Постанова

від 22.05.2024 по справі 487/3396/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.05.24

22-ц/812/794/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 487/3396/23

Номер провадження: 22-ц/812/794/24 Суддя-доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - ОСОБА_1 ,

за участю: представника позивачки адвоката Буряченко Т.М., представника відповідача - адвоката Михайлюка М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , подану в його інтересах адвокатом Михайлюком Максимом Олександровичем

на рішенняЗаводського районногосуду м.Миколаєва від14березня 2024року,ухваленого підголовуванням судді-Бобрової І.В.,в приміщенітого жсуду посправі запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановленняфакту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

У червні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла адвокат Буряченко Т.М. звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини та визнати ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 та земельної ділянки, загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433 за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська. Спадкова справа була відкрита приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Середою О.О. Відповідач ОСОБА_2 , як син спадкодавця ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги, проте спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки однією сім`єю з останнім на час відкриття спадщини не проживав, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався. На момент відкриття спадщини відповідач взагалі мешкав в іншій країні, хоча зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , проте в ній не проживав та участі в утриманні не брав, а сам спадкодавець мешкав у м.Новий Буг, що підтверджується свідоцтвом про його смерть.

Посилаючись на викладене та на те, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк не звернувся із заявою про прийняття спадщини, а державна реєстрація відповідача у спірній квартирі сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті, ОСОБА_3 просила суд встановити факт не проживання відповідача зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2023 року прийнято заяву представника позивачки - адвоката Буряченко Т.М. про збільшення позовних вимог разом із позовною заявою в новій редакції, в якій остання доповнила первісні позовні вимоги та просила визнати право власності за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом на частки квартири АДРЕСА_2 та земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЕ № 491279, виданого 31.08.2009 Новобузькою районною державною адміністрацією та відділом Держкомзему у Новобузькому районі, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

14 березня 2024 року від представника відповідача - адвоката Михайлюка М.О. надійшли заперечення на позовну заяву, в якій він посилався на те, що ОСОБА_2 був зареєстрований разом зі спадкодавцем на момент смерті та фактично проживав разом з ним до моменту виїзду за кордон 09 березня 2022 року разом із неповнолітньою донькою у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, а отже є таким що прийняв спадщину в порядку спадкування за законом, а тому у нього відсутній обов`язок звертатися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. До того ж вказував на те, що спадкодавець переїхав на тимчасове проживання до доньки в Новий Буг Миколаївської області лише в квітні 2022 року, а тому до часу смерті проживав не більше ніж 2 місяці за іншою адресою, ніж офіційно зареєстрований.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2024 року позов задоволено.

Встановлено факт не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини. Визнано ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на частки квартири АДРЕСА_2 та земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська, що належали ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 липня 2023 року №91-32973/18/23-Вих, громадянин Ізраїлю - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виїхав за межі України та перетнув державний кордон 09.03.2022 року у пункті пропуску Староказаче. Дослідженні у судовому засіданні матеріали спадкової справи не містять даних про звернення відповідача до нотаріуса у передбачений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про прийняття спадщини та за встановлених у справі обставин є очевидним, що він фактично не проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження, тобто звернення до суду може мати місце в разі відмови нотаріусом у видачі свідоцтва з таких підстав, які унеможливлюють його видачу, оскільки підстави нотаріальної відмови не можуть бути усунуті спадкоємцями, а відтак, враховуючи викладене вище, з метою захисту прав позивачки, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Михайлюк М.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, що визначення терміну «постійне місце проживання» в діючому законодавстві відсутнє. Також й відсутні будь-які часові критерії для визначення факту постійності. ОСОБА_2 постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вважається таким, що прийняв спадщину. А тимчасове перебування відповідача не за місцем реєстрації та постійного проживання, а за межами України не спричиняє позбавлення його на спадщину та не зобов`язує останнього подавати заяву для прийняття спадщини, оскільки він підпадає під положення ч.3 ст. 1268 ЦК України. Спадкодавець проживав разом з відповідачем до 09 березня 2022 року, поки відповідач не виїхав з території України разом із неповнолітньою донькою у зв`язку з військовими діями та постійними обстрілами м. Миколаєва, а також що матір доньки з 2019 року не займається вихованням доньки. Спадкодавець переїхав на тимчасове проживання до доньки в ОСОБА_6 лише в квітні 2022 року, а тому до часу смерті проживав не більше ніж 2 місяці за іншою адресою ніж офіційно зареєстрований. Крім того, відповідач надсилав своїм батькам кошти на рахунок позивачки з метою лікування спадкодавця та на інші потреби батьків. Відповідач не добровільно покинув постійне місце проживання з батьком (спадкодавцем), а у зв`язку з військовими діями на території м. Миколаєва та безпосередньої загрози життю, здоров`ю та нормальному розвитку його малолітньої доньки, та тимчасово проживає за межами України, адреса реєстрації є його єдиним постійним місцем проживання та іншого постійного місця проживання останній не має.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01.06.2022 серії НОМЕР_1 , виданого Новобузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.29-30).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 2003 року та на земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська, належна йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 31 серпня 2009 року серія ЯЕ № 491279 (а.с. 9-12, 71, 74).

За заявою позивачки, 12 липня 2022 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Середою О.О. заведено спадкову справу № 12/2022 після смерті ОСОБА_4 (а.с. 60-80).

У своїй заяві про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка, ОСОБА_3 повідомила, що окрім неї є інший спадкоємець син спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За відомостями Реєстру територіальної громади м. Миколаєва місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 28 травня 2022 року за вказаною адресою також зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.80).

У листі від 26.09.2023 № 61/02-14 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Середою О.О. зазначено про неможливість видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину з посиланням на Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, у якому вказано, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем (а.с.97-99).

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини та визнання спадкоємця ОСОБА_2 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спадкового спору вимога про встановлення факту постійного не проживання зі спадкодавцем є належним способом захисту позивача у розумінні ст. 16 ЦК України.

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.

Предметом позову позивачка ОСОБА_3 визначила вимогу про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання відповідача таким, що не прийняв спадщину після смерті спадкодавця.

Однак, виходячи зі змісту позову позивачка фактично намагалась довести те, що лише вона є спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , а відтак обраний позивачкою спосіб захисту не узгоджується із положеннями ст. 16 ЦК України.

Вказаний юридичний факт підлягає встановленню при вирішенні спадкового спору, а не як окремі позовні вимоги та не є належним способом захисту порушеного права, а є лише підставою для вимоги про визнання права на спадкове майно (див. Постанову Верховного Суду від 23 грудня 20213 року справа №3661/6522/20 (провадження №61-6656св22).

За таких обставин, вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину задоволенню не підлягають у зв`язку з неналежним способом захисту.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом на частки квартири АДРЕСА_2 та земельну ділянку загальною площею 5,86 га, кадастровий номер 4824581900:02:000:0433, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Новобузький район, с/рада Новомихайлівська, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЯЕ № 491279, виданого 31.08.2009 Новобузькою районною державною адміністрацією та відділом Держкомзему у Новобузькому районі, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд першої інстанції задовольняючи ці вимоги, виходив з того, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження, тобто звернення до суду може мати місце в разі відмови нотаріусом у видачі свідоцтва з таких підстав, які унеможливлюють його видачу, оскільки підстави нотаріальної відмови не можуть бути усунуті спадкоємцями, а відтак, враховуючи викладене вище, з метою захисту прав позивачки, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Між тим з таким висновком погодитися не можливо.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до статей 1216, 1217ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилом статті 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Частиною першою статті 1221ЦК України визначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Відповідно до частини третьої статті 1268ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині першій статті 1270ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Частиною першою статті 29ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема, у готелі чи у санаторії тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Для вирішення питання про те, чи є відповідач таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, визначальним є встановлення факту його постійного проживання на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Водночас, якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).

Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.07.2023 № 91-32973/18/23 громадянин Ізраїлю - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виїхав за межі України та перетнув державний кордон 09.03.2022 10:56:06 у пункті пропуску Старокозаче на транспортному засобі НОМЕР_2 (а.с.48-49).

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначав, що дійсно 09 березня 2022 року ОСОБА_2 виїхав до Ізраїлю разом з малолітньою донькою у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації де і знаходиться на теперішній час, а відтак вважає, що не потрібно звертатися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. До того ж, посилався на те, що спадкодавець до дня смерті проживав у своєї доньки в м. Новий Буг Миколаївської області.

Отже, факт не проживання відповідача постійно за місцем відкриття спадщини та не подання ним заяви про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, що, на переконання позивачки свідчить, про те, що ОСОБА_2 не вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 на час відкриття спадщини фактично проживав не за місцем реєстрації хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрованим із спадкодавцем за однією адресою, заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав.

За такого суд вірно зазначив, що син спадкодавця, відповідач у цій справі, не є таким, що прийняв спадщину.

Разом з тим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Належними сторонами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені такими за змістом заповіту або за законом, які звернулися у передбаченому законом порядку та у строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 712/3869/20, провадження № 61-5621св22).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що: «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17)».

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20) зроблено висновок, що: «належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням».

Враховуючи те, що ОСОБА_2 спадщину не прийняв, а відтак не є належним відповідачем у даній справі, на що суд першої інстанції не звернув належної уваги та вирішив спір про визнання права власності у порядку спадкування за законом без залучення належного відповідача.

За такого, вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають, що не позбавляє позивачку звернутися до суду за захист своїх порушених прав до належного відповідача.

Разом з тим, колегія зауважує, що на час звернення до суду та ухвалення судом рішення у справі доказів про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини з підстав поважності відсутності та не проживання зі спадкодавцем на день смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Встановлене не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормам, статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ОСОБА_2 не позбавлений права на судовий захист шляхом звернення до суду з самостійним позовом до належних відповідачів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 та вирішення після цього спору про спадкування, в тому числі, але не виключно, і про перерозподіл спадщини.

За таких обставин, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, то з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 7917,14 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах адвокатом Михайлюком Максимом Олександровичем - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання спадкоємця таким, що не прийняв спадщину, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 7 917, 14 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 24 травня 2024 року.