного, освоєний будівельний майданчик житлового будинку № 3 по вул. Дем`яна Бєдного, дійсним;

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" права власності на незавершений будівництвом житловий будинок № 3 з вбудовано-прибудованими адміністративно-торговими приміщеннями по вул. Олександра Білаша в м. Кременчуці, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436500:12:004:0188,

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 справу № 917/631/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 22.04.2024 року прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 21.05.2024 року на 10:30, встановив сторонам строки для подання заяви по суті спору.

У судовому засіданні 21.05.2024 року суд, зокрема, оголосив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.06.2024 на 11:00 та про залучення в порядку ст. 50 ГПК України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кременчуцьку міську раду Кременчуцького району Полтавської області.

23.05.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" було подано до Господарського суду Полтавської області заяву вх. № 7235 від 23.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 917/631/24 шляхом заборони приватному виконавцю виконавчого округу Полтавської області Скрипнику Володимиру Леонідовичу вчиняти дії щодо примусового виконання наказу № 917/1762/21, виданого 19.03.2024 року Господарським судом Полтавської області щодо зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" повернути Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області земельну ділянку з кадастровим номером 5310436500:12:004:0188 у виконавчому провадженні № 74966954, до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що при примусовому виконанні постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.05.2024 року № 74966954 та передачі Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області земельної ділянки з кадастровим номером 5310436500:12:004:0188 буде передано не тільки земельну ділянку, а й об`єкт незавершеного будівництва - незавершений будівництвом житловий будинок № 3 з вбудовано-прибудованими адміністративно-торговими приміщеннями по вул. Олександра Білаша в м. Кременчуці, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5310436500:12:004:0188.

На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, оскільки об`єкт незавершеного будівництва буде переданий безпідставно третій особі у справі, в майбутньому може бути знищений чи переданий третім особам і витребування такого майна у набувачів буде практично неможливим.

Суд розглянув вказану заяву про забезпечення позову та дійшов висновку про наступне:

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтями 73 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 та від 26.10.2020 у справі №907/477/20.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Дана позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2024 року у справі № 917/1610/23.

Крім того, у постанові від 18.05.2021 р. у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Оскільки заявник звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка", суд дійшов висновку про те, що заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, не відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав та/або інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Суд зауважує про те, що предметом спору у даній справі є права на об`єкт незавершеного будівництва, проте заява про забезпечення позову з огляду на обраний позивачем засіб забезпечення позову не пов`язана саме з предметом спору.

Крім того, як вбачається з матеріалів заяви, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, які тягнуть за собою втручання в примусове виконання рішення суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

З усталеної позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень вбачається: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції ("Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява № 589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Hornsby v. Greece" (заява № 18357/91, пункт 40), "Деркач та Палек проти України" (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява № 22774/93, пункт 74).

Відповідно до пункту 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії" (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ "Сокур проти України" (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14).

Як вже зазначено судом, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. Такої правової позиції дотримується Верховний Суду у постановах від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 01.10.2020 у справі №524/188/18, від 25.11.2020 у справі №524/7234/18, від 05.10.2022 у справі №705/3587/21-ц, від 08.12.2021 у справі №757/42929/20, від 22.12.2022 у справі №640/31815/21.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" вх. № 7235 від 23.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 917/631/24 про вжиття заходів забезпечення позову.

За викладеного та керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-кредитно-будівельна спілка" вх. № 7235 від 23.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 917/631/24.

Ухвала підписана 24.05.2024 р.

Ухвала набирає законної сили з дати підписання та може бути оскаржена у апеляційному порядку протягом 10 днів з дня підписання (ст.ст.235, 255-256 ГПК України). Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Суддя О.В.Ківшик